Ухвала суду № 55282683, 26.01.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/3649/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

26 січня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,

за участю секретаря Гуцул О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика Здорово» до Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика Здорово» (далі - Позивач) звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 червня 2015 року №0002522200, №0002532200, №0002542200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Відповідача, заперечення представника Позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка Позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року.

В ході проведення перевірки, контролюючим органом встановлено порушення Позивачем вимог: п.п.14.1.27, 14.1.36 п.14.1. ст.14, п.153.2.2 п.153.2 ст.153, п.146.4, 146.5 ст.146, п.138.1 ст.138, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 86 799,00 грн, в т.ч. за 1 півріччя 2012 року - 10 505,00 грн, за 3 квартали 2012 року - 18 788,00 грн, за 2012 рік - 32 065,00 грн, за 2013 рік - 26 140,00 грн, за 2014 рік - 28 594,00 грн; п.57.1 ст.57 та п.2 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України та Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства» №872 від 30.12.2013 року (зі змінами та доповненнями), в результаті чого Позивачем занижено значення рядка 34 «Авансовий внесок, що підлягає сплаті щомісяця у березні-грудні 2015 року та січні-лютому 2016 року» на 2 382,00 грн; пп.14.1.71 п.14.1 ст.14, п.п.14.1.219, пп.14.1.159 п.14.1 ст.14, п.39.2, п.39.4 ст.39, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України за рахунок того, що Позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 244 974,00 грн, у тому числі за квітнень 2013 року на суму 85 627,00 грн, за травень 2013 року на суму 44 495,00 грн, за червень 2013 року на 51 819,00 грн, за серпень 2013 року на 26 119,00 грн, вересень 2013 року - 36 914,00 грн.

За результатами проведеної перевірки Відповідачем складено акт від 09 червня 2015 року №1081/22/37330979 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Фабрика Здорово» (код за ЄДРПОУ 37330979) з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року».

На підставі вказаного акта Відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: від 23 червня 2015 року №0002522200, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов»язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 108 479,00 грн, що складається з 86 779,00 грн за основним платежем та 21 700,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами): від 23 червня 2015 року №0002532200, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов»язання за платежем авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 8 933,00 грн, що складається з 7 146,00 грн за основним платежем та 1 787,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); від 23 червня 2015 року №0002542200, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов»язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 306 218,00 грн, що складається з 244 974,00 грн за основним платежем та 61 244,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями Позивач звернувся до суду.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За приписами ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції

В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

Відповідно пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 статті 44 Кодексу передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 138.1 статті 138 Кодексу визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Кодексу витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Кодексу визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписами пунктів 138.4, 138.5, 138.6 статті 138 Кодексу передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Кодексу встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.185.1 ст.185 Кодексу об»єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно п.187.1 ст.187 Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 188.1 статті 188 Кодексу передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Положеннями п.п.201.1, 201.4, 201.8, 201.10 ст.201 Кодексу визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, між Позивачем та ТОВ «Антон ХХІ» було укладено договір оперативного лізингу (оренди) №592/346 від 30.12.2011 року.

На підтвердження виконання умов вказаного договору, Позивачем до суду першої інстанції надані наступні первинні документи, а саме: копія акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31.12.2011 року; копія листа ТОВ «Атон-ХХІ» №04/03/2013-1 від 04.03.2013 року; копія наказу про консервацію основних засобів №4 від 19.03.2013 року; копія акту про тимчасове виведення основних фондів з виробничого процесу та їх консервацію від 21.03.2013 року; копія акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 22.03.2013 року; копія довіреності №5 від 22.03.2013 року; картка рахунку №63.1 «Розрахунки з постачальниками» по ТОВ «Атон-ХХІ» за 2012 рік; картка рахунку №63.1 «Розрахунки з постачальниками» по ТОВ «Атон-ХХІ» за 2013 рік.

25 березня 2013 року між Позивачем та ТОВ «ТП Ексім-Трейд» було укладено договір поставки №32 від 25.03.2013 року щодо придбання комплекту обладнання до парогенератора та комплектуючі до парогенератора Centrus Universal 850.

На підтвердження реальності здійснення господарської діяльності з ТОВ «ТП Ексім-Трейд», Позивачем до суду першої інстанції надані первинні документи, а саме: копія акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 25.03.2013 року; копія наказу про введення в експлуатацію основних засобів №11ОЗ від 25.03.2013 року; копія видаткової накладної №ТД-0000489 від 25.03.2013 року; копія акту приймання-передачі до договору №32 від 25.03.2013 року; копія податкової накладної №5 від 25.03.2013 року; копія платіжного доручення №425 від 27.03.2013 року; копія платіжного доручення №442 від 04.04.2013 року; копія угоди №01\04-уп від 15.04.2013 року про зарахування зустрічних однорідних вимог; картка рахунку №63 «Постачальники/Підрядники» по ТОВ «ТП Ексім-Трейд» за період березень-липень 2013 року.

02 лютого 2012 року між Позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про надання послуг №14.

За умовами вказаного договору, Позивач доручає, а ФОП ОСОБА_2 виконує ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, електронного і оптичного устаткування, електричного устаткування.

На підтвердження реальності здійснення господарської діяльності з ФОП ОСОБА_2, Позивачем до суду першої інстанції надані первинні документи, а саме: копії заявок на надання послуг, копії актів здачі-прийняття робіт; копії заявок на виконання робіт; копії карток рахунку №63 «Постачальники/Підрядники» по ФОП ОСОБА_2 за 2012-2014 роки та оборотно-сальдову відомість по рахунку №10 «Основні засоби» за вересень 2015 року.

Таким чином, правовідносини за спірними правочинами у повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку Позивача та у повній мірі підтверджують отримання товарів/робіт, послуг від його контрагентів.

В апеляційній скарзі, Відповідач вказує, що ОСОБА_3 директор ТОВ «Фабрика Здорово», є також одним із засновників ТОВ «Ексім-Трейд», тобто є пов»язаною особою, а тому база оподаткування операцій з постачання товарів визначається виходячи з їх договірної вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно ст.39 Податкового кодексу України.

Такі посилання апелянта колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.

Згідно п.п.14.1.71. п.14.1 ст.14 Кодексу звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно п.п.14.1.219 п.14.1 ст.14 Кодексу ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Положеннями пункту 39.1 статті 39 Кодексу визначено, що звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

При цьому, звичайна ціна підлягає застосуванню до господарських операцій лише у разі здійснення платником податків: а) бартерних операцій; б) операцій з пов'язаними особами; в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності; г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно п.п.14.1.159. п.14.1 ст.14 Кодексу пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку; посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї; платники податку - учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання.

Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти: а) володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку; б) вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання в результаті: надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку; обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання; обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належать такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що однією з підстав для застосування до правочинів вимог законодавства про звичайні ціни дійсно є факт укладення відповідного правочину між пов»язаними особами.

Однак, посилання податкового органу на те, що ТОВ «Фабрика Здорово» та ТОВ «Ексім-Трейд» є пов»язаними особами, оскільки директор ТОВ «Фабрика Здорово» ОСОБА_3 одночасно контролює (має вирішальний вплив) на діяльність ТОВ «Ексім-Трейд» спростовується тим, що директор ТОВ «Фабрика Здорово» володіє лише 15-ма відсотками у статутному капіталі ТОВ «Ексім-Трейд».

Отже, ТОВ «Фабрика Здорово» та ТОВ «Ексім-Трейд» в розумінні вимог чинного законодавства не є пов»язаними особами, і база оподаткування операцій з постачання товарів визначається виходячи з їх договірної вартості, без привязки до звичайних цін, визначених ст. 39 ПК України.

Також, колегія суддів звертає увагу, що правомірність віднесення Позивачем до податкового кредиту березня 2013 року сум ПДВ, сплачених ТОВ «ТП Ексім-Трейд» на виконання укладених з ним договорів купівлі-продажу основних засобів, підтверджено постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.11.2013 у справі №825/3618/13-а, яка залишена в силі ухвалою КААС від 27.03.2014 року та ухвалою ВАСУ від 24.04.2014 року у справі №К/800/17946/14 (№825/3618/13-а).

Отже, факт правомірного віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, що входять у вартість придбаних у ТОВ «ТП Ексім-Трейд» основних засобів (автомобілів Toyota Camry Premium, ГАЗ 2705-218 та парогенератора CERTUSS UNIVERSAL 850 з паро виробництвом 850.КГ), у т.ч. на підставі виписаних Постачальником належним чином оформлених податкових накладних №5 від 25.03.2013 року, №1 від 13.03.2013 року та №2 від 13.03.2013 року, які протиправно визнані Відповідачем недійсними, встановлено у процесі розгляду справи №825/3618/13-а і не підлягає сумніву.

Слід звернути увагу, що у п.2.5 акту перевірки № 1081/22/37330979 від 09.06.2015 року відсутня інформація про проведення за цей самий період позачергової виїзної перевірки, оформленої актом № 75/22/37330979 від 30.01.2013 року.

На думку суду, висновки про неправомірне віднесення Позивачем сум ПДВ до податкового кредиту на підставі податкових накладних №5 від 25.03.2013 року, №1 від 13.03.2013 року та №2 від 13.03.2013 року, є протиправними та не відповідають нормам законодавства, з огляду на таке.

Так, в акті перевірки №1081/22/37330979 від 09.06.2015 року податковий орган, як на причину завищення суми кредиту з ПДВ за березень 2013 року у розмірі 31 129,00 грн, яку було віднесено до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних ТОВ «ТП Ексім-Трейд», посилається на не заповнення у податкових накладних графи «код товару згідно з УКТ ЗЕД (для товарів, ввезених на митну територію України)».

Згідно ст.4 Митного кодексу України ввезення товарів на митну територію - це сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів, через митний кордон України у будь-який спосіб у відповідному напрямку. Згідно з ч. 1 ст.74 цього ж Кодексу імпорт це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Таким чином, обов'язковому кодуванню згідно з УКТ ЗЕД та включенню до Єдиного реєстру податкових накладних підлягають податкові накладні виписані імпортером при здійсненні операцій з наступного постачання товарів, ввезених на митну територію України.

Тобто, резидент-імпортер при ввезенні товарів (переміщенні через митний кордон України) повинен при наступних поставках цих товарів виконати вимоги п.200.1 ст.200, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України.

Статтею 23 Митного кодексу України передбачені повноваження приймати рішення щодо класифікації товарів (у тому числі комплектних обєктів, що постачаються в розібраному стані декількома партіями протягом тривалого періоду) згідно з УКТ ЗЕД та визначення країни походження товарів, належать виключно уповноваженим особам митних органів шляхом винесення відповідних рішень.

Так, під час здійснення перевірки, контролюючим органом встановлено, що Позивач придбав основні засоби (автомобілі Toyota Camry Premium, ГАЗ 2705-218 та Isuzu NQR 71P) на митній території України від українського постачальника ТОВ «ТП Ексім-Трейд», який не є імпортером вказаного обладнання.

Отже, ні Позивач, ні його постачальник не ввозили транспортні засоби із-за кордону на митну територію України.

Проте, Відповідач в акті перевірки зазначає про країни виробництва автомобілів, посилаючись при цьому на якісь технічні паспорти.

Такі висновки є необґрунтованими, оскільки не підтверджуються жодними відомостями.

Інформація щодо найменування та місцезнаходження виробника автомобілів не вказана в договорах на їх придбання та в супровідній технічній документації, так як не є обов'язковою та істотною умовою договору. Під час укладання договорів придбання основних засобів для Позивача не мало значення місце їх виробництва.

При перевірці Відповідачу не надавались технічні паспорти на зазначені вище автомобілі, оскільки такі документи не передбачені законодавством (не існують як такі), а отже у Позивача відсутні. Поряд з цим, у свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів, виданих ВРЕР УДАІ, місце виробництва не зазначається.

З врахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що обов'язковому кодуванню згідно з УКТ ЗЕД, відповідно до вимог п.200.1 ст.200, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, підлягають податкові накладні виписані при здійсненні операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України.

В матеріалах справи відсутні відомості та Відповідачем в акті перевірки не зазначені, що придбані Позивачем транспортні засоби є товаром, ввезеним на митну територію України.

Факт отримання від постачальника податкових накладних без коду товару згідно з УКТ ЗЕД (гр. 4) та відсутністю будь-якої інформації та будь-яких документів (доказів), які б підтверджували ввезення автомобілів на митну територію України, а також будь-яких документів про фактичного виробника зазначених т/з, позивач не мав підстав вимагати у постачальника заповнення реквізиту «код товару згідно з УКТ ЗЕД», не маючи при цьому жодних підстав для подання заяви із скаргою на постачальника.

Відсутність коду УКТ ЗЕД на податкових накладних, отриманих від ТОВ «Ексім-Трейд» на поставлені ним транспортні засоби не є порушенням ст.201 Податкового кодексу України.

Отже, Позивачем правомірно віднесено ПДВ по податковим накладним ТОВ «ТП Ексім-Трейд» до складу податкового кредиту, що виключає встановлені актом перевірки №1081/22/37330979 від 09.06.2015 року порушення.

В апеляційній скарзі Відповідач зазначає, що послуги придбані у ФОП ОСОБА_2 здійснювали механік та головний енергетик ТОВ «Фабрика Здорово», а тому віднесення їх вартості до витрат є протиправним.

Такі доводи апелянта колегія суддів не бере до уваги, оскільки чинним законодавством не передбачено норм, які б забороняли суб»єктам господарювання, при наявності у них штатних працівників, додатково при необхідності залучати, для виконання робіт/надання послуг сторонніх осіб або організації.

Так, згідно посадових інструкцій механіка (міститься у матеріалів справи) до його обов»язків входить: організація з використанням ЕОМ основних робіт з управління та планування технічного обслуговування і ремонтних робіт механічного устаткування; організація своєчасного та якісного ремонту і модернізації устаткування, роботи з підвищення надійності і довговічності, технічного нагляду за станом, утриманням, ремонтом будівель та споруд, і т.д.

Механік, виконуючи покладені на нього обов»язки, організовував регулярний технічний огляд, а у разу необхідності робив своєчасний та якісний ремонт, шляхом надання відповідних заявок ФОП ОСОБА_2, працівники якої вже безпосередньо і здійснювали ремонт та контроль роботи устаткування, що використовується ТОВ «Фабрика Здорово» у господарській діяльності.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що господарські операції Позивача з контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності Позивача при здійсненні вказаних операцій.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у встановленому законом порядку.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти Позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, податковим органом не надано.

Таким чином, надання платником податків контролюючому органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо протиправності дій суб»єкта владних повноважень при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 23 червня 2015 року №0002522200, №0002532200, №0002542200, оскільки Позивачем обгрунтовано та правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, а тому оскаржувані рішення суб»єкта владних повноважень підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року відкрито апеляційне провадження та відстрочено апелянту - Державній податковій інспекції у м.Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області сплату судового збору до прийняття рішення.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду сплачується 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», в редакції чинній на момент подання адміністративного позову (листопад 2015 року), за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата на 2015 рік в Україні вcтановлена Закoном України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» в розмірі 1 218,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, загальний розмір судових витрат у вигляді сплати судового збору, понесених ТОВ «Фабрика Здорово» за подання до суду адміністративного позову майнового характеру, складає 6 354 грн 45 коп, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №1656 від 17 листопада 2015 року.

З врахуванням наведеного та у відповідності вимог вищевказаних норм законів, суд вважає за необхідне стягнути з Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області судовий збір в розмірі 6 989, 90 грн (6 354,45 х 110%).

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2015 року - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області (вул.Кирпоноса,28, м.Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39483123) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м.Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м.Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги до адміністративного суду в розмірі 6 989 (шість тисяч дев»ятьсот вісімдесят дев»ять) грн 90 (дев'яносто) коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Ухвала складена в повному обсязі 28 січня 2016 року.

.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.