Рішення № 55286316, 26.01.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2016 Справа № 917/449/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації", юридична адреса: АДРЕСА_1, 36000, місцезнаходження: вул.Луценка, 27, м. Полтава, 36002

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, вул. Сінна, 16, м. Полтава, 36039

про стягнення 3 231 834,53 грн.,

Головуючий суддя Ківшик О.В.

Суддя Тимощенко О.М.

Суддя Тимошенко К.В.

Представники :

від позивача : ОСОБА_1, ордер № б/н від 01.10.2015 р., договір доручення від 01.10.2015 р.; ОСОБА_2 (директор), наказ № 27 від 30.09.2011 р., протокол № 8 від 29.09.2011 р.;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 05-30 від 21.12.2015 р..

26.01.2016 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

Суть спору : розглядається позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області 3 231 834,53 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 21.08.2013 р. Договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 43, з яких : основний борг у розмірі 2 026 680,00 грн.; пеня у розмірі 522 230,31 грн.; штраф у розмірі 100 153,70 грн. та інфляційні нарахування у розмірі 582 770,52 грн..

Склад колегії суддів визначено на підставі протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 09.12.2015 р., протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.12.2015 р., протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 04.01.2016 р та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 25.01.2016 р..

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 р. у справі № 917/449/15 (том справи 1, а.с. 205-207) частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" та стягнуто на його користь з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області 135 800,00 грн. боргу, 715,50 грн. пені, 100 153,70 грн. штрафу, 61 935,18 грн. інфляційних, 5 972,09 грн. судового збору. Припинено провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 896 200,00 грн.. В частині стягнення суми основного боргу в розмірі 896 200,00 грн. у позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 р. у справі № 917/449/15 (том справи 1, а.с. 304-308) рішення Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 р. у даній справі в частині відмови у стягненні пені у сумі 521 514,81 грн. та інфляційних втрат у сумі 520 835,34 грн. скасоване та прийняте нове рішення, яким позов задоволено, стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" пеню у сумі 521 514,81 грн. та інфляційні у сумі 520 835,34 грн.. В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 р. по справі № 917/449/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду Полтавської області від 18.11.2015 р. у дані справі рішення Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 р. та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 р. у справі № 917/449/15 скасовано в частині стягнення пені та штрафу, та в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області. В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 р. та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 у справі № 917/449/15 залишено без змін. При цьому, Вищий господарський суд України вказав на необхідність при новому розгляді справи зясувати правомірність розміру заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені; суть порушень, допущених відповідачем, і визначитись із тим, чи встановлено договором пеню і штрафу за одне й те саме порушення.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.12.2015 р. справу № 917/449/15 в частині позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу прийнято до розгляду.

Позивач надав суду заяву № 1 від 10.12.2015 р. (вх. № 17965 від 10.12.2015 р.) про зменшення позовних вимог та відмову від позову частково, відповідно до якої останній :

- зменшує позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 521 514,81 пені та просить суд стягнути з останнього 197 010,025 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 09.11.2013 р. по 09.05.2014 р..

- відмовляється від позовних вимог щодо стягнення з відповідача 100 153,70 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач в праві до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Оскільки дані дії позивача не суперечать законодавству та не порушують чиїх - небудь прав і охоронюваних законом інтересів, за формою заява відповідає приписам ст. 78 ГПК України, суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та часткову відмову від позову. Спір розглядається в межах предмету позову в редакції прийнятої судом вищевказаної заяви про зменшення позовних вимог).

Крім того, позивач надав суду письмові обґрунтування позовних вимог № 1від 20.01.2016 р. (вх. № 591 від 21.01.2016 р.).

Відповідач надав суду заяву № 05-69 від 25.01.2016 р. (вх. № 758 від 25.01.2016) р. про застосування позовної давності до позовних вимог щодо стягнення з нього пені, яка нарахована на зобовязання з оплати отриманих ним від позивача товарів, та відзив на позов № 05-68 від 25.01.2016 р. (вх. № 759 від 25.01.206 р.), відповідно до якого заперечує проти позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази, суд,

встановив :

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 р. у справі № 917/449/15 встановлено наступне.

21.08.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Полтавській області укладено Договір про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 43 (далі Договір, том справи 1, а.с. 13-16).

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" в строк до 31.12.2013 р. зобов'язався поставити відповідачу товар на загальну суму 3 084 605,00, зазначений в Державному класифікаторі ДК 016-2010 за кодом 26.20.1 "Машини обчислювальні, частини та приладдя до них", а відповідач, у відповідності зобов'язався прийняти і оплатити зазначений товар з (п. 1.1, 3.1 Договору);

- розрахунок за товар повинен бути здійснений замовником, зокрема, після пред'явлення Кредитором рахунку на оплату; після підписання сторонами акту приймання-передачі; або попередньої оплати; або поетапної оплати Замовником поставленого товару (п. 4.1 Договору);

- замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар (п. 6.1.1 Договору);

- у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену діючим законодавством та цим Договором (п. 7.1. Договору);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотків вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості (п. 7.3. Договору).

Позивачем на виконання умов Договору було здійснено поставку Товару в асортименті, якості, кількості та в строки, згідно з умовами Договору за наступними видатковими накладними, а саме : від 13.09.2013 р. № 1251 на суму 98 250,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1252 на суму 98 250,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1254 на суму 98 250,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1255 на суму 98 250,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1256 на суму 96 940,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1257 на суму 88 440,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1258 на суму 88 440,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1260 на суму 88 440,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1261 на суму 97 805,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1279 на суму 82 942,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1280 на суму 99 368,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1281 на суму 78 662,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1282 на суму 37 600,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1379 на суму 10 168,00 грн.; від 20.09.2013 р. № 1298 на суму 98 000,00 грн.; від 20.09.2013 р. № 1299 на суму 98 000,00 грн.; від 20.09.2013 р. № 1299 на суму 98 000,00 грн.; від 20.09.2013 р. № 1302 на суму 98000 грн.; від 20.09.2013р. № 1301 на суму 98 000,00 грн.; від 23.09.2013 р. № 1303 на суму 68 600,00 грн.; від 23.09.2013 р. № 1406 на суму 24 500,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1262 на суму 98000,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1263 на суму 98 000,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1287 на суму 73 500,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1288 на суму 98 000,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1289 на суму 98000,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1290 на суму 98 000,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1296 на суму 98 000,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1297 на суму 98 000,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1437 на суму 63140,00 грн.; від 08.11.2013 р. № 1291 на суму 98 000,00 грн.; від 08.11.2013 р. № 1292 на суму 98 000,00 грн.; від 08.11.2013 р. № 1293 на суму 98 000,00 грн.; від 08.11.2013 р. № 1294 на суму 98 000,00 грн.; від 08.11.2013 р. № 1295 на суму 98 000,00 грн. та від 08.11.2013 р. № 1469 на суму 27 060,00 грн., а також були предявлені відповідачу рахунки на оплату отриманого ним товару (копії наявні у матеріалах справи), що відповідачем не заперечуються.

Відповідач в порушення умов Договору лише частково та з порушенням стоків виконав свої зобов'язання щодо оплати товару, а саме : протягом вересня 2013 р. - серпня 2014 р. відповідачем було сплачено заборгованість по Договору у розмірі 1 057 925,00 грн. (в т.ч. : 30.09.2013 р. 98 000,00 грн.; 02.10.2013 р. 14 020,00 грн.; 07.03.2014 р. 293 440,00 грн.; 29.05.2014 р. 283 325,00 грн.; 30.05.2014 р. 260 972,00 грн.; 13.08.2014 р. 10 168,00 грн.; 29.08.2014 р. 98 000,00 грн.).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 р. у справі № 917/449/15 позов задоволено частково : з відповідача на користь позивача стягнуто 135 800,00 грн. основного боргу, 715,50 грн. пені, 100 153,70 грн. штрафу, 61 935,18 грн. інфляційних та 5 972,09 грн. витрат по сплаті судового збору; припинено провадження у справі в частині стягнення 896 200,00 грн. основного боргу в порядку п. 1-1 ст. 80 ГПК України; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, встановив, що на виконання умов спірного Договору відповідач 30.04.2015 р. повністю сплатив залишок основного боргу, в розмірі 1 130 480,00 грн. (в. т.ч. і частина основного боргу в задоволенні якого було відмовлено рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 р.), що підтверджується наданими платіжними дорученнями та актом звірки. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 р. вищезазначене рішення Господарського суду Полтавської області скасовано у частині відмови у стягненні пені у сумі 521 514,81 грн. та інфляційних у сумі 520 835,34 грн.. У цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у сумі 521 514,81 грн. та інфляційні у сумі 520 835,34 грн.. В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 по справі № 917/449/15 залишено без змін.

При новому розгляді даного спору в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені та штрафу, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, що містяться у постанові від 18.11.2015 р. у даній справі, суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами Договору поставки № 0685-СН, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного Кодексу України). Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару (ст. 692 Цивільного Кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були порушенні зобов'язання за укладеним між сторонами Договором щодо своєчасної оплати отриманих ним товарів.

Даний факт встановлено у рішенні Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 р., яке в цій частині залишено без змін Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 р. та Постановою Вищого господарського суду Полтавської області від 18.11.2015 р. у дані справі.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

У п. 7.3 Договору сторони узгодили, що за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотків вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог (з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви про зменшення позовних вимог) щодо стягнення з відповідача 197 010,02 грн. пені за період з 09.11.2013 р. по 09.05.2014 р., суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в цій частині відповідно до приписів Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" є математично правильними та відповідають вимогам п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність підстав для застосування такої міри відповідальності, як визначена сторонами у п. 7.3 Договору.

При цьому, посилання відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, щодо відсутності своєчасного бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення замовника від обов'язку оплати отриманого товару за наступного мотивування.

Згідно з частиною першої ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до приписів п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові у справі № 11/446 від 15.05.2012 р., що є обовязковою для застосування у судовій практиці відповідно до положень ст. 111 28 ГПК України, а також в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р..

Відповідач, визнаючи факт прострочення ним сплати вартості отриманого від позивача товару, надав суду заяву про сплив строку позовної давності до вимог про стягнення пені, яка нарахована позивачем на прострочені зобовязання з оплати отриманих відповідачем товару за період з 09.11.2013р. по 09.05.2014 р..

Суд частково погоджується з твердження відповідача щодо недотримання позивачем встановленого строку позовної давності при зверненні з вимогою про стягнення неустойки (штрафу, пені), яка нарахована на зобов'язання з оплати отриманих відповідачем товарів за наступного мотивування.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Так, відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність : скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було здійснено поставку товару на загальну суму 3 084 605,00 грн. в рамках укладеного між сторонами Договору в пять етапів, а саме :

- 13.09.2013 р. на суму 1 161 805,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме : № 1251 на суму 98 250,00 грн.; № 1252 на суму 98 250,00 грн.; № 1254 на суму 98 250,00 грн.; № 1255 на суму 98 250,00 грн.; № 1256 на суму 96 940,00 грн.; № 1257 на суму 88 440,00 грн.; № 1258 на суму 88 440,00 грн.; № 1260 на суму 88 440,00 грн.; № 1261 на суму 97 805,00 грн.; № 1279 на суму 82 942,00 грн.; № 1280 на суму 99 368,00 грн.; № 1281 на суму 78 662,00 грн.; № 1282 на суму 37 600,00 грн.; № 1379 на суму 10 168,00 грн.;

- 20.09.2013 р. на суму 490 000,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме : № 1298 на суму 98 000,00 грн.; № 1299 на суму 98 000,00 грн.; № 1299 на суму 98 000,00 грн.; № 1302 на суму 98000 грн.; № 1301 на суму 98 000,00 грн.;

- 23.09.2013 р. на суму 93 100,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме : № 1303 на суму 68 600,00 грн.; № 1406 на суму 24 500,00 грн.;

- 04.10.2013 р. на суму 822 640,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме : № 1262 на суму 98 000,00 грн.; № 1263 на суму 98 000,00 грн.; № 1287 на суму 73 500,00 грн.; № 1288 на суму 98 000,00 грн.; № 1289 на суму 98 000,00 грн.; № 1290 на суму 98 000,00 грн.; № 1296 на суму 98 000,00 грн.; № 1297 на суму 98 000,00 грн.; № 1437 на суму 63140,00 грн.;

- 08.11.2013 р. на суму 517 060,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме : № 1291 на суму 98 000,00 грн., № 1292 на суму 98 000,00 грн.; № 1293 на суму 98 000,00 грн.; № 1294 на суму 98 000,00 грн.; № 1295 на суму 98 000,00 грн. та № 1469 на суму 27 060,00 грн..

В дотримання умов Договору позивачем були предявлені відповідачу відповідні рахунки на оплату отриманого ним товару.

Враховуючи умови Договору, приписи ст. 692 Цивільного кодексу України та п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, пеня за порушення відповідачем зобовязань з оплати отриманого товару (з урахуванням проведених відповідачем часткових оплат) повинна нараховуватись наступним чином :

- за порушення відповідачем зобовязань з оплати отриманого товару 13.09.2013 р. з 14.09.2013р. по 14.03.2014 р.;

- за порушення відповідачем зобовязань з оплати отриманого товару 20.09.2013 р. з 21.09.2013р. по 21.03.2014 р.;

- за порушення відповідачем зобовязань з оплати отриманого товару 23.09.2013 р. з 24.09.2013р. по 24.03.2014 р.;

- за порушення відповідачем зобовязань з оплати отриманого товару 04.10.2013 р. з 05.10.2013р. по 05.04.2014 р.;

- за порушення відповідачем зобовязань з оплати отриманого товару 08.11.2013 р. з 09.11.2013р. по 09.05.2014 р..

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 04.03.2015 р. (позовна заява була здана до канцелярії Господарського суду Полтавської області нарочно та зареєстрована за вказаною датою за вх. № 498/15, том справи 1, а.с. 2). Тобто, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені, нарахованої на зобовязання строк викання яких виник до 04.03.2014 р., є за межами встановленого ст. 258 Цивільного кодексу України річного строку позовної давності.

Як розяснив Пленум Вищого господарського суду України у п. 2.3 Постанови від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Жодних підстав та доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій щодо визнання боргу в цій частині позивач суду не надав, на наявність таких не посилався, причин пропущення строку звернення з вимогою про стягнення неустойки позивач суду не навів. Доказів на підтвердження збільшення строку позовної давності за домовленістю сторін останні суду не надали, проти наявності таких представник відповідача заперечив.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п. 3, п. 4 ст. 267 Цивільного Кодексу України).

Отже, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 145 682,21 грн., нарахованої на прострочені останнім зобовязання з оплати отриманого товару задоволенню не підлягають, як такі, що предявлені з пропущенням строку позовної давності, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені за період з 04.03.2014 р. по 09.05.2014 р. у розмірі 51 327,81 грн., нарахованої за прострочене останнім зобовязання з оплати отриманих відповідачем товарів є правомірними, не спростовані відповідачем, а тому в цій частині підлягають задоволенню (розрахунок пені здійснено судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3").

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 р., передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 р. за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 р. за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Як розяснив Пленум Вищого господарського суду України у пп. 4.4.1 Постанови № 10 від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Отже, усні посилання представника позивача у судовому засіданні щодо переривання позовної давності з огляду на проведення відповідачем часткових проплат основного боргу судом як правомірні не оцініюються.

Як вже зазначалось у описовій частині даного рішення, позивач надав суду заяву про відмову від позову в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 100 153,70 грн. штрафу, яка прийнята судом, що є підставою для припинення провадження у справі в цій частині позовних вимог в порядку п. 4 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення відповідача щодо неправомірності заявлених позивачем вимог по даній справі, судом не приймаються як обґрунтовані, оскільки останній довільно та на власний розсуд тлумачить норми чинного законодавства України.

Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких інших обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

За викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 51 327,81 грн. пені підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 145 682,21 грн. пені суд дійшов висновку про пропущення позивачем строку позовної давності, відповідачем подана зава про застосування наслідків спливу позовної давності, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити саме з цієї підстави. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 100 153,70 грн. штрафу провадження підлягає припиненню відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 100 153,70 грн. штрафу в порядку п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, вул. Сінна, 16, м. Полтава, 36039 (р/р 35221101015950 в ГУДКС України в Полтавській області, МФО 831019, ідентифікацій код юридичної особи 26304855) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації", юридична адреса: АДРЕСА_1, 36000, місцезнаходження : вул. Луценка, 27, м. Полтава, 36002 (р/р 26005054504831 у банку ПГРУ КБ "Приватбанк", МФО 331401, ідентифікаційний код юридичної особи 346120916013) 51 327,81 грн. пені.

Видати наказ з набранням рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Повне рішення складене 28.01.2016 р.

Головуючий суддя О.В.Ківшик

Суддя О.М.Тимощенко

Суддя К.В.Тимошенко

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.