Постанова № 55280165, 28.01.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8481/15 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Грибан І.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Артюхіна М.А.

пр-к апелянта Петров О.Г.

пр-к відповідача Денисенко О.Е.

розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ондулін Будівельні Матеріали» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ондулін Будівельні Матеріали» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ондулін Будівельні Матеріали» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18.12.2014 року № 0008752201, № 0008762201 та № 0008772201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 18.12.2014 року № 0008752201.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивач подав апеляційну скаргу, в якій , вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить ухвалене рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в цій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 20.10.2014 року по 07.11.2014 року Державною податковою інспекцією у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Ондулін будівельні матеріали» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2013.

За результатами перевірки складено Акт від 14.11.2014 року № 6749/26-56-22-01-03/24588148, в якому зафіксовано порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 745 713,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування на 3968 243,00 грн.; пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 201 192,00 грн. та завищено від'ємне значення в розмірі 18 997,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 18.12.2014 року:

- № 0008752201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 968 243,00 грн.;

- № 0008762201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 301 787,00 грн., у тому числі за основним платежем - 201 192, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 100 596,00 грн.;

- № 0008772201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість розмірі 18 997,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача щодо завищення підприємством від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток є безпідставними, а податкове повідомлення-рішення від 18.12.2014 року № 0008752201 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Разом з тим суд першої інстанції, на підставі наданих сторонами доказів, дійшов висновку про недоведеність позивачем фактичного виконання спірних операцій, а тому в решті податкові повідомлення-рішення вважав такими, що прийняті відповідачем за наявності передбачених діючим податковим законодавством підстав.

Надаючи правову оцінку встановленим по справі обставинам та фактам, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 ПК, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Отже, наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту та валових витрат, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, для визнання правомірності формування таких за умови, якщо відомості в таких документах відповідають дійсності, і якщо господарські операції мали реальний характер та придбані товари (роботи, послуги) використовувалися в господарській діяльності платника податку.

Таким чином, для вирішення справи по суті необхідно з'ясувати чи мали господарські операції позивача з його контрагентами реальний характер, та чи відповідали ці операції меті господарської діяльності позивача.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З матеріалів справи вбачається, що основним видом господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Ондулін Будівельні Матеріали» є виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої цегли (код КВЕД - 23.32 згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Як встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ондулін будівельні матеріали» (клієнт) та приватним підприємством «Трансвелл» в особі директора Степанова Ігоря Андрійовича (експедитор) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 19.10.2012 року № 07.

За умовами зазначеного Договору експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта надати транспортно-експедиційне обслуговування, відповідно до узгоджених сторонами заявок, які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п. 5 зазначеного Договору клієнт зобов'язаний сповістити експедитора про необхідність перевезення/страхування вантажів не пізніше, ніж до 12:00 години дня за день до перевезення товару. Заявка повинна бути повністю заповнена, за підписом і печаткою/офіційним штампом клієнта. Заявка приймається до виконання після підтвердження її підписом і печаткою/офіційним штампом експедитора.

Згідно п. 3.2 Договору, клієнт зобов'язаний надавати експедитору у заявці у письмовому вигляді всю необхідну інформацію про характер, властивості вантажу, специфіку перевезення та зберігання з іншими вантажами, котрі можуть передбачати особливі умови його зберігання або транспортування.

Відповідно до розділу 3.1 договору, експедитор зобов'язаний надати клієнту підтвердження заявки із зазначенням державного номеру автотранспортного засобу та паспортних даних водія не пізніше, ніж до 12:00 години в день перевезення вантажу та вчасно подавати транспортні засоби у строки зазначені в заявках клієнта.

Згідно розділу 4 договору, платежі та взаємні розрахунки за виконання доручення клієнта виконуються відповідно до виставленого експедитором рахунку шляхом банківського переказування коштів у національній грошовій одиниці України з поточного рахунку клієнта на поточний рахунок експедитора.

Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження реальності господарських операцій, суд першої інстанції вказував, що згідно укладеного договору № 07, перевезення вантажу здійснюється на підставі узгодженої заявки про необхідність перевезення/страхування вантажів, однак останніх позивачем суду надано не було.

Крім того, суд першої інстанції вказував, що позивач не надав рахунки експедитора про оплату послуг перевезення вантажу та копії платіжних документів або банківських виписок, які б засвідчували факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості послуг за вищезазначеним договором шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З зазначених вище підстав суд першої інстанції вважав, що позивачем не надано суду достовірних доказів на підтвердження реальності здійснених господарських операцій між ним та ПП «Трансвелл».

Разом з тим, на виконання вимог суду апеляційної інстанції апелянтом надано узгоджені сторонами заявки на перевезення вантажу відповідно до умов Договору № 07.

В рахунок оплати отриманих товарів на виконання вищезазначених договорів позивач в безготівковій формі здійснив перерахування грошових коштів, що підтверджується довідками банку (т. 14 а.с. 130-139).

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано: акти надання послуг (транспортні послуги), товарно - транспортні накладні та договори поставки товарів контрагентам-покупцям, первинна документація щодо таких договорів), податкові накладні.

Крім того, з акту перевірки вбачається, що висновок податкового органу про те, що взаємовідносини позивача з ПП «Трансвелл» не спричиняють реального настання правових наслідків (відсутність трудових та інших можливостей для надання транспортно-експедиторських послуг) ґрунтуються на інформації наявній в Аналітично-інформаційній системі ДФС України «Податковий блок», яка містилася станом на час проведення перевірки, в той час як спірні господарські відносини мали місце у 2012 - 2013 році.

Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Колегія суддів вважає, що зазначена інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувалися.

Також, податковий орган в акті перевірки вказує на порушення допущені контрагентами ПП «Трансвелл».

Разом з тим, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ондулін Б.М.» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТР» (виконавець) було укладено договір від 06.02.2012 № 06022, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання по розробці ескізу, оформленню з матеріалів виконавця і монтажу/демонтажу виставкового стенду розміром 49 кв.м.

Згідно із пунктом 2.1.3 договору, виконавець зобов'язується розробити та представити для затвердження замовнику ескіз виставкового стенду перед його оформленням.

Відповідно до пункту 3.1.1 договору, замовник зобов'язується надати виконавцю інформацію і матеріали, зокрема елементи фірмового стилю, а також еталони їх виконання, необхідні для розробки ескізу і оформлення виставкового стенду.

Відповідно до пункту 3.1.2 договору, замовник зобов'язується затвердити наданий виконавцем ескіз виставкового стенду.

Вартість робіт за даною угодою визначається в Додатку № 1 (вартість виконання ескізу виставкового центру) і в Додатку № 3 (вартість виготовлення, монтажу і демонтажу виставкового стенду) Оплата робіт здійснюється шляхом переказу замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п.п. 4.1, 4.2 Договору).

Згідно із пунктом 2.1.7 договору, монтаж і демонтаж виставкового стенду здійснюється виконавцем на виставці InterbudExpo 2012, яка відбудеться з 27.03.2012 по 30.03.2012 у виставковому комплексі «КиївЕкспоПлаза» за адресою: м. Київ, вул. Салютна, 2Б.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність фактичного виконання зазначеної вище господарської операції, оскільки позивачем не надано суду на підтвердження реальності здійснених господарських операцій між ним та зазначеним вище контрагентом достовірних доказів, а саме: оплати робіт, виконаних ТОВ «АТР»; на підтвердження факту участі на виставці InterbudExpo 2012, яка відбувалась з 27.03.2012 по 30.03.2012 у виставковому комплексі «КиївЕкспоПлаза» за адресою: м. Київ, вул. Салютна, 2Б; розміщення виставкового стенду за даним договором на виставці InterbudExpo 2012 .

Разом з тим, з наданих суду апеляційної інстанції доказів вбачається, що між позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ай Сі Ес -Актив» (Виконавець) укладено договір № 08-12 від 28.02.2012 р. про виконання Виконавцем комплексу робіт/послуг по організації участі Замовника у ІІІ Міжнародному форумі новітніх будівельних матеріалів та технологій InterbudExpo 2012. Факт надання послуг на виконання Договору № 08-12 підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ -0000031 щодо організації участі позивача у форумі, рахунком-фактурою.

З листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський міжнародний контрактовий ярмарок», що виступав організатором Міжнародного форуму новітніх будівельних матеріалів та технологій InterbudExpo 2012 у період з 27 по 30 березня 2012 року, який проводився у виставковому комплексі «КиївЕкспоПлаза» за адресою: м. Київ, вул. Салютна, 2Б, вбачається що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ай Сі Ес -Актив» приймало участь на виставковій площі розміром 371 кв.м. та за посередництвом останнього на зазначеній виставковій площі з власним виставковим стендом було представлено ТОВ «Ондулін Будівельні Матеріали».

Факт участі позивача у зазначеному форумі також підтверджується наступними доказами: листом ТОВ «Ай Сі Ес -Актив», роздруківкою з сайту http://www.buildexpo.kiev.ua з переліком учасників виставки, прес-реліз від 27.03.2012 року щодо проведення виставки тощо.

Зазначене вище підтверджує факт участі позивача у Міжнародному форумі новітніх будівельних матеріалів та технологій InterbudExpo 2012 у період з 27 по 30 березня 2012 року із розміщенням власного виставкового стенду.

Факт виконання робіт щодо розробки ескізу, оформленню виставкового стенду ТОВ «АТР» також підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Зокрема, наданими позивачем на підтвердження реальності виконання вказаних господарських операцій: додатку № 1 (вартість робіт 1 200,00 грн.), додатку № 2 (узгодження остаточного проекту виставкового стенду), додатку № 3 (елементи оформлення стенду, послуги: реставрація логотипу, монтаж-демонтаж стенду, доставка матеріалів, інструменту, елементів), видаткової накладної від 30.03.2012 року № АТ-0000095, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.03.2012 року № АТ-0000053, податкової накладної від 13.02.2012 року № 29, від 20.03.2012 року № 42, від 30.03.2012 року № 88.

В рахунок оплати отриманих послуг та робіт позивач в безготівковій формі здійснив перерахування грошових коштів, що підтверджується довідками банку (т. 14 а.с. 144-145).

Крім того, з акту перевірки вбачається, що висновок податкового органу про відсутність факту реальності господарських операцій позивача з ТОВ «АРТ» ґрунтується на використаних під час аналізу господарських правовідносин із зазначеним контрагентом Акту ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запоріжській області про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Товариства з обмеженою відповідальністю «АТР» від 19.05.2014 року № 145/08-26-22-01/31778394 та інформації, що міститься в Аналітично-інформаційній системі ДФС України «Податковий блок».

Зазначене свідчить, що відповідачем не проводилася перевірка щодо реальності здійснених господарських операцій, а лише використовувалася наявна інформація в матеріалах акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача та АІС «Податковий блок».

Враховуючи викладене, факт надання послуг та виконання робіт позивачу за зазначеними вище зобов'язаннями та оплати їх вартості підтверджується документально; господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Крім того, з матеріалів справи вбачається наявність у позивача необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, складських приміщень.

Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з метою подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також, на час здійснення спірних господарських операцій з позивачем, контрагенти останнього були правоздатними та дієздатними юридичними особами, створеними та зареєстрованими у відповідності до чинного законодавства України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що висновок про безтоварність господарської операції може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Податковий орган при вирішенні справи у суді першої інстанції не обґрунтовував позицію щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту безтоварністю господарських операцій та не довів суду шляхом надання відповідних доказів ( в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України : документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби) даної обставини.

Відповідачем не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, не надано доказів відсутності у контрагентів позивача можливостей (технічних, матеріальних, людських ресурсів) на здійснення робот та послуг за укладеним договором.

Водночас колегія суддів, звертає увагу, що наявна у податкового органу інформація про відсутність у контрагентів ресурсів, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності та виконання ними взятих на себе договірних зобов'язань, спростовується матеріалами справи та наданими позивачем доказами.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наявні окремі недоліки в оформлення первинних документів позивача (зокрема, невірне зазначення в деяких товарно-транспортних накладних організаційно-правової форма позивача) у даному разі не перешкоджають встановленню змісту спірних господарських операцій, ідентифікації їх учасників та у своїй сукупності містять необхідні для оподаткування відомості господарських операцій позивача.

Разом з тим, вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом першої інстанції враховані не були.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Однак, враховуючи встановлені обставини та факти, на підставі досліджених доказів, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору не було враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Так, частинами 4 та 5 зазначеної статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Під час розгляду даної справи судам необхідно забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного, повного дослідження та вивчення усіх обставин справи, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.

Разом з тим, в процесі розгляду даної справи судом першої інстанції не було досліджено належних та допустимих доказів, як то відповідних первинних документів та пояснень відповідальних осіб, з метою підтвердження, або спростування доводів відповідача щодо встановлених фактичних обставин у межах спірних правовідносин, які суд визнав доведеними.

Відповідно до приписів статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Разом з тим, суд першої інстанції не вжив заходів щодо витребування у сторін доказів, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень, не дослідив усю сукупність обставин стосовно дійсного виконання розглядуваних операцій.

Крім того, оцінка вже наявних у матеріалах справи доказів судом першої інстанції здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів відповідача що, зазначені вище господарські операції позивача мали безтоварний характер, а отже і нарахування відповідачем податкових зобов'язань позивачу за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями є неправомірним.

Відповідно до п. 3 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ондулін Будівельні Матеріали» задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року скасувати в частині відмови в задоволенні вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2014 року № 0008762201 та № 0008772201.

Ухвалити в цій частині нову постанову.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 18.12.2014 року № 0008762201 та № 0008772201.

В іншій частині постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя О.О.Беспалов

Суддя А.Б.Парінов

Повний текст виготовлено - 28.01.16 р.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.