Постанова № 55222234, 21.01.2016, Сумський окружний адміністративний суд

копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 р. Справа №818/3584/15

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Прімової-Крикуненко О.В.,

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Вортоломея М.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/3584/15

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Сумської області

про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Сумської області, в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача №746к від 02.10.2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення із займаної посади та з органів прокуратури; поновити його на посаді старшого слідчого прокуратури Сумського району та в органах Прокуратури Сумської області; зобов'язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку обчислення середньомісячної заробітної плати з урахуванням коригування на коефіцієнт підвищення посадового окладу та інших виплат та коефіцієнту інфляції, а також компенсації у зв'язку з порушенням термінів виплати за вимушений прогул з моменту звільнення і до моменту фактичного поновлення на роботі.

Свої вимоги мотивує тим, що на виконання судового рішення він був поновлений на посаді старшого слідчого прокуратури Сумського району наказом від 24.02.2015 р. В подальшому, наказом Прокуратури Сумської області №746к від 02.10.2015 року позивач був звільнений із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України та ст.8, п.5 ст.9, ст.11 Дисциплінарного статуту прокуратури України. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки протягом весни-восени 2015 р. він приходив до приміщення прокуратури з наміром працювати, проте робочого місця йому фактично надано не було, іншої посади замість тієї, що була скорочена 07.10.2013 р. та на якій постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.08.2014р. у справі №2а-1870/8103/12 його було поновлено, не пропонувалось, хоча у штатному розписі наявні посади, які відповідають його спеціальності та кваліфікації. Відтак, відповідач порушив його конституційне право на працю.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити. Додатково пояснив, що він неодноразово звертався до Прокурора Сумського району та до Генеральної прокуратури України щодо надання йому роботи на рівноцінній посаді чи будь-якій іншій, але йому було відмовлено.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував та вказував, що проведеною у період з 07 вересня 2015р. до 01.10.2015р. службовою перевіркою не встановлено поважних причин тривалого невиходу ОСОБА_1 на роботу та підтверджено факт невиконання ним службових обов'язків, вчинення прогулу. Про винесення наказу №183к від 24.02.2015 року про поновлення позивача на роботі на адреси реєстрації та фактичного проживання останнього (АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3) направлялися листи з рекомендованими повідомленнями, однак поштові відправлення поверталися «за закінченням терміну зберігання». Тому позивач був обізнаний з необхідністю негайно приступити до роботи та з'явитися до відділу роботи з кадрами прокуратури області. Отже, ОСОБА_1, достовірно знаючи про поновлення його на роботі в органах прокуратури Сумської області та на посаді старшого слідчого прокуратури Сумського району, до виконання службових обов'язків у період з 24.02.2015р. до 02.10.2015р. не приступив, на робочому місці не з'являвся, про що прокуратурою Сумського району складалися відповідні акти та зазначалося в табелях обліку робочого часу за лютий-жовтень 2015р. Від надання пояснень з приводу своєї відсутності на роботі позивач відмовився. Крім того, зазначив, що на момент поновлення ОСОБА_1 на посаді (24 лютого 2015 року) штат прокуратури Сумського району було укомплектовано повністю, а посада, на якій позивача поновлено судовим рішенням, - скорочена наказом Генерального прокурора України від 07.10.2013р. №117ш та не передбачена штатним розписом. На підставі вищевикладеного вважає, що позивач був правомірно звільнений з посади на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, а тому, просить суд відмовити у задоволенні позову (т.2, а.с.70-78).

Допитана в якості свідка ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що у навесні 2015 р. вона разом з ОСОБА_1 приходила до прокурора Сумського району з приводу фактичного надання позивачу робочого місця, проте йому було відмовлено з посиланням на скорочення займаної ним посади. Також повідомила, що ОСОБА_1 до приміщення прокуратури з метою приступити до виконання ним своїх службових обов'язків охорона не впускала, у зв'язку з чим він був вимушений ходити на особистий прийом до прокурора Сумського району та звертатися до Генеральної прокуратури України з відповідними скаргами.

Як пояснив ОСОБА_4, допитаний в якості свідка в судовому засіданні, він є сусідом позивача, з розмов з яким він дізнався, що ОСОБА_1 незаконно звільнено із органів прокуратури. Враховуючи, що позивач мешкає в с. Перетічки Недригайлівського району вже майже 4 роки, до прокуратури Сумської області та до Генеральної прокуратури України 22 мешканцями села влітку 2015 р. направлено та підписано листи з проханням поновити ОСОБА_1 на роботі з посиланням на наявність у нього відповідних моральних якостей. Протягом лютого-жовтня 2015р. позивач неодноразово висловлював бажання й надалі працювати у прокуратурі.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлено, що наказом прокурора Сумської області №1125к від 27.08.2012р. за порушення присяги працівника прокуратури старшого слідчого прокуратури Сумського району ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та органів прокуратури Сумської області (т.1, а.с.151-152).

В подальшому, наказом прокурора Сумської області №183к від 24.02.2015р. на виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду Сумської області від 18.08.2014р. у справі №2а-1870/8103/12, яка в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на роботі залишена без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2015р., скасовано наказ прокурора Сумської області №183к від 24.02.2015р. про звільнення молодшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого прокуратури Сумського району за порушення присяги працівника прокуратури та поновлено позивача на цій посаді з 27 серпня 2012 року (т.1, а.с.195-209, 217-223, 227).

Наказом Прокуратури Сумської області №746к від 02.10.2015 року позивача звільнено із займаної посади та з органів прокуратури за не виконання службових обов'язків та прогули без поважних причин (т.1,а.с.11), про що у трудовій книжці зроблено запис з посиланням на пункт 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (т.1, а.с.129, зворотній бік -130).

Надаючи правову оцінку вищезазначеному наказу, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Тобто, будь-яка державна служба є публічною службою. Загальними ознаками публічної служби є те, що це професійна діяльність осіб, які її обіймають, що здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань і функцій держави (органів державної влади), оплачується з державних коштів.

Статтею 38 Конституції України визначено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Основи державної служби відповідно до статті 92 Основного Закону визначаються виключно законами України.

Оскільки позивача було звільнено на підставі Кодексу законів про працю України за вчинення прогулу за період з 24.02.2015р. до 02.10.2015р., тому на розглядувані правовідносини поширюється положення цього кодексу.

Згідно з пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до законодавства України про працю прогул є дисциплінарним проступком, за вчинення якого передбачено один з таких заходів стягнення: догана або звільнення (ст.147 КЗпП України).

Разом з цим, слід відмітити, що частиною 4 ст.36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Так, наказом Генерального прокурора України від 07.10.2013р. №117ш скорочено у штатному розписі прокуратури Сумської області 20 посад старших слідчих і слідчих, в т.ч. і одну посаду старшого слідчого прокуратури Сумського району (т.1, а.с.83), на якій до звільнення працював позивач.

Як вбачається з типових штатних розписів станом на 01.01.2014р., на 01.01.2015р. та на 01.02.2015р. (т.1, а.с.93-103) у прокуратурі Сумського району була відсутня посада старшого слідчого.

Наказом Генеральної прокуратури України від 23.09.2015р. №90ш у зв'язку з утворенням з 15 грудня 2015р. місцевих прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур виключено штатні розписи прокуратур, в т.ч. і прокуратури Сумського району, та пунктом 1.3 включено штатний розпис Сумської місцевої прокуратури, до якого також не входила посада старшого слідчого (т.1, а.с.90-92).

Таким чином, на момент поновлення позивача на посаді наказом №183к від 24.02.2015 року та звільнення з неї наказом №746к від 02.10.2015 року дана посада вже була скорочена, а прокуратура Сумського району реорганізована.

Пунктом 1 ст.40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Вищезазначене положення законодавства кореспондується з частиною третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України відповідно до якої, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави суду дійти висновку, що у випадку скорочення посади, на якій працівник був поновлений рішенням суду, роботодавець зобов'язаний запропонувати такому працівнику іншу підходящу роботу, яка б відповідала його кваліфікації, а в разі відмови працівника від переведення на іншу роботу чи при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю звільнення працівника повинно проводитися за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, а не за пунктом 4 цієї ж статті, як це зробив відповідач.

Однак, як встановлено судом та не заперечувалося представником відповідача у судовому засіданні, інша підходяща робота ОСОБА_1 не пропонувалася, що свідчить про формальний підхід до виконання рішення суду про поновлення на роботі, оскільки саме по собі видання роботодавцем наказу про поновлення на раніше займаній посаді без реальної можливості виконувати на ній свої службові обов'язки не поновить порушене незаконним звільненням право особи на працю.

Крім того, представником відповідача у судовому засіданні не обґрунтована неможливість переведення ОСОБА_1 на будь-яку іншу підходящу роботу в органи прокуратури Сумської області.

Отже, за умови, що посада не існувала, працівник в даному випадку мав бути попередженим із пропонуванням інших посад з урахуванням освіти та наявності вакансій, від переведення на які він відмовився, та через 2 місяці звільнений з роботи за п.1 ст.40 КЗПП (скороченням посади). Проте відповідач звільнив його з роботи за вчинення прогулу за відсутності фактичного доступу до робочого місця та без вжиття всіх залежних від нього заходів щодо поновлення особи на роботі.

При цьому, суд вважає недопустимим ситуацію, коли особа, звільнення якої визнано незаконним та підтверджено судами двох інстанцій, в подальшому звільняється за вчинення прогулу з тих мотивів, що структурний підрозділ, в якому вона поновлена, повністю укомплектований працівниками та посада, на якій вона працювала, скорочена. У такому випадку не відбувається повного поновлення прав та законних інтересів працівника, відновлення його правового статусу до незаконного звільнення, а відтак не забезпечується дотримання положень частини п'ятої статті 124 Конституції України, відповідно до якої судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За змістом статей 21,24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником та власником підприємства або уповноваженим ним органом чим фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За такого, відповідно до правил статті 24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу та ознайомлення з ним працівника.

Вимогами статті 29 КЗпП України передбачено, що власник або уповноваженим ним орган зобов'язаний до початку роботи, після поновлення працівника, роз'яснити йому його права та обов'язки, визначити його попереднє робоче місце, тощо.

Тобто для поновлення незаконно звільненого працівника на роботі необхідно не лише видати наказ про таке поновлення, а й роз'яснити йому права та обов'язки із забезпеченням його робочим місцем.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з наявною у матеріалах справи заявою позивача від 26.05.2015р. до Генерального прокурора України (т.1,а.с.49) після поновлення його з 24.02.2015 р. на роботі він, як того вимагає трудове законодавство, приходив до приміщення прокуратури Сумського району з приводу надання йому робочого місця та допуску до роботи на посаді старшого слідчого, а в разі неможливості її надання - забезпечити його іншою роботою на посаді, що відповідає його спеціальності та кваліфікації, однак фактично робота у прокуратурі йому не доручалася та не ним виконувалася, докази пропонування позивачу працювати на іншій рівноцінній посаді відсутні.

З копії акту про відмову ОСОБА_1 в ознайомленні з наказом прокурора Сумської області №183к від 24.02.2015 р. та з копії пояснень, підписаних прокурором Сумського району Ткаленком О.В. (т.2,а.с.26-27), вбачається, що в кінці квітня 2015р. до прокуратури з'явився позивач з якоюсь жінкою та зажадав, щоб йому показали його робоче місце. Вказані обставини підтверджуються і поясненнями свідка ОСОБА_3, яка була присутня під час розмови ОСОБА_1 з прокурором Сумського району.

Зазначене, на думку суду, свідчить про лише формальне поновлення ОСОБА_1 на службі, тобто фактично неповне виконання судового рішення, яким встановлена незаконність звільнення позивача.

Звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України можливе, якщо працівник до дня здійснення ним прогулу був допущений до роботи або працював на підставі виданого наказу, що в даному випадку не мало місця.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, суб'єкт владних повноважень, не довів суду обґрунтованість свого рішення - наказу №746к від 02.10.2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення із займаної посади та з органів прокуратури.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши оскаржуваний наказ відповідача, суд дійшов висновку, що він не відповідає положенням частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема винесений не на підставі Конституції та Кодексу законів про працю України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто необґрунтовано.

На підставі викладеного, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу №746к від 02.10.2015 року є такими, що підлягають задоволенню.

Разом із цим, суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.04.2015р. у справі №818/1169/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2015р., якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України, третя особа: Прокуратура Сумської області, про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 20.03.2015 року про закінчення виконавчого провадження, за виконавчим листом № 2а-1870/8103/12, виданого 22.08.2014 року; зобов'язання ДВС України поновити виконавче провадження та фактично виконати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.08.2014 року за виконавчим листом № 2а-1870/8103/12 відмовлено, як на доказ своєї позиції у даній справі, оскільки факт обізнаності позивача із наказом від 24.02.2015р. №183к не заперечувався ним у судових засіданнях, а позовні вимоги обґрунтовані не неможливістю ознайомитися з цим наказом, а не забезпеченням його відповідним робочим місцем.

Крім того, предметом розгляду справи №818/1169/15 було не поновлення ОСОБА_1 на роботі, а оскарження постанови державного виконавця та зобов'язання його вчинити певні дії з метою виконання рішення суду, тобто в межах названої справи не досліджувалась правомірність дій та рішень Прокуратури Сумської області, що стосуються трудових відносин з позивачем.

З приводу позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку обчислення середньомісячної заробітної плати з урахуванням коригування на коефіцієнт підвищення посадового окладу та інших виплат та коефіцієнту інфляції, а також компенсації у зв'язку з порушенням термінів виплати за вимушений прогул з моменту звільнення і до моменту фактичного поновлення на роботі суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Так, обраний позивачем спосіб захисту (відновлення) порушеного права у формі зобов'язання відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, на думку суду, є таким, що не відповідає змісту ч.2 ст.235 КЗпП України, оскільки вимоги про виплату таких сум мають вирішуватися в судовому порядку шляхом пред'явлення позову про стягнення цих сум, а не шляхом пред'явлення вимог про зобов'язання вчинити дії по їх виплаті.

З огляду на те, що у спосіб, встановлений трудовим законодавством, не можливо поновити порушене право позивача на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд приходить до висновку, що ці виплати необхідно стягнути з відповідача на його користь, що у даному випадку буде належним способом захисту порушеного права.

Зокрема, за правилами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 незаконно звільнили з роботи, тому на його користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. З довідки Прокуратури Сумської області слідує, що середньоденна заробітна плата позивача становить 65,67грн. (т.2,а.с.47). Період вимушеного прогулу у даному випадку становить з 02.10.2015р. до 21.01.2016р. включно та містить 77 робочих днів. Отже, заробітна плата за час вимушеного прогулу складає 5056грн.59коп. (77х65,67), яка підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимоги про стягнення з Прокуратури Сумської області середнього заробітку з урахуванням коригування на коефіцієнт підвищення посадового окладу та інших виплат та коефіцієнту інфляції, а також компенсації у зв'язку з порушенням термінів виплати за вимушений прогул суд зазначає, що Порядком обчислення середньомісячної заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, не передбачено врахування компенсації у зв'язку з порушенням термінів виплати за вимушений прогул, коригування на коефіцієнт підвищення посадового окладу та інших виплат та коефіцієнту інфляції при обчисленні середньої заробітної плати.

Зокрема, пунктом 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Тому суд вважає, що в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, а тому позивача слід поновити на посаді старшого слідчого , з якої його було незаконно звільнено.

Та обставина, що посада, яку обіймав позивач до звільнення, на даний час відсутня, правового значення не має. Питання його подальшого працевлаштування або ж повторного звільнення з роботи з дотриманням встановленого порядку в разі неможливості працевлаштування має вирішуватись правонаступником, в даному випадку Сумською місцевою прокуратурою (ч.2 та ч.3 ст. 36 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з Прокуратури Сумської області заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (який містить 21 робочих днів) у розмірі 1379грн.07коп. слід звернути до негайного виконання.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Сумської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Сумської області №746к від 02.10.2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді звільнення із займаної посади та з органів прокуратури.

Поновити ОСОБА_1 в органах Прокуратури Сумської області на посаді старшого слідчого прокуратури Сумської місцевої прокуратури.

Стягнути з Прокуратури Сумської області (40030, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, ідентифікаційний код 03527891) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 5056грн.59коп. (п'ять тисяч п'ятдесят шість грн. п'ятдесят дев'ять коп.)

Допустити до негайного виконання постанову в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 в органах прокуратури Сумської області на посаді старшого слідчого прокуратури Сумської місцевої прокуратури та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 1379грн.07коп. (одна тисяча триста сімдесят дев'ять грн сім коп.)

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено та підписано 26.01.2016 року.

Суддя (підпис) О.О. Осіпова

З оригіналом згідно

Суддя О.О. Осіпова