Ухвала суду № 55246694, 25.01.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

25.01.2016 р.Справа№ 914/739/15

Суддя господарського суду Львівської області, ОСОБА_1 розглянув матеріали заяви Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго» від 04.01.2016 року за вх. № 1/16 про визнання наказу Господарського суду Львівської області від 02.06.2015 року таким, що не підлягає виконанню по справі № 914/739/15

за позовом (стягувач): Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ)

до відповідача (заявник, боржник): Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго» (м. Стебник, Львівська обл.)

третя особа, що не заявляє вимог на предмет спору: Відділ державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції (м. Дрогобич, Львівська обл.)

про: стягнення 258981,74 грн. пені, 568450,56 інфляційних втрат, 121012,92 грн. 3 % річних

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Мельник Р.Л.

Представники:

від позивача (стягувача): ОСОБА_2 довіреність № 14-10 від 14.01.2015 року.

від відповідача (заявника): ОСОБА_3 довіреність від 08.01.2016 року.

від третьої особи: Не зявився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ) до Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго» (м. Стебник, Львівська обл.) про стягнення 258981,74 грн. пені, 568450,56 інфляційних втрат, 121012,92 грн. 3 % річних.

19.05.2015 року рішенням Господарського суду Львівської області стягнуто з Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго» (82172, Львівська обл., м. Стебник, вул. Мельника, 17, код ЄДРПОУ 22407995, рах. № 26003300152699 в ФЛОУ АТ «Ощадбанк», МФО 325796) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, р/р №260053012609 в ГОУ «Промінвест банку України», МФО 300012) пеню в розмірі 45562 (сорок пять тисяч пятсот шістдесят дві) грн. 23 коп., три відсотки річних у розмірі 21811 (двадцять одну тисячу вісімсот одинадцять) грн. 87 коп., суму, на яку збільшилася сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів у розмірі 63649 (шістдесят три тисячі шістсот сорок девять) грн. 56 коп. та 2620 (дві тисячі шістсот двадцять) грн. 47 коп. судового збору.

02.06.2015 року Господарським судом Львівської області видано наказ на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 19.05.2015 року по справі № 914/936/15.

04.01.2016 року за вх. № 1/16 відповідач (боржник) подав заяву про визнання наказу Господарського суду Львівської області від 02.06.2015 року таким, що не підлягає виконанню по справі № 914/739/15.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.01.2016 року прийнято заяву до розгляду і призначено на 11.01.2016 року. Ухвалою суду від 11.01.2016 року розгляд заяви відкладено до 18.01.2016 року, в звязку з відсутністю представників заявника (відповідача) та ДВС. Ухвалою суду від 18.01.2016 року розгляд заяви відкладено до 25.01.2016 року, згідно клопотання сторін.

Позивач (стягувач) вимог ухвали суду про прийняття заяви до розгляду від 05.01.2016 року, про відкладення від 11.01.2016 року, від 18.01.2016 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

18.01.2016 року за вх. № 1848/16 позивач подав заперечення на заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Відповідач (заявник) вимог ухвали суду про прийняття заяви до розгляду від 05.01.2016 року, про відкладення від 11.01.2016 року, від 18.01.2016 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

18.01.2016 року за вх. № 1856/16 заявник подав доповнення до заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

25.01.2016 року за вх. № 2674/16 відповідач подав додаткові пояснення по справі.

18.01.2015 року за вх. № 210/16 сторони подали спільну заяву про продовження строків розгляду справи на 15 днів понад такий, що встановлені ст. 69 ГПК України.

Третя особа вимог ухвали суду про прийняття заяви до розгляду від 05.01.2016 року, про відкладення від 11.01.2016 року не виконала, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, у відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано заяву Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго» від 04.01.2016 року за вх. № 1/16 про визнання наказу Господарського суду Львівської області від 02.06.2015 року таким, що не підлягає виконанню по справі № 914/739/15.

В заяві зазначено, що Рішенням господарського суду Львівської області від 19.05.2015 року у справі № 914/739/15 позовні вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" задоволено частково. Стягнуто із Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго» на користь позивача пеню в розмірі 45 562 грн. 23 коп., три відсотки річних у розмірі 21 811 грн. 87 коп., суму, на яку збільшилася сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів у розмірі 63 649 грн. 56 коп. та 2620 грн. 47 коп. судового збору.

Рішення суду залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 р. у даній справі. Отже, рішення набрало законної сили.

На виконання рішення від 19.05.2015 року та постанови від 17.08.2015 року судом видано наказ від 02.06.2015 року.

Заявник зазначає, що 05.08.2015 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції ОСОБА_4 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 48394582 за судовим наказом Господарського суду Львівської області № 914/739/15. Дана постанова заявником офіційно під розпис отримана 22.12.2015 року, про що зроблено відмітку у постанові Державного виконавця Матіїшина А.Я в його пристуності.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 117 ГПК України, господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Заявник зазначає, що, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 14.05.2015 року № 423-VIII внесено зміни до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", зокрема ст. 18 доповнено п. 13 такого змісту:

Заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашена на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості.

Ця реструктуризація здійснюється за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Зазначені пені, штрафні та фінансові санкції підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу за умови виконання вимог цієї частини.

У типовому договорі про реструктуризацію заборгованості визначаються, зокрема, порядок реструктуризації і погашення заборгованості, загальна сума реструктуризованої заборгованості, строк її погашення, розмір щомісячних платежів, права та обов'язки сторін.

Форма типового договору про реструктуризацію заборгованості затверджується Кабінетом Міністрів України.

ДКП "Стебниктеплокомуненерго" є теплопостачальним підприємством. Рішенням господарського суду встановлено, що заборгованість відповідача за спожитий природний газ на підставі укладеного між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ДКП "Стебниктеплокомуненерго" Договору № 13/3582-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу від 31.01.2013 року, виникла за період січня - грудня 2013 року.

Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт проведення відповідачем розрахунків за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), стягнуті рішенням господарського суду Львівської області від 19.05.2015 року, підтриманим постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 року у справі № 914/739/15 пеня в розмірі 45562 грн. 23.: коп., три відсотки річних у розмірі 21811 грн. 87 коп. та інфляційні в розмірі 63649 грн. 56 коп., на думку заявника, підлягають списанню.

На момент розгляду заяви позивач (стягувач) явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, заперечення на заяву подав, в якому зазначає, що відповідно до частини 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково, у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане Стягувачем за наказом.

Підстави подання та загальний порядок розгляду господарським судом заяв стягувачів або боржників про виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного Стягувачем за наказом визначено частиною 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України».

Частина четверта статті 117 Господарського процесуального кодексу України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті а саме: якщо його видано помилково; або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за ново виявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково) (пункт 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).

Позивач зазначає, що наказ Господарського суду Львівської області від 02.06.15 року про стягнення з ДКП "Стебниктеплокомуненерго" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України": пеню в розмірі 45562 (сорок п'ять тисяч п'ятсот шістдесят дві) грн. 23 коп., три відсотки річних у розмірі 21811 (двадцять одну тисячу вісімсот одинадцять) грн. 87 коп., суму, на яку збільшилася сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів у розмірі 63649 (шістдесят три тисячі шістсот сорок дев'ять) грн. 56 коп. та 2620 (дві тисячі шістсот двадцять) грн. 47 коп. судового збору, який боржник просить визнати таким що не підлягає виконанню, був виданий на виконання рішення господарського суду Львівської області від 19.05.2015 р. у справі № 914/739/15 є таким, що набрало законної сили.

Посилання боржника на Закон України від 14.05.2015 р. № 423-УШ «Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"(набрав чинності 06.06.2015 р.), яким доповнено ст. 18 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» частиною 13, як на підставу визнання наказу від 02.06.2015 р. таким, що не підлягає виконанню, позивач вважає помилковим, виходячи із наступного.

Як вбачається із змісту зазначеної частини 13 (якою доповнено ст. 18 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу»), передбачене нею списання пені, штрафних та фінансових санкцій слід розглядати як невід'ємну частину реструктуризації заборгованості тепло генеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, не погашеної на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості. Іншими словами, списання зазначених сум пені, штрафних та фінансових санкцій є одним із елементів передбаченої цією частиною процедури реструктуризації заборгованості (на підставі відповідного типового договору про реструктуризацію заборгованості, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України), і не може розглядатися як самостійна підстава для списання поза вищевказаною процедурою, тобто у відриві від контексту всієї частини 13 ст. 18 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу».

На це додатково вказує також сам зміст абзацу 3 вищезазначеної частини 13 ст. 18 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», з якого випливає списання пені, штрафних та фінансових санкцій за умови виконання вимог цієї частини.

Позивач наголошує, що частиною 13 ст. 18 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» передбачена реструктуризація заборгованості за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, а у даній судовій справі не стягувалася така заборгованість(стягувались відповідні нарахування за 2013 рік по заборгованості 2013 року, що була погашена ще в 2013 році).

Норми ст. 117 Господарського процесуального кодексу України не передбачають випадку визнання судом наказу таким, що не підлягає виконанню у разі примусового виконання цього наказу державною виконавчою службою.

Відповідно до ч. 13 ст. 18 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (в редакції Закону України від 14.05.2015 р. М423-УПІ) заборгованість тепло генеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашена на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості. Ця реструктуризація здійснюється за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" тепло генеруючими та/або теплопостачальними організаціями заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Зазначені, пені, штрафні та фінансові санкції підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу за умови виконання вимог цієї частини. У типовому договорі про реструктуризацію заборгованості визначаються, зокрема, порядок реструктуризації і погашення заборгованості, загальна сума реструктуризованої заборгованості, строк її погашення, розмір щомісячних платежів, права та обов'язки сторін. Форма типового договору про реструктуризацію заборгованості затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також: три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 р., виходячи із положень норми ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з постановою Верховного Суду України від 24.10.2011 р., за змістом норми ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Саме до цього зводиться правова позиція, що висловлена Верховним Судом України в постановах від 20.12.2010р. у справі №-57гс10 і від 04.07.2011 р. у справі Ш-65гс11.

З наведених норм права та правових положень вбачається, що правова природа суми збільшення боргу боржника на встановлений індекс інфляції та 3% річних полягає у відшкодуванні кредитору понесених ним втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів під час прострочення боржника та отриманні кредитором компенсації (плати) за користування боржником належними кредитору коштами.

Виходячи із системного аналізу пункту 3 частини 3 розділу 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", предметом його регулювання є заборгованість (а відтак, і штрафні санкції нараховані на неї), що залишилась непогашеною на день набрання чинності цим законом - 06.06.15, за природний газ, спожитий в період з 01.01.2014 р. до 31.12.2014 р.; та заборгованість за природний газ, спожитий до 01.01.2014 р., яка була сплачена у період з 06.06.2015 р. до 06.09.2015 р. При цьому, вищевказаним законом не передбачається можливість списання 3% річних та інфляційних взагалі, оскільки ці нарахування не є штрафними або фінансовими санкціями, а є компенсацією кредитору за збитки, понесені внаслідок знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за період прострочення платежу.

Отже, зобов'язання божника зі сплати кредитору суми боргу, збільшеної на встановлений індекс інфляції, та трьох процентів річних є збільшенням розміру грошового зобов'язання боржника, пов'язаним з його простроченням, та не являються санкціями.

Також, позивач просить суд не брати до уваги доводи відповідача з посиланням на Закон України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» від 12.05.2011 р. № 3319-УІ, оскільки даний закон не регулює спірні відносини та втратив чинність 30.06.2012 р. Також, не брати до уваги до уваги доводи відповідача з посиланням на Закон України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку» від 06.09.2012 р. № 5213-УІ, оскільки даний спеціальний закон не регулює спірні відносини. Крім того, встановлення у п. 4 ч. 1 ст. 2 вказаного спеціального Закону списання заборгованості також з трьох відсотків річних та індексу інфляції у складі фінансових санкцій для підприємств оборонно-промислового комплексу, не свідчить про включення законодавцем до складу поняття «фінансові санкції» зобов'язань з оплати трьох відсотків річних та індексу інфляції у всіх інших законах, а навпаки, вказує на встановлення законодавцем у цьому спеціальному законі виключення з загального правила, оскільки в інших законах, в тому числі, «Про нафту і газ», «Про засади функціонування ринку природного газу» законодавець не виокремлює у складі фінансових санкцій трьох відсотків річних та індексу інфляції.

Крім того, позивач наголошує, що закон України 14.05.2015 р. № 423-УШ втратив чинність 01.10.2015 р. у зв'язку із набранням чинності Закону України від 09.04.2015 р. № 329-VIII "Про ринок природного газу".

Приймаючи до уваги вищенаведене, позивач вважає, що заява ДКП "Стебниктеплокомуненерго" про визнання наказу господарського суду Львівської області від 02.06.2015 року у справі № 914/739/15 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення: пені в розмірі 45562 (сорок п'ять тисяч п'ятсот шістдесят дві) грн. 23 коп., три відсотки річних у розмірі 21811 (двадцять одну тисячу вісімсот одинадцять) грн. 87 коп., суму, на яку збільшилася сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів у розмірі 63649 (шістдесят три тисячі шістсот сорок дев'ять) грн. 56 коп., задоволенню не підлягає.

При прийнятті ухвали суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 4-5 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Зазначена процесуальна норма узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 124 Конституції України, згідно з якою судові рішення є обовязковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як судові накази.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Розглянувши заяву Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго» від 04.01.2016 року за вх. № 1/16 про визнання наказу Господарського суду Львівської області від 02.06.2015 року таким, що не підлягає виконанню по справі № 914/739/15, суд встановив наступне:

Рішенням господарського суду Львівської області від 19.05.2015 року у справі № 914/739/15 позовні вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" задоволено частково. Стягнуто із Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго» на користь позивача пеню в розмірі 45 562 грн. 23 коп., три відсотки річних у розмірі 21 811 грн. 87 коп., суму, на яку збільшилася сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів у розмірі 63 649 грн. 56 коп. та 2620 грн. 47 коп. судового збору.

Рішення суду залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 р. у даній справі.

На виконання рішення від 19.05.2015 року та постанови від 17.08.2015 року судом видано наказ від 02.06.2015 року.

05.08.2015 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції ОСОБА_4 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 48394582 за судовим наказом Господарського суду Львівської області № 914/739/15. Дана постанова заявником офіційно під розпис отримана 22.12.2015 року, про що зроблено відмітку у постанові Державного виконавця Матіїшина А.Я в його пристуності.

Боржник (відповідач) в заяві просить зупинити стягнення за наказом та визнати наказ Господарського суду Львівської області від 02.06.2015 р. по справі № 914/739/15 таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 14.05.2015 року № 423-VIII пунктом 3 частини 3 якого внесено зміни до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (який втратив чинність повністю з 01.10.2015 р.), зокрема ст. 18 доповнено п. 13 такого змісту:

Заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашена на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості.

Ця реструктуризація здійснюється за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Зазначені пені, штрафні та фінансові санкції підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу за умови виконання вимог цієї частини. У типовому договорі про реструктуризацію заборгованості визначаються, зокрема, порядок реструктуризації і погашення заборгованості, загальна сума реструктуризованої заборгованості, строк її погашення, розмір щомісячних платежів, права та обов'язки сторін.

Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 14.05.2015 року набрав чинності 06.06.2015 року та припинив дію 01.10.2015 року.

Виходячи із системного аналізу пункту 3 частини 3 розділу 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", предметом його регулювання є заборгованість (а відтак, і штрафні санкції нараховані на неї), що залишилась непогашеною на день набрання чинності цим законом - 06.06.2015 р., за природний газ, спожитий в період з 01.01.2014 р. до 31.12.2014 р.; та заборгованість за природний газ, спожитий до 01.01.2014 р., яка повинна бути сплачена у період з 06.06.2015 р. до 06.09.2015 р. При цьому, вищевказаним законом не передбачається можливість списання 3% річних та інфляційних взагалі, оскільки ці нарахування не є штрафними або фінансовими санкціями, а є компенсацією кредитору за збитки, понесені внаслідок знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за період прострочення платежу.

Однак, у рішенні Господарського суду Львівської області від 19.05.2015 року у справі № 914/739/15 встановлено, що 31 січня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі позивач, Продавець) та Державним комунальним підприємством «Стебниктеплокомуненерго» (надалі відповідач, Покупець, Споживач) був укладений договір № 13/3582-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу (надалі - Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору, Продавець зобов'язався поставити Покупцеві імпортований природний газ у період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), а Покупець зобов'язався прийняти та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Судом встановлено, що Державне комунальне підприємство «Стебниктеплокомуненерго» на день набрання чинності Законом України від 14.05.2015 р. № 423-УШ "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", не мало непогашеної заборгованості перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за природний газ, спожитий до 01.01.2014 р. Наказ, який відповідач просить визнати таким, що не підлягає виконанню, стосується стягнення пені в розмірі 45 562 грн. 23 коп., три відсотки річних у розмірі 21 811 грн. 87 коп., суму, на яку збільшилася сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів у розмірі 63 649 грн. 56 коп. та 2620 грн. 47 коп. судового збору.

За приписами ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно до ч. 1 ст. 116 ГПК України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 117 ГПК України, наказ має відповідати вимогам щодо виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". При цьому господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржника чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Підстави подання та загальний порядок розгляду господарським судом заяв стягувачів або боржників про виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі наказу, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом визначено частиною 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України.

За роз'ясненнями, наданими у п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставами визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку ст. 117 ГПК України є випадки, коли його видано помилково, або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Згідно ч. 2 ст. 117 ГПК України, господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника визнати наказ таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до частини 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково, у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Однак, незважаючи на вимоги суду, заявником не надано належних та допустимих доказів того, що вищезгаданий наказ був виданий помилково, або що обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково)

Суд відзначає, що наказ Господарського суду Львівської області від 02.06.2015 року про стягнення із Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго» на користь позивача пені в розмірі 45 562 грн. 23 коп., трьох відсотків річних у розмірі 21 811 грн. 87 коп., суми, на яку збільшилася сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів у розмірі 63 649 грн. 56 коп. та 2620 грн. 47 коп. судового збору, був виданий на виконання рішення господарського суду Львівської області від 19.05.2015 р. у справі № 914/739/15, яке переглядалось в апеляційному порядку та залишене в силі, тобто є таким, що набрало законної сили.

Посилання боржника на ч. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (в редакції Закону України від 14.05.2015 р. №423-VIII), як на підставу визнання наказу від 28.05.2015 р. таким, що не підлягає виконанню, суд вважає помилковим, виходячи із наступного.

Як вбачається із змісту зазначеної частини 13 (якою доповнено ст. 18 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу), передбачене нею списання пені, штрафних та фінансових санкцій слід розглядати як невід'ємну частину реструктуризації заборгованості теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, не погашеної на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії Нафтогаз України, шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості. Іншими словами, списання зазначених сум пені, штрафних та фінансових санкцій є одним із елементів передбаченої цією частиною процедури реструктруризації заборгованості (на підставі відповідного типового договору про реструктуризацію заборгованості, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України), і не може розглядатися як самостійна підстава для списання поза вищевказаною процедурою, тобто у відриві від контексту всієї частини 13 ст. 18 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу.

На це додатково вказує також сам зміст абзацу 3 вищезазначеної частини 13 ст. 18 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу, з якого випливає списання пені, штрафних та фінансових санкцій за умови виконання вимог цієї частини.

Додатково слід зазначити, що частиною 13 ст. 18 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу передбачена реструктуризація заборгованості за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, а у даній судовій справі не стягувалася така заборгованість (стягувались відповідні нарахування за 2013 рік по заборгованості 2013 року, що була погашена ще в 2013 році).

Одночасно, суд зазначає, що Закон України Про засади функціонування ринку природного газу втратив чинність з 1 жовтня 2015 року (згідно із Законом України від 9 квітня 2015 року № 329-VIII Про ринок природного газу).

Судом не приймаються до уваги доводи заявника з посиланням на Закон України Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію від 12.05.2011 р., оскільки даний Закон не регулює спірні відносини та втратив чинність 30.06.2012 р.

Крім того, про компенсаційний характер нарахувань, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України неодноразово вказував Верховний суд України. Зокрема, у постанові від 15.11.2010 р. № 4/720, він зазначає: "Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника."

З огляду на все вищенаведене, суд вважає, що заява Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго» від 04.01.2016 року за вх. № 1/16 про визнання наказу Господарського суду Львівської області від 02.06.2015 року таким, що не підлягає виконанню по справі № 914/739/15, задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд вважає що, всупереч вимогам суду, заявником не доведено належними та допустимими доказами того, що наказ Господарського суду Львівської області від 02.06.2015 року в справі № 914/739/15 слід визнати таким, що не підлягає виконанню.

Керуючись ст.ст. 22, 34, 36, 86, 117 ГПК України, господарський суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви Державного комунального підприємства «Стебниктеплокомуненерго» від 04.01.2016 року за вх. № 1/16 про визнання наказу Господарського суду Львівської області від 02.06.2015 року таким, що не підлягає виконанню по справі № 914/739/15 відмовити.

Суддя Пазичев В.М.