Рішення № 55267660, 21.01.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/2216/14-ц

Провадження № 22-ц/779/227/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Васильковського В.М., Меленко О.Є.,

секретаря Мельник О.В.,

з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 06 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 пред'явив до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вищезазначений позов, обґрунтовуючи його тим, що він протягом 2009-2011 років позичив ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 40 000 доларів США та 35 000 доларів США - ОСОБА_3 разом з дружиною ОСОБА_5, що підтверджується розписками. Посилаючись на те, що в обумовлений строк останні грошові кошти йому не повернули, з врахуванням збільшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь 623 200 грн заборгованості за договорами позики та в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на його користь 545 300 грн заборгованості за договором позики.

Рішенням Тисменицького районного суду від 06 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 35 000 доларів США, що еквівалентно 452 900 грн та 3654 грн судового збору. Цим же рішенням, скасовано заходи забезпечення позову в частині накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, грошові кошти, що належать на праві власності ОСОБА_6 на загальну суму 970 500 грн.

Не погоджуючись із даним рішенням суду в частині відмови у стягненні боргу в сумі 40 тисяч доларів США, представником ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій міститься посилання на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на неповне з'ясування судом обставин щодо поважності причин пропуску строку позовної давності. Апелянт вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про застосування строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за борговими розписками 2009-2011 років, оскільки письмова заява про застосування такого строку в матеріалах справи відсутня. Також зазначає, що станом на день взяття позивача під варту - 24.06.2011 року, по жодній з боргових розписок трирічний строк позовної давності не минув, і ОСОБА_1 не поспішав звертатися до суду, оскільки боржник обіцяв добровільно повернути позичені кошти. Крім того, представник позивача вказує на те, що у ОСОБА_1 під час перебування в СІЗО не було можливості надати суду оригінали розписок для вирішення цивільно-правового спору. Посилаючись на вищенаведене, просить рішення суду щодо відмови у частині його позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5 в засідання апеляційного суду не з'явилась з невідомих причин, хоча судове повідомлення їй було вручено у встановленому законом порядку завчасно. Отже, є правові підстави для розгляду справи у її відсутності.

В засіданні апеляційного суду представником ОСОБА_1 апеляційну скаргу з наведених підстав підтримано. Крім того, представником зазначено, що апеляційним судом Івано-Франківської області в 2015 році було розглянуто декілька аналогічних справ за позовами ОСОБА_1 до інших відповідачів, по яким ухвалювались рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення коштів за борговими розписками, за якими кошти надавались в позику в 2009-2011 роках. І такі рішення перебувають в законній силі. Вважаючи рішення суду першої інстанції в оскарженій частині незаконним, просить його в цій частині скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному об'ємі.

Представник відповідача ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги заперечив, вважаючи, що суд першої інстанції рішення щодо відмови у стягненні з відповідача 40 тисяч доларів США по причині пропуску звернення з цим позовом до суду ухвалив правомірно. Тому просить залишити його в названій частині без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно із ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, 3) які правовідносини випливають із встановлених обставин, 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу в сумі 40000 доларів США не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи в його користь із ОСОБА_3 заборгованість по борговій розписці в сумі 35000 доларів США, та відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині грошових коштів за борговими розписками від: 12.11.2009 року, 03.05.2010 року, 11.06.2010 року, 15.09.2010 року, 27.09.2010 року, 11.03.2011 року суд виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження поважності пропущення ним строку позовної давності звернення до суду з позовом по зазначених боргових розписках. Однак, колегія суддів вважає, що з цим висновком погодитись не можна з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти та зобов'язався повернути отримані суми, що підтверджується оригіналами власноручних розписок відповідача від 12.11.2009 року - 5 000 доларів США з терміном повернення до 12.11.2009 року; від 03 травня 2010 p. - 10 000 доларів США до 03 вересня 2010 року; від 11 червня 2010 року - 5 000 доларів США до 11 серпня 2010року; від 15 вересня 2010 року - 5 000 доларів США до 15 грудня 2010 року; від 27 вересня 2010 року - 10 000 доларів США до 27 грудня 2010 pоку; від 11 березня 2011 року - 5000 доларів США до 11 квітня 2011року, всього на загальну суму - 40000 доларів США, а також розпискою від 30.12.2010 року на 35000 доларів США з терміном повернення до 30.12.2011 року (а.с.54-60).

З'ясовано, що ОСОБА_3 не заперечував факт отримання в борг коштів від ОСОБА_1 згідно зазначених вище розписок. В своїх письмових поясненнях відповідач посилався тільки на неможливість повернення ОСОБА_1 позичених коштів (пояснення- а.с.35-36).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 утримувався під вартою в Івано-Франківському слідчому ізоляторі з 20.06.2011 року по 27.06.2014 року. Отже, позовна давність по жодній із названих вище боргових розписок на час взяття його під варту ще не закінчилась. Також в справі містяться копії документів, які підтверджують встановлення ОСОБА_1 групи інвалідності у лютому 2014 року, тобто під час перебування у слідчому ізоляторі, та перебування його на лікуванні у липні-вересні 2014 року після звільнення із слідчого ізолятора (а.с.66, 67).

Згідно із ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Колегія суддів погоджується із посиланням в ухвалі ВССУ від 18 листопада 2015 року (а.с.185-187) про те, що по кожній борговій розписці строк позовної давності починає свій перебіг з часу, визначеного для повернення боргу.

Однак, колегія суддів відхиляє доводи відповідача відносно відсутності підстав для відновлення позивачу ОСОБА_1 пропущеного строку позовної давності з огляду на таке.

В силу частин 4; 5 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої усно заявлено представником сторони у справі, є підставою для відмови у позові. Проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому Закон не передбачає навіть приблизного переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти тільки після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки судом доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що строк позовної давності пропущено з поважної причини, то у своєму рішенні приводить відповідні мотиви у підтвердження своїх висновків.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов до висновку, що останній пропустив строк позовної давності та не навів достатніх причин для поновлення цього строку і захисту порушеного права. Однак, це суперечить наявним в справі доказам.

З'ясувавши дійсні обставини справи, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення з позовом до ОСОБА_3 з поважних причин. Такий висновок випливає з наступного.

В частині 1 статті 38 ЦПК України вказано, що сторона, третя особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Отже, вибір того чи пред'являти позов особисто або з допомогою представника є правом позивача.

З матеріалів справи вбачається, що пред'явлення ОСОБА_1 належним чином оформленого позову про стягнення боргу під час утримання його під вартою у слідчому ізоляторі унеможливлювалось, зокрема, у зв'язку із відсутністю у нього на той час оригіналів боргових розписок.

На думку колегії суддів, невидача ОСОБА_1 правоохоронним органам згаданих вище боргових розписок ОСОБА_3 не становить складу протиправного проступку, оскільки ОСОБА_3 не являвся потерпілим по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1, і ці розписки не мали відношення до епізодів його обвинувачення (копія вироку - а.с.43-53).

З матеріалів справи вбачається, що по всім шести згаданим борговим розпискам відповідача за 2009-2011 роки строк позовної давності завершився не під час перебування ОСОБА_1 на волі, а під час утримання його у слідчому ізоляторі.

Встановлено також, що ОСОБА_1, як під час перебування в установі позбавлення волі, так і після звільнення із слідчого ізолятора у липні-вересні 2014 року проходив лікування, і з приводу захворювань йому було визначено групу інвалідності.

Колегія суддів приймає також до уваги те, що ОСОБА_1 до поміщення його у слідчий ізолятор не пред'являв відповідний позов, оскільки очікував виконання обіцянки ОСОБА_3 стосовно добровільного погашення боргу. Цього посилання ОСОБА_1 відповідачем ніякими об'єктивними та належними доказами не спростовано.

Також колегія суддів зауважує, що рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області по іншим аналогічним справам про задоволення позовів ОСОБА_1 до інших боржників судом касаційної інстанції не скасовувались, і перебувають у законній силі.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про доведеність наявності поважних причин пропуску строку позовної давності для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, відтак виходячи з норми ч.5 ст. 267 ЦК України суд вправі поновити пропущену позовну давність.

Відповідно до ст.ст. 526, 1049 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Отже, ОСОБА_3 зобов'язаний був повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Однак, обов'язку свого він перед ОСОБА_1 не виконав.

За наведених вище обставин рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики від 12.11.2009 р, 03.05.2010 p, 11.06.2010 р., 15.09.2010 р., 27.09.2010 р., 11.03.2011 р. підлягає до скасування та постановлення в цій частині нового рішення про поновлення строку позовної давності та задоволення вимог про стягнення суми боргу по вищезазначених розписках на загальну суму 40000 доларів США.

Приймаючи до уваги те, що позивач просив стягнути заборгованість з урахуванням курсу долара США станом на час постановлення рішення суду, борг в сумі 40 тисяч доларів США підлягає стягненню з відповідача в еквіваленті станом на день ухвалення рішення апеляційним судом.

Оскільки рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 не являється законним і обґрунтованим, то і скасування судом обраних заходів забезпечення позову є безпідставним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.218; 307, 309, 313, 314, 316, 317; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тисменицького районного суду від 06 лютого 2015 року в частині відмови у стягненні боргу в розмірі 40000 доларів США скасувати та постановити в цій частині нове рішення.

Поновити ОСОБА_1 позовну давність звернення до суду.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики від 12.11.2009 року, 03.05.2010 pоку, 11.06.2010 року, 15.09.2010 року, 27.09.2010 року, 11.03.2011 року задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 заборгованість за вищезазначеними договорами позики у розмірі 40 000 доларів США, що еквівалентно 986 441,72 грн за офіційним курсом НБУ України станом 21.01.2016 року.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Васильковський

О.Є. Меленко