Рішення № 55229731, 18.01.2016, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/4224/14-ц

Провадження № 2/553/114/2016

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18.01.2016м. Полтава

Ленінський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого - судді Чистик І.О.,

при секретарі Коломієць А.О.,

з участю представника позивачів ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовами ОСОБА_4, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_8 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на квартиру. Після смерті поивача її правонаступники ОСОБА_4, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_5, а також ОСОБА_6 звернулись до суду з уточненими позовними заявами до ОСОБА_2, посилаючись на те, що 30.10.2014 року померла ОСОБА_8 Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 16.11.2015 року вони визнані правонаступниками та допущені до участі у справі. Після виїзду ОСОБА_6 за кордон до США та одруження ОСОБА_4, який після цього став проживати окремо, їх матір ОСОБА_8 залишилася проживати сама в ІНФОРМАЦІЯ_1, яка належала їй на підставі Договору купівлі-продажу від 11.03.2001 року. Ця квартира була єдиним житлом ОСОБА_8, в якому вона могла проживати, оскільки іншого нерухомого майна (житла) в неї не було. ОСОБА_4 провідував ОСОБА_8 зрідка, його сестра ОСОБА_6 після виїзду до США також рідко приїздила до неї, спілкуючись в більшості випадків телефоном. На час подачі ОСОБА_8 позовної заяви їй виповнилось 74 роки, стан її здоровя був не найкращім, починаючи з 2009 року її здоровя постійно погіршувалось: 27.11.2009 року вона поставлена на облік в ПОКОД з діагнозом «Рак шийки матки T1N0М0» та вже на початку грудня 2009 року її прооперували та вона перебувала стаціонарному лікуванні в ПОКОД до кінця грудня 2009 року. Після виписки і до останніх днів ОСОБА_8 знаходилась під суворим наглядом лікаря-онколога ПОКОД та постійно проходила лікування. Вказана вище хвороба сприяла зниженню імунітету внаслідок чого, вона почала частіше хворіти. Так, з 17.08.2010 року по 06.09.2010 року ОСОБА_8 госпіталізували до Полтавського обласного клінічного кардіологічного диспансеру з діагнозом: ІХС: стабільна стенокардія ФК II, дифузний кардіосклероз СНІ, фк ІІ, Гіпертонічна хвороба II ст. з правобічною рефлекторною недостатністю, цефалічний синдром, лікворно-венозна дистензія, поліп жовчного міхура, хронічний холецистит стадія ремісії, сольовий діатез. З 21.02.2011 року по 07.03.2011 року ОСОБА_8 госпіталізовано до Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського з діагнозом: сечокамяна хвороба - хронічний цистит, камінь сечового міхура. Вказані хвороби негативно вплинули на її стан здоровя, та так, що за її словами інколи вона навіть не могла сама ходити без сторонньої допомоги. Також посилались в своїх позовних заявах на те, що приблизно у 2010 році ОСОБА_4 познайомив її зі знайомим ОСОБА_2 Спочатку у них склались гарні та дружні відносини, відповідач приходив провідував і спілкувався з нею, потім після спливу певного часу почав допомагати по господарству, після чого бачачи її частково безпорадний стан та самотність запропонував надавати їй допомогу у харчуванні, здійснювати за нею догляд та виконувати хатню роботу постійно. Спочатку як розповідала ОСОБА_8 вона відмовлялась а потім прийняла його допомогу. Наприкінці літа 2013 року ОСОБА_2 запропонував їй виконувати хатню роботу, здійснювати утримання та догляд за нею довічно, взамін чого вона перепише йому квартиру № 70, що розташована в місті Полтаві по вул. Леніна в буд. № 85. Оскільки син ОСОБА_4 практично не здійснював за нею догляд, а донька ОСОБА_6 була за кордоном, у вересні 2013 року ОСОБА_8 уклала Договір, за умовами якого як вона вважала та їй було повідомлено під час укладення договору, відповідач буде забезпечувати її довічним утриманням та доглядом до смерті. У нотаріуса під час укладення Договору дарування зі слів ОСОБА_8 його копії їй не надали, зі змістом Договору не ознайомлювали, як їй повідомив Відповідач - про умови щодо довічного догляду та утримання вони домовились, а зараз необхідно лише нотаріально оформити їхню домовленість. Починаючи з вересня 2013 року ОСОБА_8 постійно скаржилась на Відповідача, оскільки останній почав все менше й менше, а починаючи з листопада 2013 року взагалі перестав до неї навідуватись та допомагати по господарству не кажучи вже про матеріальну допомогу. Вона була особою похилого віку, перенесла тяжкі хвороби, які негативно вплинули на її здоровя, то потребувала догляду, допомоги і в свою чергу матеріального забезпечення. Оскільки відповідач перестав доглядати за ОСОБА_8 та допомагати їй матеріально, вона звернулась за допомогою по догляду до племінниці ОСОБА_9, яка після постійно провідувала та підтримувала її, допомагала їй матеріально. В квітні 2014 року ОСОБА_8 була госпіталізовано до 5-ї міської клінічної лікарні м. Полтави, з діагнозом отруєння газом. Після проведення лікування її виписали додому, де як виявилось, не стало паспорта та документів на квартиру. Цього ж дня до неї навідався й відповідач ОСОБА_2, який у розмові повідомив, що АДРЕСА_1 є його власністю і він збирається найближчим часом її продати. Наступного дня ОСОБА_8 разом з племінницею ОСОБА_9 пішли на прийом до депутата Полтавської міської ради за допомогою. В липні 2014 року депутат Полтавської міської ради повідомив, що за його депутатським зверненням порушено кримінальне провадження, в ході проведення якого встановлено, що АДРЕСА_1 подарована безоплатно ОСОБА_2 згідно Договору дарування від 20 вересня 2013 року. Після отримання вказаної інформації, вони невідкладно звернулись за консультацією до юриста де їм повідомили, що за умовами Договору дарування особа, що подарувала річ (дарувальник) не має права на матеріальні блага з боку особи якій ця річ подарована, а довічним утриманням та доглядом особа забезпечується шляхом укладення Договору довічного утримання.

Крім того, в уточнених позовних заявах зазначили, що ОСОБА_8 повідомляла в своїй позовній заяві при зверненні до суду, що укладений Договір дарування порушував її права та інтереси, а також порушує права та інтереси позивачів, оскільки, в силу похилого віку та стану здоровя, в силу своєї безпорадності, укладаючи Договір дарування, вона мала на меті перехід у власність Відповідача квартири, яка була її єдиним житлом після смерті, і лише за умови довічного утримання, але якби не помилка в правовій природі правочину, його правових наслідках то спірний договір вона б не укладала. Фактично ключі від квартири відповідачу ОСОБА_8 не передавала - реєстрації свого місця проживання не змінювала. Комунальні платежі в тому числі і рахунки по комунальним платежам до теперішнього часу зареєстровані за нею, та їх сплату вона проводила з самого початку свого проживання та аж до самої смерті. Аналіз вищевикладених обставин свідчить про те, що укладаючи Договір дарування 20.09.2013 року ОСОБА_8 помилилася щодо обставин які мають істотне значення, а саме помилилась щодо правової природи правочину та прав і обовязків сторін за договором, оскільки мала на меті отримання від ОСОБА_2 перш за все догляду довічно та матеріальної допомоги і не мала наміру безоплатно відчужувати квартиру сторонній людині. Більше того, як їй пояснили під час надання юридичної консультації, що процедура укладення договору дарування потребує певного часу для підготовки відповідних документів та збирання довідок, але як вона розповідала жодних довідок, висновків шодо вартості майна вона не замовляла. З наведених підстав просили суд задовольнити позови, визнати недійсним договір дарування та визнати за ними право власності на квартиру.

В судове засідання позивачі ОСОБА_4, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_5, та ОСОБА_6 не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином згідно з вимогами ч. 5 ст. 75 ЦПК України, відповідно до якої вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі. Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_7 надала до суду заяву, в якій просила проводити розгляд справи у її відсутність. За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу без участі позивачів та третьої особи на підставі наявних даних.

Представник позивачів в судовому засіданні позовні заяви підтримав з викладених в них підстав. Крім того пояснив суду, що після укладення договору дарування ОСОБА_8 продовжувала проживати в квартирі, сплачувала комунальні платежі. Наскільки йому відомо останні три місяці до смерті вона не проживала в квартирі, а жила у ОСОБА_9 ОСОБА_8, що вона мала намір укласти договір довічного утримання, а не договір дарування, на думку представника позивачів підтверджується тим, що фактично передача квартири не відбулась, відповідач забезпечував її доглядом, після оформлення договору дарування вона була зареєстрована в квартирі. Тобто фактично ОСОБА_8 помилилась при укладенні договору, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання. Їй не було розяснено, що то за договір, копія договору вручена не була.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, посилаючись на те, що батько познайомив його з ОСОБА_4, який був плиточником. Через деякий час ОСОБА_4 попросив його доглянути за матірю ОСОБА_8 Він за кожним дзвінком приїжджав та допомагав їй, позичав гроші, оплачував лікування. Десь через два роки після того, як він почав за нею доглядати, ОСОБА_8 сказала, що хоче подарувати йому квартиру та оформила договір дарування. Він дійсно і після цього продовжував за нею доглядати, не заперечував, що вона продовжувала проживати в подарованій квартирі. Коли ОСОБА_8 отруїлася газом, то знаходилась в лікарні не тиждень, а два місяці, протягом цього часу він придбавав їй німецькі ліки, доглядав її. В лікарні він познайомився з онукою ОСОБА_8 ОСОБА_10, в неї були погані відносини з матірю ОСОБА_6, оскільки та її покинула в три роки. Також там він познайомився з ОСОБА_9, яка розповіла про це ОСОБА_11 ОСОБА_6 зверталась до нього щоб він передав їй десять тисяч доларів, тоді вона не буде з ним судитися за квартиру, але він відмовився. В подальшому ОСОБА_6 звернулась до депутата міської ради, та за депутатським зверненням міліцією була проведена перевірка, слідчий приходив до бабусі відбирати пояснення щодо квартир, але та його погнала та відмовилась писати жодні пояснення проти відповідача. Син ОСОБА_4, доки був осудний, сам писав заяву в міліцію, що в нього немає претензій стосовно квартири. В подальшому бабусю перевезли додому до ОСОБА_9, яка не дозволяла йому побачитись з ОСОБА_8, та десь через три місяці вона померла.

Крім того, допитаний в судовому засіданні у якості свідка згідно зі ст. 184 ЦПК України відповідач ОСОБА_2 суду також пояснив, що познайомився з ОСОБА_8 приблизно 5 років тому, у 2010 чи 2011 році. Вона проживала постійно сама в спірній квартирі, окрім останніх трьох трьох з половиною місяців, коли її забрали додому до ОСОБА_9 Він постійно привозив їй їжу, відвозив її куди було потрібно, спілкувався з нею, зустрічався з нею біля двох разів на тиждень, як до так і після оформлення договору дарування, тобто весь час поки вона була вдома. Крім того вона телефонувала йому по кілька разів на день. Спочатку він став їй допомагати, оскільки про це попросив її син ОСОБА_4, а десь через півроку просто так, оскільки вона була особою похилого віку. Не оспорював, що комунальні платежі сплачувала вона, іноді він. Після того, коли вона отруїлась газом навесні 2014 року, він приїхав до неї, квартира була зачинена, він побачив неподалік від її дому робочих на вишці, домовився з ними, вони залізли у вікно її квартири, вибили двері. Вона лежала на підлозі, оскільки отруїлась газом, в подальшому через отруєння знаходилась в лікарні біля двох місяців. Ключі в нього зявились вже після оформлення договору дарування, тобто приблизно за вісім місяців чи за один рік до смерті ОСОБА_8 Договір дарування вони оформили в 2013 році, але ОСОБА_8 дійсно продовжувала проживати в квартирі, він проти цього не заперечував. Вона говорила, що він їй допомагав, та що вона йому дарує квартиру. В нього були з ОСОБА_8 нормальні людські стосунки. Він спілкувався з нею, доглядав, коли в неї виникло бажання, та вона подарувала йому квартиру. Приблизно через три тижні після виписки з лікарні, після знайомства з ОСОБА_9, ОСОБА_6 телефонувала та пропонувала йому, щоб він передав їй 10 тисяч доларів. Щодо комунальних рахунків, йому невідомо на кого вони оформлені, він особисто нічого не переоформлював до теперішнього часу. Він думає, що ОСОБА_8 примусово забрали з квартири. Окрім того пояснив, що він доглядає і за своєю бабусею, також за необхідністю може допомогти сусідці похилого віку.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_8 знайомі кілька років. Між ними склалися добрі людські стосунки, які виражались у спілкуванні, в тому що він її підвозив та іншому. Зауважив, що вік не є перешкодою для укладення договору дарування. Щодо відсутності у ОСОБА_8 іншого житла, пояснив, що вона врешті і пішла зі свого житла до родичів, мабуть на це вона і розраховувала, коли оформлювала договір дарування. Після оформлення їй і не мав бути вручений екземпляр чи копія договору дарування, про це і не йдеться в його змісті. Якби був укладений договір довічного утримання тоді б вручили копію. Те, що ОСОБА_2 доглядав її після укладення договору, не свідчить про недійсність договору, догляд здійснювався і до, і після оформлення договору, мабуть тому, що це було щире відношення.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_7 надала суду письмові пояснення (том 2, а.с. 60), в яких підтвердила, що 20.09.2013 року вона посвідчила договір дарування квартири 70, що знаходиться в м. Полтаві по вул. Леніна, буд. 85, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 В письмових поясненнях послалась на те, що напередодні посвідчення цього договору, ОСОБА_8 була в неї на консультації кілька разів. Спочатку сама, а наступного разу з ОСОБА_2 Вона розяснила їй зміст та наслідки договорів довічного утримання та дарування квартири, а також заповіту, після чого ОСОБА_8 висловила бажання укласти договір дарування квартири. Вона розяснила їй, що таких договір є безоплатним ї його укладення не повязане із виконанням обдаровуваним будь-яких дій майнового чи немайнового характеру на користь дарувальника зараз або в майбутньому. На питання нотаріуса чи не обмежена вона в дієздатності, чи укладення договору відповідає її інтересам, чи є її волевиявлення вільним і усвідомленим, чи умови цього договору зрозумілі, чи цей договір не приховує іншого правочину, а особливо, чи не примушують її укласти такий договір ОСОБА_8 відповідала самостійно і без заперечень. Сумнівів, що ОСОБА_8 не розуміє значення своїх дій чи не розуміє наслідків договору дарування в неї не виникло, у звязку з чим вона посвідчила договір дарування.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що він є головою ЖБК «Магістраль», знав ОСОБА_8 як мешканку квартири 70, відповідача він також знає. В спірній квартирі вона проживала з моменту придбання та до смерті, точніше за кілька місяців до смерті. Вона була пенсіонером, про те що їй допомагала дочка або син йому невідомо. Відомо що до вересня 2013 року декілька разів сусіди ходили з нею на пошту, сплачувати комунальні платежі. За весь час декілька разів вона не проживала в квартирі, вперше коли напустила газу в квартиру, потім ще була відсутня, з якої причини не відомо, думає що перебувала на лікуванні. Памятає, що якось вона стукала до себе в двері, чого та чи могла їх відкрити йому невідомо. Відповідач був присутній коли ОСОБА_8, отруїлась газом, та коли її забирала швидка допомога, сказав, що він є її опікуном.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що донька ОСОБА_8 ОСОБА_6, проживаючи в США, перераховувала їй гроші, також їй допомагав ОСОБА_4 поки в нього був нормальний стан здоровя. Щодо образу життя ОСОБА_8 повідомила, що до отруєння газом в квітні 2014 року та сама спускалась сходами, ходила на базар, все собі з продуктів дозволяла та купувала, була в нормальному психічному стані. В квітні 2014 року їй зателефонувала ОСОБА_6 та сказала, що її матір в лікарні через отруєння газом. Вона пришла до неї в пяту лікарню, де була її онучка ОСОБА_10 На її запитання хто такий ОСОБА_2, та відповіла, що він доглядає за бабусею та щоб вона не лізла. ОСОБА_2 сам відвіз її додому після виписки з лікарні десь через тиждень. В подальшому на її запитання ОСОБА_8 говорила, що не памятає куди їздила, та що підписувала. За домовленістю з ОСОБА_6 вона в подальшому стала відновлювати документи ОСОБА_8, потім за порадою ОСОБА_6 перевела пенсію ОСОБА_8 на картку, та розпоряджалась нею, оплатила за її згодою комунальні борги за рахунок пенсії, це було в 2014 році. Чому ОСОБА_8 не повідомила свою доньку ОСОБА_11, що ОСОБА_2 за нею доглядає їй невідомо. Після отруєння газом в квітні 2014 року ОСОБА_8 вже стала менше пересуватись. Останні два з половиною чи три місяці ОСОБА_8 вже не підводилась, перебувала в неї вдома, де і померла. Вона перевезла ОСОБА_8 до себе у звязку з тим, що якось вона прийшла до неї додому та не змогла потрапити в квартиру, потім попросила зайти до неї ОСОБА_13, який також не потрапив в квартиру. В подальшому за допомогою МЧС вони відчинили двері та побачили, що ОСОБА_8 лежить на підлозі, після цього вона вже не могла підводитись. Приблизно через два тижні свідок вирішила забрати її до себе додому, щоб було зручніше доглядати за нею. Щодо ОСОБА_2 ОСОБА_8 розповідала їй, що це знайомий ОСОБА_4, що він приділяє їй увагу, лагодить якщо щось ламалося, наприклад, замок в двері, замінював їй дзеркало в серванті, привозив її з лікарні. Такого щоб ОСОБА_8 не могла потрапити до себе в квартиру вона не памятає. Вже після того, як ОСОБА_8 знаходилась в неї вдома, свідок не змогла потрапити квартиру ОСОБА_8, зателефонувала ОСОБА_2, який сказав, що якщо щось знадобиться він відчинить двері. Крім того свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що спілкувалась з ОСОБА_8 з 2010 року з періодичністю біля одного разу на тиждень, телефоном спілкувалась частіше. У звязку з тим, що в 2012 році вона знаходилась у лікарні, протягом 2012 року вони стали спілкуватись менше. Допомагати ОСОБА_8, а саме носити їй сумки з харчами вона почала з 2014 року.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що він багато років знав ОСОБА_8 Він іноді допомагав їй по господарству, встановлював кран, лагодив табуретку та інше. Вона проживала сама, наскільки йому відомо іншого житла в неї не було. Вона розповідала, що до неї ходять хлопці, щось приносять, що вони їй не потрібні. Він знає, що ОСОБА_9 часто ходила до ОСОБА_8, прибирала в неї, що вона відновлювала документи ОСОБА_8 Щодо комунальних платежів сусіди особисто дали йому квитанції, які він передав ОСОБА_9 Також пояснив, що ОСОБА_8 була дуже охайною жінкою, вела активний спосіб життя, доглядала за собою та за порядком в квартирі. Вона стала потребувати сторонньої допомоги приблизно з початку літнього періоду 2014 року. За останні чотири роки до смерті ОСОБА_8 він зустрічався з нею в магазині, вдома у племінниці, до якої ОСОБА_8 ходила робити зачіску, також вона приходила до нього додому в гості, також зустрічав її на вулиці коли вона гуляла зранку.

Суд не може прийняти як належний та допустимий доказ письмові пояснення, направлені до суду від імені ОСОБА_10 за допомогою служби доставки «Нова Пошта», оскільки вказана особа не була допитана в суді у якості свідка з додержанням вимог, передбачених ст. 180-181 ЦПК України, у тому числі щодо належного встановлення особи, попередження про кримінальну відповідальність, приведення до присяги та розяснення процесуальних прав.

Суд, заслухавши показання сторін, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_13, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, проаналізувавши надані докази, вважає, що позови ОСОБА_4, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_5, та ОСОБА_11 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на квартиру задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Суд встановив, що 20.09.2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладений договір дарування, за яким ОСОБА_8 безоплатно передає у власність ОСОБА_2, а ОСОБА_2 приймає у власність як дарунок квартиру 70, що знаходиться в м. Полтаві по вул. Леніна, буд. 85, що підтверджується ксерокопією договору дарування (том 1, а.с. 26).

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

З розяснень, які викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у справі № 6-202цс15 від 21.10.2015 року, відповідно до якої якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров'я та потребу у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, тощо.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 померла 30.10.2014 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (том 2, а.с. 83).

У звязку з цим, вирішуючи питання про наявність чи відсутність з боку ОСОБА_8 помилки на момент укладення договору дарування 20.09.2013 року суд виходить з встановлених в ході судового розгляду фактичних обставин справи, показань сторін, свідків, та наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Суд враховує те, що ОСОБА_8 була особою похилого віку. В той же час згідно показань допитаних в судовому засіданні свідків, ОСОБА_8 до квітня 2014 року (тобто до випадку отруєння газом) обходилась без сторонньої допомоги, сама виходила на прогулянки, в магазин та на ринок за продуктами харчування, здійснювала догляд за собою, навідувалась додому до своїх знайомих. У звязку з чим, з урахуванням показань сторін та свідків суд робить висновок, що ОСОБА_8 станом на 20.09.2013 року вела досить активний як для свого віку спосіб життя, не потребувала за станом здоровя постійної сторонньої допомоги та в повній мірі усвідомлювала свої дії. Докази які б доводили зворотне позивачами або їх представником суду не надані.

Оцінюючи додані до позовів у якості доказів ксерокопії документів із зазначенням лікарських діагнозів захворювань, які мала ОСОБА_8, суд звертає увагу на зазначені в них періоди проходження стаціонарного лікування, а саме: з 2.12.2009 року по 25.12.2009 року, з 17.08.2010 року по 6.09.2010 року, з 21.02.2011 року по 7.03.2011 року (том 1 а.с. 5, 6, 7, том 2 а.с. 12). З урахуванням вказаних документів, показань сторін та свідків щодо образу життя та самопочуття ОСОБА_8, суд дійшов висновку, що на час укладення договору дарування в 2013 році ОСОБА_8 на стаціонарному лікуванні не перебувала, стан здоровя ОСОБА_8 погіршився лише після квітня 2014 року до такої міри, що вона стала потребувати у зв'язку із цим постійного догляду й сторонньої допомоги. Суду не надані докази того, що наявні захворювання могли вплинути на неправильне сприйняття ОСОБА_8 фактичних обставин правочину на момент його укладення, так само як не надані докази в обґрунтування доводів позовних заяв про погіршення самопочуття ОСОБА_8, жодних клопотань з цього приводу в судовому засіданні не заявлено.

Також, суд враховує показання сторін та свідків щодо того, що ОСОБА_8 отримувала пенсію, крім того її донька ОСОБА_11 перераховувала їй гроші, тобто що ОСОБА_8 була в достатній мірі матеріально забезпечена.

Крім того, суд враховує, що оспорюваний договір дарування укладений в вересні 2013 року, в той час як фактично відповідач ОСОБА_2 з власної ініціативи та безоплатно здійснював догляд за ОСОБА_8, починаючи з 2010 року, що не оспорювалось в судовому засіданні позивачами та їх представником, та підтвердилось показаннями свідків з боку позивачів.

Той факт, що після оформлення договору дарування квартири, ОСОБА_8 фактично продовжувала проживати в ній за згодою відповідача ОСОБА_2, та що комунальні рахунки були оформлені на неї, сам по собі за відсутності інших обєктивних причин в сукупності (таких як стан здоровя дарувальника, потреба за станом здоровя сторонньої допомоги, потреба матеріальної допомоги та постійного догляду), не може бути підставою для визнання недійсним договору дарування квартири у звязку з його укладенням замість договору довічного утримання внаслідок помилки. Вивчивши всі надані суду докази, суд вважає, що позивачами не доведено, що з боку ОСОБА_8 дійсно мала місце помилка на момент укладення договору дарування.

Також суд враховує, що договір дарування від 20.09.2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладений з додержанням вимог щодо його змісту, форми та порядку оформлення. Перед його укладенням ОСОБА_8 кілька разів прибувала на консультацію до нотаріуса, що підтверджується письмовими поясненнями нотаріуса ОСОБА_7, їй були розясненні наслідки укладення договору дарування, а також його відмінності з договорами довічного утримання, а також заповітом, та що після цього ОСОБА_8 висловила бажання оформити договір дарування.

Крім того, судом не можуть бути визнані належними та допустимими доказами недійсності договору дарування копія повідомлення, рапорт дільничного інспектора міліції та ксерокопії протоколів допиту осіб в межах виконання дільничним інспектором окремого доручення по факту скоєння шахрайських дій відносно ОСОБА_8 (том 1, а.с. 16, том 2, а.с. 6-10), оскільки позивачами або представником позивачів не надані суду відомості щодо стану та наслідків проведення досудового розслідування за даним фактом або притягнення винних осіб до відповідальності, жодних клопотань з цього приводу, утому числі щодо витребування доказів, в судовому засіданні також не заявлено.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.ч.1, 2 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, як беруть участь у справі.

Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам під час розгляду справи було розяснено їх права та обовязки, а також положення щодо змагальності процесу та необхідності надання доказів на підтвердження своїх доводів, сторонам, зокрема позивачам та їх представнику, було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи та журналами судових засідань.

Разом з тим, суд встановив, що позивачі не навели суду достатніх конкретних доводів та доказів того, що договір дарування квартири 20.09.2013 року був укладений ОСОБА_8 за наявності помилки, а саме неправильного сприйняття нею на момент укладення договору фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, та не надали суду жодних належних доказів на спростування доводів відповідача, представника відповідача, а також третьої особи про те, що укладення договору дарування квартири відповідало дійсному волевиявленню ОСОБА_8

За таких обставин суд встановив, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, ст..ст. 203, 229, 717 ЦК України, п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», Постанови Верховного суду України в справі № 6-202цс15 від 21.10.2015 року, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних заяв ОСОБА_4 в інтересах якого діє опікун ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на квартиру - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_14