Ухвала суду № 55273716, 27.01.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/153/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Черевко П. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Сватаненко В.І.., ОСОБА_2

за участю секретаря Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості посилаючись на те, що 25.06.2007 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», який загальними зборами акціонерів АКБ «Укрсоцбанк» 14.06.2010 року перейменовано на ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 (відповідно до додаткової угоди № 1 від 24.06.2009 року, прізвище позичальника змінено на ОСОБА_3), уклало договір кредиту № 2007/686-Ф03.7/189, відповідно до якого позивач зобовязався надати відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 135470,00 доларів США, з графіком повернення кредиту, передбаченим пунктом 1.1.1 договору кредиту та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості до 24.06.2032 року зі сплатою 12,45 процентів річних.

В якості забезпечення виконання зобовязань за договором кредиту ОСОБА_3, між позивачем та ОСОБА_4 25.06.2007 року укладено договір поруки № 07-15/820, відповідно до якого він зобовязався солідарно відповідати за виконання ОСОБА_3 зобовязань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках передбачених договором кредиту.

Оскільки ОСОБА_3 неналежним чином виконує свої зобовязання позичальника за кредитним договором, за такими зобовязаннями утворилась заборгованість, яка із врахуванням подальших змін та доповнень, станом на 20.01.2012р складала 525277,15 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2015 року позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за договором кредиту №2007/686-Ф03.7/189 від 25.06.2007 року в розмірі 705678,22 грн., стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" компенсацію судових витрат, по 1827,00 грн. з кожного.

Вважаючи рішення суду незаконним ОСОБА_3 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2015 року і направити справу для розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов ПАТ «Укрсоцбанк» суд обгрнутовано дійшов зазначеного висновку.

Судом встановлено, що 25.06.2007 р. між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», який загальними зборами акціонерів АКБ «Укрсоцбанк» 14.06.2010 р. перейменований на ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 (на той час - ОСОБА_4) ОСОБА_6, укладено договір кредиту №2007/686-Ф03.7/189, відповідно до якого позивач зобов'язався надати ОСОБА_5 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 135470,00 доларів США, на умовах оплатності під 12,45% відсотків річних, та зі строком повернення до 24.06.2032 року згідно погодженого сторонами графіку, шляхом здійснення щомісячних платежів.

24.06.2009 р. між позивачем та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду №1 до договору кредиту, відповідно до якої було врегульовано обставини зміни прізвища позичальника з «Громова» на «Масловська».

29.07.2010 р. між позивачем та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду №2 до Договору кредиту, відповідно до якої за згодою сторін було змінено графік погашення кредитної заборгованості, встановлено кінцевий термін погашення кредиту до 10.06.2032 року та збільшено відсоткову ставку за користування кредитом на рівні 13,55% річних.

20.01.2012 р. між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін № 4 до договору кредиту, згідно з яким встановлювався залишок заборгованості за Договором кредиту, умови конвертації валют.

Так відповідно до вказаного договору про внесення змір №4, за згодою сторін було в визначено, що станом на 20.01.2012 року заборгованість позичальника за кредитним договором №2007/686-Ф03.7/189 складає 65251,82 дол. США, що за погодженими розрахунками сторін були еквіваленті 525277,15 грн., та одночасно з тим сторони домовились, що подальші розрахунки між ними відбуватимуться у гривні.

Разом з тим сторони погодили новий графік погашення заборгованості (п. 1.1), який передбачав погашення кредиту шляхом здійснення щомісячних платежів, із кінцевим строком погашення до 24 червня 2022 року та сплату позичальником відсотків за користування кредитними коштами у період з 20.01.2012 року по 01.01.2013 року, в розмірі 10,50% річних, а на кожний наступний річний період відсоткова ставка може змінюватись та встановлюється відповідно до п. 2.7 Договору про внесення змір № 4 шляхом сумування Базової процентної ставки кредитування, що визначається банком як середньозважена процентна ставка за депозитами, залученими на рахунки домашніх господарств у гривні на строк до 1 року, що оприлюднена НБУ станом на перше число місяця, в якому відбуватиметься зміна розміру процентної ставки за кредитом згідно з цим договором, маржі на рівні 2% річних.

При цьому про зміну процентної ставки за кредитом, кредитор письмово повідомляє позичальника та поручителя, не пізніше ніж за 15 днів до дати, з якої застосовується нова процентна ставка.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст. 1054 ЦК України, передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 (ст.ст. 1046-1053) ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно наданих суду доказів позичальник не належним чином виконувала взяті на себе зобовязання з повернення кредитних коштів, та з такого сума заборгованості за кредитним договором №2007/686-Ф03.7/189, із врахуванням подальших змін та доповнень, станом на 20.01.2012р складала 525277,15 грн., та визнавалась сторонами, що випливає зі змісту Договору про внесення змін №4 від 20.01.2012р., та факту його підписання сторонами.

В подальшому, у звязку з невиконанням позичальником її обовязку з повернення кредиту, станом на 25.06.2007 року заборгованість зросла до розміру 705678,22 грн., з яких: -заборгованість за кредитом 524689,27 грн. (первинна заборгованість в розмірі 525277,15 грн. була зменшена на розмір платежу, що було проведено на погашення кредиту 20.01.2012 року в розмірі 587,88 грн.); - заборгованість за відсотками 117327,73 грн.; - розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 13780,62 грн.; - розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків 20038,66 грн.; - розмір інфляційних витрат за кредитом 11888,78 грн.; - розмір інфляційних витрат за відсотками 17953,16 грн.; що підтверджується наданими представником позивача розрахунками.

При цьому вирішуючи справу по суті суд обґрунтовано дійшов висновку про правильну оцінку доказів, їх належності, доказового значення та дотримання засад диспозитивності.

У судових засіданнях сторона відповідача не заперечувала проти фактів укладення та підписання угод на наведених умовах, про що було наголошено неодноразово, та разом з тим представник відповідача заперечував проти належності розрахунку заборгованості , що було проведено банком та надано до матеріалів справи, оскільки вважає, що такий розрахунок не враховує багатьох платежів, що були проведені відповідачами на погашення заборгованості, та виходить, на думку представника відповідача, з незаконно зміненої відсоткової ставки у 2008 року за кредитом на рівні 14%.

З метою спростування відомостей наданого банком розрахунку заборгованості представник відповідача надав інший розрахунок, за яким він вбачає розбіжності із заявленими банком розрахунками.

Відповідно до положень ч.4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Правильною є позиція суду щодо оцінки наданих представником позивача розрахунків та виписок, щодо яких виказував сумніви представник відповідача, як доказів, те, що такі документи мають первинний обліковий характер, та складаються засобами спеціального компютерного програмного забезпечення. Разом з тим такі розрахунки та виписки завірені від імені банківської установи у встановленому Законом порядку. Натомість надані представником відповідача розрахунки викликали обєктивні сумніви щодо їх достовірності.

Судом було розяснено право представника відповідача на звернення до суду з клопотанням про призначення судової бухгалтерської експертизи, та такий представник звернувся до суду з відповідним клопотанням, однак на питання суду щодо вирішення питання про оплату проведення експертизи представник відповідача, не зважаючи на розяснення зі сторони суду, повідомив суд про те, що він та його довіритель не мають наміру сплачувати проведення судової експертизи, натомість він вважає це обовязком сторони позивача, на що представник позивача повідомив про те, що у нього немає сумнівів у належності розрахунків банку та він не має жодної ініціативи до призначення вказаної експертизи, його а тому таке клопотання було залишено без задоволення.

Щодо інших обставин справи, що заперечувались відповідачами і частині визначення розміру заборгованості, то суд правильно вказував на правомірність нарахування позивачем втрат через інфляцію, оскільки відповідно до умов Договору про внесення змін №4 від 20.01.2012р. сторони погодились із конвертуванням залишку заборгованості за кредитним договором №2007/686-Ф03.7/189 у гривню, та визначили розмір такої заборгованості на час укладення Договору про внесення змін №4 в розмірі 525277,15 грн., погодили новий порядок погашення кредиту, розміри та порядок визначення відсоткової ставки, про що свідчить факт підписання відповідної угоди, таким чином заперечення щодо розміру заборгованості до часу укладення Договору про внесення змін №4 від 20.01.2012 р. суд відкидає, оскільки вони спростовуються наведеними обставинами.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.1. ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ч.1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В якості забезпечення виконання ОСОБА_3 (на той час - ОСОБА_5) Є.В. зобов'язань за Кредитним договором, між позивачем, ОСОБА_3 (на той час - ОСОБА_5) Є.В. та ОСОБА_4 25.06.2007р. укладено Договір поруки №07-15/820, відповідно до якого ОСОБА_4Е зобов'язався солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту.

24.06.2009р. між позивачем та ОСОБА_4 (поручителем) було укладено Додаткову угоду №1 до Договору поруки, відповідно до якої було врегульовано обставини зміни прізвища позичальника.

20.01.2012р. між позивачем, ОСОБА_3 (позичальником) та ОСОБА_4 (поручителем) було укладено договір про внесення змін №3 до договору поруки №07-15/820 від 25.06.2007 року, яким було врегульовано питання продовження поруки ОСОБА_4 за зміненими за Договором про внесення змін №4 до кредитного договору №2007/686-Ф03.7/189 зобовязаннями ОСОБА_3

Таким чином, підписанням договору про внесення змін №3, відповідач ОСОБА_4 прийняв на себе зобовязання поручителя за зобовязаннями ОСОБА_3, що випливають з кредитного договору №2007/686-Ф03.7/189 у його редакції станом на 20.01.2012 року.

Відповідно до положень ст.ст. 10, 11, 58, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та в межах і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому сторони мають право обґрунтовувати належність конкретно доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень та зобовязані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та з такого суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позову у повному обсязі, з чого слідує необхідність його задоволення.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив обставини по справі, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Посилання автора апеляційної скарги на необґрунтованість висновків суду в частині доказаності вимог позивача, неправильний розрахунок, порушення процесуальних прав відповідача щодо витребування доказів, зміни процесуального статусу відповідача ОСОБА_7 як на підстави для скасування оскаржуваного рішення є необґрунтованими, оскільки спростовані дослідженими судом обставинами, яким дана правильна правова оцінка.

Доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: В.І. Сватаненко

ОСОБА_2