Рішення № 55273135, 26.01.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/9003/15-ц 26.01.2016 26.01.2016 26.01.2016

Провадження №22-ц/784/247/16

Головуючий у суді 1 інстанції - Мамаєва О.В.

Категорія 55 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Рішення

Іменем України

26 січня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

за участю позивача ОСОБА_3 та представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2015 року у справі за

позовом

ОСОБА_3 до державного підприємства «Суднобудівний завод імені 61 Комунара» про захист порушених трудових прав,

встановила:

9 вересня 2015 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до державного підприємства «Суднобудівний завод імені 61 Комунара» про стягнення заборгованості по заробітній платі разом із сумою компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати.

Позивач зазначав, що з 19 квітня 2012 року по 31 березня 2015 року працював у відповідача на посаді контролера охоронця. Звільнився за власним бажанням через систематичну невиплату заробітної плати.

При звільненні йому не виплачена заборгованість по заробітній платі в сумі 10 297,29 грн., яка утворилася за період з липня 2014 року по березень 2015 року включно.

Згідно із проведеним позивачем розрахунком, він просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі разом із сумою компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати в сумі 154 176,58 грн. станом на 1 вересня 2015 року.

Збільшуючи позовні вимоги та посилаючись на вимоги ст. 117 КЗпП України, позивач остаточно просив стягнути з відповідача:

-10 297,29 грн. заборгованості по заробітній платі;

-165 380,61 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

-4 035,22 грн. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на відсутність своєї вини та грошових коштів на підприємстві.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача всього 28 481,05 грн., із яких: 10 297,29 грн. заборгованість по заробітній платі, 14 148,54 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення судового рішення, 4 035,22 грн. - компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на те, що судом невірно проведено розрахунки за його позовом, просив рішення суду змінити та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Згідно із ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки розрахунки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Отже, передбачений ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи контролером ВОХР 1 класу в період з 19 квітня 2012 року по 11 березня 2015 року. Згідно із записом у його трудовій книжці він звільнений з роботи за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України з 11 березня 2015 року на підставі наказу № 56 від 31 березня 2015 року (а.с. 8). Як вбачається із пояснень позивача, які узгоджуються із матеріалами справи, він звільнився з роботи за власним бажанням у зв'язку із систематичною невиплатою заробітної плати.

В день звільнення позивач за графіком його зміни не працював, але в цей день 11 березня 2015 року здав в бухгалтерію підприємства обхідний листок та отримав копію наказу про звільнення, при цьому з ним не проведено повного розрахунку.

На неодноразові вимоги позивача видати довідку про заборгованість по заробітній платі її видали лише 14 липня 2015 року.

Згідно із довідкою підприємства від 14 липня 2015 року за № 236 заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі становила 10 297, 29 грн., яка утворилася за період з липня 2014 року по 11 березня 2015 року (а.с. 5). Саме із цього розміру заборгованості виходив позивач та суд здійснюючи розрахунок компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати.

Із матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що заборгованість по заробітній платі, зазначена у довідках (а.с.5, 28) вже з відрахованою сумою прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів, що і є обов'язком роботодавця.

За такого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що порушене право позивача підлягає захисту, тому обґрунтовано стягнув на його користь заборгованість по заробітній платі - 10 297,29 грн., а також 4 035,22 грн. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати за період з липня 2014 року по березень 2015 року в межах заявлених позовних вимог.

Компенсація провадиться відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року (далі - Порядок).

Відповідно до ст. ст. 2, 3 Закону та пунктів 2, 4 Порядку, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Під доходами розуміється, зокрема, і заробітна плата. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу (ЗП) за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції - Іі) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (містяться у матеріалах справи а.с. 84).

Отже, сума компенсації (К) розраховується за визначеною формулою: К= ЗП х ( Іі х Іі х Іі х… х 100 - 100): 100.

Колегія суддів перевірила та погоджується із розрахунком компенсації втрати частини грошових доходів, обґрунтовано викладеним у рішенні суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам вказаного Закону та Порядку.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про невірність такого розрахунку безпідставні.

Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що згідно із умовами праці позивач працював позмінно з погодинною оплатою праці при 40 - годинному робочому тижні, а його середньогодинна заробітна плата становила 11,97 грн. за 1 годину. При цьому, суд першої інстанції виходив із довідки підприємства про нараховану позивачу заробітну плату за два попередні місяці до звільнення. Із довідки вбачається, що за січень 2015 року нараховано 2 221,55 грн. за 183 відпрацьованих годин, у лютому 2015 року - 1 978,74 грн. за 168 відпрацьованих годин (а.с. 6).

Розрахунок становить: 4 200,29 грн. (2 221,55 грн. + 1 978,74 грн.) : 351 год. (168 год. + 183 год.) = 11,97 грн.

При вирішенні питання обрахування середнього заробітку, суд першої інстанції врахував роз'яснення п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та ч. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», положення Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (з наступними змінами).

Отже, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача здійснено судом за період з 11 березня 2015 року (дата звільнення) по 13 жовтня 2015 року (дата винесення судового рішення). При 40-годинному робочому тижні, кількість робочих годин складала: у березні - 120 год., у квітні - 167 год., у травні - 143 год., у червні - 160год., у липні - 184 год., у серпні - 160 год., у вересні - 176 год., у жовтні - 72 год., всього - 1182 год.

За такого, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 13 жовтня 2015 року становить: 1 182 год. х 11,97 грн. = 14 148,54 грн.

Тому доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що такий розрахунок необхідно проводити погодинно та за кожен місяць окремо з наступним складанням сум, не відповідає вищезазначеним вимогам чинного законодавства.

В суді апеляційної інстанції позивач підтвердив, що рішення суду першої інстанції відповідачем виконано у повному обсязі 13 січня 2016 року, оскільки в цей день вся сума заборгованості 28 481,05 грн. перерахована йому на його картковий рахунок.

Разом з тим, стягуючи заборгованість по заробітній платі, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у липні 2015 році позивачу нарахована 486,29 грн. компенсації за невикористану відпустку (яка не виплачена), зазначене підтверджується довідками підприємства й безпідставно не стягнув зазначену суму на користь позивача (а.с. 28, 81).

Інші доводи позивача в апеляційній скарзі виходять за межі заявлених ним позовних вимог.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції слід змінити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України лише в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнувши додатково на користь позивача 486,29 грн. компенсації за невикористану відпустку.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2015 року змінити частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнувши додатково із державного підприємства «Суднобудівний завод імені 61 Комунара» на користь ОСОБА_3 486,29 грн. компенсації за невикористану відпустку.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: