Рішення № 55272581, 26.01.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/2384/15-ц 26.01.2016 26.01.2016 26.01.2016

Провадження №22-ц/784/126/16

Головуючий у першій інстанції: Семенова Л.М.

Категорія: 44 Суддя-доповідач апеляційного суду: Шолох З.Л.

Рішення

Іменем України

26 січня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

за участю:

-позивачки ОСОБА_3 та її представників - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

-відповідача ОСОБА_6 та його представника - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

скаргою

ОСОБА_6

на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2015 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 25 листопада 2015 року про усунення описки, у справі за

позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про виселення, відшкодування майнової та моральної шкоди, скасування реєстрації,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_6 про виселення його із належного їй житлового АДРЕСА_1 та стягнення 30 000 грн. на відшкодування майнової шкоди, а також 10 000 грн. моральної шкоди, спричиненої його протиправними діями.

В обґрунтування позову вказувала, що вона є власником вказаного АДРЕСА_1, в якому проживає разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 У 2005 році після розлучення з дружиною та з її дозволу до будинку на тимчасове проживання вселився їх син ОСОБА_6

Згодом син став поводитися агресивно, виселив їх з будинку до літньої кухні, яка не пристосована для проживання у зимовий період, постійно влаштовує скандали у стані алкогольного сп'яніння, систематично порушує правила співжиття, створюючи неможливі умови для проживання, висловлюється нецензурно, погрожує, принижує її з чоловіком, який виступає на її захист. У житловому будинку самочинно зруйнував піч внаслідок чого він не опалюється, влаштував там пожежу, витрат на утримання будинку та надані комунальні послуги не несе. У зв'язку з цим вона неодноразово зверталася до органів внутрішніх справ і відповідач притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї, однак своєї поведінки не змінив.

Посилаючись на викладені обставини, порушення її законних прав та інтересів власника житла, позивачка просила виселити відповідача із житлового будинку, стягнути з нього на відшкодування майнової шкоди 30 000 грн., а також на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн., яка спричинена внаслідок протиправної поведінки відповідача та пошкодженням майна.

Доповнюючи позовні вимоги просила скасувати реєстрацію відповідача в належному їй будинку.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2015 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 25 листопада 2015 року про усунення описки, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Вирішено усунути перешкоди позивачці у користуванні житловим АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача з нього, без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування реєстрації та відшкодування майнової шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3

Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується, тому не є предметом апеляційного розгляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб (ст. 383 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням у обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном ( ст. 391 ЦК України).

Власник будинку (квартири) відповідно до ст. 157 ЖК України має право вимагати у судовому порядку виселення членів сім'ї, у тому числі колишніх, за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, зокрема, якщо вони систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Вимогами ч. 1 ст. 116 ЖК України передбачено, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» під час вирішення справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, тощо.

Тобто, для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом позивачка є власником зазначеного житлового АДРЕСА_1, в якому постійно проживає разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 Відповідач ОСОБА_6 є їх рідним сином, який з 2000 року після розлучення з дружиною та з дозволу власника вселився до будинку для проживання в якості члена їх сім'ї. Окрім вказаних трьох осіб, у житловому будинку також зареєстровані донька власника будинку ОСОБА_8 та онуки, а всього 7 осіб, які в житловому будинку не проживають (а.с. 23).

Згідно із актами обстеження житлового АДРЕСА_1 комісією Котляревської сільської ради від 3 лютого та 5 жовтня 2015 року встановлено, що безпосередньо в будинку проживає відповідач, а його батьки - у літній кухні. Житловий будинок не опалюється, пічне опалення не працює, піч зруйнована, у веранді будинку наявні сліди пожежі (копоть, згорілі речі) (а.с. 42-43).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом 2014-2015 років систематично порушує правила співжиття, створюючи позивачці неможливі умови для проживання. У зв'язку з цим вона неодноразово зверталася до органів внутрішніх справ і відповідач притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї.

Так, згідно із постановами Жовтневого районного суду від 25 червня та 4 серпня 2014 року відповідача визнано винним у скоєнні правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173 -2 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї відносно своїх батьків 12 травня та 6 червня 2014 року відповідно, в цей час він перебував у стані алкогольного сп'яніння за місцем проживання АДРЕСА_1 (а.с. 37-38).

Постановами того ж суду від 11 грудня 2014 року та 2 жовтня 2015 року відповідача також притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП за насильство в сім'ї, вчинене щодо батьків 7 листопада 2014 року та 14 серпня 2015 року, відповідно (а.с. 39-40).

З урахуванням вищевикладених вимог закону, зазначені докази, надані позивачкою, є належними та достатніми, відповідачем вони не спростовані, тому висновок суду першої інстанції про те, що порушене право позивачки підлягає захисту шляхом виселення відповідача із житлового будинку, без надання іншого житлового приміщення, є вірним.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено його процесуальне право на участь у суді першої інстанції, заслуговують на увагу. В зв'язку з чим апеляційним судом, відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України, роз'яснено його право та надана можливість надати наявні у нього докази до суду апеляційної інстанції. В суді апеляційної інстанції він пояснив, що тривалий час проживає в будинку й побудував за свої кошти два сараї, тому претендує на компенсацію їх вартості. Він дійсно притягувався до адміністративної відповідальності через суперечки з батьком, яких провокував його. Проте, відповідачем не надано доказів на спростування викладеного в рішенні суду першої інстанції.

Хоча, відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Стягуючи з відповідача на користь позивачки 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправною поведінкою відповідача, суд першої інстанції обґрунтовано керувався вимогами ч. 1 ст. 1167 ЦК України. Проте, при визначені розміру такого відшкодування судом не враховано того, що позивачка обґрунтовувала розмір моральної шкоди, у тому числі, й спричиненням їй майнової шкоди на суму 30 000 грн., тоді як у задоволенні цих позовних вимог судом відмовлено за їх недоведеністю. За такого, з урахуванням викладеного та обсягу доведеності позовних вимог, а також виходячи з засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що розмір стягнутої моральної шкоди на користь позивачки підлягає зменшенню до 2 000 грн.

Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції слід змінити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України лише в частині розміру відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2015 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 25 листопада 2015 року про усунення описки, змінити в частині розміру відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 2 000 грн. (дві тисячі) на відшкодування спричиненої моральної шкоди.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді:

І