Ухвала суду № 55253905, 26.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2016 року м. Київ К/800/47206/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Громадської організації «Центр протидії корупції «Громадська Ініціатива» до Міністерства інфраструктури України, треті особи - Громадська організація «Всеукраїнський комітет народного контролю», ОСОБА_4 про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Громадської організації «Центр протидії корупції «Громадська Ініціатива» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року Громадська організація (далі - ГО) «Центр протидії корупції «Громадська Ініціатива» звернулася до суду з позовом до Міністерства інфраструктури України, треті особи - ГО «Всеукраїнський комітет народного контролю», ОСОБА_4, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо призначення ОСОБА_4 на посаду голови комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України; визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України «Про голову комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України» від 07 липня 2015 року №253.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на посадових осіб Державної адміністрації залізничного транспорту України поширюються загальні вимоги призначення та звільнення з посад державних посадовців. Однак, ОСОБА_4 був призначений на зазначену вище посаду без проходження відповідної люстраційної перевірки, що на думку позивача, є порушенням вимог Закону України «Про очищення влади». При цьому, Міністерство інфраструктури України перевищило свої повноваження, видавши наказ про призначення керівника Державної адміністрації залізничного транспорту України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року, позивачу відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ГО «Центр протидії корупції «Громадська Ініціатива», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 25 червня 2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

Вказаною Постановою визначено Міністерству інфраструктури: у двомісячний строк, зокрема, вжити заходів для реорганізації Укрзалізниці та підприємств, зазначених у додатку 1; вжити до 31 грудня 2015 року заходів для припинення Укрзалізниці та підприємств, зазначених у додатку 1.

Міністерством інфраструктури України відповідно до Господарського та Цивільного кодексів України, законів України «Про залізничний транспорт», «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» 07 липня 2015 року прийнято наказ №253 «Про голову комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України (код згідно з ЄДРПОУ 00034045)».

Згідно даного наказу припинено повноваження голови комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України ОСОБА_6 та призначено головою комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України ОСОБА_4

Вважаючи прийняття зазначеного наказу протиправним, а сам наказ таким, що прийнятий з перевищенням наданих відповідачу повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, а відтак право оскаржити його має обмежене коло осіб. Водночас, позивачем не наведено доказів застосування до нього оскаржуваного наказу та не доведено перебування у відносинах, до яких оспорюваний акт індивідуальної дії може бути застосований.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звідси поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 15 грудня 2015 року у справі № 800/206/15.

Крім того, в постанові від 01 грудня 2015 року у справі № 800/238/15 Верховний Суд України вказав на те, що рішення з кадрового питання є правовим актом індивідуальної дії, право оскаржити який мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Як вірно було встановлено судами попередніх інстанцій, ГО «Центр протидії корупції «Громадська Ініціатива» оспорює наказ Міністерства інфраструктури України від 07 липня 2015 року №253 «Про голову комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України», яким припинено повноваження голови комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України ОСОБА_6 та призначено головою комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України ОСОБА_4 Такий правовий акт індивідуальної дії породжує права й обов'язки тільки того суб'єкта (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано.

Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і ГО «Центр протидії корупції «Громадська Ініціатива», прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним наказом не породжує для останньої і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Враховуючи відсутність факту порушення прав та інтересів ГО «Центр протидії корупції «Громадська Ініціатива» при прийнятті Міністерством інфраструктури України наказу від 07 липня 2015 року №253 «Про голову комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Посилання позивача на його право звернення до суду з цим позовом є безпідставним, оскільки оскаржуваний наказ не стосується його безпосередньо і позивач не належить до суб'єктів правовідносин, які виникають у зв'язку з призначенням голови комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України.

Доводи та мотиви, викладені позивачем у касаційній скарзі, не ґрунтуються на законі, були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій і їм дана належна правова оцінка.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, оскільки оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Громадської організації «Центр протидії корупції «Громадська Ініціатива» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк В.В. Тракало