Ухвала суду № 55229050, 22.01.2016, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 415/2156/14-ц

Провадження № 22ц/782/793/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2016 року,січня місяця, 20-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі : головуючого Яресько А.В., суддів- Дронської І.О., ОСОБА_1, за участю секретаря: Коротенко С.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області та Прокуратури Луганської області на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 21 жовтня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної Прокуратури України, Державної казначейської служби України, Головного Управління Державної казначейської служби України у Луганській області, Прокуратури Луганської області, Головного Управління МВС України у Луганській області, Лисичанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області про відшкодування заробітної плати, втраченої внаслідок незаконних дій органів попереднього слідства, прокуратури,

встановила:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою про відшкодування заробітної плати, втраченої внаслідок незаконних дій органів попереднього слідства, прокуратури та просив суд стягнути з Державного бюджету України завдану йому матеріальну шкоду у 491667 гривень 97 копійок із врахуванням індексації, що була втрачена ним через незаконне відсторонення його з 11 січня 2002 року від посади директора державного підприємства «Фокс-Ойл-Сервіс» та притягнення до кримінальної відповідальності. Звертаючись до суду вказував на те, що органами слідства та Міністерством внутрішніх справ не було прийнято постанову про відшкодування шкоди, незважаючи на його чисельні звернення про це. Позов було прийнято судом до розгляду. Під час судового розгляду, з огляду на факт прийняття у лютому 2015 року органами слідства постанови про розрахунок розміру відшкодування шкоди змінив дещо уточнив позовні вимоги у березні 2015 року, зокрема уточнивши їх у частині визначення періоду відсторонення його від роботи з 11.01.2002 року до 27.09.2013 року включно.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 21 жовтня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної Прокуратури України, Державної казначейської служби України, Головного Управління Державної казначейської служби України у Луганській області, Прокуратури Луганської області, Головного Управління МВС України у Луганській області, Лисичанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області про відшкодування заробітної плати, втраченої внаслідок незаконних дій органів попереднього слідства, прокуратури було частково задоволено позовні вимоги стягнуто з державного бюджету України шляхом списання державною казначейською службою 175404 гривень 89 копійок втраченої заробітної плати внаслідок незаконних дій органів попереднього слідства, прокуратури, судові витрати.

Із рішенням Лисичанського міського суду Луганської області не погодились та надали на нього апеляційні скарги як сам позивач, так і відповідачі - головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області та Прокуратура Луганської області.

Позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі посилався на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив змінити рішення суду в частині визначення розміру шкоди, адже у рішенні суд вірно встановив факти, але необґрунтовано з точки зору норм матеріального права зменшив розмір відшкодування втраченого заробітку, зменшивши період відсторонення від посади до моменту припинення субєкту господарювання ДП «ФОС». Просив відшкодувати втрачений заробіток за весь термін відсторонення особи від посади, задовольнивши таким чином його позовні вимоги у повному обсязі, адже він увесь час такого відсторонення не мав доходу та не працював, що було доведено ним у суді.

Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області у своїй апеляційній скарзі посилались на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили скасувати оскаржуване ними рішення суду як незаконне і необґрунтоване, вказують у скарзі на те, що суд першої інстанції необґрунтовано для розрахунку майнової шкоди втраченої заробітної плати застосував період з січня 2002 року по лютий 2007 року, тоді як починаючи вже з 02.02.20112 року ОСОБА_2 вже не обіймав посаду директора ДП «Фокс-Ойл-Сервіс» (а.с. 320-232), тобто втратив заробітну плату на посаді директора не через незаконні дії слідчих органів чи прокуратури, а внаслідок переведення його на іншу посаду. Просили скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 за їх необґрунтованістю.

У апеляційній скарзі прокуратура Луганської області посилалась на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили скасувати оскаржуване ними рішення суду як незаконне і необґрунтоване, вказували у скарзі на те, що суд першої інстанції необґрунтовано для розрахунку майнової шкоди втраченої заробітної плати застосував період з січня 2002 року по лютий 2007 року, тоді як починаючи вже з 02.02.20112 року ОСОБА_2 вже не обіймав посаду директора ДП «Фокс-Ойл-Сервіс» (а.с. 320-232), тобто втратив заробітну плату на посаді директора не через незаконні дії слідчих органів чи прокуратури, а внаслідок переведення його на іншу посаду. Крім того, вказували і на ту обставину, що суд першої інстанції неповно зясував обставини по справі, правила оцінки доказів зокрема використавши як доказ постанову, що була винесена у лютому 2015 року органами слідства про розрахунок розміру відшкодування шкоди, тоді як ця постанова не містила у собі необхідних реквізитів і не підлягала урахуванню при винесенні рішення. Вказували у скарзі і на ту обставину, що зазначена постанова була скасована прокурором м. Лисичанська 27.10.2015 р., що суд не досліджував питання щодо відсутності нарахування та виплати заробітної плати на посаді заступника директора ДП «Фокс-Ойл-Сервіс», тоді як це підприємство перебувало у процесі ліквідації і на ньому не провадилась фінансово-господарська діяльність.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень проти них, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та матеріали, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Виносячи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що під час розгляду справи по суті було встановлено, що ОСОБА_2 працював на посаді директора Державного підприємства «Фокс-Ойл-Сервіс» на підставі наказу № 90-к Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України з 22 серпня 1995 року. 11 січня 2002 року слідчим була винесена постанова про відсторонення його від посади( а.с.227). Наказом Міністерства палива та енергетики України № 113-к від 22.01.2002 року на виконання постанови слідчого він був відсторонений від займаної посади на час проведення попереднього слідства( а.с.228-229) та з часу відсторонення з посади директора ДП «ФОС» він ніде не працював, заробітну плату не отримував (а.с.242,275). У звязку з закриттям кримінального провадження 27 вересня 2013 року у відношення ОСОБА_2 відсторонення його від посади скасовано. При визначенні періоду стягнення втраченого заробітку суд першої інстанції дійшов до висновків про те, що позивачеві підлягає відшкодуванню втрачений ним заробіток за період відсторонення від посади з січня 2002 року по лютий 2007 року, тобто по момент припинення діяльності субєкта господарювання ДП «ФОС» за рішенням власника, про що в реєстраційний службі Лисичанського міського управління юстиції Луганської 07 березня 2007 року було зроблено відповідний запис ( а.с.197-199).

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже до них він дійшов із належним дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Так, статтями 1, 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є визначеним, що «відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян», і що «у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.».

Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують. Щодо доводів головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області та прокуратури Луганської області про помилкове неврахування судом запису у трудовій книжці ОСОБА_2 про його переведення на посаду заступника директора то суд першої інстанції обговорював цей запис, досліджував обставини з приводу його внесення та можливі правові наслідки, дійшов до певних висновків, що є обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи. У рішенні суд вказав, що трудова книжка позивача містить запис № 15 від 02.02.2002 року про те, що ОСОБА_2 переведений заступником директора по економіці, наказ № 4-к від 02.02.2002 року. Яким чином було зроблено цей запис позивач пояснити не може та посилається на те, що з 24.01.2002 року по року він перебував на лікарняному, листок непрацездатності серія ГР №963969, ( а.с.251,274), який не був оформлений належним чином у звязку із забороною допуску працівників на територію ДП «ФОС» (а.с.233-240,252). Трудову книжку він отримав лише у 2013 році, для оформлення документів для призначення пенсії, оскільки вся документація ДП « ФОС» була вилучена під час проведення слідчих дій у 2002 році. Оспорити запис про переведення його на посаду заступника директора по економіці він не може, оскільки не існує таке підприємство як ДП «ФОС», ліквідоване у 2007 році.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду, адже вони відповідають вимогам ст. ст. 1, 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» де є визначеним, що «підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного відсторонення від роботи (посади) … громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.». Наявна у матеріалах довідка ДПІ (відомість з Центральної бази даних -а.с. 242) вказує на відсутність з часу відсторонення у позивача нарахування чи виплати інших доходів.

Апелянти не вказують на належні чи допустимі докази, які підтверджували б необхідність врахування запису у трудовій книжці для зміни обчислення розміру відшкодування. У матеріалах справи немає підтверджень тому, що ОСОБА_2 писав заяву про переведення чи погоджувався із ним, приступав до виконання обовязків заступника директора, отримував заробітну плату як заступник директора - немає у справі підтверджень тому, що таке переведення дійсно мало місце. Між тим, ст. 32 Кодексу законів про працю є передбачено, що постійне переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, і також переведення на роботу на інше підприємство або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, допускається тільки за згодою працівника. Тому відмова працівника від постійного виконання роботи, необумовленної трудовим договором, не може вважатися порушенням трудової дисципліни і бути підставою для застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення. Між тим, з матеріалів справи вбачається, що з моменту відсторонення ОСОБА_2 як директора від його посади і до моменту ліквідації підприємства воно не здійснювало ведення фінансово-господарської діяльності. Під час розгляду справи ні органами слідства, ні органами прокуратури суду не було надано жодного доказу на підтвердження фактичного виконання ОСОБА_2 обовязків заступника фінансового директора з питань економіки ДП «ФОС», а отже твердження про те, що позивачем не доведено відсутності нарахування йому та виплати заробітної плати є хибним. Суперечить воно і наявним у справі доказам, зокрема наданої органами ДПІ відомості з Центральної бази даних (а.с. 242) про відсутність жодних нарахувань, отримана інформація з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України свідчить про відсутність у них відомостей щодо переведення ОСОБА_2 на посаду заступника директора (а.с. 268). Крім того, у випадку наявності у ОСОБА_2 іншого заробітку за час відсторонення його від посади директора на іншій посаді чи роботі він міг би бути врахований при визначенні розміру відшкодування, проте відсутні жодні відомості про наявність у нього такого заробітку. Матеріали справи свідчать про відсутність у нього доходу. Відсторонення від посади директора ОСОБА_2 мало своїм наслідком обмеження його прав, він має право на компенсацію втраченого ним заробітку директора за час з моменту його відсторонення по час, протягом якого громадянин не працював у зв'язку із незаконним відстороненням його від роботи (посади).

Щодо доводів апелянта прокуратури Луганської області про те, що суд першої інстанції неповно зясував обставини по справі та правила оцінки доказів зокрема використавши як доказ постанову, що була винесена у лютому 2015 року органами слідства про розрахунок розміру відшкодування шкоди, тоді як ця постанова не містила у собі необхідних реквізитів і не підлягала урахуванню при винесенні рішення, була скасована прокурором м. Лисичанська 27.10.2015 р. то вони теж не спростовують висновків суду першої інстанції. Адже зазначена постанова була винесена компетентною посадовою особою, містила у собі необхідну інформацію про розмір відшкодування як це і передбачено нормами статті 12 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», де зазначено, що «розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу)».

Та обставина, що відкриваючи провадження по справі такої постанови ще не існувало, хоч ОСОБА_2 і звертався неодноразово до органів слідства та прокуратури попередньо - може свідчити про певне процесуальне порушення, припущене судом, проте з огляду на факт винесення такої постанови під час судового розгляду, зміну ОСОБА_2 після цього позовних вимог із врахуванням факту винесення такої постанови та через його незгоду із нею все це свідчить про відсутність після цього вже у суду відстав для закриття провадження. Винесення прокурором м. Лисичанська 27.10.2015 р. постанови про скасування тієї постанови, що була використана судом при постановленні судового рішення теж не дає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, адже на момент винесення судового рішення постанова про розрахунок розміру відшкодовуваної шкоди від 06 лютого 2015 року перебувала у законній силі, була підписана начальником відділення слідчого відділу, містила необхідну для винесення рішення суду інформацію. Відсутність гербової печатки, адже завірена вона була «печаткою для довідок» (а.с. 155) з огляду на визнання сторонами достовірності наявного у матеріалах справи її примірника не може бути враховано як доказ її неналежності та недопустимості. Подальше скасування цієї постанови вже після винесення по суті рішення суду першої інстанції не дає підстав для скасування рішення у порядку апеляційного розгляду, як було зясовано у ході апеляційного розгляду справи після скасування цієї постанови нову постанову так і не було винесено.

Щодо доводів апелянта ОСОБА_2 про безпідставність обмеження періоду відшкодування моментом ліквідації підприємства на якому він працював директором, то статтею 3 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є визначеним, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій». Законом України «Про оплату праці» визначені економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці. Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» є визначено, що « заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу». Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів , що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1,3,4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені п.1 ст. З цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративне стягнення.

Як вбачається з матеріалів справи а ці обставини було повно встановлено судом ОСОБА_2 втратив можливість отримання заробітку директора підприємства протягом часу з моменту його відсторонення слідчим від посади і до моменту ліквідації його підприємства, адже факт припинення роботи такого підприємства через його ліквідацію сам по собі унеможливив отримання ним заробітку. Втрата заробітку з інших підстав не підпадає тут під дію Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», адже не є наслідком незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Після ліквідації ДП «ФОС» ОСОБА_2 мав можливість працювати у інших підприємствах чи установах, вступати у інші трудові відносини, отримувати заробіток за результатами своєї трудової діяльності, адже обраний щодо нього на той час запобіжний захід не створював йому перешкод у цьому. Та обставина, що фактично скасовано відсторонення від посади стосовно нього лише у 2013 році, тоді як діяльність підприємства була припинена ще у 2007 році слід розцінювати як формальну обставину, що не дає підстав для стягнення відшкодування за цей період, адже мова іде про період, коли формально зберігало свою дію відсторонення від посади на підприємстві, що вже було ліквідованим на той час. Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є визначеним, що «підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного відсторонення від роботи (посади) … громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.», тоді як причиною втрати ним заробітку після ліквідації підприємства слід визнати сам факт такої ліквідації а не незаконні чи неправомірні дії слідчого. Відсутні підстави вважати про те, що ліквідація підприємства була наслідком незаконних дій органів слідства чи прокуратури, доказыв про це усду не надано.

Отже, за таких обставин колегія суддів доходить до висновків про те, що висновки суду першої інстанції відповідають встановленим по справі обставинам, при оцінці доказів по справі суд не допустив порушення правил оцінки доказів, вірно встановив зміст правовідносин, що склались між сторонами та застосував відповідні до них норми матеріального права. Суд першої інстанції не припустив порушення прав учасників процесу, доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, не припустив таких порушень права процесуального, що давали б підстави для скасування чи зміни рішення суду. Враховуючи, що ухвалами суду надавалась відстрочка у сплаті судових витрат - з головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області та прокуратури Луганської області підлягає стягненню судовий збір, як раніше відстрочений.

З огляду на викладене вище та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314-315 ЦПК України, судова колегія

ухвалила :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області та Прокуратури Луганської області відхилити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 21 жовтня 2015 року залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області судовий збір у розмірі 1929 грн. 45 коп. Стягнути з Прокуратури Луганської області судовий збір у розмірі 1929 грн. 45 коп. на користь держави, який перерахувати за наступними реквізитами:Отримувач коштів: УК у м.Сєвєрод./Апеляц.суд Луган.обл./22030001, Код ОКПО: 37944909, МФО: 804013, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Луганській області, рахунок: 31211206780080по коду класифікації доходів: судовий збір код ЄДРПОУ суду: 37944909. Призначення платежу: «Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Апеляційний суд Луганської області(назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 02890564(суду, де розглядається справа)».

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: _______Судді:_____