Постанова № 55280032, 20.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2016 р. Справа№ 910/26316/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Чорної Л.В.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання: Огірко А.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Баган Т.Г. за довіреністю від 31.12.2015;

Розглянувши апеляційну скаргу Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015

у справі №910/26316/15 (суддя І.М. Отрош)

а позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпініст"

до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення

про стягнення 46664 грн. 95 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпініст" до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення задоволено частково.

Стягнуто з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпініст" суму основного боргу у розмірі 29610 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 1267 грн. 96 коп., інфляційні збитки у розмірі 15782 грн. 13 коп., витрати за послуги адвоката у розмірі 2999 грн. 69 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 скасувати, та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат всього у розмірі 1705,50 грн.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, справу №910/26316/15 за апеляційною скаргою Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Кропивної Л.В., та Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 20.01.2016.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У судове засідання 20.01.2016 з'явився представник відповідача. Представники позивача у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представники позивача не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 скасувати, та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат всього у розмірі 1705,50 грн.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

21.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альпініст" (виконавець, позивач) та Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (замовник, відповідач) був укладений договір на надання послуг № 101 від 21.02.2014 (далі-Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених договором, виконавець за завданням замовника зобов'язується на свій ризик і власними силами надати клінінгові послуги з миття вікон на технічній площадці телевежі (відмітка 192-198 м.), що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Дорогожицька, 10, а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконані послуги та оплатити їх.

За змістом п. 2.1. Договору, загальна вартість послуг з урахуванням вартості витратних матеріалів погоджена сторонами і складає 98 700, 00 грн.

Відповідно до п.п. 2.2.1., 2.2.2. Договору, замовник сплачує виконавцю авансовий платіж в розмірі 69090,00 грн., що відповідає 70% від загальної суми договору; після надання виконавцем послуги за договором та підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг сторони здійснюють остаточний розрахунок протягом п'яти календарних днів з моменту підписання акта приймання-передачі наданих послуг.

Як передбачено п. 3.4. Договору, послуги вважаються виконаними в день підписання сторонами загального акта приймання-передачі наданих послуг в порядку, передбаченому розділом 5 Договору.

За змістом п. 5.1. Договору, прийняття-передача виконаних робіт проводиться протягом 2 днів та оформляється актом приймання-передачі послуг, який підписується сторонами.

Відповідно до п. 5.3. Договору, замовник протягом 2 робочих днів з моменту отримання від виконавця двох примірників акта приймання-передачі послуг має право: підписати акт приймання-передачі послуги та повернути один примірник зазначеного документа виконавцю (п. 5.3.1.); повернути акт приймання-передачі послуги виконавцю з вмотивованими зауваженнями щодо якості наданих послуг та/або змісту акта, викладеними у письмовій формі (п. 5.3.2.).

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору на надання послуг № 101 від 21.02.2014, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором..

Судом встановлено, що на виконанням умов договору на надання послуг № 101 від 21.02.2014 відповідачем 02.04.2014 було сплачено позивачу 69090,00грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4131 від 02.04.2014 (призначення платежу: оплата за клінінгові послуги з миття вікон на телевежі згідно з договором № 101 від 21.02.2014), копія якого долучена до матеріалів справи відповідачем у судовому засіданні 10.11.2015. Власне, факт сплати вказаної суми коштів не заперечувався сторонами в судових засіданнях, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що відповідач в порядку, передбаченому п. 2.2.1. договору на надання послуг № 101 від 21.02.2014 сплатив позивачу авансовий платіж в розмірі 69090, 00 грн., що відповідає 70% від загальної суми договору.

Судом встановлено, що позивачем надано відповідачу послуги з миття вікон телевежі відповідно до умов договору на надання послуг № 101 від 21.02.2014, що підтверджується актом надання послуг № 6 від 23.04.2014 на суму 98700,00 грн., який підписаний сторонами та скріплений їх печатками. За таких обставин, підписуючи вказаний акт № 6 від 23.04.2014, відповідач фактично підтвердив прийняття наданих позивачем послуг, як це передбачено п.п. 3.4., 5.1., 5.3. договору на надання послуг № 101 від 21.02.2014.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідач лише частково сплатив вартість наданих за договором на надання послуг № 101 від 21.02.2014 послуг, а саме в розмірі 69090,00 грн., у зв'язку з чим станом на час подання позову заборгованість за таким договором складає 29610,00 грн., які і просить стягнути.

Як встановлено судом, позивачем надано клінінгові послуги з миття вікон на телевежі відповідно до умов договору на надання послуг № 101 від 21.02.2014, що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим їх печатками актом надання послуг № 6 від 23.04.2014 на суму 98 700, 00 грн.

Спір у даній справі виник у зв'язку з несплатою відповідачем другого платежу у розмірі, передбаченому п. 2.2.2. договору на надання послуг № 101 від 21.02.2014.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, п.п. 2.2.1., 2.2.2. договору на надання послуг № 101 від 21.02.2014 передбачено, що замовник сплачує виконавцю авансовий платіж в розмірі 69 090, 00 грн., що відповідає 70% від загальної суми договору; після надання виконавцем послуги за договором та підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг сторони здійснюють остаточний розрахунок протягом п'яти календарних днів з моменту підписання акта приймання-передачі наданих послуг.

З огляду на встановлення строку виконання відповідачем свого обов'язку з оплати другого платежу за надані послуги (протягом п'яти календарних днів з моменту підписання акта приймання-передачі наданих послуг), враховуючи, що акт надання послуг № 6 підписаний сторонами 23.04.2014, то останнім днем остаточної оплати за договором на надання послуг № 101 від 21.02.2014 суми коштів в розмірі 29610,00 грн. слід вважати 28.04.2014, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов'язку з оплати наданих послуг є таким, що настав.

Таким чином, зазначені вище докази підтверджують, що у відповідача виникла заборгованість за договором на надання послуг № 101 від 21.02.2014 за актом надання послуг № 6 від 23.04.2014 у розмірі 29610,00 грн., вказаний факт відповідачем не спростовано, зокрема не надано доказів сплати ним вказаної суми коштів. Власне, факт існування заборгованості у заявленому позивачем розмірі 29610,00 грн. за договором на надання послуг № 101 від 21.02.2014 відповідач у судових засіданнях не заперечував, зокрема в поданому суду 24.11.2015 клопотанні про зменшення інфляційних втрат та 3% річних вказав на те, що заборгованість відповідача складає 29610,00 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом, позивачем надано клінінгові послуги з миття вікон на телевежі відповідно до умов договору на надання послуг № 101 від 21.02.2014, що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим їх печатками актом надання послуг № 6 від 23.04.2014 на суму 98700, 00 грн.

Спір у даній справі виник у зв'язку з несплатою відповідачем другого платежу у розмірі, передбаченому п. 2.2.2. договору на надання послуг № 101 від 21.02.2014.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (ст. 903 ЦК України).

Як встановлено судом, п.п. 2.2.1., 2.2.2. договору на надання послуг № 101 від 21.02.2014 передбачено, що замовник сплачує виконавцю авансовий платіж в розмірі 69090, 00 грн., що відповідає 70% від загальної суми договору; після надання виконавцем послуги за договором та підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг сторони здійснюють остаточний розрахунок протягом п'яти календарних днів з моменту підписання акта приймання-передачі наданих послуг.

З огляду на встановлення строку виконання відповідачем свого обов'язку з оплати другого платежу за надані послуги (протягом п'яти календарних днів з моменту підписання акта приймання-передачі наданих послуг), враховуючи, що акт надання послуг № 6 підписаний сторонами 23.04.2014, то останнім днем остаточної оплати за договором на надання послуг № 101 від 21.02.2014 суми коштів в розмірі 29610,00 грн. слід вважати 28.04.2014, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов'язку з оплати наданих послуг є таким, що настав.

Таким чином, зазначені вище докази підтверджують, що у відповідача виникла заборгованість за договором на надання послуг № 101 від 21.02.2014 за актом надання послуг № 6 від 23.04.2014 у розмірі 29610,00 грн., вказаний факт відповідачем не спростовано, зокрема не надано доказів сплати ним вказаної суми коштів. Власне, факт існування заборгованості у заявленому позивачем розмірі 29610,00 грн. за договором на надання послуг № 101 від 21.02.2014 відповідач у судових засіданнях не заперечував, зокрема в поданому суду 24.11.2015 клопотанні про зменшення інфляційних втрат та 3% річних вказав на те, що заборгованість відповідача складає 29610,00 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення за договором на надання послуг № 101 від 21.02.2014 у розмірі 29610,00 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпініст" до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про стягнення 29610,00 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 1272,82 грн. 3% річних та 15782,13 грн. інфляційних збитків за період з 01.05.2014 до 03.10.2015 (відповідно до поданих в судовому засіданні 24.11.2015 пояснень стосовно періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат).

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р., при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно потрібно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За таких обставин, оскільки позивачем заявлено період нарахування інфляційних втрат до 03.10.2015, то індекс інфляції за жовтень 2015 року в даному випадку не застосовується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період з травня 2015 по вересень 2015, суд зазначає, що він є обгрунтованим, таким, що відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпініст" до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 15782,13 грн. підлягають задоволенню повністю.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 01.05.2014 по 03.10.2015, суд встановив, що він здійснений неправильно, у зв'язку з чим, здійснивши власний перерахунок 3% річних в межах заявленого позивачем періоду, суд зазначає, що стягненню 3% річних підлягає сума 1267, 96 грн., а отже позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпініст" до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в частині стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково, в сумі 1267, 96 грн.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглянувши подане в судовому засіданні 24.11.2015 клопотання, в якому відповідач просив зменшити суму інфляційних втрат до 1578, 21 грн., а також 3% річних до 127, 28 грн. на підставі ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з наступних підстав.

За змістом ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ч.3 ст. 549 ЦК України пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, як зазначено вище, згідно з п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

В свою чергу, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (4.1. Постанови).

З огляду на те, що заявлені позивачем до стягнення 3% річних так само, як і інфляційні нарахування, не є штрафними санкціями, суд не вправі застосовувати до них приписи ст. 233 Господарського кодексу України, якими передбачено зменшення розміру саме штрафних санкцій.

Щодо зазначеного в клопотанні, поданому відповідачем 24.11.2015, пропуску строку позовної давності щодо 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно з п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 р. № 10 суддя не повинен з власної ініціативи зазначати про сплив позовної давності. Якщо ж зацікавлена сторона посилається на сплив такої давності, суддя вправі запропонувати кожній із сторін подати відповідні докази з даного питання, в тому числі в порядку підготовки справи до розгляду.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

Як зазначено у п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до п.п. 3.4. та 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, до вимог про стягнення сум процентів та суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

З огляду на те, що на вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат поширюється загальна позовна давність, а позивачем заявлено до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.05.2014 по 03.10.2015, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності щодо зазначених вимог.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 5000,00 грн. витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно п. 6.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У підтвердження факту надання позивачу адвокатських послуг позивачем долучено до матеріалів справи договір (угоду) про надання правової допомоги від 05.10.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альпініст" (довіритель) та адвокатом ОСОБА_4 (згідно з умовами п.1. якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правову допомогу в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпініст" до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про стягнення заборгованості за договором від 21.02.2014 № 101), а також прибутковий касовий ордер № 92 від 02.11.2015, належним чином засвідчену копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1 від 12.05.2009 на ім'я ОСОБА_4, належним чином засвідчену копію посвідчення адвоката ОСОБА_4 № НОМЕР_2.

У пункті 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до абз. 3 пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 N01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Як вбачається з квитанції до прибуткового касового ордера № 92 від 02.11.2015, Товариство з обмеженою відповідальністю "Альпініст" 02.11.2015 сплатило грошові кошти на користь адвоката ОСОБА_4 в розмірі 5000 грн. за договором від 05.10.2015.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтями 32, 33 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі №910/26316/15.

Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі №910/26316/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі №910/26316/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/26316/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Л.В. Чорна

Л.В. Кропивна