Ухвала суду № 55228261, 20.01.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/9765/15-ц Головуючий у І інстанції Дмитренко А. М.Провадження № 22-ц/780/188/16 Доповідач у 2 інстанції Суханова Є. М.Категорія 26 20.01.2016

УХВАЛА

Іменем України

20 січня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Суханової Є. М.,

суддів: Журби С.О., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря: Бобка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що між ВАТ «Родовід Банк» , найменування якого з 17.06.2009 року було змінено на ПАТ «Родовід Банк», та відповідачем ОСОБА_2 05.03.2008 року укладено кредитний договір № 86/АА-00003.08.2, за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювану кредитну лінію на загальну суму 16 650 доларів США терміном до 05.03.2015 року, процентна ставка за кредитом встановлюється у розмірі 12,5 % річних, згідно додаткової угоди від 13.10.2008 року процентна ставка встановлюється у розмірі 16 % річних, своїх зобов'язань за договором щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів позичальник не виконала, станом на 16.05.2014 року заборгованість за кредитним договором становить 23350,42 долари США та 17506 грн. 06 коп. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачем ОСОБА_3 05.03.2008 року укладено договір поруки, згідно якого поручитель зобов'язалася солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором. Позивач просив суд стягнути солідарно з обох відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 23350,42 долари США та 17506 грн. 06 коп. - 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості, стягнути солідарно з відповідачів судовий збір в розмірі 3654 грн.

В судовому засіданні представник позивача неодноразово уточнював позовні вимоги, відповідно до заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 90-92) просив суд стягнути з відповідачів солідарно на користь банку заборгованість за кредитним договором станом на 16.09.2015 року в сумі 25047,59 доларів США: 13213,94 долари США - сума простроченої заборгованості за кредитом + 11833,65 доларів США - сума простроченої заборгованості за процентами та 54010 грн. 07 коп. - 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості, судовий збір в сумі 3654 грн.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов визнав частково, просив при вирішення спору застосувати строки позовної давності, оскільки останній платіж на погашення кредиту позичальником внесено 14.08.2009 року, в межах трирічного строку позовної давності починаючи з 15.06.2012 року (позивач звернувся до суду 15.06.2015 року) сума заборгованості за кредитним договором складає 9389,93 грн. та 11411 грн.32 коп. - 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості в межах строку позовної давності.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник позов в частині вимог до поручителя не визнали, представник відповідача пояснила, що в даному випадку порука є припиненою на підставі ч.1 ст.559 ЦК України оскільки була збільшена процентна ставка за договором без згоди поручителя, крім того, банк не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, що також свідчить про припинення договору поруки на підставі ч.4 ст.559 ЦК України.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 9389,93 долари США та 11415 грн. 50 коп., судовий збір в сумі 2179 грн.77 коп.

В решті позову відмовлено.

В частині вимог до ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Родовід Банк» звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що між ВАТ «Родовід Банк» та відповідачем ОСОБА_2 05 березня 2008 року було укладено кредитний договір № 86/АА-00003.08.2, за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 16650,00 доларів США терміном по 05.03.2015 року включно. Кредитні кошти надаються виключно на наступні цілі: купівлю автомобіля та сплату страхових платежів, що стверджується копією кредитного договору (а.с. 9-13), оригінал цього договору оглядався в судовому засіданні.

Згідно п. 1.3 Статуту ПАТ «Родовід Банк, банк є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Родовід Банк». (а.с. 35-39)

Згідно п. 1.5 договору процентна ставка за кредитами за цим договором встановлюється в розмірі 12,50 % річних.

Як передбачено п.п. 3.1 - 3.3 кредитного договору, позичальник зобов'язується щомісяця до 10 числа включно кожного календарного місяця частково погашати заборгованість за кредитами у сумі 198,21 доларів США на рахунок, вказаний у п.1.3 цього договору, шляхом внесення готівкою чи перерахуванням зі свого поточного рахунку; повернути одержані кредити згідно з умовами цього договору не пізніше 05.03.2015 року; сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитами щомісяця до 10 числа включно кожного календарного місяця, наступного за звітним.

Додатком № 1 до кредитного договору є детальний розпис сукупної вартості кредиту з графіком погашення заборгованості за кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що 13.10.2008 року між банком та позичальником укладено Додаткову угоду до кредитного договору, згідно умов якої процентну ставку за кредитами встановлено в розмірі 16 % річних. (а.с. 14).

В суді також було встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості по кредиту, який проведено позивачем, за позичальником рахується заборгованість станом на 16.09.2015 року в сумі 25047,59 доларів США, яка складається із суми простроченої заборгованості за кредитом - 13213,94 долари США, суми простроченої заборгованості за процентами по кредиту - 11833,65 доларів США, та 54010 грн.07 коп. - 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості (а.с. 93-95).

З розрахунку заборгованості вбачається, що позичальником останній платіж на погашення кредиту було проведено 14.08.2009 року, ні позивачем, ні відповідачем даний факт у судовому засіданні не був оспорений.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

У ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як передбачено ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції був зроблений вірний висновок, з яким погоджується і колегія суддів, про те, що позичальником порушено умови кредитного договору щодо своєчасної сплати коштів за кредитом та процентів відповідно до графіка погашення заборгованості.

До матеріалів справи було долучено клопотання, в якому представник позичальника просив суд першої інстанції застосувати при вирішенні спору строки позовної давності та стягнути заборгованість за кредитом в межах загального трирічного строку позовної давності. (а.с. 50-51, 83-85)

За ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до приписів ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За ч.ч. 3,4 ст.267 цього Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст.261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно постанови Верховного Суду України від 29.10.2014 року, № 6-169цс14, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.

Верховним Судом України в постанові від 06.11.2013 року по справі № 6-116 цс13 зроблено правовий висновок стосовно того, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

При цьому стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

А згідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

З розрахунку заборгованості в матеріалах справи, на який вказано вище, вбачається, що позичальником було внесено останній платіж за договором 14.08.2009 року, з позовом позивач звернувся 15.06.2015 року, що стверджується поштовим штампом на конверті, а тому строки позовної давності в даному випадку по кожному виду платежів є порушеними.

Згідно розрахунку, наданого представником позичальника, за період з 15.06.2012 року сума основного боргу в межах строку позовної давності з врахуванням розміру щомісячних платежів, зазначених в п. 3.1 кредитного договору та Додатку № 1 до кредитного договору, становить 6541,29 доларів США (198,21 дол.США х 32 м-ці + 198,57 дол.США); за вказаний період сума нарахованих процентів виходячи з процентної ставки 16 % річних буде становити 2848,64 долари США, всього 9389,93 долари США; сума 3% річних на прострочене тіло кредиту становить 362,94 долари США та сума 3% річних на прострочені відсотки по кредиту становить 155,99 доларів США, всього 518,93 долари США, що за офіційним курсом НБУ станом на 16.09.2015 року 1 дол. США еквівалентно 21,998165 грн., який був застосований банком при проведенні розрахунків, становить 11415 грн.50 коп.

Судом першої інстанції було правомірно прийнято до уваги розрахунок суми заборгованості в межах строку позовної давності, наданий представником позичальника в матеріалах справи, оскільки даний розрахунок проведено з врахуванням щомісячних платежів, зазначених в Додатку № 1 до кредитного договору і передбачених умовами договору, проценти за кредитом і 3% річних нараховано в тому ж порядку, який застосовував позивач.

З матеріалів справи вбачається, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Родовід Банк» та відповідачем ОСОБА_3 05.03.2008 року було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором , а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, що укладені між банком та позичальником /п.1.1 договору поруки/.

Згідно п.п. 1.2, 1.3 договору поруки, поручитель посилається на те, що він ознайомлений з умовами кредитного договору: сума відновлювальної кредитної лінії 16650 доларів США, процентна ставка за користування кредитом 12,50 % річних, строк повного погашення заборгованості 05.03.2015 року, відповідальність за порушення зобов'язань за кредитним договором - пеня у розмірі 1,6 % від суми заборгованості за кожен день прострочення. (а.с. 15)

Таким чином, поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до позичальника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Представник позивача просив суд стягнути заборгованість за кредитним договором солідарно з обох відповідачів, натомість, представник поручителя посилається на те, що договір поруки є припиненим, оскільки банком збільшено розмір процентної ставки за договором без згоди поручителя.

За положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

В п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року за № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо /правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 лютого 2013 року в справі № 6-172цс12/.

А згідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, вказані вище рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Колегією суддів було встановлено, що між банком та позичальником було укладено додаткову угоду до кредитного договору, згідно якої збільшено розмір процентної ставки за кредитом з 12,50 % річних до 16 % річних, додаткову угоду поручитель не підписувала, доказів того, що її було повідомлено про зміну умов основного зобов'язання, позивачем-апелянтом не було надано.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про припинення договору поруки з моменту підписання додаткової угоди між позивачем та ОСОБА_2 13 жовтня 2008 року та правомірно відмовив у задоволенні позову в частині вимог до поручителя.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не порушено умов ч. 1 ст. 559 ЦК України не підтверджується жодним доказом, та не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки обсяг зобов'язань по сплаті відсотків збільшився із 12,5 до 16 % річних.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: