Постанова № 55248769, 15.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15 грудня 2015 року 13 год. 00 хв. № 826/16383/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 30 липня 2015 року №0005462206, №0005472206 та №0005482206 (далі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

Під час переходу до розгляду справи по суті представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах, а представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01.04.2012 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 13.07.2015 року №417/1-26-50-22-06-31111213 (далі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем:

- пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування декларації з податку на прибуток на загальну суму 1227787,55 грн.;

- п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 713646,31 грн.;

- п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. №637 (далі - Положення №637).

За результатами адміністративного (досудового) оскарження, висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки, 30 липня 2015 року відповідачем прийняті оскаржувані рішення:

- №0005482206, яким позивачу зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1227788,00 грн.;

- №0005472206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у розмірі 711590,00 грн. за основним платежем та у розмірі 177897,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0005462206, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штраф) у розмірі 30529,90 грн.

У контексті викладеного суд зазначає наступне.

У ході судового розгляду судом з’ясовано, що оскаржувані рішення №0005482206 та №0005472206 були прийняті у зв’язку з тим, що, на думку відповідача, позивачем: протиправно завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток на суму 1182187,55 грн. за результатами фінансово-господарських відносин з ПП "Транс Квінс"; протиправно завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток на суму 45600,00 грн. та податковий кредит з ПДВ на суму 9120,00 грн. за результатами фінансово-господарських відносин з ПП "Металлпроминвест"; протиправно не задекларовано податкові зобов’язання з ПДВ на суму 702470,00 грн.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Отже, у межах даного спору слід, зокрема, встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ПП "Транс Квінс", ПП "Металлпроминвест", обставини виконання умов договорів, ділову мету в їх укладанні, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

За результатами перевірки відповідачем зроблено висновок про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Транс Квінс", ПП "Металлпроминвест", оскільки вони спрямовані на надання податкової вигоди позивачу, а також правочини, які укладені між ними, носять сумнівний характер.

Підставою для такого висновку став акт ДПІ у Кіровському районі м. Донецька Донецької області ДПС від 09.04.2013 року №169/22-2/33257508 "Про результати невиїзної документальної перевірки ПП "Металлпроминвест" (код за ЄДРПОУ 33257508) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Технопромгруп" (код за ЄДРПОУ 37301047) їх реальності та повноти відображення в обліку за період 01.01.2012-30.11.2012 року", ненадання позивачем при перевірці будь-яких документів щодо здійснення перевезення товару за договором з ПП "Транс Квінс" та використання бази даних АІС "Податковий блок".

На підставі зазначеного відповідач прийшов до висновку, що діяльність ПП "Транс Квінс" та ПП "Металлпроминвест" здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про сумнівний характер укладених з ними угод, а також відсутність об'єктів оподаткування при виконанні умов договору. Відтак, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що, у свою чергу, призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем від’ємного значення об’єкта оподаткування податку на прибуток та податкового кредиту.

Поряд з цим, позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки ним відповідно до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано від’ємне значення об’єкта оподаткування податку на прибуток та податковий кредит. Однак, відповідачем зроблено помилковий висновок про сумнівний характер укладених між позивачем та ПП "Транс Квінс", ПП "Металлпроминвест" угод та неправомірно нараховано грошове зобов'язання.

У ході розгляду справи судом з’ясовано, що 01 січня 2014 року між позивачем, як замовником, та ПП "Транс Квінс", як експедитором, укладено договір на транспортно-експедиційні послуги №0101 (далі – Договір №0101), копія якого наявна у матеріалах справи.

Відповідно до умов Договору №0101 замовник доручає, а експедитор надає послуги з організації міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом.

На підтвердження виконання умов Договору №0101 позивачем надано суду відповідні рахунки-фактури, акти прийому-передач виконаних робіт по забезпеченню доставки вантажу, товарно-транспортні накладні, податкові накладні та банківські виписки.

Із зазначених вище документів судом встановлено, що ПП "Транс Квінс" надавались позивачу послуги з перевезень вантажу до відокремлених підрозділів позивача - філій.

Також, 14 травня 2012 року між позивачем, як покупцем, та ПП "Металлпроминвест", як постачальником, укладено договір поставки №05/14 (далі - Договір №05/14), за умовами якого постачальник зобов’язувався поставити покупцю товар, а покупець зобов’язувався прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній. Ціну товару сторонами було погоджено в специфікації №1 до Договору №05/14.

Факт виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань за вище вказаним Договором №05/14 підтверджується видатковими та податковими накладними, банківськими виписками та витягами з журналу реєстрації довіреностей.

У ході розгляду справи судом з’ясовано, що усі надані позивачем первинні документи оформлені належним чином, підписані уповноваженими особами. Відповідачем не зазначено жодних зауважень щодо правильності оформлення первинних документів та достовірності інформації, відображеної у них.

Судом також звертає увагу, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивач здійснює такі види діяльності, зокрема: оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний); роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах. При цьому, об’єктом перевезень за Договором №0101 була фурнітура, герметика та ін., а об’єктом поставки за Договором №05/14 – з’єднувач імпосту.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, платник податків може формувати валові витрати у разі реального придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності що, у першу чергу, має підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статусу первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати.

Згідно з пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, законодавцем визначено підставу виникнення у платника податку права на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених нормами чинного законодавства, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником ПДВ.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Відповідно до ст. 1, ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) №742/11/13-11, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем надано усі належним чином оформлені первинні документи, якими, за переконанням суду, підтверджується реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Транс Квінс", ПП "Металлпроминвест", у зв’язку з чим суд приходить до висновку про необґрунтованість тверджень відповідача щодо протиправного завищення позивачем від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1227788,00 грн. та податкового кредиту з ПДВ на суму 9120,00 грн.

В обґрунтування протиправного недекларування позивачем податкових зобов’язань з ПДВ на суму 702470,00 грн. відповідач посилався на розбіжність між даними оборотно-сальдової відомості та задекларованими позивачем податковими зобов’язаннями з ПДВ.

При цьому, відповідачем не зазначено, а судом не встановлено, за якими саме фінансово-господарськими операціями позивачем не задекларовано податкові зобов’язання з ПДВ на суму 702470,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що відповідачем, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, не було надано належних та достатніх доказів в обґрунтування протиправного недекларування позивачем податкових зобов’язань з ПДВ на суму 702470,00 грн., суд приходить до висновку про необґрунтованість таких висновків відповідача.

Відносно правомірності оскаржуваного рішення №0005462206 від 30 липня 2015 року суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що зазначене вище оскаржуване рішення було прийняте відповідачем у зв’язку з порушенням позивачем п. 2.6 Положення №637, а саме, несвоєчасно оприбутковано готівкові кошти 22 січня 2013 року в сумі 6105,98 грн.

Положення №637 визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

Відповідно до п.2.6 Положення №637, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року №436/95 (далі – Указ №436/95), установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

За своєю суттю передбачена ст. 1 Указу №436/95 фінансова санкція є адміністративно-господарською санкцією, а тому її застосування регулюється нормами глави 27 Господарського кодексу України (далі – ГК України). При цьому суд зазначає, що адміністративно-господарська санкція як захід організаційно-правового або майнового характеру застосовується уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, а отже, встановлений ст. 250 ГК України строк адміністративно-господарської санкції застосовується при її реалізації.

Згідно з ч. 1 ст. 238 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків

Відповідно до ст. 239 ГК України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, зокрема, адміністративно-господарський штраф.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Зі змісту цієї статті випливає, що законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання за порушення зазначеними суб'єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після спливу одного року з дня вчинення порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема, порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки).

Другий обмежувальний строк, встановлений у цій статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення.

Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку про те, що при виявленні факту вчинення суб'єктом господарювання порушення норм з регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) податковий орган, приймаючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, встановлених ч. 1 ст. 250 ГК України. Закінчення будь-якого зі встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

Аналогічна правова позиція щодо застосування до спірних відносин ст. 250 ГК України висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 лютого 2007 року №21-713во06, 15 вересня 2009 року №21-558во09, 27 травня 2014 року №21-126а14, від 04 листопада 2014 року №21-466а14.

Враховуючи те, що застосований згідно з оскаржуваним рішенням №0005462206 від 30 липня 2015 року штраф є адміністративно-господарською санкцією, то він мав би бути застосований у межах строків, визначених ст. 250 ГК України, проте, на порушення вказаних вимог, відповідачем не було дотримано строків, протягом яких до господарюючого суб'єкта можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, виходячи із меж заявлених позовних вимог, зважаючи на вище викладені норми та з’ясовані обставини, суд прийшов до висновку про те, що оскаржувані рішення відповідачем прийняті протиправно, тому вони підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з’ясованих судом обставин вбачається, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 30 липня 2015 року №0005462206, №0005472206 та №0005482206.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" (код ЄДРПОУ 31111213) здійснений ним судовий збір у розмірі 4872,00 грн. (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39468461).

Копії постанови направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин