Рішення № 55254055, 20.01.2016, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/15745/15-ц

Провадження № 2/161/689/16

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2016 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі:

головуючого - судді Рудської С.М.,

при секретарі - Турук І.Р.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Сендецького С.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про визнання кредитного договору удаваним, визнання кредитного договору частково недійсним

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з даною позовною заявою на обґрунтування вказавши, що 09.01.2007 року між нею та АТ «Індустріально-Експортний Банк» (в подальшому назву змінено на ПАТ «Креді Агріколь Банк» було укладено кредитний договір № 285/07-і. Перед укладенням договору вона попередила представників відповідача про те, що кредит їй потрібен на споживчі потреби - придбання житла, розраховуватися за яке вона буде у національній валюті України. На це їй пояснили, що в умовах стабільності національної валюти України не має значення, яка валюта зазначена в договорі. Якщо в кредитному договорі будуть вказані долари США, то процентна ставка за користування кредитом буде значно менше ніж в гривні, відповідно меншим буде і місячний платіж, і вона зможе стабільно здійснювати погашення. В зв'язку з цим в момент укладання договору вона вважала умови кредитної угоди такими, що дозволяють отримати необхідну їй суму в національній валюті України - гривні, при вигідній відсотковій ставці. 16.01.2007 року вона отримала в касі відповідача кредитні кошти готівкою. Розрахунок за придбане нею житло було здійснено у гривнях, тому вона обмінювала на гривню власні валютні заощадження, а також здійснювала позики у гривнях. На даний час вона не може точно пригадати обставини отримання кредитних коштів в касі АТ «Індустріально-Експортний Банк», оскільки пройшло більше 8 років і в той час вона одночасно позичала гроші в кількох місцях. Документ на отримання готівки у неї відсутній. Однак, вважає, що гроші вона отримала у гривнях, оскільки збирала саме гривні для розрахунку за квартиру і ті власні заощадження, що були в іноземній валюті обмінювала на гривню. Належні та припустимі докази, які б підтверджували факт отримання нею готівки в іноземній валюті у відповідача відсутні. Незалежно від того, в якій валюті був оформлений кредит вона, щоб не порушувати вимоги валютного законодавства, повинна була у будь-якому разі проводити розрахунок з продавцем у гривнях. А тому, якби вона отримала кредит у доларах США, вона все одно мусила їх конвертувати у національну валюту. Цю обставину при укладенні кредиту усвідомлювала і вона, і відповідач. Умовами кредитного договору була передбачена єдина фінансова операція, яку вона мала здійснити як отримувач кредитних коштів: отримавши через банківську установу відповідача іноземну валюту - розрахуватися нею на території України з резидентом України без будь яких ліцензій НБУ, що прямо заборонено чинним законодавством України. Наведені обставини свідчать про те, що договір оформлений у вигляді надання кредиту в іноземній валюті, насправді укладений з метою надання споживчого кредиту в національній валюті України. Отже відповідач заздалегідь знав про формальне порушення нею кредитного договору: адже за кредитним договором вона мала розрахуватися з продавцем квартири у доларах США. Відповідач заздалегідь знав, що укладення нею угоди з резидентом України - продавцем нерухомості - відповідно до Постанови КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» № 15-93 від 1993 р. можливе лише у національній валюті. Таким чином, вона і банк, як сторони угоди, заздалегідь домовилися про фактичне укладення і виконання договору споживчого кредиту в гривні України всупереч умовам, викладеним у тексті договору. Надання і отримання кредиту у національній валюті України, на що фактично були спрямовані дії обох сторін, відповідає чинному законодавству України. З наведеного вище слідує, що насправді кредитний договір № 285/07-і був удаваним та був вчинений з метою приховування іншого правочину, який сторони вчинили у дійсності, а саме: надання кредиту у національній валюті України. Крім того, вимога банку щодо сплати щомісячної комісійної винагороди «за управління фінансовим кредитом» в розмірі 0,15 % є незаконною. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк мав її повідомити про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Проте банк цього не зробив. Також банк не зробив ніякого обґрунтування вартості такої комісійної винагороди. Просить суд кредитний договір № 285/07-і від 09.01.2007 року зі змінами відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 1 від 30.04.2010 року визнати удаваним; визнати недійсними п.п. 1.4.2, 2.4, 3.3.2 кредитного договору щодо сплати позичальником на користь кредитора комісійної винагороди за фінансове управління кредитом в розмірі 0,15 %; визнати кредитний договір № 285/07-і від 09.01.2007 року зі змінами відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 1 від 30.04.2010 року, укладеним в національній валюті в сумі 90900 грн., на умовах уплати відсотків, визначених в договорі; стягнути на її користь понесені нею витрати по сплаті судового збору в сумі 243,60 грн.

В судовому засіданні позивач та її представник заявлені позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні до викладених у позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав, суду пояснив, що кредитний договір № 285/07-і від 09.01.2007 року не містить ознак удаваного. Позивач отримала в касі банку грошові кошти в сумі 18000 доларів США. При укладенні кредитного договору з боку банку були дотриманні всі вимоги чинного законодавства України. Крім того, на момент звернення позивачки до суду з даним позовом, нею було пропущено строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України. Просить застосувати до позовної заяви ОСОБА_1 строк позовної давності, у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 09.01.2007 року між АТ «Індустріально-Експортний Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 285/07-і від 09.01.2007 року, відповідно до умов якого Банк надав позивачці кредит в сумі 18000 доларів США на оплату за нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, строком до 31 грудня 2026 року (а.с. 12-17).

В подальшому АТ «Індустріально-Експортний Банк» було перейменовано у ПАТ «Креді Агріколь Банк».

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пленум Верховного Суду України в пункті 25 постанови №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

В оспорюваному кредитному договорі встановлена валюта кредиту - долари США, що є однією з істотних умов договору, сума кредиту - 18000 доларів США, процентна ставка 11,2 % річних та комісійна винагорода за управління кредитом 0,15 %.

Намір отримати позивачкою кредит саме в доларах США підтверджується також заявою позивальника ОСОБА_1 від 25.12.2006 року (а.с. 81) в якій вона власноручно зазначила, що просить надати їй кредит в сумі 18000 доларів США для придбання нерухомості на вторинному ринку.

Доказів того, що в касі банку їй було видано кредит не в доларах США, як це передбачено умовами кредитного договору, а в гривнях, ані позивачкою, ані її представником суду не надано.

Отже, отримання кредиту в доларах США було волевиявленням сторін і відповідало ст. 627 ЦК Україна, яка вказує на свободу договору.

Кошти позивачкою були отримані на споживчі цілі і вона мала право розпоряджатися ними на власний розсуд, а тому посилання позивачки на неможливість отримання і використання іноземної валюти не заслуговують на увагу.

Відповідач мав право видавати кредити в іноземній валюті і це не заперечується позивачкою, а питання використання іноземної валюти врегульовано ст. 192 ЦК України.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачка в судовому засіданні не довела, що між нею та банком був укладений удаваний правочин - кредитний договір і не вказала суду, який саме правочин сторонами правочину був прихований.

Судом не встановлено підстав для визнання умов кредитного договору в частині валюти недійсними. Належних та припустимих доказів того, що сторонами кредитний договір було укладено в гривнях, а не в доларах США, суду не надано.

Що стосується позовних вимог позивачки про визнання недійсними окремих положень кредитного договору, то суд приходить до наступного.

Згідно із ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Процентами за кредитним договором є плата позичальника за кредитним договором (ст. 903 ЦК України) або ціна кредитного договору (ч. 1 ст. 632 ЦК України).

Склад, розмір, база нарахування, порядок внесення плати за кредитом (процентів), її окремих частин та інші можливі умови про ціну кредитного договору встановлюються за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 632, ч. 2 ст. 6 ЦК України).

Згідно з п. 1.4 кредитного договору: до складу плати за кредитом входять процентна винагорода щомісячно у розмірі 11,2 % річних за користування кредитом та щомісячна комісійна винагорода за управління кредитом і розмірі 0,15 %.

Плата за управління кредитом, плата за річною процентною ставкою є видами плати / процентів за зазначеним кредитним договором.

Отже, плата за управління кредитом є лише одним з видів процентів (плати за кредитом) згідно із кредитним договором, що є предметом розгляду.

Усі види процентів (плати за кредитом) та їх розміри закріплені у кредитному договорі (п. 1.4), що підписаний обома сторонами. Позичальник погодилася на ці умови та сплачувала їх добровільно протягом тривалого часу (більше 8 років).

Частина 4 ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Ч. 5 цієї ж статті передбачає, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

На переконання суду, оспорюваний позивачкою платіж, передбачений п.п. 1.4.2, 2.4, 3.3.2 укладеного між сторонами кредитного договору, є платежем за послуги, а тому підстав для визнання цих умов кредитного договору недійсними немає.

Позивач не представила суду доказів та не довела наявності будь-яких порушень її прав чи інтересів при видачі відповідачем кредитних коштів та не зазначила беззаперечних доводів, які б свідчили про укладення договору з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ч. 1 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як слідує з роз'яснень постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» (п. 11), встановивши, що строк для звернення до суду пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування строку позовної давності заявлено стороною у спорі, і зроблено до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити за необґрунтованістю.

На підставі ст.ст. 203, 215, 235 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про визнання кредитного договору удаваним, визнання кредитного договору частково недійсним - відмовити за необгрунтованністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська