Ухвала суду № 55232565, 20.01.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №11-кп/790/118/16 Головуючий 1 інстанції: Караченцев І.В.

Справа суду 1-ї інстанції № 635/5777/15-К

Категорія: ст. 286 ч. 2 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Люшні А.І., Савченка І.Б.,

за участю секретаря Забєліна М.О.,

прокурора Крестьянінової І.А.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12015220000000539 за апеляційними скаргами прокурора та обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Харківського районного суду Харківської області від 26 серпня 2015 року, ухвалений стосовно ОСОБА_2,-

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Унгри Дондюшанського району м. Окніца Республіки Молдова, громадянина України, українця, одруженого, з середньою освітою, не працюючого, раніше не судимого, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_2 визначено рахувати з дня його затримання.

Стягнуто з ОСОБА_2 судові витрати на залучення експертів - 1227,6 грн. за проведення автотехнічної експертизи; 552,42 грн. за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу; 736,56 грн. за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу; 736,56 грн. за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу; 2762,10 грн. за проведення судово-трасологічної експертизи, (к\д 24060300, р/р 31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011, УДКС України в Комінтернівському районі м. Харкова).

Згідно вироку, суд визнав доведеним, що 03.07.2015 р., приблизно о 18 год. 20 хв., ОСОБА_2 керував технічно справним автомобілем НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3, у стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 а) Правил дорожнього руху України, згідно з яким:

п. 2.9 «Водієві забороняється:

а) керувати транспортний засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи від впливом наркотичних чи токсичних речовин»;

та рухався у світлий час доби зі швидкістю 60 км/год., по автошляху «Київ-Харків-Довжанський зі сторони м. Києва у напрямку м. Харкова.

В ході руху по вказаному автошляху, в районі буд. 64 по вул. Полтавське шосе смт. Пісочин Харківського району Харківської області, ОСОБА_2 грубо порушив вимоги п.п. 2.3 б), 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, згідно з якими:

-п.2.3 «Для забезпечення дорожнього руху водій зобов'язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

-п.12.1 «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

-п.12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»,

та допустив зіткнення з вантажним автомобілем НОМЕР_2 з причепом «Крона» р.н. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4, який стояв на проїжджій частині справа відносно його напрямку руху з послідуючим зіткненням його автомобіля з автобусом «Вольво» р.н. НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_5, який в цей час рухався у попутному з ним напрямку зліва від нього.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, згідно висновку судово-медичної експертизи № 137-ОКБ/15 від 20.07.2015 р. отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми у формі забиття головного мозку з утворенням вогнищ-контузій в лобових долях та парасагітально в правій тім'яній області, з формуванням субдуральної гідроми в правій скроневій та тім'яній долей, пластинчатої субдуральної гематоми лівої скроневої та тім'яної долей, багатоуламкового втиснутого перелому правої скроневої кістки з наявністю забито-рваної рани в правій скроневій області та верхньої третини правої вушної раковини та середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді: закритої травми грудної клітини у вигляді перелому середньої третини правої ключиці з мінімальним впливом крові в праву плевральну порожнину; травма правого передпліччя у вигляді відкритого перелому нижньої третини променевої та ліктьової кісток з наявністю забитої рваної рани.

Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм ОСОБА_2 виразилось в тому що він, керуючи технічно справним автомобілем «Опель-Кадет» у стані алкогольного сп'яніння, вибрав небезпечну швидкість руху, не зорієнтувався в дорожній обстановці, проявив неуважність, відволікся від керування транспортного засобу та при виникненні перешкоди у вигляді автомобіля «Рено-Магнум», який в цей час стояв на проїжджій частині у правого краю по ходу його руху і якого він об'єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди та допустив з ним зіткнення, з послідуючим зіткненням його автомобіля з автобусом «Вольво» р.н. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_7, який в цей час рухався у попутному з ним напрямку зліва від нього, що спричинило вищевказані наслідки.

Порушення п.п. 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, згідно висновку автотехнічної експертизи № 564/15 від 24.07.2015 р. знаходяться в причинному зв'язку з подією та її наслідками.

В своїй апеляційній скарзі прокурор просить вирок районного суду змінити у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, визнати відсутність обставини, яка обтяжує покарання у вигляді тяжких наслідків, завданих злочином власникам пошкоджених внаслідок ДТП автомобілів «Рено-Магнум» та автобуса «Вольво»; визнати обставиною, яка пом'якшує покарання, добровільне відшкодування завданого збитку; зазначити у резолютивній частині вироку про стягнення процесуальних витрат на залучення експертів на користь держави; вирішити питання про заходи забезпечення кримінального провадження застосовані до обвинуваченого ОСОБА_2 у вигляді тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом - керування транспортними засобами. В своїх апеляційних доводах апелянт вказує про те, що відповідно до ч.4 ст.67 КК України, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує, а саме завдані злочином власникам пошкоджених внаслідок ДТП автомобілів «Рено-Магнум» та автобуса «Вольво». Також, під час досудового розслідування та судового розгляду власниками транспортних засобів цивільні позови з приводу спричиненої внаслідок ДТП шкоди не заявлялися, тому з висновками суду у цьому випадку сторона обвинувачення не погоджується і вважає, що судом застосовано закон, який не підлягає застосуванню. Крім того, апелянт вказує на те, що у резолютивній частині вироку не зазначено, що процесуальні витрати повинні стягуватися з обвинуваченого на користь держави, у зв'язку з чим прокурор просить змінити оскаржуване судове рішення в цій частині.

Обвинувачений ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі, з уточненим апеляційним проханням, просить оскаржуваний вирок змінити, на підставі ст.75 КК України, призначити йому покарання не пов'язане з позбавленням волі. В обґрунтування своєї апеляційної вимоги обвинувачений зазначає про те, що при ухваленні вироку суд першої інстанції не прийняв до уваги дані про особу, відповідно до яких він раніше не судимий, за місцем мешкання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, маю низку хвороб, у вчиненні злочину щиросердечно покаявся, потерпіла претензій матеріального та морального характеру до нього не має, у зв'язку з чим, на думку апелянта, призначене покарання у виді позбавлення волі є надто суворим, та його виправлення можливе без позбавлення волі, враховуючи усі пом'якшуючі обставини.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи прокурора, який частково підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, вказавши про необхідність зміни вироку стосовно обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, стягнення витрат на залучення експертів на користь держави, заперечуючи можливість звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням, а також доводи обвинуваченого та захисника, які підтримали змінену апеляційну скаргу ОСОБА_2, та погодилися з апеляційними вимогами прокурора щодо визнання відсутності обставини, яка обтяжує покарання, у вигляді тяжких наслідків, завданих злочином, - колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу обвинуваченого належить залишити без задоволення, з наступних підстав.

Висновки суду щодо фактичних обставин злочину, кваліфікації дій обвинуваченого, що викладені у вироку, з урахуванням поданих обвинуваченим та прокурором апеляційних скарг - сторонами не оспорюються, а тому, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, ці обставини у апеляційному порядку не перевіряються. Більш того, обвинувачений під час апеляційного розгляду чітко висловив свою процесуальну позицію, вказавши про те, що визнає себе винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, і просить змінити вирок лише в частині призначеного покарання, шляхом звільнення від покарання з випробуванням на підставі норм ст. 75 КК України.

В мотивувальній частині вироку ( том 2 арк. 26) містяться висновки суду, з посиланням на норми ст.67 КК України, стосовно визнання обставиною, що обтяжує покарання - тяжких наслідків, завданих злочином саме власникам пошкоджених внаслідок ДТП автомобілів «Рено-Магнум» та автобуса «Вольво». Вказані висновки належним чином не обґрунтовані, тобто судом у мотивувальній частині вироку не наведено певних підстав та об'єктивно досліджених даних, внаслідок яких пошкодження автомобілів призвело саме до тяжких наслідків, що в тій чи іншій мірі вплинуло на їх автовласників. При цьому належить врахувати те, що під тяжкими наслідками, завданими злочином, у п. 5 ч. 1 ст. 67 КК України розуміються ті суспільно небезпечні (майнові, фізичні, моральні та інші) зміни в об'єкті кримінально-правової охорони, які викликані вчиненням злочину, але виходять за межі його складу. Визнання наслідків вчиненого злочину тяжкими віднесено до компетенції суду, але в будь-якому випадку такі висновки підлягають належному та ретельному обґрунтуванню, виходячи з загальної низки вимог норм що містяться у ст. 67 КК України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами та вимогами прокурора лише в частині необхідності зміни вироку, але на підставі норм ст. 408 ч.1 п.4 КПК України, шляхом виключення з мотивувальної частини вироку висновків суду щодо визнання обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_2 - тяжких наслідків, завданих злочином власникам пошкоджених внаслідок ДТП автомобілів.

Разом з цим, на думку колегії суддів, апеляційні доводи та вимоги прокурора в частині визнання обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_2 - добровільне відшкодування завданого збитку є необґрунтованими, оскільки вони за своїм змістом не конкретизовані, внаслідок чого позбавлені фактичних та правових підстав (том 2 арк. 31). Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди здійснюється з власної ініціативи до винесення обвинувального вироку. Збитки - є шкодою майнового характеру, вираженою в грошовій формі. Вони можуть виражатися у знищенні майна, посівів, насаджень, втраті годувальника, заробітної плати у зв'язку з інвалідністю тощо. Усунення заподіяної шкоди може виявитися, наприклад, у відновленні попереднього стану предмета злочинного посягання, наданні потерпілому коштів, які він витратив у зв'язку з ДТП або його наслідками. Компенсацію винним моральної шкоди також слід розглядати як обставину, що пом'якшує покарання. Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди може розглядатися судом як обставина, що пом'якшує покарання, незалежно від того, здійснені вони до викриття злочину, в період його розслідування чи судового розгляду. Не обов'язковим при цьому особисте відшкодування винним завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. Вони можуть бути здійснені за його дорученням або на прохання й іншими особами як за рахунок винного, так і за рахунок цих осіб. У своїй апеляції прокурор обмежився лише вказівкою на зміст вироку суду щодо відсутності претензій з боку потерпілої, та послався на неконкретизовані пояснення ОСОБА_6 щодо відшкодування збитків, не зазначаючи фактичних даних щодо їх розміру та виду. Будь яких клопотань з приводу додаткового або повторного дослідження таких даних під час апеляційного розгляду прокурором та стороною захисту не заявлялося, що процесуально унеможливлює задоволення цієї частини апеляційних вимог.

Крім того, колегія суддів не погоджується з апеляційними доводами та вимогами прокурора щодо зміни формулювання рішення суду в частині процесуальних витрат на залучення експертів. Прокурор у своїй апеляційній скарзі посилається на норму, що міститься у ч.2 ст. 124 КПК України, аналіз змісту якої свідчить про загальну вказівку законодавця у разі ухвалення обвинувального вироку стягнення з обвинуваченого на користь держави витрат на залучення експертів. Отже, рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_2 витрат на залучення експертів з вказівкою їх перерахування на відповідний банківський рахунок УДКС України в Комінтернівському районі м. Харкова - не суперечить кримінальному процесуальному закону, оскільки Державне казначейство України є належним отримувачем бюджетних коштів на користь держави.

Поряд з цим, вимоги прокурора щодо вирішення питання про заходи забезпечення кримінального провадження (том 1 арк. 199-200), що раніше були застосовані до обвинуваченого ОСОБА_2 у вигляді тимчасового (до 24 вересня 2015 року) обмеження у користуванні спеціальним правом - керування транспортними засобами, втратили свою необхідність, оскільки згідно оскаржуваного вироку суд призначив йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки. З цих підстав прокурор при апеляційному розгляді не підтримав зазначені вимоги, пославшись на відсутність процесуальної необхідності вирішення цього питання та відсутність відповідних клопотань зацікавлених осіб. Вказані обставини не позбавляють процесуальної можливості за наявністю певних підстав вирішувати ці питання під час виконання вироку.

Сутність апеляційних доводів обвинуваченого, підтриманих захисником, які вони уточнювали до початку апеляційного розгляду, стосується лише зайвої суворості призначеного покарання та пов'язаної з цим вимоги щодо необхідності зміни вироку в частині призначеного покарання, шляхом звільнення ОСОБА_2 від покарання з випробуванням, а також незгоди з висновками суду стосовно визнання обставиною, що обтяжує покарання - тяжких наслідків, завданих злочином власникам пошкоджених внаслідок ДТП автомобілів.

Клопотань про повторне дослідження обставин, встановлених під час судового провадження в суді першої інстанції, або дослідження нових доказів від сторони захисту та інших учасників процесу не надходило.

З урахуванням зазначеного, відповідно ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок лише в межах апеляційних скарг.

Як вбачається з апеляційних доводів ОСОБА_2, він зробив висновок про можливість свого виправлення шляхом звільнення його від відбування покарання з застосуванням ст. 75 КК України, враховуючи: особу обвинуваченого , який офіційно не працевлаштований, за місцем проживання характеризується позитивно, має незадовільний стан здоров'я через наявність захворювань, а також те, що злочин він вчинив з необережності; потерпіла в судовому засіданні підтримала обвинувачення, але просила суворо не карати обвинуваченого, претензій матеріального характеру не висувала; у скоєному злочині обвинувачений щиро розкаявся, що визнано судом обставиною, яка пом'якшує покарання.

При цьому колегія суддів бере до уваги те, що ступінь тяжкості скоєного злочину, дані про особу обвинуваченого, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд враховує при призначенні покарання. Тобто наявність підстав, зазначених у апеляційній сказі обвинуваченого, згідно змісту оскаржуваного вироку, вже враховано судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_2 виду та розміру покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Твердження обвинуваченого і захисника про необхідність одночасного врахування одних і тих самих обставин для обрання виду і розміру покарання, та одночасно як підстави для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, свідчить про неналежну обґрунтованість доводів сторони захисту щодо можливості застосування норм ст.75 КК України. Отже, для звільнення від призначеного судом покарання потрібно встановити й інші достатні для цього підстави, чого не вбачається з апеляційних доводів захисника та з даних, що є наявними у матеріалах кримінального провадження.

На думку колегії суддів, апеляційні доводи обвинуваченого та його захисника в частині надмірно суворого основного та додаткового покарання призначеного вироком суду за ст. 286 ч. 2 КК України - є безпідставними, оскільки згідно даних кримінального провадження об'єктивно відсутні обставини, які істотно зменшують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і такі доводи апелянта повністю спростовуються висновками суду, зазначеними у мотивувальній частині вироку (том 2 арк. 25-27). Зокрема це висновки суду, які стосуються об'єктивно встановлених обставин події злочину, оцінки показань обвинуваченого щодо грубого порушення правил дорожнього руху в стані алкогольного сп'яніння, кваліфікації дій обвинуваченого за ст. ст. 286 ч. 2 КК України та об'єктивно досліджених даних про особу обвинуваченого, які суд, з дотриманням вимог ст. ст.50, 65 КК України, брав до уваги при призначені основного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та додаткового, пов'язаного з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Судом першої інстанції об'єктивно враховано данні про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, офіційно не працює, одружений, на психоневрологічному та наркологічному обліку не перебуває, має постійне місце проживання де характеризується позитивно, а також враховано характер та суспільну небезпеку вчиненого, конкретні обставини по справі, спосіб, обстановку вчиненого злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, який відповідно до ст.12 КК України класифікується, як тяжкий злочин. Також, при призначенні покарання обвинуваченому, суд правильно та обґрунтовано встановив та врахував наявність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, а саме вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та щире каяття. Судом у вироку дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України, тобто як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили тяжкі тілесні ушкодження потерпілій, що сторонами не оспорюється.

При цьому належить врахувати, що згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, тобто судове рішення повинно виконувати функцію особистої та загальної превенції. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого тяжкого не умисного злочину, внаслідок якого потерпіла отримала низку тяжких тілесних ушкоджень, обвинувачений має відбувати покарання реально, тобто в умовах ізоляції від суспільства для досягнення мети призначеного покарання, а тому підстав для застосування норм ст.ст. 69, 69-1, 75 КК України та пом'якшення призначеного покарання не вбачається. Покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі призначено ОСОБА_2 в межах санкції зазначеного закону і в розмірі, як найближче до мінімального . Саме такий вид і міра покарання, що не виходять за межі санкції цієї статті, на думку колегії суддів, будуть достатніми для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів. За таких обставин, апеляційні доводи обвинуваченого, що підтримані його захисником, про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого - є необґрунтованими, що унеможливлює задоволення їх апеляційних вимог.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 2, 408 ч. 1 п. 4, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора - задоволити частково.

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Вирок Харківського районного суду Харківської області від 26 серпня 2015 року, ухвалений стосовно ОСОБА_2 - змінити, виключивши з мотивувальної частини вироку висновки суду щодо визнання обставиною, що обтяжує покарання - тяжкі наслідки, завдані злочином власникам пошкоджених внаслідок ДТП автомобілів.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_2 - в той самий строк з дня вручення йому копії мотивованої ухвали.

Судді

_______ _______ _______

Шабельніков С.К. Люшня А.І. Савченко І.Б.