Ухвала суду № 55280412, 13.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2016 року м. Київ К/9991/7087/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «РЕЙ»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011

у справі № 2а-5655/09/2170 Херсонського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «РЕЙ» (далі - ТОВ «ТД «РЕЙ»)

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі - ДПІ),

до Головного управління Державного казначейства України у Херсонській області (далі - ГУ ДКУ, орган казначейства)

за участі Прокуратури Херсонської області

про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 14.07.2011 позов задоволено: стягнуто на користь ТОВ «ТД «РЕЙ» з Державного бюджету України через ГУ ДКУ суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за лютий 2008 року в розмірі 135956,00 грн., за січень 2008 року - 159391,00 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 зазначену постанову скасовано, а у задоволенні позову ТОВ «ТД «РЕЙ» відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «ТД «РЕЙ», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову цього суду та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ДПІ просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно відповідно до податкових декларацій з ПДВ у ТОВ «ТД «РЕЙ» виникло перевищення сум податкового кредиту над сумами податкових зобов'язань, що утворило бюджетну заборгованість з ПДВ за січень 2008 року у сумі 198352,00 грн. та за лютий 2008 року - 449093,00 грн., розмір якої за наслідками податкових перевірок (акт від 04.04.2008 № 1203/23-7/32809365, акт від 18.03.2008 №904/14-2) було зменшено: за січень 2008 року до 159391,00 грн., за лютий 2008 року до 135956,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що за обліковими даними платника податку ТОВ «ТД «РЕЙ», який ведеться податковим органом, станом на день звернення товариства до суду з адміністративним позовом не відшкодована сума надмірно сплаченого ПДВ за січень 2008 року складає 159391,00 грн., за лютий 2008 року - 135956,00 грн.; ТОВ «ТД «РЕЙ» при декларуванні цих сум дотримано вимоги підпунктів 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (втратив чинність 01.01.2011; далі - Закон № 168/97-ВР); Закон № 168/97-ВР не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від сплати ПДВ до бюджету іншим платником податку - контрагентом цього платника.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правове значення для відшкодування платнику ПДВ надмірно сплаченої суми податку за рахунок бюджетних коштів має висновок податкового органу про підтвердження суми бюджетного відшкодування, який є обов'язковим для перерахування коштів органами державного казначейства платникові податку, та який, як встановлено у судовому процесі, від ДПІ до ГУ ДКУ відносно ТОВ «ТД «РЕЙ» щодо виплати 159391,00 грн. та 135956,00 грн. не надходив.

Відповідно до підпунктів 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбавав товари та послуги, їх постачальникам.

Згідно з підпунктом 7.7.4 цього ж пункту платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Положеннями підпункту 7.7.5 цього пункту встановлено, що після отримання відповідного висновку податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів.

Отже, підставою для виплати платнику ПДВ з Державного бюджету України коштів на відшкодування надмірно сплаченої суми цього податку (бюджетного відшкодування) є відповідний висновок ДПІ, направлений територіальному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних рахунків.

Зважаючи на це, належним способом захисту в судовому порядку порушеного права платника податку на отримання бюджетної відшкодування з ПДВ є вимога до ДПІ про зобов'язання надати органу державного казначейства висновок про суми ПДВ, належні до відшкодування.

Це відповідає правовій позиції Верховного Суду України, що була висловлена під час вирішення питання про усунення розбіжностей у застосуванні пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, в постанові від 16.09.2015 № 21-881а15, у якій зазначено, що бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 Податкового кодексу України та Порядком, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. Відтак, у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ правильним способом захисту платника податку є вимога про зобов'язання ДПІ до виконання покладених на неї Законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до частини 1 статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Таким чином, оскільки висновок суду апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права до встановлених у справі обставин, то у задоволенні касаційної скарги ТОВ «ТД «РЕЙ» слід відмовити.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «РЕЙ» залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев