Постанова № 55279878, 25.01.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2016 р. Справа №902/1246/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демидюк О.О.

судді Павлюк І. Ю. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі Головченко Д.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 07.09.2015) в режимі відеоконференції

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №19 від 21.01.2016)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод" на рішення господарського суду Вінницької області від 16.11.2015 у справі №902/1246/15

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1"

Відповідач: Державне підприємство "Бджільнянський спиртовий завод"

про стягнення 203 482,96 грн.

В режимі відеоконференції з господарським судом Львівської області.

Судом розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області №902/1246/15 від 16.11.2015 (суддя Стефанів Т.В.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Бджілянський спиртовий завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" 121 700 грн. основного боргу за надані послуги з перевезення, 19 295 грн. пені, 17 362,29 грн. втрат від інфляції, 4233,69 грн. 10% річних, 3251,81 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивоване тим, відповідач доказів сплати боргу не подав, визнав позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості за надані послуги з перевезення в сумі 121 700 грн., доказів її погашення суду не надав, в зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення 121 700 грн. боргу за послуги з перевезення, визнаються обґрунтованими та підлягаючими задоволенню. Позовні вимоги про стягнення пені, втрат від інфляції та 10% річних перевірені судом на предмет його відповідності вимогам укладеного сторонами договору транспортного перевезення та чинного законодавства України, та дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню в межах зменшених позивачем вимог, а саме: 19 295 грн. пені, втрат від інфляції в сумі 17362,29 грн. та 10% річних в сумі 4233,69 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати в частині стягнення пені у розмірі 19 295 грн., 10% річних у розмірі 4233,69 грн., втрат від інфляції у розмірі 17 362,29 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Свою апеляційну скаргу державне підприємство "Бджільнянський спиртовий завод" обґрунтовує тим, що ухвалою господарського суду Вінницької області №15/109-10 від 29.10.2010 порушено провадження у справі про визнання банкрутом державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, що діяла до 19.01.2013) протягом дії мораторію, зокрема, неустойка (штраф, пеня) не нараховуються, не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Таким чином, на думку відповідача, згідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штрафні санкції за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, оскільки така заборона прямя передбачена законом та не залежить від того, коли виникло зобов'язання - до чи після порушення провадження у справі про визнання боржника банкрутом.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду №902/1246/15 від 25.12.2015 прийнято до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод" на рішення господарського суду Вінницької області від 16.11.2015 у справі №902/1246/15.

Розпорядженням в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду №902/1246/15 від 25.01.2016 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Савченка Г.І. та відповідно до п.6.3. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Павлюк І.Ю., суддя Дужич С.П.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 справу №902/1246/15 колегією суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Павлюк І.Ю., суддя Дужич С.П прийнято до свого провадження.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" подано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду, заслухала представників сторін у справі, вивчила та дослідила матеріали справи та наявні в ній докази, розглянула матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, вивчила відзив на апеляційну скаргу та додані до нього документи, перевірила правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, та прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.10.2012 між позивачем ТОВ "Трасн-Сервіс-1" та відповідачем - ДП "Бджільнянський спиртовий завод" було укладено договір транспортного перевезення №161012/1М, відповідно до п.1.1 якого позивач як перевізник зобов'язався надати відповідачу як замовнику послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених у додатках до даного договору, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню.

Кількість вантажу визначається у товаротранспортних накладних (п. 1.2.договору).

Оплата наданих перевізником за даним договором послуг здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника в строк три банківських дні з моменту виконання послуг з перевезення. Дата виконання послуг є дата підписання актів виконаних робіт. У випадку відсутності акту виконаних робіт з будь-яких причин, датою виконання перевезення вважаться дата послуг з перевезення, що зазначена в будь-якому іншому документі, що може підтвердити факт надання послуги (п. 3.2. договору).

Сторони визнають, що достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення перевізником та відповідно прийняття їх замовником є або підписаний сторонами акт виконаних робіт, або товаротранспортний або інший документ, що може підтвердити факт надання та прийняття послуг за цим договором (п. 3.3. договору).

Сторони погодили, що у випадку коли у замовника перед перевізником існує неоплачена заборгованість за надані послуги з перевезення, то кожне перерахування коштів від замовника на поточний рахунок перевізника незалежно від цільового призначення зараховується насамперед на погашення самої давньої заборгованості, яка існує перед перевізником (п. 3.4. договору).

01.12.2014 сторонами підписано додаткові угоди №13 та № 14 до договору перевезення, якими визначено, що вартість перевезення по маршруту: "Вінницька область, с.Бджільна - Одеська область, с.Базарянка" складає 11 650,00 грн., а по маршруту "Вінницька область, с.Бджільна - Кіровоградська область, м.Олександрія" - 9650,00 грн.

Позивач надав відповідачу транспортні послуги з перевезення спирту етилового, що підтверджується актами виконаних робіт (надання послуг):

№13462 від 25.05.2015 на суму 11 650,00 грн.;

№13461 від 25.05.2015 на суму 19 300,00 грн.;

№14025 від 28.05.2015 на суму 11 650,00 грн.;

№14023 від 28.05.2015 на суму 9650,00 грн.;

№14662 від 30.05.2015 на суму 9650,00 грн.;

№15917 від 16.06.2015 на суму 11650,00 грн.;

№17262 від 29.06.2015 на суму 28950,00 грн.;

№15916 від 16.06.2015 на суму 9650,00 грн.;

№11583 від 30.04.2015 на суму 11 650,00 грн.

Також надання транспортних послуг підтверджується товарно-транспортними накладними на переміщення спирту етилового: №294476 від 29.04.2015; №294478 від 13.05.2015; №2294479 від 14.05.2015; №294480 від 15.05.2015, №294484 від 21.05.2015; №294486 від 26.05.2015; №294490 від 28.05.2015; №294496 від 10.06.2015; №2294496 від 10.06.2015; №294497 від 18.06.2015; №294501 від 23.06.2015; №294502 від 23.06.2015, №294504 від 24.06.2015.

Відповідач за надані послуги з перевезення розрахувався з позивачем частково.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань з оплати наданих послуг з перевезення, утворилась заборгованість перед позивачем, яка становить 121 700,00 грн., що визнається відповідачем та підтверджуються обопільно підписаним актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2015.

Рішенням від 16.11.2015 господарський суд Вінницької області задовольнив позовні Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" та стягнув з Державного підприємства "Бджілянський спиртовий завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" 121 700 грн. основного боргу за надані послуги з перевезення, 19 295 грн. пені, 17 362,29 грн. втрат від інфляції, 4233,69 грн. 10% річних, 3251,81 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору.

До такого ж висновку дійшла судова колегія апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договір перевезення регламентується главою 32 Господарського кодексу України та главами 64, 65 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.1 ст.909 ЦК України та згідно з ч.1 ст.307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.5 ст.307 ГК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно ст.920 ЦК України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.ст.525 і 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

В матеріалах справи відсутні докази сплати заборгованості за надані послуги з перевезення в сумі 121 700 грн. Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків, підписаного сторонами, станом на 30.06.2015 відповідачем визнано заборгованість за надані послуги в сумі 121 700 грн. (а.с.52)

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про підставність та обґрунтованість заявленої до стягнення заборгованості за надані послуги з перевезення в сумі 121 700 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 19 295 грн. пені, втрат від інфляції в сумі 17 362,29 грн., 10% річних в сумі 4233,69 грн. (з урахуванням поданої 16.11.2015 позивачем заяви про зменшення) судом враховано наступне.

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 ст.231 та ч.2 ст.343 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як роз'яснено в п.2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за приписом ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.2 ст.343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Пунктом 4.3. договору транспортного перевезення від 16.10.2012 року №161012/1М, сторони передбачили, що за порушення замовником термінів оплати послуг перевізника, замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, а також 10% річних від суми просроченої заборгованості відповідно до ст.625 ЦК України.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо правомірності заявлених вимог про стягнення пені, втрат від інфляції та 10% річних.

Щодо посилань відповідача на неврахування дії мораторію на задоволення вимог кредиторів державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод", введеного ухвалою господарського суду Вінницької області №15/109-10 від 29.10.2010, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вже зазначалось вище, ухвалою господарського суду Вінницької області №15/109-10 від 29.10.2010 порушено провадження у справі про визнання банкрутом державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Договір транспортного перевезення №16101/1М укладено між позивачем ТОВ "Трасн-Сервіс-1" та відповідачем - ДП "Бджільнянський спиртовий завод" 16.10.2012, тобто після порушення провадження у справі про визнання банкрутом державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод".

Таким чином грошові вимоги позивача носять поточний характер.

Відповідно до статей 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до 19.01.2013) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), застосованих до прийняття рішення та введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у звязку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобовязання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не повязується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобовязання.

Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Таким чином, що стосується зобовязань поточних кредиторів, то за цими зобовязаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобовязаннями, похідними від основного зобовязання.

Тож оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобовязань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобовязань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах №21-289а11 від 07.05.2012, №21-179а12 від 11.06.2012, №21-178а13-1 від 09.07.2013.

Судова колегія вважає, що посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, документально не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак, скаржник, в порушення вимог ст.33 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у звязку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Бджільнянський спиртовий завод" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 16.11.2015 у справі №902/1246/15 залишити без змін.

3. Справу №902/1246/15 повернути до господарського суду Вінницької області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Дужич С.П.