Ухвала суду № 55253127, 19.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" січня 2016 р. м. Київ К/800/63945/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретарів судового засідання Кальненко О. І., Попутько О. А.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 16 травня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Дніпро" до Генічеської міської ради, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_5 про визнання нечинними пунктів рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавництво Дніпро" звернулась з позовом до Генічеської міської ради про визнання нечинними пунктів рішень.

Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 16 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року, позов задоволено: визнано нечинним п. 26 рішення № 476 від 27 грудня 2007 року Генічеської міської ради; визнано нечинним п. 7 рішення № 572 від 26 березня 2008 року Генічеської міської ради; визнано нечинним п. 1 рішення № 779 від 27 листопада 2008 року Генічеської міської ради.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, третя особа звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що ТОВ „Видавництво Дніпро" є власником 49/50 частини нежилих будівель, які розміщені за адресою: АДРЕСА_1.

Генічеською міською радою винесено рішення за № 476 від 27 грудня 2007 року „Про надання дозволу на збір матеріалів погодження місця розташування об'єкта", згідно якого пунктом 26 надано дозвіл Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 на збір матеріалів погодження місця розташування будівлі магазину на земельній ділянці, орієнтовною площею 0,0075 га, за адресою: АДРЕСА_1 в оренду на 49 років, - із земель житлової та громадської забудови; винесено рішення № 572 від 26 березня 2008 року „Про погодження місця розташування об'єкту та надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянам та фізичним особам підприємцям", згідно якого пунктом 7 затверджено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 матеріали погодження місця розташування будівлі магазину у АДРЕСА_1; винесено рішення № 779 від 27 листопада 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та надання земельної ділянки в оренду", згідно якого пунктом 1 Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 затверджено проект землеустрою для розташування будівлі магазину за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішеннями відповідача, позивач заявив цей позов.

Задовольняючи позов, суди дійшли висновку, що оскаржуваними рішеннями, якими погоджено земельну ділянку для передачі в оренду третій особі, порушуються права позивача як власника цієї земельної ділянки, що належить останньому відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів передчасними.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав, свобод та інтересів осіб.

Однак, порушення вимог закону рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для його скасування, оскільки обов'язковою умовою визнання його протиправним та скасування є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цим рішенням чи дією.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Між тим, приймаючи рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, яким доказами підтверджується, що саме відведена третій особі земельна ділянка чи її частина належить позивачу відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, тобто судами не досліджувались первинні документи місця знаходження земельної ділянки.

Без дослідження вказаного, висновки судів свідчать про не з'ясування всіх обставин у справі, а відтак прийняті з порушенням норм процесуального права відповідно до статті 11 КАС України

З'ясування всіх обставин полягає у активній участі суду щодо витребування додаткових доказів для встановлення цих обставин у справі, яка розглядається.

Таким чином, під час нового розгляду справи суди мають встановити порушене право позивача.

Окрім того, суди мають звернути увагу на характер спірних правовідносин (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Саме по собі оскарження рішень відповідача, якщо правовідносини, що фактично пов'язані з поверненням майна, перейшли в іншу правову якість, - оформленням права, а відтак не призведуть до повернення спірного майна.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, тоді як скаржник наголошував, що оскаржувані рішення вичерпали свою дію фактом виконання та укладенням договору оренди на спірну земельну ділянку.

Керуючись статтями 122-1, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 16 травня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: