Постанова № 55252102, 26.01.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 січня 2016 року 16:50 № 826/9117/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кобилянського К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у мсті Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.01.2013 № 101/17-20 та № 100/17-20.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2014 №826/9117/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014, в задоволені позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2015 касаційну скаргу яуб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12.11.2015 зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій зроблені без належного дослідження питання щодо реального здійснення господарських операцій, а суди попередніх інстанцій не дослідили доказів, зокрема щодо використання у власній господарській діяльності позивача отриманих від контрагентів товарів та послуг, крім того судами не надано належної правової оцінки доказам, що надані позивачем на підтвердження реальності проведених операцій.

27.11.2015 справа №826/9117/13-а надійшла до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Згідно автоматизованого розподілу позовних заяв справу №826/9117/13-а для розгляду передано судді Окружного адміністративного суду міста Києва Кобилянському К.М.

Ухвалою суду від 03.12.2015 прийняти справу до свого провадження суддею Кобилянським К.М. та призначено судове засідання на 17.12.2015, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Протокольною ухвалою суду замінено неналежного відповідача - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на належного - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Державною податковою інспекцією в Шевченківському районі ГУ Міндоходів у місті Києві на підставі ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010, відповідно до наказу від 12.11.2012 № 1685/17-20, направлень на перевірку від 27.11.2012 № 7069/17-20, № 7068/17-20 та плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово - господарської діяльності ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2011.

За результатами перевірки складено акт від 17.12.2012р. № 2248/17-20/3038514358 про результати документальної планової виїзної перевірки (надалі - акт перевірки).

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки, встановлено порушення:

- п. 16.1.2, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 п. 177.2, пп. 177.4 ст. 177 п. 178.3 ст. 178 Податкового кодексу України, а саме: неналежне ведення обліку витрат, що призвело до заниження оподатковуваного доходу в звітному періоді - 2011 на суму 286 666,65 грн. За результатами перевірки донараховано податку на доходи фізичних осіб в сумі 47 236,03 грн.;

- пп. 7.4.3. п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого СПД - ФО ОСОБА_1 завищено (неправомірно сформований) податковий кредит з податку на додану вартість в звітних податкових періодах - І кв. 2010 в сумі 35 833,00 грн. та ІІ кв. 2010 в сумі 9 667,00 грн.;

- пп. 198.1 п.198.1 ст.198, пп. 200.1 та п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого СПД - ФО ОСОБА_1 завищено (неправомірно сформовано) податковий кредит з податку на додану вартість в звітних податкових періодах: січень 2011 на суму 3833,00 грн., лютий 2011 на суму 6333,00 грн., березень 2011 на суму 6600,00 грн., квітень 2011 на суму 7267,00 грн., травень 2011 на суму 5000,00 грн., червень 2011 на суму 8000,00 грн., липень 2011 на суму 8800,00 грн., серпень 2011 на суму 6000,00 грн., вересень 2011 на суму 9000,00 грн., жовтень 2011 на суму 6000,00 грн., грудень 2011 на суму 233,00 грн.

За результатами перевірки позивачу визначено (донараховано) податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 112 566,00 грн.

Висновки акта перевірки обґрунтовані тим, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок сировини покупцю ФОП ОСОБА_1 від ТОВ «РАДІАНТ-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 37145630) та ТОВ «РА «Маркетингком» (код ЄДРПОУ 37267132), що свідчить про те, що правочини між вищеназваними підприємствами та ФОП ОСОБА_1 здійснені без мети настання реальних наслідків.

Зазначені правочини відповідно до ч. 1, 2 ст. 215. ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Інших обставин визначення позивачу сум грошових зобов'язань та штрафних санкцій з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб в акті перевірки не вказано.

За таких обставин контролюючий орган дійшов переконання, що витрати, сплачені ФОП ОСОБА_1 за надані послуги на користь ТОВ «РАДІАНТ-СЕРВІС» та ТОВ «РА «Маркетингком» та віднесені до валових витрат не є витратами, що пов'язані з отриманим в перевіряємому періоді 2011 доходом та не можуть бути віднесені до складу валових витрат та неправомірно віднесені до податкового кредиту з податку на додану вартість податкові накладні за відвантажені послуги.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем винесено:

- податкове повідомлення-рішення від 29.01.2013 № 101/17-20, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 47 236,03 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 11 809,01 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 29.01.2013 № 100/17-20, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 112 566,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 18 884,25 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач в порядку адміністративного оскарження звернувся із скаргою до ДПС у м. Києві, проте скарга рішенням від 11.04.2013 залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

За таких обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст. 228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок/довідок про проведення звірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам податкової служби не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності (недійсності) угод та/або укладення між позивачем і контрагентом угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, які на час вирішення даної справи відсутні. Зворотного відповідачем не доведено.

В той же час, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини по справі, суд встановив наступне.

01 червня 2011 між позивачем (замовник) і ТОВ «РА «Маркетингком» (виконавець) укладено договір про надання послуг по пошуку потенційних споживачів та виконавців, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання на власний ризик і за власні кошти виконати роботу з пошуку потенційних покупців та виконавців транспортних послуг по території України.

Мета надання послуг - пошук потенційних покупців та виконавців транспортних послуг по території України. Вивчення та аналіз необхідності надання послуг в сфері транспортних послуг по території України.

На підтвердження належного виконання контрагентом умов даного договору позивач до матеріалів справи надав копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та податкові накладні (а.с. 91-104 Том І), згідно яких виконавцем були виконанні роботи: «пошук потенційних споживачів та виконавців транспортних послуг». Зміст та обсяг господарської операції в актах виконаних робіт та податкових накладних є ідентичним.

Жодних інших документів на підтвердження фактичності надання контрагентом зазначених вище послуг позивач не надав, хоча суд їх витребовував.

04 січня 2011 між позивачем (замовник) і ТОВ «РАДІАНТ-СЕРВІС» укладено аналогічний за формою та змістом договір, на підтвердження фактичності виконання якого позивач надав аналогічні за змістом акти приймання-передачі виконаних робіт та податкові накладні, відповідно до яких контрагентом були виконані роботи з пошуку потенційних споживачів та виконавців транспортних послуг.

При цьому, як і у випадку з ТОВ «РА «Маркетингком», жодних інших документів на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «РАДІАНТ-СЕРВІС», окрім актів виконаних робіт і податкових накладних, позивач не надав.

Під час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу представника позивача на необхідність надання додаткових документів, що можуть підтвердити зміст та обсяг наданих контрагентами послуг з пошуку потенційних споживачів, однак, окрім вищевказаних актів надання послуг та податкових накладних, інших документів, як то доказів знайдення потенційних споживачів/їх пошуку, перелік (список) таких споживачів, доказів оповіщення потенційних споживачів про переваги послуг замовника (позивача), організації зустрічей між потенційними споживачами і замовниками, позивачем надано не було.

Не було також надано позивачем і опосередкованих доказів, що могли б підтвердити обставини отримання ФОП ОСОБА_1 від ТОВ «РА «Маркетингком», ТОВ «РАДІАНТ-СЕРВІС» конкретних послуг з пошуку потенційних покупців та виконавців транспортних послуг.

Надані позивачем до матеріалів справи копії: договорів з третіми особами, товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, актів прийому передачі робіт (надання послуг), реєстраційних документів третіх осіб, відхиляються судом як належні докази фактичності виконання спірних господарських операцій, адже зі змісту наданих позивачем документів (а.с. 105-283 Том ІІІ), за якими послуги з перевезення надавались позивачу третіми особами та зі змісту документів (Томи IV, V, VI, VII), за якими транспортні послуги надавались позивачем третім особам, вбачається відсутність взаємозв'язку між послугами, отриманими ФОП ОСОБА_1 від ТОВ «РА «Маркетингком», ТОВ «РАДІАНТ-СЕРВІС» з пошуку потенційних покупців та виконавців транспортних послуг та фактично наданими/отриманими позивачем транспортними послугами.

При цьому, в даному випадку, суд не ставить під сумнів сам факт надання/отримання позивачем транспортних послуг при взаємовідносинах з третіми особами, адже дані обставини не були предметом перевірки та не є спірними, однак не знаходить підтвердження взаємозв'язку даних транспортних послуг з послугами з пошуку потенційних клієнтів, що ніби-то надані ТОВ «РА «Маркетингком», ТОВ «РАДІАНТ-СЕРВІС».

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових накладних та актів надання послуг, виписаних платником податку є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що наявність доказів оплати (а.с. 62-89 Том ІІІ) є достатнім доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту та витрат, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в податковому обліку суб'єкта господарювання, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції.

Аналогічні позиції викладені в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 за позовом приватного підприємства «Толеран» до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Грандбізнес», ТОВ «Хербал Голд», ТОВ «Єврокард», ТОВ «СКМ-Альфа-Груп», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

За таких обставин суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит та витрати вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Аналогічна позиція також викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 по справі №2а-4458/12/2670.

Під час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу позивача на необхідність надання додаткових доказів по справі, наприклад переліку потенційних споживачів або доказів вчинення спроб контрагентами на їх знайдення, однак окрім вищевказаних актів виконаних робіт та податкових накладних, інших доказів позивачем надано не було.

Суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

У відповідності до вищезазначених приписів Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.».

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський