Ухвала суду № 55253647, 19.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2016 року м. Київ К/800/13913/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області (далі - ДПІ) на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року у справі № 812/8764/13-а за адміністративним позовом Приватного підприємства «АЛВА ЛТД» (далі - Підприємство) до ДПІ,

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2013 року Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом, з урахуванням уточнення позовних вимог, про визнання дій ДПІ неправомірними та зобов'язання прийняти як самостійний документ декларацію уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість за липень 2010 року у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок.

Зазначило, що при подані податкової декларації з податку на додану вартість була помилково зазначена дата 5.07.2007 року у додатку 1 до податкової декларації з податку на додану вартість від 5.01.2010 року, яка була ним виявлена самостійно та виправлена.

10 грудня 2013 року постановою Луганського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року, позов задоволено частково.

Дії ДПІ щодо невизнання податковою декларацією уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за липень 2010 року та додатку 1 до розрахунку коригування сум податку податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року, що були подані Підприємством 26.04.2013 року, а також щодо присвоєння зазначеним документам статусу «звіт визнано недійсним».

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Луганського окружного адміністративного суду та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 20.08.2010 року Підприємство надало ДПІ уточнюючу декларацію з податку на додану вартість за липень 2010 року, з додатком 1 (Розрахунком коригування сум податку на додану вартість), в якому відображені коригування сум податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «ІнженерКонсалтінгСтрой» на підставі податкових накладних № 6, № 7 від 5.01.2010.

26 квітня 2013 року Підприємство через засоби електронного зв'язку надіслало до ДПІ уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок у звітному періоді за липень 2010 року.

22 вересня 2010 року ДПІ повідомила Підприємство, що декларація з податку на додану вартість за серпень 2010 року сформовано на підставі господарських операцій з ТОВ «ІнженерКонсалтінгСтрой» в липні 2007 року, що підтверджено податковими накладними № 6, № 7, № 8 від 5.07.2007.

Факт надіслання Підприємством та отримання податковим органом даних документів підтверджується відповідними квитанціями.

7 травня 2013 року ДПІ повідомила Підприємство, що уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за липень 2010 року у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок не визнаний як податкова декларація і йому був присвоєний статус «звіт визнано недійсним».

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.

Як зазначив податковий орган виправлені Підприємством помилки самостійно не виявило, оскільки ці помилки були виявлені ДПІ в ході камеральної перевірки.

Крім того, зазначені уточнюючі розрахунки Підприємства були подані ним під час проведення перевірки, що суперечить п.,п. 50.1, 50.2 ст. 50 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 48.1 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Згідно з п. 48.2 ст. 48 Податкового кодексу України обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Пунктом 48.3 статті 48 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Відповідно до п. 48.4 ст. 48 Податкового кодексу України в окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

Згідно з п. 48.5 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до органу державної податкової служби. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 48.7 ст. 48 Податкового кодексу України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією.

Статтею 49 Податкового кодексу України визначений порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків (п. 49.1).

Згідно з п. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається до органу державної податкової служби за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п. 49.8 ст. 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється (п. 49.10 ст. 49 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 49.11 ст. 49 Податкового кодексу України у разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Суди правильно зазначили, що у поданих Підприємством 26 квітня 2013 року уточнюючих розрахунках податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року були зазначені всі обов'язкові реквізити, передбачені пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Таким чином, зазначений уточнюючий розрахунок та Додаток 1 Підприємством заповнений відповідно до вимог законодавства, у податкового органу не було підстав не вважати їх податковою декларацією.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Згідно з п. 50.2 ст.50 Податкового кодексу України платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Відповідно до акту №607/153/20171057 від 25.03.2013 ДПІ була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка Підприємства щодо перевірки показників податкових декларацій з податку на додану вартість, достовірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту щодо взаємовідносин з ТОВ «ІнженерКонсалтінгСтрой» за період липень 2010 року, жовтень 2012 року.

Уточнюючі розрахунки Підприємством були подані 26.04.2013, тобто через місяць після здійснення перевірки та складання акту.

Методичні рекомендації щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, що затверджені Наказом ДПС України № 516 від 14.06.2012, кореспондуються із положеннями Податкового кодексу України і, оскільки є підзаконним актом, не містять інших окремих підстав для не визнання податковою декларацією поданого уточнюючого розрахунку з додатками та присвоєння йому статусу «звіт визнано недійсним».

Суди обґрунтовано зазначили, що податкова звітність може бути не визнана контролюючим органом як податкова декларація, лише у разі, якщо вона заповнена платником податків всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. Зазначений перелік обставин є вичерпним. Інших підстав для відмови у визнанні податкової звітності в якості податкової декларації законом не встановлено.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.