Рішення № 55272281, 26.01.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 133/2861/15-ц Провадження № 22-ц/772/440/2016Головуючий в суді першої інстанції Воронюк В. А.Категорія 30 Доповідач Іващук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючогоІващука В.А.,суддів:Вавшка В.С., Колоса С.С., при секретаріКирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 22 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

із зазначеним позовом ОСОБА_6 звернулося в суд 15 жовтня 2015 року.

Зазначав, що 5 серпня 2015 р. о 10 годині 15 хвилин по вул. Європейській в м. Бердичеві водій ОСОБА_7, керуючи автомобілем VW CARAWELLA, розпочинаючи рух від правого краю проїжджої частини, не надав перевагу у русі автомобілю позивача, який рухався зліва в попутному напрямку та скоїв зіткнення.

Позивач вказав, що його автомобіль зазнав механічних ушкоджень. Крім матеріальних збитків внаслідок цього ДТП йому також заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з ушкодженням його власності та неможливості протягом тривалого часу користуватися автомобілем, що порушує його нормальні життєві зв'язки. Він був змушений багато часу витрачати на пошуки можливостей ремонту автомобіля, пошуки запчастин тощо. Враховуючи його вік, це для нього значний тягар. До того ж, без автомобіля він і його дружина втратили можливість постійно спостерігатися і лікуватися в обласній лікарні м. Житомир, де вони знаходяться на диспансерному обліку. В момент ДТП в автомобілі знаходились його дружина, ОСОБА_8 та син ОСОБА_9, якого вони везли з лікарні, де він перебував на стаціонарному лікуванні. Вся його сім'я отримала нервове потрясіння та стрес. Потужний удар був у правий бік автомобіля, де знаходились дружина і син. Позивач дуже злякався за життя своєї сім'ї. Він пенсіонер, учасник бойових дій, чорнобилець-ліквідатор II категорії. Після перенесеного стресу загострились його хвороби, що призвело до додаткових матеріальних витрат на довготривале лікування.

Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_6 просив стягнути на його користь з ОСОБА_7 10 000 гривень моральної шкоди завданої йому внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 22 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду заподіяну вчиненням злочину у розмірі 2000 грн. Стягнуто з ОСОБА_7 в рахунок державного бюджету судовий збір у розмірі 1218 грн.

У апеляційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

ОСОБА_6 заперечував доводи апеляційної скарги через їх безпідставність та просив апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно частинам 1 та 2 статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду повністю законним і обґрунтованим визнати не можна, оскільки суд не виконав всі вимоги цивільного судочинства та допустив порушення норм матеріального і процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат через що в цій частині ухвалив незаконне рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 214 ЦПК України та абзацу 4 пункту 4 частини 1 статті 215 цього Кодексу суд ухвалюючи рішення має вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат та зазначити у резолютивній частині розподіл судових витрат.

Вирішуючи вказані питання суд, ураховуючи, що ОСОБА_6 звільнений від сплати судового збору, оскільки є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2), стягнув з ОСОБА_7 в силу положення частини 3 статті 88 ЦПК України 1218 грн. судового збору в рахунок державного бюджету.

Проте, суд у порушення положень абзацу 3 підпункту 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (редакції від 3 вересня 2015 року) неправильно обрахував розмір судового збору, а тому рішення суду у цій частині законним і обґрунтованим визнати не можна.

В цій частині слід погодитися з доводами поданої апеляційної скарги про безпідставність стягнення з ОСОБА_7 неправильно обрахованої суми судового збору.

Відповідно до абзацу 3 підпункту 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (редакції від 3 вересня 2015 року) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою, якою є позовна заява ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, ставка судового збору встановлена у розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

На день подачі позовної заяви 0,4 розміру мінімальної заробітної плати становило 487 грн. 20 коп., а не 1218 грн., як обрахував суд першої інстанції.

Виходячи із зазначеного, при вирішенні питання про розподіл між сторонами судових витрат слід виходити із того, що розмір судового збору за подачу позовної заяви ОСОБА_6 становить 487 грн. 20 коп., а отже саме цей розмір судового збору підлягає стягненню в дохід держави з відповідача.

Порушення норм матеріального і процесуального права, відповідно до положення пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Отже, оскаржуване рішення суду в частині розподілу судових витрат слід змінити. Слід зменшити стягуваний з ОСОБА_7 в рахунок державного бюджету судовий збір з 1218 грн. до 487 грн. 20 коп.

У решті рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін виходячи із наступного.

Відповідно до положень статті 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Із оскаржуваного рішення суду вбачається, що це рішення крім змінюваної апеляційним судом частини є по суті правильним і справедливим, а тому скасованим бути не може.

Судом першої інстанції встановлено і не заперечується сторонами, що 5 серпня 2015 р. о 10 годині 15 хвилин по вул. Європейській в м. Бердичеві водій ОСОБА_7, керуючи автомобілем VW CARAWELLA, розпочинаючи рух від правого краю проїжджої частини, не надав перевагу у русі автомобілю позивача, який рухався зліва в попутному напрямку та скоїв зіткнення. В результаті цього автомобіль ОСОБА_6 зазнав значних механічних пошкоджень.

Встановлено, що постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15 вересня 2015 року ОСОБА_7 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП та накладено штраф у розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, що якої встановлено ці обставини. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Не заперечується сторонами у справі, що матеріальна шкода заподіяна ОСОБА_6 пошкодженням автомобіля відшкодована йому виплатою страхового відшкодування Страховою компанією «АХА Страхування» у розмірі 11962 грн. 30 коп.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_6 та стягуючи на його користь з ОСОБА_7 моральну шкоду завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 2000 грн., суд виходив із того, як це вбачається із змісту рішення, що позивачем доведені ті обставини на які він посилався у обґрунтування своїх вимог, крім заявленого розміру моральної шкоди 10000 грн., який судом визначений меншим ніж заявлено, а саме судом визначено 2000 грн. Суд виходив при цьому із того, що позивачем доведено наявність завданої йому моральної шкоди з вини відповідача, яка в силу положення частини 1, 2, 3 статті 23 ЦК України, статті 1167 цього Кодексу підлягає стягненню з винної особи з урахуванням принципу розумності, виваженості та справедливості.

Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а рішення суду є по суті правильним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду по суті заявлених вимог. Наведені доводи не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового на користь відповідача про відмову у задоволенні позову.

Не можна погодитись із доводами апеляційної скарги про те, що судом не наведено мотивів з яких суд виходив задовольняючи позов.

Із змісту судового рішення вбачається, що суд задовольняючи частково позов виходив із доведеності факту вчинення правопорушення відповідачем, вчинення відповідачем протиправних дій внаслідок яких завдано ОСОБА_6 моральну шкоду, оскільки він переніс нервовий стрес, погіршився стан здоров'я, порушився його звичайний ритм життя, що потребував додаткових зусиль для його відновлення. Суд виходив із встановлених протиправних дій та встановленого причинного зв'язку між ними та завданою моральною шкодою.

Висновки суду узгоджуються з положеннями пунктів 2,3 частини 2 статті 23 ЦК України згідно з якими моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Судом безспірно встановлена протиправна поведінка відповідача щодо позивача та його членів сім'ї, безспірно встановлено й факт пошкодження майна позивача відповідачем, що безспірно призвели до душевних страждань ОСОБА_6, а отже є підставою для відшкодування моральної шкоди за положеннями вказаної норми права.

Щодо причинного зв'язку між ДТП та погіршенням здоров'я позивача, на що посилається позивач у апеляційній скарзі, то суд першої інстанції задовольняючи позов частково значно зменшив визначений та заявлений позивачем розмір морального відшкодування 10000 грн., визначивши його у розмірі 2000 грн.

Щодо посилань позивача у апеляційній скарзі на медичні діагнози позивача в аспекті взаємозв'язку їх з погіршення здоров'я після ДТП, то такі доводи не спростовують висновків суду, оскільки крім звичайних заперечень проти висновків суду належними та допустимими доказами ці доводи не підтверджуються. З клопотанням до суду першої інстанції про перевірку цих обставин відповідними спеціалістами у галузі медицини ні ОСОБА_7, ні його представник не звертались.

Виходячи із цього висновки суду відповідають обставинам справи і суд правильно визначив розмір морального відшкодування керуючись при цьому, зокрема, засадами розумності, виваженості та справедливості.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги та посилання у ній на те, що позивачу відшкодовано матеріальні збитки по страховому полісу у сумі 11 962 грн. 30 коп., ця сума повністю покрила понесені матеріальні витрати позивача та що характер механічних ушкоджень транспортного засобу був незначний.

Вказані доводи не дають підстав для скасування правильного по суті рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволення позову на користь відповідача, зокрема через те, що згідно з положенням частини 4 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Безпідставними є посилання у апеляційній скарзі на те, що виплачена сума страхового відшкодування у сумі 11962 грн. 30 коп. значно перевищує розмір витрат, що поніс позивач на відновлення та ремонту пошкодженого автомобіля. Такі доводи не ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Таке доказування ґрунтується на припущенні, що в силу положення частини 4 статті 60 ЦПК України є недопустимим.

Безпідставним є також посилання апеляційної скарги на те, що грошове відшкодування не може бути засобом отримання доходу. Судом не встановлені обставин через які можна зробити висновок, що для позивача це грошове відшкодування є засобом отримання доходу.

Щодо того, що саме по собі визнання судом порушення становить достатньо справедливу сатисфакцію за моральну шкоду завдану ОСОБА_6, на що посилається відповідач у апеляційній скарзі, то суд першої інстанції, як це вбачається із матеріалів справи, справедливо не визнав достатньо справедливою сатисфакцією визнання судом порушення проти позивача, справедливо та обґрунтовано стягнувши грошове відшкодування.

Помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 не є належним відповідачем у цій справі, оскільки ДТП з його вини сталось під час виконання ним трудових обов'язків, а тому належним відповідачем є роботодавець та власник транспортного засобу - ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство».

Відповідно до положень ЦПК України особа, права якої порушені, пред'являючи позов на свій захист вільна у визначенні особи, яка має нести відповідальність за порушене право, а також виборі способу захисту свого порушеного права (статті 15,16 ЦК України, статті 3, 4, 11 ЦПК України). Пред'явлення позову до особи яка не може нести цивільно-правової відповідальності за порушене право позивача може бути підставою для відмови у позові.

У цій справі, виходячи із встановлених обставин, не вбачається підстав для відмови у задоволенні позову, як того просить відповідач, через те, що позивачем заявлено позов не до тієї особи яка може нести відповідальність за порушене право позивача.

Відповідно до роз'яснень даних у пункті 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ віл 1 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК України особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.

Відповідно до висновку Верховного Суду України у справі №6-2808цс 15 від 20 січня 2016 року право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. Відповідно до статті 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України викладений у постанові має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, звернення ОСОБА_6 з позовом про відшкодування моральної шкоди до ОСОБА_7, як до безпосереднього заподіювача шкоди, відповідає вимогам закону, а тому наведені доводи апеляційної скарги в цій частині не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи, з урахуванням зазначеного вище, не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість ухвалення рішення про скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Оскаржуване рішення суду в частині вимог про відшкодування моральної шкоди є правильним і справедливим та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтею 303, пунктом 3 частини 1 статті 307, пунктом 4 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 22 грудня 2015 року у цій справі змінити, зменшивши стягуваний з ОСОБА_7 в рахунок державного бюджету судовий збір з 1218 (тисяча двісті вісімнадцять) грн. до 487 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено на протязі двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підпис/ В.А. Іващук

/підпис/ В.С. Вавшко

/підпис/ С.С. Колос

Згідно з оригіналом

Суддя В.А. Іващук