Ухвала суду № 55246938, 25.01.2016, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

25.01.2016 Справа № 920/728/15

Господарський суд Сумської області у складі у складі судді Лугової Н.П., при секретарі судового засідання Кириченко-Шелест А.Г. розглянувши заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 б/н від 24.12.2015 року про надання розстрочки виконання рішення по справі № 920/728/15 за позовом: Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», м. Дніпропетровськ до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Конотоп, Сумська область, про стягнення 94 136 грн. 57 коп.,

Представники сторін:

Від позивача - предт. ОСОБА_2.(довіреність № 2180-К-О від 03.07.2014 року);

Від відповідача - предст. ОСОБА_3 (довіреність від 22.01.2016 року) ;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 09.07.2015 року (суддя Рунова В.В.) у даній справі позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" заборгованість за Договором № б/н від 06.08.2013 року в розмірі 94136,57 грн., в тому числі: 53680,06 грн. заборгованості за кредитом, 26095,59 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 14360,92 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також витрати по сплаті судового збору у даній справі у сумі 1882,73 грн.

21 липня 2015 року на примусове виконання судового рішення по справі № 920/728/15 був виданий відповідний судовий наказ.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 року по справі № 920/728/15 у задоволенні апеляційної скарги було відмовлено, рішення господарського суду Сумської області від 09.07.2015 року залишено без змін.

4 січня 2016 року до господарського суду Сумської області надійшла заява б/н від 24.12.2015 року Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, про розстрочення виконання рішення по справі № 920/728/15, в якій заявник просить суд розстрочити виконання рішення рівними частинами протягом дванадцяти місяців з дати винесення ухвали про розстрочення.

В обґрунтування вимог щодо розстрочки суми боргу відповідач зазначає, що на даний час у нього відсутні кошти для виконання рішення в повному обсязі, оскільки заявник є фізичною - особою підприємцем та забезпечує себе роботою самостійно, щомісячно сплачуючи податки та внески на загальнообов'язкове соціальне страхування. Також відповідач зазначає, що на її утриманні знаходиться неповнолітня донька, що отримує освіту на платній формі навчання та чоловік - інвалід третьої групи.

Уповноважений представник позивача письмових пояснень щодо поданої заяви про розстрочку боргу не подав, але в судовому засіданні 25.01.2016 року зазначив, що обставини зазначені заявником не є винятковими обставинами в розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України, за наявності яких можлива розстрочка боргу, у зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні заяви в повному обсязі.

В судовому засіданні 25 січня 2016 року представник відповідача наполягав на задоволенні заяви про розстрочку.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Пленум Верховного Суду України постановою від 26.12.2003 року № 14 «Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» постановив: «При вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 Цивільного процесуального кодексу і статті 121 Господарського процесуального кодексу України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо)».

Відповідно до приписів пункту 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012 року підставою для відстрочки, розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. Вирішуючи питання про відстрочку та розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Судом встановлено, що викладені у заяві про розстрочку обставини, посилання заявника на тяжкий фінансовий стан, не є винятковими та такими, що роблять неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів неможливості виконання рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».

У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач по справі не надав суду конкретні докази скрутного фінансового стану, надане свідоцтво про народження доньки свідчить про її повноліття. При цьому, як зазначив представник позивача була пропозиція відповідачу про можливість реструктуризації боргу.

Отже, відповідач не довів належним чином підстав для надання розстрочки виконання рішення.

На підставі вищевикладеного, суд не приймає до уваги обставини, на які посилається заявник в якості виняткових та таких, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим в розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України, тому у задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 б/н від 24.12.2015 року про надання розстрочки виконання рішення по справі № 920/728/15 суд відмовляє за необґрунтованістю.

Керуючись ст. ст. 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 б/н від 24.12.2015 року про надання розстрочки виконання рішення по справі № 920/728/15 - відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили з дня її винесення

Суддя Н.П. Лугова