Рішення № 5526180, 13.07.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.09 Справа № 13/152

За позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 Донецька область, м. Словянськ

до товариства з обмеженою відповідальністю «ФРИЗ ЛТД»Луганська область, м. Сєвєродонецьк

про стягнення 10 076 грн. 18 коп.,

Суддя Яресько Б.В.

Представники: Від позивачаОСОБА_2 дов. № 1672 від 26.05.2009 р. Від відповідачаТеребеніна Н.В. дов. № 16 від 26.01.2009 р.

У засіданні брали участь: секретар судового засідання Лисенко В.П. У судовому засіданні 09.07.2009 р. була оголошена перерва до 14 год. 15 хв. 13.07.2009 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 8 090 грн. 56 коп. боргу, 920 грн. 32 коп. інфляційних втрат, 118 грн. 37 коп. 3 % річних, та 946 грн. 93 коп. пені.

13.07.2009 р. позивач збільшив розмір позовних вимог, заявивши до стягнення нарахування відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України та пеню станом на 12.07.2009 р. та просить суд, стягнути з відповідача борг 8 090 грн. 56 коп., інфляційні втрати 1 012 грн. 73 коп., 3 % річних 171 грн. 94 коп. та 973 грн. 53 коп. пені.

Позивач позов підтримав.

Відповідач проти задоволення позову заперечує частково, зазначає, що позов підлягає задоволенню частково, в розмірі 3 185 грн. 54 коп. основного боргу, пені 372 грн. 83 коп., втрат від інфляції 310 грн. 64 коп., 3 % річних 46 грн. 60 коп. в решті вимог слід відмовити за необґрунтованістю.

Зясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правової норми, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи учасників судового процесу, виключно на підставі матеріалів, що знаходяться у справі на момент винесення рішення, суд

ВСТАНОВИВ, що 20 червня 2008 року сторонами по справі був укладений договір поставки продукції (надалі Договір), за яким позивач зобовязався передати, а відповідач прийняти та оплатити ковбасні та мясні вироби на умовах договору.

Згідно розділу 4 Договору, сторони передбачили, що оплата продукції здійснюється на умовах попередньої оплати, або з відстрочкою платежу 10 банківських днів. При порушенні строків оплати відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом, в якому просить стягнути з відповідача борг в сумі 8 090 грн. 56 коп., інфляційні втрати 1 012 грн. 73 коп., 3 % річних 171 грн. 94 коп., та 973 грн. 53 коп. пені нараховані станом на 12.07.2009 р.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що за договором він поставив відповідачу продукцію на загальну суму 30 870 грн. 49 коп., оплачена продукція лише на суму 22 779 грн. 93 коп. Відповідач не оплатив товар одержаний за накладними № 123 від 06.10.2008 р. на суму 3 363 грн. 58 коп. (товар частково оплачений), № 151 від 13.10.2008 р. на суму 2 894 грн. 99 коп., та № 181 від 17.10.2008 р. на суму 2 066 грн. 92 коп.

Відповідач позов в повному обсязі не визнає, зокрема посилаючись на те, що товар за видатковою накладною № 123 від 06.10.2008 р. він не одержував.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач не врахував його оплату в сумі 1 541 грн. 61 коп. від 07.10.2008 р.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України за № 88 від 24.05.1995, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Накладна первинний разовий документ по обліку товарно-матеріальних цінностей, який для надання їй юридичної сили і доказовості повинен мати обовязкові вищезазначені реквізити. Накладні застосовуються в усіх підприємствах і є виправдними документами на надходження або відпуск матеріальних цінностей.

Накладна № 123 від 06.10.2008 р. з боку відповідача підписана невідомою особою, в накладній відсутні дані про посади, та прізвище особи, яка розписалася за одержання товару. Таким чином, за накладною № 123 неможливо ідентифікувати особу яка безпосередньо одержала товар.

Відповідач факт одержання ним товару за цією накладною заперечує.

За таких обставин, накладна № 123 від 06.10.2008 р. не є належним доказом одержання відповідачем товару на суму 3 363 грн. 58 коп.

З врахуванням викладеного суд вважає доведеним факт поставки товару за двома накладними № 151 та 181 на суму 4 961 грн. 91 коп. З яких товар поставлений за накладною № 151 є частково оплаченим з врахуванням попередніх оплат, в сумі 234 грн. 93 коп., вартість неоплаченого товару за накладною № 151 становить 2 660 грн. 06 коп.

Доводи відповідача про оплату товару 07.10.2008 р. сумі 1 541 грн. 61 коп. судом відхиляються з огляду на те, що згідно листа Словянського відділення АКБ СЦ Укрсоцбанк від 10.07.2009 р. № 75-4/528 зазначені кошти на рахунок позивача не надходили. За таких обставин, з врахуванням положень ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України»оплата в сумі 1 541 грн. 61 коп. відповідачем виконана не була.

Таким чином, відповідач не виконав грошове зобовязання по оплаті товару одержаного за договором поставки продукції, а саме по оплаті продукції одержаної за накладними № 151 та 181 в сумі 4 726 грн. 98 коп.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 530 згаданого кодексу, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин позов підлягає задоволенню частково, з відповідача належить стягнути на користь позивача борг в сумі 4 726 грн. 98 коп., втрати від інфляції 562 грн. 51 коп., 3 % річних 100 грн. 27 коп. та пеню в сумі 563 грн. 80 коп., в решті вимог слід відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача, а саме державне мито у сумі 59 грн. 53 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 181 грн. 53 коп., в решті на позивача.

Керуючись ст. 44,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ФРИЗ ЛТД»Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Менделєєва, буд. № 1, ідентифікаційний код 23488582, на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, борг в сумі 4 726 грн. 98 коп., втрати від інфляції 562 грн. 51 коп., 3 % річних 100 грн. 27 коп., пеню в сумі 563 грн. 80 коп., державне мито в сумі 59 грн. 53 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 181 грн. 53 коп., наказ видати.

3. В решті вимог відмовити.

За згодою сторін у судовому засіданні була проголошена лише вступна та резолютивна частина рішення

Суддя Б.В. Яресько

Дата підписання повного тексту рішення

20 липня 2009 року