Ухвала суду № 55261125, 28.01.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/9593/15-ц Номер провадження 22-ц/775/127/2016

Головуючий у 1 інстанції: Юрьєва К.С. Єдиний унікальний номер 234/9593/15-ц

Суддя доповідач: Краснощокова Н.С. Номер провадження 22-ц/775/127/2016

Категорія: 43

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Краснощокової Н.С.,

суддів: Агєєва О.О., Гапонова А.В.,

за участю секретаря Канурного Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Артемівську Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вселення та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 23 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Вселено ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до квартири АДРЕСА_1. У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про зобовязання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передати ключі від вхідних дверей цієї квартири відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 про вселення та визнати її такою, що втратила право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1. Посилаються на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, вказують, що суд не врахував, що у березні 2014р. (дата, вказана в первинному позові) позивачка добровільно переїхала мешкати у інше житлове приміщення, а саме у сел. Мирне Словянського району. До теперішнього часу вона в квартирі не проживає, її особистих речей та речей дітей в спірній квартирі немає. Згідно ст. 107 ЖК України, у разі, якщо член сімї наймача житлового приміщення вибув з приміщення в інше місце проживання, то він втрачає право користування даним житловим приміщенням з моменту вибуття. Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що позивачка разом із дітьми виїхала із квартири добровільно, при цьому вона забрала свої особисті речі та речі дітей та переїхала жити до матері у м. Словянськ Донецької області, після цього не намагалась потрапити до квартири та не зверталася до відповідачів з вимогою про вселення. Позовна заява та рішення обґрунтовані ст. 405 ЦК України, але суд не взяв до уваги другу частину п.1 даної статті, де зазначено, що житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Власниками квартири є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, квартира має дві кімнати. Позивачка та її діти є членами сімї ОСОБА_6, але не ОСОБА_1. Вселивши позивачку з дітьми в квартиру суд не зазначив, якою часткою можуть користуватись вселені особи, чим порушив права власності та користування ОСОБА_1. Неправильно не задоволено судом зустрічний позов. У первинному позові вказано, що ОСОБА_3 переїхала із спірної квартири в інше житлове приміщення з березня 2014р., ця дата не уточнювалась шляхом подання уточненої позовної заяви, тому її слід приймати, як дату, з якої ОСОБА_3 не проживає у даній квартирі. Позивачка втратила право користування квартирою на підставі ст. 405 ЦК України, оскільки відсутня без поважних причин більше одного року, а також втратила право користування житлом на підставі ст. 107 ЖК України, оскільки вибула в інше постійне місце проживання. ОСОБА_1 дійсно давала згоду на вселення позивачки в квартиру в 2005р., але після того, як позивачка вибула з даної квартири в інше житлове приміщення і втратила право користування приміщенням, частка якого належить ОСОБА_1, згода на проживання позивачки в квартирі ОСОБА_1 не надавалась, про що було заявлено в суді першої інстанції, але суд дану обставину до уваги не прийняв.

В засідання апеляційного суду сторони не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлені, що підтверджено отриманням кожним із сторін особисто 20 січня 2016р. телефонограм з повідомленням про час та місце розгляду справи, позивачці ОСОБА_3 також вручена судова повістка 23.01.2916р., що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із хворобою, яке судом відхилене через відсутність документу, що підтверджує хворобу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Розглядаючи справу, суд повно і правильно встановив фактичні обставини та дотримався вимог матеріального і процесуального закону.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 19.11.2005 р., мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_4 18 березня 2007р. народження та ОСОБА_5 12 квітня 2015р. народження.

Квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності у рівних частках відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що підтверджено свідоцтвом про право власності від 22 березня 2001р..

Довідкою про склад сімї та реєстрацію підтверджено, що ОСОБА_3 постійно мешкає та зареєстрована у вказаній квартирі з 13 березня 2007р., неповнолітній ОСОБА_4 зареєстрований з 30 липня 2007р..

Отже, судом встановлено, що позивачка з дотриманням вимог закону була вселена у спірну квартиру, як член сімї власника квартири. Вказана обставина не заперечується відповідачами.

У позовній заяві, поданій 30 червня 2015р., позивачка зазначила, що у березні 2014р. у звязку із постійними конфліктами вона вимушена була забрати сина ОСОБА_7 та тимчасово виїхала для проживання до своєї матері у сел. Мирне Словянського району Донецької області. 12 квітня 2015р. вона народила доньку ОСОБА_5, які відповідач ОСОБА_8 відмовився реєструвати у спірній квартирі. 2 червня 2015р. вона приїхала у спірну квартиру, щоб взяти особисті речі, але відкрити вхідні двері не змогла, оскільки замок виявився новим.

В судовому засіданні представник позивача пояснила, що зазначена у позовній заяві дата тимчасового виїзду позивачки з квартири є помилковою, насправді вона вимушена була виїхати у березні 2015р.,оскільки була направлена на лікування у звязку з ускладненою вагітністю.

Факт виїзду позивачки з квартири у березні 2015р. а не 2014р. підтверджений в судовому засіданні показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, свідок ОСОБА_11 чоловік відповідачки ОСОБА_1 пояснив, що позивачка виїхала із спірної квартири у січні 2015р..

Оскільки факт не проживання позивачки у спірній квартирі з березня 2014р. не знайшов підтвердження в судовому засіданні, суд обґрунтовано прийняв до уваги пояснення представника позивачки та свідків та визнав, що позивачка виїхала саме у березні 2015р..

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка повинна була уточнити дату виїзду шляхом подання уточненої позовної заяви безпідставні, оскільки вказана дата є частиною предмету доказування та може бути підтверджена належними та допустимими доказами, якими, зокрема, є показання свідків.

Встановивши, що відповідачі замінили замок на вхідних дверях у спірній квартирі, через що позивач не може нею користуватись, суд обґрунтовано прийшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 про вселення підлягають задоволенню на підставі ст. 405 ЦК України, оскільки позивачка, як член сімї власника квартири має право користування житлом відповідно до закону.

Обставини щодо заміни замка не заперечуються відповідачами. Показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтверджено, що позивач приїздила до квартири, але не могла відкрити двері своїм ключем, на прохання до відповідачів впустити її в квартиру їй було відмовлено.

Враховуючи, що відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання дітей є місце проживання батьків або одного із них суд обґрунтовано задовольнив частково позовні вимоги та вселив відповідачку в спірну квартиру разом з неповнолітніми дітьми.

Суд відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про зобовязання відповідачів передати ключі від вхідних дверей спірної квартири, оскільки така дія є способом виконання рішення про вселення, у цій частині рішення не оскаржується. Згідно із ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні зустрічної позовної заяви про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у спірній квартирі суд обґрунтовано виходив із того, що в судовому засіданні встановлено, що відповідачі чинили перешкоди у користуванні позивачкою житлом, зокрема, замінили замок та відмовились надати доступ до квартир на її прохання. Також, з врахуванням пояснень свідків суд зазначив, що не підтверджена відсутність позивачки у квартирі понад один рік, Тому відсутні підстави для застосування частини 2 статті 405 ЦК України, якою передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Такий висновок суду є вірним, оскільки в судовому засіданні дійсно не доведено факту відсутності позивачки у спірній квартирі без поважних причин понад один рік.

Посилання заявників апеляційної скарги на ст.107 ЖК України безпідставні, оскільки предявлення позову про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням одночасно з двох різних підстав у звязку з вибуттям на інше постійне місце проживання та у звязку з відсутністю без поважних причин за місцем проживання понад строк, встановлений законом, неможливе. Згідно з п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985р. (з наступними змінами) «Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового Кодексу України» суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст. 107 ЖК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не зазначив, якою часткою квартири має користуватись позивачка з дітьми, чим порушив права власності та користування ОСОБА_12, не можуть бути підставою скасування рішення суду.

Згідно із свідоцтвом про право власності на спірну квартиру від 22 березня 2001р. вона належить ОСОБА_13 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності у рівних долях. Порядок користування квартирою між співвласниками на час розгляду справи не визначений, тому і суд не мав можливості визначати, якою часткою квартири має право користуватись позивачка з дітьми. Доказів про те, що певний порядок користування був визначений при вселенні позивачки не надано та на наявність таких доказів заявники апеляційної скарги не посилаються.

Тому доводи апеляційної скарги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Рішення суду відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, вимогам матеріального і процесуального закону і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23 листопада 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: