Постанова № 55222416, 21.12.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2015 року №810/4455/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Макаренко К.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Суть спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі відповідач або ДПІ у Києво-Святошинському районі) у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 18 вересня 2015 року вх. №14889 (т.1, а.с. 134), просить суд:

- визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо проведення документальної планової виїзної перевірки дотримання приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, законодавства, що регулює нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування;

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0030661701 від 20 липня 2015 року зі сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування на суму 29345,44 грн.;

- скасувати рішення №0031661701 від 10 серпня 2015 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 7691,28 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення №0031671701 від 10 серпня 2015 року.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків податкової інспекції, викладених в акті перевірки від 20 липня 2015 року №234/17-01/НОМЕР_1 про порушення позивачем податкового законодавства та заниження оподатковуваного доходу з огляду на включення до складу витрат особи, яка проводить незалежну професійну діяльність витрат за надані комунальні послуги, а також витрат, понесених внаслідок здійснення ремонту офісного приміщення.

Позивач стверджує, що всупереч викладеним в акті перевірки висновкам, показники доходів та витрат сформувала правомірно, витрати підтверджуються оформленими належним чином документами первинного бухгалтерського обліку, що свідчать про оплату робіт і послуг та їх звязок з незалежною професійною діяльністю позивача.

Крім того, позивач наголошує, що перевірку було проведено протиправно, оскільки до її початку позивачу не було вручено копії наказу та повідомлення про перевірку. З цих підстав вважає, що проведена перевірка не може мати юридичних наслідків у вигляді подальшого прийняття рішень, якими збільшуються грошові зобовязання або накладаються штрафні санкції.

Відповідач позов не визнав, зазначив, що посадові особи ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а рішення, прийняті за результатами перевірки, є законними.

Звертає увагу суду, що перевіркою встановлено, що до складу витрат особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, позивачем безпідставно віднесено вартість робіт з ремонту офісного приміщення на загальну суму 245748,22 грн. та витрати на оплату комунальних послуг протягом 2012-2014 років на суму 27749,63 грн.

Такі висновки пояснює тим, що позивач для здійснення незалежної професійної діяльності орендує частину нежитлового приміщення за №23, розташованого у м. Києві по вул. Л. Толстого, буд. 51/102. При цьому, з наданих до перевірки документів не вбачається можливим встановити у якій саме частині приміщення були проведені ремонтні роботи, віднесені позивачем до складу витрат.

Щодо витрат на оплату комунальних послуг, відповідач зауважує, що платником за такі послуги згідно квитанцій є орендодавець частини зазначеного нежитлового приміщення ОСОБА_2, натомість договором оренди не передбачено порядку компенсації позивачем на користь орендодавця вартості комунальних послуг і такі не були компенсовані.

За таких обставин, відповідач зазначає про відсутність звязку витрат на оплату комунальних послуг та вартість ремонтних робіт з незалежною професійною діяльністю позивача.

Також вважає, що податковим органом не було допущено жодних порушень під час призначення та проведення перевірки, зокрема, на доводи позивача про неповідомлення про перевірку зауважив на тому, що наказ і повідомлення про перевірку у день їх прийняття направлені за місцем реєстрації позивача, що свідчить про те, що позивач була належним чином повідомлена про перевірку.

У судових засіданнях 23 вересня 2015 року, 4 грудня 2015 року представник позивача позовні вимоги з урахуванням уточнень від 18 вересня 2015 підтримав у повному обсязі, просив суд адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача у судових засіданнях 23 вересня 2015 року, 4 грудня 2015 року в задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні 4 грудня 2015 року на обговорення сторін поставлено питання про можливість продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження. Представники сторін проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували.

Суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 4 грудня 2015 року судовий розгляд справи був поновлений.

У судове засідання, призначене на 21 грудня 2015 року, представники сторін не зявились.

21 грудня 2015 року представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника до суду не надходило.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Частиною шостою цієї ж статті встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, та приймаючи до уваги те, що учасники судового процесу проти розгляду справи у порядку письмового провадження не заперечували, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до свідоцтва Міністерства юстиції України від 14 жовтня 2005 року №5955 ОСОБА_1 має право займатись нотаріальною діяльністю (т.2, а.с. 8). 22 листопада 2011 року позивач зареєстрована як приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, що підтверджується реєстраційним посвідченням №1259 від 22 листопада 2011 року (т.2, а.с. 10).

Позивач узята на податковий облік з 8 лютого 2011 року за №157, станом на момент перевірки перебувала на податковому обліку в ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області.

У період з 30 червня 2015 року по 13 липня 2015 року посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77 та пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, відповідно до підпункту 13.1.2 пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» та згідно плану-графіку проведення планових виїзних перевірок на третій квартал 2015 року проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків, який провадить незалежну професійну діяльність ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року; дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року.

Результати перевірки оформлені актом від 20 липня 2015 року №234/17-01/НОМЕР_1 (далі акт перевірки) (т.1, а.с. 10-21).

Як вбачається з акта перевірки, у ході перевірки правильності визначення витрат, відображених у податкових деклараціях про майновий стан і доходи самозайнятої особи приватного нотаріуса ОСОБА_1, було встановлено їх завищення на суму 271114,44 грн., у тому числі за 2012 рік на суму 11482,60 грн., за 2013 рік на суму 248127,86 грн., за 2014 рік на суму 22986,58 грн.

Висновок про завищення витрат, що враховуються при визначенні оподатковуваного доходу податкова інспекція повязує із фактом неправомірного включення позивачем до складу витрат вартості робіт та послуг, що не повязані з нотаріальною діяльністю, а саме:

- на суму 245748,22 грн. вартість робіт з ремонту орендованого приміщення (у тому числі за 2013 рік 236107,22 грн., за 2014 рік 9641,00 грн.);

- на суму 27749,63 грн. вартість комунальних послуг та послуг з електропостачання (у тому числі за 2012 рік на суму 9145,24 грн., за 2013 рік на суму 9358,81 грн., за 2014 рік на суму 9245,58 грн.);

- на суму 9099,19 грн. сума податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску (3,6%) (у тому числі за 2012 рік 2337,36 грн., за 2013 рік 2661,83 грн., за 2014 рік 4100,00 грн.)

З урахуванням викладеного податкова інспекція дійшла висновку про порушення позивачем пункту 178.3 статті 178 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено оподатковуваний (чистий) дохід за 2013-2014 роки на загальну суму 271114,44 грн. та на підставі пункту 167.1 статті 167, пункту 178.2 статі 178 визначила позивачу податкове зобовязання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 43111,73 грн.

Перевіркою також встановлено порушення позивачем частини першої та другої статті 7, пунктів 1, 2, 5 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», внаслідок чого занижено єдиний внесок за 2012-2014 роки на загальну суму 29345,44 грн.

Такі висновки податкової інспекції ґрунтуються на раніше зробленому висновку про заниження позивачем задекларованого показника загального оподатковуваного доходу на суму 271114,44 грн.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області прийнято:

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 10 серпня 2015 року №0031671701, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб на 54909,67 грн., у тому числі 43111,73 грн. за основним платежем та 11797,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1, а.с. 25);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20 липня 2015 року №Ф-003066170, якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29345,44 грн. (т.1, а.с. 22);

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10 серпня 2015 року №0031661701, яким позивача зобовязано сплатити штрафні санкції на суму 7691,28 грн. (т.1, а.с. 23).

Не погоджуючись із вказаними рішеннями податкового органу позивач скористався своїм правом оскаржити їх у судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

Розглядаючи доводи позивача стосовно неправомірності дій відповідача під час призначення, проведення та оформлення результатів перевірки, на підставі якої прийняті оскаржувані у справі рішення, суд зазначає про таке.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Права контролюючого органу визначені статтею 20 Податкового кодексу України, підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 якої встановлено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Підстави, порядок, а також права та обовязки контролюючого органу і платника податків при проведенні перевірок врегульовано розділом 8 «Перевірки» Податкового кодексу України.

Положеннями пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

За змістом пунктів 77.1 та 77.2 статті 77 Податкового кодексу України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Пункт 77.4 статті 77 Податкового кодексу України встановлює, що про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Статтею 81 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Отже, у податковому законодавстві чітко вказано підстави та передумови до проведення перевірки, відсутність (не виконання) яких позбавляє контролюючий орган права на призначення і проведення перевірки.

У випадку ініціювання планової виїзної перевірки такими умовами є включення відповідного платника податків до плану-графіку документальних виїзних перевірок, видання контролюючим органом наказу про проведення планової виїзної перевірки, вручення платнику податків не пізніше ніж за 10 днів до початку перевірки наказу та повідомлення про перевірку.

Судом встановлено, що рішення про проведення планової виїзної документальної перевірки особи, що провадить незалежну професійну діяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року оформлене наказом ДПІ у Киїєво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 15 червня 2015 року №516 (т.2, а.с. 44).

Відповідно до констатуючої частини наказу, його видано на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом першим розпорядчої частини наказу від 15 червня 2015 року №516 перевірку наказано провести з 30 червня 2015 року по 13 липня 2015 року.

На підставі наказу від 15 червня 2015 року №516 ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області видано повідомлення від 15 червня 2015 року №1783/п/10-13-17-03, зі змісту якого слідує, що запланована перевірка проводиться згідно з планом-графіком проведення перевірок ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області з 30 червня 2015 року (т.2, а.с. 45).

Цим же повідомленням платника податків попереджено про необхідність забезпечення надання всіх необхідних документів, що підтверджують дані податкових декларацій, зокрема фінансову, статистичну та іншу звітність, регістри бухгалтерського обліку, а також первинні та інші документи.

Як встановлено судом, копії наказу та повідомлення про перевірку ОСОБА_1 направлено рекомендованою поштовою кореспонденцією за №0813210229885 16 червня 2015 року на адресу: « 08120, Київська область, с. Бузова, вул. Поляна Лісова» (т.2, а.с. 46). Така ж адреса зазначена на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (т.2, а.с. 46, на звороті).

Проте, згідно довідки Укрпошти ф.20 від 9 липня 2015 року рекомендованого листа №0813210229885 не було вручено, оскільки адресат за вказаною адресою не знаходиться. Цього ж дня лист відправлено за зворотною адресою.

Правила листування з платником податків визначені статтею 41 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.

У відповідності до пункту 41.2 статті 41 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

За змістом пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.

Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Відповідно до пункту 6.7 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 9 грудня 2011 року № 1588, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за № 1562/20300, взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (далі - фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, встановленому цим Порядком для фізичних осіб підприємців.

Системний аналіз викладених положень свідчить про те, що податковою адресою платника податків самозайнятої особи, яка провадить незалежну професійну діяльність є зареєстроване місце проживання такої особи.

Згідно інформації, що міститься у паспорті ОСОБА_1, зареєстрованим місцем проживання позивача є: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Бузова, вул. Поляна Лісова, буд. 34 (т.2, а.с. 7). Аналогічна адреса міститься у довідці від 14 грудня 2011 року №951 про взяття на облік ОСОБА_1 як платника податків (т.2, а.с 12).

Натомість, як було встановлено раніше, копію наказу та повідомлення про перевірку відповідачем направлено за адресою: 08120, Київська область, с. Бузова, вул. Поляна Лісова, що не є податковою адресою позивача у розумінні пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України.

Отже, суд зазначає, що вимоги пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України в частині надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки відповідачем не виконані.

В аспекті викладеного суд зазначає, що направлення наказу про призначення перевірки та письмового повідомлення про її дату, час та місце проведення рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше 10 днів до початку проведення перевірки передбачене законодавцем з метою повідомлення платника податків про призначення та проведення перевірки, обов'язку надати необхідні документи для проведення перевірки, оскарження наказу про проведення перевірки до моменту її проведення, тощо.

Суд не погоджується з аргументами представника відповідача з приводу того, що у розумінні пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України вручення платнику податків листа з відповідним наказом та повідомленням про перевірку є необовязковим, оскільки такі міркування ґрунтуються на хибному тлумаченні податкового законодавства, звужують зміст та обсяг прав платника податків. Таке розуміння зазначеного пункту не відповідає меті перевірки, допускає можливість недосягнення перевіркою її мети, невиконання платником податків обовязку надати посадовим (службовим) особам податкового органу у повному обсязі всі документи, що належать або повязані з предметом перевірки, та належним чином підготуватись до проведення перевірки.

Наведені обставини свідчать, що відповідач не набув права на проведення планової виїзної перевірки позивача.

Попри порушення відповідачем порядку листування з платником податків та не вручення наказу та письмового повідомлення про перевірку у законодавчо встановлені строки, 2 липня 2015 року фахівці ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області зявились за місцем здійснення позивачем нотаріальної діяльності та розпочали заплановану перевірку.

Як стверджує позивач, лише 2 липня 2015 року під час візиту посадових осіб ДПІ у Києво-Святошинському районі їй було вручено копію наказу від 15 червня 2015 року №516. Відповідач у ході розгляду справи такі доводи позивача спростувати не зміг. Таким чином, суд зазначає, що наказ про проведення перевірки позивачу був вручений зі спливом трьох днів з дня початку проведення перевірки.

Позивач також пояснила, що починаючи з 31 травня по 29 червня 2015 року перебувала у відпустці за межами України. У цей період, а саме 16 червня 2015 року, до нотаріальної контори надійшов телефонний дзвінок від ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, яким повідомлено, що 30 червня 2015 року розпочнеться планова виїзна перевірка приватного нотаріуса ОСОБА_1

30 червня 2015 року, на наступний день після повернення на територію України та виходу з відпустки, позивач прибула до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, де її усно було повідомлено про початок перевірки з 30 червня 2015 року, при цьому, жодних документів на перевірку вручено не було.

Представник відповідача надав суду тотожні пояснення, відповідно до яких 15 червня 2015 року у ході спілкування з помічником нотаріуса податковою інспекцією було попереджено про проведення з 30 червня 2015 року планової виїзної перевірки ОСОБА_1

Представник відповідача підтвердив, що до початку перевірки, так і під час особистого візиту позивача до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області копії наказу та повідомлення про перевірку ОСОБА_1 не вручались, оскільки вже були надіслані поштою.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, у спірних правовідносинах відповідачем порушено приписи пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України, вимоги якого повязують право податкової інспекції проводити перевірку з фактом вручення не пізніше ніж за 10 днів до перевірки наказу та повідомлення про перевірку.

Суд при вирішенні справи враховує правову позицію Верховного Суду України щодо подібних правовідносин, викладену у постанові від 27 січня 2015 року №21-425а14, де зазначено, що положеннями Податкового кодексу України встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

У силу вимог статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Керуючись наведеною позицією Верховного Суду України, зважаючи, що позивач не був у належний спосіб ознайомлений із наказом про проведення перевірки, відомостями про дату її початку та місце проведення, тобто до початку її проведення, суд дійшов висновку, що відповідач, здійснюючи перевірку позивача, діяв не на підставі, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законодавством України, наслідком чого є невизнання розглядуваної перевірки як юридичного факту, що нівелює наслідки її проведення.

Варто додати, що відповідач, проводячи перевірку позивача, не врахував діючого на період 2015-2016 року мораторію на проведення перевірок платників податків, обсяги доходів яких не перевищують 20 мільйонів гривень за відповідні попередні роки.

Так, з першого січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2015 року №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі Закон №71-VІІІ), пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень якого визначено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

- з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

- з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Дослідивши відомості, наведені у податкових деклараціях позивача про майновий стан і доходи за 2012-2014 роки, судом встановлено, що сума загального оподатковуваного доходу позивача у відповідних періодах не перевищувала 20 мільйонів гривень (т.1, а.с. 115-124).

Судом також не було встановлено інших передумов до перевірки, як то заяв позивача щодо проведення перевірки, дозволу Кабінету Міністрів України, рішень, прийнятих у порядку Кримінального процесуального кодексу України чи рішень суду.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, перевірку було призначено і проведено стосовно своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року; дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з ц1 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року.

Проте, суд зазначає, що після набрання чинності Законом №71-VІІІ винесення контролюючим органом наказу на проведення перевірки платників податків, доходи яких за попередній рік не перевищували 20 мільйонів гривень, вимагає від керівника контролюючого органу зазначати в наказі, з якого саме питання призначається перевірка - повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску чи відшкодування податку на додану вартість.

Зазначене правило встановлює пільговий режим для певної категорії суб'єктів господарювання, а отже захист платників податків від безпідставних та необґрунтованих перевірок потребує конкретизації дій контролюючих органів, що унеможливлює проведення перевірок на підставі наказів із «загальними» формулюваннями - щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, оскільки таке формулювання необгрунтовано розширює повноваження контролюючих органів, звуження яких як раз і було на меті законодавця.

Таким чином, відповідач не мав підстав правових підстав для здійснення перевірки, результати якої оформлені актом від 20 липня 2015 року №234/17-01/НОМЕР_1.

Разом з тим, позивач у межах цієї справи не ставить питання про визнання протиправними дій ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області щодо проведення документальної планової виїзної перевірки платника податків, який провадить незалежну професійну діяльність ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року; дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, оформленої актом від 20 липня 2015 року №234/17-01/НОМЕР_1.

Натомість позовна заява містить вимогу про визнання незаконними дій відповідача щодо проведення перевірки лише в частині дотримання законодавства, що регулює нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, є платниками єдиного внеску.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 14 Закону №2464-VI органи доходів і зборів зобовязані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього закону.

З цією метою пунктом 2 частини 1 статті 13 Закону №2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки.

Таким чином, суд зазначає, що органи доходів і зборів мають компетенцію на проведення перевірок осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у тому числі нотаріальну діяльність, що стосуються нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, разом з тим, такі перевірки повинні бути здійснені у порядку, встановленому Податковим кодексом України, які в розглядуваному випадку дотримані не були.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Суд зазначає, що у разі помилкового обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права чи неналежного формулювання позовних вимог, адміністративні суди мають право на підставі частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.

Положення статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України цілком кореспондуються з положеннями частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Виходячи з обставин справи, характеру спірних правовідносин, характеру порушеного права позивача, суд зазначає, що належним способом захисту порушених прав є саме визнання протиправними дій ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області щодо проведення документальної планової виїзної перевірки платника податків, який провадить незалежну професійну діяльність ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року; дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, оформленої актом від 20 липня 2015 року №234/17-01/НОМЕР_1.

Щодо вимог позивача про визнання протиправними та скасування рішень відповідача, прийнятих за наслідками перевірки, суд зауважує, що у разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт, що виключає наявність у податкового органу компетенції на збільшення платнику податків податкових зобовязань, шляхом прийняття відповідних рішень.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 10 серпня 2015 року №0031671701; вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20 липня 2015 року №Ф-003066170; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10 серпня 2015 року №0031661701 є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої.

Поряд з цим, зважаючи на наведені у позовній заяві обґрунтування позовних вимог щодо незаконності рішень податкової інспекції, прийнятих на підставі висновків про порушення позивачем правил оподаткування доходів осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, суд вважає за необхідне надати висновкам відповідача та позивача відповідну правову оцінку.

Так, розглядаючи вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 серпня 2015 року №0031671701, яким позивачу збільшено грошове зобовязання з податку на доходи фізичних осіб, суд виходив з такого.

За визначенням, наведеним у статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Згідно зі статтею 32 цього Закону приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнятою особою є платник податку, який провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до частини 4 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

У силу положень пункту 178.3 статті 178 Податкового кодексу України оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Відповідно до пункту 178.2 статті 178 Податкового кодексу України доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Отже, приватний нотаріус є самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну нотаріальну діяльність, яка оподатковується за ставками податку, визначеними для оподаткування доходів фізичних осіб, а база оподаткування визначається як різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження незалежної професійної діяльності приватного нотаріуса.

Суд зазначає, що Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України не надано переліку витрат, які включаються до складу витрат, а тому єдиним критерієм при визначенні витрат, що зменшують дохід для визначення об'єкта оподаткування, є їх належність та необхідність для провадження незалежної професійної діяльності.

Між тим, згідно Узагальнюючої податкової консультації щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затвердженої наказом Державної податкової служби України від 24 грудня 2012 року №1185, до витрат приватного нотаріуса можуть бути віднесені, зокрема:

- оренда робочого місця нотаріуса, у тому числі його поточний ремонт, обладнання пандусу для під'їзду інвалідів;

- технічне забезпечення діяльності робочого місця нотаріуса та його обслуговування: а) охоронна та пожежна сигналізація; б) металеві двері або металеві ролети; в) металеві грати, захисні ролети та броньована ударостійка плівка на вікнах; г) металеві шафи; д) вогнестійкий сейф; е) інформаційна вивіска; є) обслуговування технічного обладнання (комп'ютери, у тому числі їх програмне забезпечення, принтери, сканер, ксерокс, факс, телефон тощо); ж) підключення та користування мережею Інтернет без обмеження кількості провайдерів, включаючи мобільний Інтернет; з) телекомунікаційні послуги; и) меблі;

- витрати на придбання канцелярського приладдя (картонажі, архівні папки, твердий картон, канцелярський папір, технічні засоби для прошивання документів тощо);

- витрати на забезпечення збереження документів нотаріального діловодства

- оплата праці та обов'язкові нарахування на фонд оплати праці помічників, секретарів, стажистів (найманих працівників);

- сплата внесків до Пенсійного фонду України, у тому числі на користь найманих працівників, та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Суд зауважує, що названа Узагальнююча податкова консультація має рекомендаційний характер, і наведений у ній перелік витрат не є вичерпним, що свідчить про можливе віднесення до необхідних витрат незалежної професійної діяльності й інших витрат, якщо вони відповідають вимогам пункту 178.3 статті 178 Податкового кодексу України.

Тому, з огляду на загальне описове визначення витрат незалежної професійної діяльності, наведене у пункті 178.3 Податкового кодексу України, суд вважає необхідним у кожному окремому випадку аналізувати здійснені витрати за критеріями можливості використання придбаних товарів (робіт, послуг) у незалежній професійній діяльності, ділової мети їх придбання, впливу цих витрат на отримання доходу, й за умови відповідності таким критеріям придбані товари (роботи, послуги) й здійснені витрати слід вважати такими, що необхідні для провадження незалежної професійної діяльності.

В аспекті викладеного, з метою забезпечення дотримання принципів оподаткування, передбачених статтею 4 Податкового кодексу України, Міністерство юстиції України в листі від 23 лютого 2012 року №13.1.-17/74 пропонує брати до уваги при оподаткуванні доходів приватних нотаріусів наведений у цьому листі перелік витрат приватного нотаріуса, які пов'язані з організацією нотаріальної діяльності, випливають з вимог законодавства та повинні бути враховані в податковому обліку. До такого переліку витрат, Міністерство юстиції України відносить і витрати на придбання або оренду робочого місця нотаріуса, у тому числі його ремонт (капітальний та поточний), комунальні послуги (водопостачання, водовідведення, теплопостачання, електропостачання, газопостачання, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій тощо).

Як вбачається з реєстраційного посвідчення від 22 листопада 2011 року, виданого Головним управлінням юстиції у Київській області, місцем здійснення ОСОБА_1 нотаріальної діяльності (адресою розташування робочого місця нотаріуса (контори) приватного нотаріуса) є: АДРЕСА_1 (т.2, а.с. 11 на звороті).

Судом встановлено, що між громадянином ОСОБА_2 (Орендодавець) та приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди від 26 квітня 2012 року, на умовах якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове безоплатне користування Ѕ частини (у тому числі 3 кабінети та кімнати загального користування) приміщення за №23, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Л.Толстого (т.1, а.с. 27-32).

У відповідності до пункту 2.1 Договору, метою оренди обєкту є використання останнього у якості офісу для здійснення нотаріальної діяльності.

Згідно пункту 6.1 Договору, обєкт оренди передається у тимчасове користування Орендаря на безоплатних умовах.

За змістом пунктів 5.4.2, 5.4.3 Договору Орендар зобовязаний виплачувати Орендодавцю орендну плату в порядку, строках і розмірах, передбачених розділом VI Договору; своєчасно сплачувати вартість спожитої електроенергії, послуг з водопостачання та каналізації, послуг з підключення та користування Інтернетом, а також вносити абонентську плату за користування телефонами і оплачувати міські, міжміські, і міжнародні телефонні переговори, своєчасно сплачувати вартість послуг по наданню охоронної і пожежної безпеки у випадку їх підключення.

1 листопада 2014 року позивач та ОСОБА_2 підписали новий договір найму (оренди), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове платне користування частину приміщення №23 будинку №51/102 по вул. Л.Толстого в м. Києві, а саме один кабінет №4 на плані, що є додатком №1, площею 10,5 кв.м. та у спільне користування інші кімнати: №1 на плані приймальна кімната для відвідувачів, №7 на плані окрема кімната-архів, №6 на плані кімната для переговорів, №5 на плані санвузол (т.1, а.с. 33-35).

1 травня 2013 року між приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (Замовник) та ПП «Протект» (Підрядник) було укладено договір підряду на виконання будівельно-оздоблювальних робіт №05/13, на підставі якого Підрядник зобовязувався у встановлений договором строк провести будівельно-оздоблювальні роботи та встановлення обладнання у приміщенні, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Л.Толстого, буд 51/102, оф. 23, а Замовник зобовязується прийняти та оплатити обумовлену вартість робіт.

Відповідно до пункту 4.1 договору, оплата виконаних робіт здійснюється Замовником у розмірі, передбаченому кошторисом, а саме в сумі 66951,33 грн.

6 травня 2013 року між приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (Замовник) та ПП «Протект» (Підрядник) було укладено договір підряду на будівельно-оздоблювальні роботи №06/05 (т.1, а.с. 66-67).

Умови договорів підряду від 1 травня 2013 року №05/13 та від 6 травня 2013 року №06/05 в частині предмету, прав та обовязків сторін, порядку виконання і прийняття робіт є ідентичними.

Згідно пункту 4.1 договору підряду від 6 травня 2013 року №06/05, вартість робіт становить 176648,00 грн.

На виконання умов зазначених договорів ПП «Протект» протягом 2013 та 2014 року виконані обумовлені будівельні роботи, загальна вартість яких склала 245748,22 грн., що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт (т.1, а.с. 42, 73-76) та складеними до них відомостями про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати), договірною ціною, локальними кошторисами.

Факт виконання ПП «Протект» робіт податковою інспекцією в акті перевірки та під час розгляду справи в суді під сумнів не ставився.

Оплата виконаних ПП «Протект» робіт здійснювалась позивачем шляхом внесення до каси ПП «Протект» грошових коштів на загальну суму 245748,22 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру та товарними чеками, копії яких наявні у матеріалах справи (т.1, а.с. 43, 46-54, 60-63, 77-75, 88-89).

Вартість отриманих від ПП «Протект» робіт включена позивачем до складу витрат, необхідних для провадження нотаріальної діяльності, відомості про які (реквізити відповідних платіжних документів) відображено у Книзі обліку доходів і витрат за відповідний період (т.1, а.с. 137-173, 174-199).

Суд зауважує, що за змістом статтей 24 та 25 Закону України «Про нотаріат» необхідною умовою здійснення нотаріальної діяльності є наявність робочого місця (контори) нотаріуса, яке має відповідати встановленим вимогам, серед яких: забезпечувати дотримання нотаріальної таємниці; бути захищеним від несанкціонованого проникнення; бути забезпеченим сейфом для зберігання печаток, штампів, металевою шафою для зберігання архіву нотаріуса; бути пристосованим для роботи технічного персоналу з документами у відокремленій від нотаріуса кімнаті.

Таким чином, приватний нотаріус не має права займатися нотаріальною діяльністю без наявності відповідного робочого місця (контори), отже витрати, пов'язані з використанням робочого місця, його поточний і капітальний ремонт безумовно є витратами, необхідними для провадження нотаріальної діяльності, тому їх врахування при визначенні об'єкта оподаткування відповідає критеріям статті 178 Податкового кодексу України.

Під час розгляду справи відповідач звертав увагу суду, що позивачем на підставі договору оренди з метою здійснення нотаріальної діяльності орендується лише частина нежитлового приміщення, при цьому, з наданих до перевірки документів, на переконання податкової інспекції, неможливо встановити у якій саме частині орендованого нежитлового приміщення були виконані ремонтні роботи, а відтак і погодитись з правом на включення вартості ремонту до складу витрат.

Проте суд критично ставиться до таких зауважень відповідача. За умовами договору оренди частини приміщення від 26 квітня 2012 року позивачем в оренду прийнято Ѕ частини нежитлового приміщення за №23, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Л.Толстого, буд 51/102, у тому числі 3 кабінети та кімнати загального користування. Метою оренди є використання обєкту оренди у якості місця (контори) для здійснення нотаріальної діяльності, тобто офісу приватного нотаріусу.

У свою чергу, договорами підряду від 1 травня 2013 року №05/13 та від 6 травня 2013 року №06/05 та складеними в його рамках кошторисами, актами приймання виконаних підрядних робіт прямо передбачено, що ремонтні роботи виконуються у приміщенні офісу 23, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Л.Толстого, буд 51/102.

З наведеного слідує, що ремонтні роботи були виконані у тих приміщеннях, що перебувають у користуванні позивача як офісу для здійснення нотаріальної діяльності.

Відповідач, який заперечує щодо такого висновку, належних і достатніх доказів, які б свідчили, що ремонтні роботи виконувались у частині, що не належить позивачу на праві оренди під час розгляду справи не надав, а в ході перевірки зазначені обставини податковою інспекцією взагалі не досліджувались. В контексті викладеного, суд також зазначає, що відповідачем не було встановлено обєму та вартості робіт, виконаних у частині, що не належить позивачу, та впливу вартості такої частини робіт на обєкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Та обставина, що у технічних документах на будинок, розташований за адресою: м. Київ, вул. Л.Толстого, буд. 51/102 орендоване приміщення ідентифіковано як квартира, а не як офіс не може бути підставою для висновку, що ремонтні роботи були виконані у частині, що не використовується позивачем для здійснення нотаріальної діяльності.

Відповідно до змісту статтей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач правомірно відніс до складу витрат нотаріальної діяльності вартість ремонтних робіт за договорами підряду 1 травня 2013 року №05/13 та від 6 травня 2013 року №06/05 на загальну суму 245748,22 грн.

Суд також не погоджується з висновком акту перевірки про безпідставне включення до складу витрат сум, сплачених позивачем внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування у розмірі 9099,19 грн.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів) витрати на сплату внесків до Пенсійного фонду України, у тому числі на користь найманих працівників, та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування є витратами приватного нотаріуса для цілей визначення сукупного чистого доходу.

Також, у листі Міністерства юстиції України від 23 лютого 2012 року №13.1.-17/74 Мінюст з метою забезпечення дотримання принципів оподаткування, передбачених статтею 4 Податкового кодексу України, пропонує брати до уваги при оподаткуванні доходів приватних нотаріусів, у тому числі, витрати на оплата праці та обов'язкові нарахування на фонд оплати праці помічників, секретарів, стажистів та іншого технічного персоналу (найманих працівників)

Водночас суд погоджується з висновками акту перевірки про безпідставність включення приватним нотаріусом ОСОБА_1, до витрат нотаріальної діяльності вартості комунальних послуг та послуг по енергопостачанню на загальну суму 27749,63 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем при визначенні суми оподатковуваного доходу суму отриманого доходу від здійснення нотаріальної діяльності було зменшено на вартість отриманих комунальних послуг та спожитої електроенергії, у тому числі в 2012 році на суму 9145,24 грн., у 2013 році на суму 9358,81 грн., у 2014 році на суму 9245,58 грн.

У якості документального підтвердження понесення таких витрат позивачем до матеріалів справи приєднані копії рахунків на сплату за житлово-комунальні та інші послуги та квитанції про їх оплату, а також квитанції про оплату спожитої електроенергії загалом на суму 27749,63 грн. (т.2, а.с. 49-120).

При цьому, матеріали справи свідчать про те, що вказані рахунки на оплату виставлялись та оплачувались орендодавцем за договором оренди від 26 квітня 2012 року ОСОБА_2 та у подальшому відображались в Книзі обліку доходів та витрат приватного нотаріуса ОСОБА_1

По даному епізоду суд зазначає, що у контексті вимог пункту 178.3 Податкового кодексу України та у взаємозвязку зі згаданою раніше Узагальнюючою податковою консультацією, затвердженою наказом Державної податкової служби України від 24 грудня 2012 року №1185 та листом Міністерства юстиції України від 23 лютого 2012 року №13.1.-17/74, витрати на сплату комунальних послуг, електропостачання є витратами, необхідними для провадження нотаріальної діяльності.

Однак, на переконання суду до витрат самозайнятої особи приватного нотаріуса можуть бути віднесені лише ті витрати, які здійснені нотаріусом особисто, та понесені ним у звязку зі здійсненням незалежної професійної діяльності.

У рамках цієї справи позивач будь-яких доказів понесення витрат на оплату комунальних послуг та послуг з електропостачання не надала.

Як встановлено за результатами перевірки та не було спростовано позивачем у ході розгляду справи судом, оплату комунальних послуг, віднесених позивачем до складу витрат у перевіряємий період у повному обсязі здійснював орендодавець, натомість позивач витрат по оплаті комунальних послуг не несла.

Посилання представника позивача на пункти 5.4.3 та 5.4.7 договору оренди від 26 квітня 2012 року, якими встановлено обовязок позивача своєчасно сплачувати вартість спожитої електроенергії, послуг з водопостачання та каналізації, також не доводять зворотного.

Додані позивачем до матеріалів справи платіжні документи про оплату комунальних послуг та електроенергії вказують на те, що зазначені обовязки договору оренди приватним нотаріусом не виконувались, при цьому, матеріали справи не містять доказів, які б давали підстави для висновків, що позивачем у подальшому компенсувались здійснені орендодавцем комунальні платежі.

Суд критично ставиться до аргументів представника позивача з приводу того, що приміщення у безоплатну оренду передано на умовах здійснення його ремонту та оплати комунальних й інших платежів, повязаних з його утриманням, позаяк зміст договору оренди положень, які б свідчили на користь таких висновків, не містить.

Крім того, суд зазначає, що перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі також не спростовує висновків відповідача по даному епізоду, оскільки витрати одного з подружжя не є витратами самозайнятої особи, навіть за умови того, що ці витрати понесені у звязку з утриманням майна, що знаходиться на праві сумісної власності подружжя.

На підставі викладеного, суд вважає, що позивачем безпідставно було включено до складу витрат вартість комунальних послуг та послуг з електропостачання на загальну суму 27749,63 грн., у тому числі у 2012 році - на суму 9145,24 грн., у 2014 році - на суму 9358,81 грн., у 2014 році - на суму 9245,58 грн.

Щодо висновків про заниження позивачем єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 2012 по 2014 рік на загальну суму 29345,44 грн., суд зазначає, що за приписами пункту 5 частини 1 статті 4, пункту 2 частини 1 статті 7 та частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», розмір єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежить від доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, який є базою нарахування єдиного внеску.

Отже, базою нарахування єдиного внеску також є різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження незалежної професійної діяльності приватного нотаріуса.

Розмір єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування осіб, які займаються незалежною професійною діяльністю залежить від доходу (прибутку), отриманого від професійної діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, який є базою нарахування єдиного внеску.

Суд зазначає, що висновки акту перевірки про порушення позивачем частини 1 та 2 статті 7, пунктів 1, 2, 5 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», внаслідок чого занижено єдиний внесок за 2012-2014 роки на загальну суму 29345,44 грн. ґрунтуються на висновку про неправомірність віднесення до складу витрат вартості отриманих послуг з ремонту офісного приміщення та сплачених комунальних послуг, внаслідок чого було також зменшено базу для нарахування єдиного внеску.

Таким чином, грошове зобовязання з єдиного внеску позивачу було збільшено з аналогічних підстав, що і податок на доходи фізичних осіб (завищення витрат), і судом вже надавалась оцінка правомірності понесення позивачем вищезазначених витрат.

При цьому, суд зазначає, що висновок суду про неправомірність віднесення позивачем до складу витрат вартості комунальних послуг на суму 27749,63 грн. не впливають на прийняте судом рішення щодо протиправності дій відповідача з проведення перевірки та не змінюють висновків суду про визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, і як наслідок визнання протиправними та скасування усіх рішень відповідача, якими позивачу були збільшені грошові зобовязання.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень належних та достатніх доказів, які б спростували доводи позивача про неправомірність проведеної перевірки не надано.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 182,70 грн. відповідно до квитанції №ПН60194 від 28 серпня 2015 року та 487,20 грн. відповідно до квитанції №ПН64548 від 17 вересня 2015 року підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо проведення документальної планової виїзної перевірки платника податків, який провадить незалежну професійну діяльність ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року; дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, оформленої актом від 20 липня 2015 року №234/17-01/НОМЕР_1.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0030661701 від 20 липня 2015 року.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 10 серпня 2015 року №0031661701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 10 серпня 2015 року №0031671701.

6. Присудити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) документально підтверджені судові витрати у розмірі 669 (шістсот шістдесят девять) грн. 90 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.