Ухвала суду № 55253277, 19.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" січня 2016 р. м. Київ К/800/68583/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

за участю: позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

третіх осіб - ОСОБА_7, ОСОБА_8,

представника третьої особи - ТОВ "Тельбін ІВА" - Сікачьова С. М.,

прокурора - Кузнєцової Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тельбін ІВА" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_10 до Київської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_7, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тельбін ІВА", прокурор Дніпровського району м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення в частині, скасування дозволу на виконання будівельних робіт,

встановив:

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_10 звернулись з позовом до Київської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування рішення в частині, скасування дозволу на виконання будівельних робіт.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2014 року в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано п. 7 рішення Київської міської ради від 19 грудня 2002 року № 171/331 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»; скасовано дозвіл виконання будівельних робіт № ІV 115131690350 від 18 червня 2013 року, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Тельбін ІВА" Державною архітектурно-будівельною інспекцією України для будівництва торговельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1.; в іншій частині позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тельбін ІВА" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, пояснення позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника позивача, третіх осіб ОСОБА_7, ОСОБА_8, представника третьої особи - ТОВ "Тельбін ІВА", прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що 19 грудня 2002 року Київською міською радою прийнято рішення № 171/331 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею». Відповідно до оскаржуваного п. 7 даного рішення Київська міська рада вирішила затвердити проект відведення земельної ділянки ТОВ "Тельбін ІВА" для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу на АДРЕСА_1.

Цим рішенням визначено передати ТОВ "Тельбін ІВА", за умови виконання п. 7.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку, площею 0,93 га, для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу на АДРЕСА_1 за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови, зазначених в абзаці 2 цього пункту.

16 липня 2003 року між Київською міською радою та ТОВ «Тельбін ІВА» укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 19 грудня 2002 року № 171/331 передає у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку, місце розташування якої: АДРЕСА_1, - розміром 0,9306 га, для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені в плані, що є невід'ємною частиною цього договору.

Договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 25 листопада 2004 року за № 66-6-80214 у книзі записів державної реєстрації договорів.

18 червня 2013 року ТОВ «Тельбін ІВА» Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ115131690350 для будівництва торговельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішеннями відповідачів, позивачі заявили цей позов.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку про відповідність оскаржуваного пункту рішення ради вимогам закону та оскаржуваного дозволу Інспекції, відповідно.

Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, встановивши, що пункт рішення ради є необґрунтованим і суперечить нормам матеріального права. Щодо скасування дозволу Інспекції вказав, що вимога про його скасування є похідною від вимоги про скасування пункту рішення ради, тому позов в цій частині також задовольнив.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів передчасними.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частиною першою статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.

Таким чином, підставами для скасування рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову, належних учасників процесу), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Між тим всупереч приписам ст. 11 КАС України суди обох інстанцій не з'ясували всіх обставин у справі, зокрема, наявність порушеного права позивачів оскаржуваними рішеннями, а відтак і право на позов.

Такі обставини мають бути підтвердженими належними та допустимими доказами відповідно до ст. 70 КАС України.

Крім того, суди залишили поза увагою строк звернення позивачів до суду та наслідки його застосування відповідно до ст. ст. 99, 100 КАС України.

Також, суди мають звернути увагу на характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Саме по собі оскарження рішень відповідача, якщо правовідносини, що фактично пов'язані з поверненням майна, перейшли в іншу правову якість, - оформленням права, а відтак не призведуть до повернення спірного майна.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, тоді як скаржник наголошував, що оскаржувані рішення вичерпали свою дію фактом виконання та укладенням договору оренди на спірну земельну ділянку.

Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової позиції оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У зв'язку з тим, що суд касаційної інстанції не може встановлювати нові обставини у справі, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд.

Оскільки під час вирішення справи по суті судами обох інстанцій допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то скаргу Товариства слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тельбін ІВА" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: