Рішення № 55242064, 18.01.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1356/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

- головуючого судді Заїкіна А.П.,

- суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря Книгиницького О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Національна страхова компанія «Оранта» про стягнення пені за час затримки сплати страхової виплати, упущеної вигоди та судових витрат, за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Національна страхова компанія «Оранта» на заочне рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 14 вересня 2015 року,

встановила:

У вересні 2014 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому з врахуванням уточнень, які надійшли у січні 2015 р., просив стягнути з відкритого акціонерного товариства «Національна страхова компанія «Оранта» (далі Страхова компанія) на його користь: 1) пеню за несвоєчасну сплату страхової виплати у сумі 8 952,00 грн.; 2) упущену вигоду у звязку із несвоєчасною сплатою страхової виплати у сумі 9000,00 грн.; 3) витрати за надання правової допомоги у сумі 2000,00 грн.; 4) витрати на оплату послуг банку в сумі 20,00 грн..

Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовував тим, що страхова компанія порушила умови укладеного між сторонами договору страхування будівель та рухомого майна, що належить громадянам від 15.01.2009 р. ВМ № 0851207 (далі Договір страхування) зі сплати страхової виплати за страховим випадком (пожежа), який стався 21.04.2009 р..

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17.10.2012 р., яке набрало чинності з 12.02.2013 р., із страхової компанії на його користь стягнуто страхове відшкодування в сумі 12000,00 грн. та пеня у розмірі 14952,00 грн., всього стягнуто 26952 грн.. Вказана сума була перерахована йому страховою компанією тільки 14.10.2014 р.. Згідно п. 2.4.4.3 договору страхування за кожен день прострочення страхового відшкодування страховик сплачує пеню у розмірі 0,1% від простроченого платежу за кожний день прострочення. За період прострочення з 01.10.2012 р. по 15.10.2014 р. (746 днів) відповідач повинен сплатити пеню в розмірі 8952,00 грн..

У випадку своєчасного отримання страхового відшкодування він зміг би покласти кошти у сумі 26952,00 грн. на депозит у ПАТ «Імексбанк» і за період з 12.02.2013 р. по 15.10.2014 р. отримати дохід у сумі 9000,00 грн..

За укладеним 27.09.2012 р. із адвокатом договором про надання правової допомоги він сплатив останньому за надання правової допомоги гроші у сумі - 2000,00 грн..

Позивач у судове засідання не зявився. Про час і місце розгляду справи сповіщений належним чином. Надав заяву про підтримку позову, розгляд справи за його відсутності та у разі відсутності відповідача.

Страхова компанія представника у судове засідання не направила. Про час і місце розгляду справи сповіщена належним чином. Причини неявки представника суду не повідомила, заяв та клопотань не надала. Надала письмові заперечення на позов.

Заочним рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 02.02.2015 р. позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто зі страхової компанії на користь ОСОБА_4: 1) пеню за несвоєчасну сплату страхового відшкодування у сумі 8 952,00 грн.; 2) упущену вигоду у звязку із несвоєчасною сплатою страхового відшкодування в сумі 9000,00 грн.; 3) витрати за надання правової допомоги у сумі 2000,00 грн.. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто зі страхової компанії в дохід держави судовий збір у сумі 243,60 грн..

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 23.07.2015 р. заяву страхової компанії від 13.07.2015 р. про перегляд вищевказаного заочного рішення задоволено. Заочне рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 02.02.2015 р. скасовано. Справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Позивач у судове засідання не зявився. Про час і місце розгляду справи сповіщений належним чином. Надав заяву про підтримку позову, розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Страхова компанія представника у судове засідання не направила. Про час і місце розгляду справи сповіщена належним чином. Причини неявки представника суду не повідомила, заяв та клопотань не надала.

Повторним заочним рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 14.09.2015 р. позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено у повному обсязі. Стягнуто зі страхової компанії на користь ОСОБА_4: 1) пеню за несвоєчасну сплату страхового відшкодування у сумі 8 952,00 грн.; 2) не отриману вигоду у звязку із несвоєчасною сплатою страхового відшкодування в сумі 9000,00 грн.; 3) витрати за надання правової допомоги у сумі 2000,00 грн.; 4) витрати на оплату послуг банку в сумі 20,00 грн.. Стягнуто зі страхової компанії в дохід держави судовий збір у сумі 243,60 грн..

Страхова компанія в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення скасувати, ухвалити нове рішення про повну відмову в задоволенні позову.

Страхова компанія у судове засідання свого представника не направила. Про час і місце розгляду справи сповіщена належним чином. Причини неявки представника не повідомила, заяв та клопотань не надала.

ОСОБА_4 письмових заперечень на апеляційну скаргу не надав. В судове засідання не зявився. Про час і місце розгляду справи сповіщений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторони, інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином сповіщених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам законодавства рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи у повному обсязі позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим (а. с. 114 - 115).

Колегія суддів, вважає, що погодитися з цими висновками суду не можна. Вказаних висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням ст. ст. 11, 509, 525, 526, 625, 979, 988, 992 ЦК України, ст. ст. 9, 16, 20 Закону України «Про страхування», вищевказаних норм процесуального права та ст. 179 ЦПК України. Не відповідають обставинам справи висновки суду про обґрунтованість позовних вимог. Доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

15.01.2009 р. ОСОБА_4 уклав з ВАТ «Національна страхова компанія «Оранта», правонаступником якого є ПАТ «Національна страхова компанія «Оранта», договір про добровільне страхування будівель та рухомого майна ВМ № 0851207 (далі Договір майнового страхування), відповідно до якого були застраховані належні позивачу житловий будинок з господарськими спорудами і рухоме майно, загальною вартістю 50000 грн., яке знаходиться за адресою Одеська область, м. Ананьїв, вул. Вольфковича, 16. Позивач сплатив страховий платіж.

21.04.2009 р. стався страховий випадок пожежа, внаслідок якої було пошкоджено та знищено застраховане майно. Страхова виплата не була здійснена вчасно. За несвоєчасну сплату страхової виплати страховик сплачує пеню у розмірі 0,1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Вищевказані обставини встановлені чинним рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17.10.2012 р. (а. с. 6 8), а тому не підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 61 ЦПК України). Вказаним рішенням суду було стягнуто зі страхової компанії на користь ОСОБА_4 страхова виплата у сумі 12000,00 грн., пеня за прострочення (всього - 1 246 днів) сплати страхової виплати у сумі 14952,00 грн.. Всього стягнуто 26952,00 грн..

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори.

За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526, 629 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. ст. 979, 988, 992 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобовязується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

У разі настання страхового випадку страховик зобовязаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобовязаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Аналогічні положення містяться у ст. ст. 9, 16, 20 Закон України «Про страхування».

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Таким чином, встановлено що попереднім рішенням суду, на підставі вищевказаних норм матеріального права, на користь позивача вже було стягнуто пеню за прострочення (яке становить більше ніж один рік) сплати страхової виплати у розмірі 14952 грн. = 12 грн./день х 1246 днів (а. с. 7). Тобто, позивач вже захистив свої порушені права у звязку із порушенням договірних обовязків щодо своєчасної сплати страховиком страхової виплати шляхом стягнення пені у розмірі 0,1% від простроченої суми за кожний день прострочення, термін якої становить більше одного року. Враховуючи положення про загальнообовязковість чинного рішення суду (ст. 124 Конституції України), колегія суддів не дає оцінку щодо законності та обґрунтованості стягнення пені за період, який становить більше одного року. Стягнення пені у подальшому ще за більший ніж один рік період не засновано на вимогах діючого законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду.

Оскільки, попереднім чинним рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17.10.2012 р. (а. с. 6 8) було стягнуто зі страхової компанії на користь ОСОБА_4 пеню за прострочення (всього - 1 246 днів) сплати страхової виплати у сумі 14952,00 грн., враховуючи положення ст. 258 ЦК України щодо застосування позовної давності в один рік до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу), позовні вимоги позивача про стягнення ще раз пені, але фактично за затримку виконання рішення суду на підставі положень договору про добровільне страхування будівель та рухомого майна ВМ № 0851207 від15.01.2009 р. щодо стягнення пені є безпідставними. У задоволенні цих вимог необхідно відмовити, що не позбавляє позивача можливості звернутися до суду за захистом порушених прав у звязку з невиконанням відповідачем грошового зобовязання, яке виникло на підставі рішення суду.

У задоволенні вимог позивача про стягнення упущеної вигоди необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України передбачено, що упущена вигода це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

На підтвердження вимог про стягнення упущеної вигоди, її розміру позивач посилається на оголошення АТ «Імексбанк» про прийняття грошей на депозит під 25% річних (а. с. 9). Однак, це не свідчить про реальність доходів позивача у розумінні ст. 22 ЦК України. Крім того, позивач у позові посилається на те, що у звязку з несплатою страхової виплати він не може привести своє житло до нормального стану (а. с. 52 останній абзац знизу а. с. 53 перший абзац зверху). Таким чином, вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди є безпідставними.

Щодо вимог про стягнення витрат на оплату правової допомоги колегія суддів зазначає наступне.

27.09.2012 р. (а. с. 10) та 25.07.2014 р. (а. с. 13) ОСОБА_4 уклав з адвокатом ОСОБА_5 договори про надання правової допомоги.

Відповідно до квитанції № 23 від 12.09.2014 р. ОСОБА_4 сплатив адвокату ОСОБА_5 2000,00 грн. за надані послуги (а. с. 11), а за квитанцією № 23 від 12.09.2014 р. (а. с. 12) сплатив 20,00 грн. за послуги банку.

Розрахунку витрат на надання правової допомоги адвокатом матеріали справи не містять.

Право на правову допомогу гарантовано ст. ст. 8, 59 Конституції України.

Витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді адвокатом, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84, 88, 89 ЦПК України.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлено Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». Стаття 1 вказаного Закону України розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлює у розмірі не більше 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Відповідні розяснення містяться у п. п. 47, 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав № 10 від 17.10.2014 р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», з відповідними змінами та доповненнями.

Відповідно до наявних у справі журналів судових засідань (а. с. 23, 31, 39, 56, 63, 97, 104, 113), заяв (а. с. 22, 35, 55, 61, 94) у жодне судове засідання ні позивач, ні його представник адвокат ОСОБА_5 не зявилися.

Розрахунок витрат адвокатом часу поза судових засідань матеріали справи не містять.

Таким чином, розмір компенсації витрат на правову допомогу не можна визначити, а тому в задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу необхідно відмовити.

Витрати на оплату послуг банку не входять до переліку витрат, повязаних з розглядом судової справи (ч. 3 ст. 79 ЦПК України), а тому у задоволенні вимог позивача про стягнення цих витрат необхідно відмовити.

Таким чином, доводи та вимоги апелянта щодо відсутності правових підстав для стягнення упущеної вигоди та витрат на правову допомогу, витрат на послуги банку є обґрунтованими.

Доводи та вимоги апелянта щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені є частково обгрунтованими.

Невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом вищезазначених норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи щодо задоволення позову. Тому, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про повну відмову в задоволенні позову ОСОБА_4.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Підставою для скасування рішення суду є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна страхова компанія «Оранта» задовольнити.

Заочне рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 14 вересня 2015 року - скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Національна страхова компанія «Оранта» про стягнення пені за час затримки сплати страхової виплати, упущеної вигоди та судових витрат відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: Л. А. Гірняк

ОСОБА_3