Постанова № 55221790, 25.01.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 січня 2016 року 16:05 №826/13138/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, рішення, ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.01.2015 №0002531701, від 19.01.2015 №0002661701, від 19.01.2015 №0002711701, від 19.01.2015 №0002731701, податкової вимоги від 19.01.2015 №Ф-0002761701, рішення про застосування штрафних санкцій від 19.01.2015 №0002751701.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки відповідача про порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваних рішень. Посилався на те, що позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, перевищив граничний обсяг виручки за I півріччя 2013 року на суму 5 483 460,00 грн., у зв'язку з чим повинен був з 01.07.2013 перейти на загальну систему оподаткування. Окрім того, у липні 2013 року позивач отримав дохід у сумі 4 890 657,00 грн., а тому з серпня 2013 року повинен був зареєструватись платником податку на додану вартість. Також, враховуючи дохід позивача у період з 11.08.2013 по 31.12.2013 у сумі 20 551 849,64 грн., ОСОБА_1 повинен був подавати декларації за вказаний період, що ним зроблено не було.

Суд, керуючись частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.

Перевіркою встановлено порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1:

- підпункту 291.4 статті 291, підпункту 293 статті 293 Податкового кодексу України, а саме, перевищив граничний обсяг виручки (який дозволений III групі - 3 млн. грн.) за I півріччя 2013 року на суму 5 483 460,00 грн., що в результаті призвело до заниження єдиного податку з фізичних осіб на суму 822 519,00 грн.;

- пунктів 177.1, 177.2, 177.4, підпункту 177.5.2 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, а саме, безпідставно занижено валовий дохід за III-IV квартал 2013 року на суму 25 442 506,64 грн., в результаті чого занижено суму чистого оподаткованого доходу за III-IV квартал 2013 року на суму 25 442 506,64 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у III-IV кварталі 2013 року на суму 2 627 551,93 грн.;

- пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, а саме, занизив податок на додану вартість за період з 11.08.2013 по 31.12.2013 на суму 255 348,20 грн., що призвело до заниження позитивної різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 4 110 369,92 грн.;

- частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не сплатив єдиний соціальний внесок у сумі 38 603,05 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 28.11.2014 №9743/26-51-17-01/НОМЕР_1 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 19.01.2015 №0002531701, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 3 284 779,91 грн., у тому числі: 2 627 551,93 - основний платіж, 657 227,98 грн. - штрафні санкції;

- від 19.01.2015 №0002661701, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 5 137 962,40 грн., у тому числі: 4 110 369,92 грн. - основний платіж, 1 027 592,48 грн. - штрафні санкції;

- від 19.01.2015 №0002711701, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з єдиного податку фізичних осіб на суму 1 028 148,72 грн., у тому числі: 822 519,00 грн. - основний платіж, 205 629,72 грн. - штрафні санкції;

- від 19.01.2015 №0002731701, яким позивачеві нараховано штрафну санкцію у сумі 510,00 грн.

Також, Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві винесено:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.01.2015 №Ф-0002761701, якою позивачеві нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 38 603,05 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску від 19.01.2015 №0002751701, яким позивачеві нараховано штрафну санкцію у розмірі 1930,15 грн.

Не погоджуючись із вище прийнятими відповідачем рішеннями, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 оскаржив їх до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований в Дарницькій РДА у місті Києві 23.09.2008 (свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_2, номер запису про реєстрацію 2 065 000 0000 019906). На податковому обліку як фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває в Державній податковій інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з 25.09.2008 за №3102-08.

До видів діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відносяться: 45.25.1 інші спеціалізовані будівельні роботи, 45.42.0 столярні та теслярські роботи, 45.43.0 покриття підлог та облицювання стін, 51.12.0 посередництво в торгівлі паливом, рудами, металами та хімічними речовинами, 70.11.0 організація будівництва об'єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду, 70.20.0 здавання в оренду власного нерухомого майна, 70.31.0 діяльність агентств нерухомості - є основною.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 систематично отримував дохід від продажу нерухомого майна у 2013 році на загальну суму 33 925 966,64 грн. Всі квартири були реалізовані на підставі наявних в матеріалах справи нотаріально завірених договорів купівлі-продажу квартир (чи нерухомого майна), де продавцем значиться ОСОБА_1, як фізична особа.

З усіх договорів купівлі-продажу квартир (чи нерухомого майна) слідує, що квартири чи нерухоме майно належать ОСОБА_1, що підтверджується відповідними свідоцтвами про право власності на нерухоме майно.

Суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що зазначений вище дохід отриманий ОСОБА_1 від продажу власного нерухомого майна, а тому він не може бути віднесений до його доходу як платника єдиного податку на підставі статті 292.1 Податкового кодексу України та враховується під час оподаткування доходів фізичної особи за правилами розділу IV Податкового кодексу України.

Відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Юридичний статус «фізична особа-підприємець» сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право- та дієздатності.

Тобто, фізична особа перебуваючи у статусі суб'єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим, слід враховувати наступне.

Стаття 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження (стаття 25 ЦК України). Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її здатністю усвідомлювати свої дії та керувати ними, у окремих випадках, вона обумовлена необхідністю досягнення людиною певного віку, але у будь-якому випадку вона не залежить від інших організаційних або формальних чинників, таких як її реєстрація у компетентних державних органах тощо (стаття 30 ЦК України).

Поряд з цим, ЦК України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.

За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).

Відтак, підприємницьку діяльність можна представити як сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації на ринку товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків.

З матеріалів справи вбачається, що згідно ОСОБА_1 протягом 2013 року було укладено 52 (п'ятдесят два) договори купівлі-продажу як квартир так і іншого нерухомого майна (автомобільних місць, нежитлових приміщень).

Надаючи оцінку таким продажам, суд приходить до висновку, що зазначене не можна кваліфікувати як таке, що мало на меті задоволення власних (особистих) потреб громадянина - позивача.

Натомість, укладення договорів купівлі-продажу є безумовним свідченням того, що продаж квартир чи іншого нерухомого майна передбачав отримання прибутку, що є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності.

При цьому, продаж протягом 2013 року великої кількості нерухомості є свідченням систематичної діяльності, як ще однієї з ознак підприємництва.

Підсумовуючи викладене, суд приходить висновку, що дії з продажу ряду об'єктів нерухомості, з метою отримання прибутку, є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька, а відтак, вказані операції підлягають оподаткуванню за нормами статті 177 Податкового кодексу України.

За змістом пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Абзацами першим, другим пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України встановлено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

У відповідності до абзацу третього вказаного пункту, платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Згідно з пунктом 177.2 вказаної статті, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу (пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України).

Отже, вказаними нормами встановлено, що будь-яка діяльність фізичної особи - підприємця, яка за своїм характером є підприємницькою, та не спрямована на задоволення особистих потреб фізичної особи, повинна оподатковуватися за вставками 15 (17) відсотків, незалежно від визначених видів господарської діяльності платника.

При цьому, сам лише факт підписання зазначених договорів купівлі-продажу квартир без зазначення статусу позивача, як підприємця, не є свідченням непов'язаності таких операцій із підприємницькою діяльністю. Так, саме лише формулювання таких відносин, не може спростувати їх зміст.

Отже, позивач повинен був застосувати не ставку єдиного податку, а ставку податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, тобто 15 або 17 %.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період позивачем задекларовано валовий дохід за III - IV кв. 2013 року 0,00 грн., а фактичний валовий дохід за III - IV кв. 2013 року становить 25 442 506,64 грн.

Фактичний валовий дохід визначався згідно даними довідки про одержані доходи за формою №1-ДФ, відповіді від приватного нотаріуса Шандиби Л.І., додатку 2 «Розрахунки податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб отриманих від операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна та/або від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм) та/або в результаті прийняття у спадщину чи дарунок майна» до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік вх. від 24.06.2014 №1400045541.

Згідно підпункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

При цьому, позивачем не надано будь-яких первинних документів підтверджуючих витрати, пов'язані з веденням господарської діяльності платником податків - фізичною особою-підприємцем.

Відтак, в порушення вимог пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України, здійснення позивачем підприємницької діяльності у частині продажу об'єктів нерухомого майна призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу за III - IV кв. 2013 року на суму 25 442 506,64 грн.

За встановлених обставин, суд вважає визначення позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб спірним податковим повідомленням-рішення від 19.01.2015 №0002531701 у розмірі 3 284 779,91 грн. цілком обґрунтованим.

Також, суд погоджується з доводами відповідача стосовно того, що позивач повинен здійснювати діяльність на загальній системі оподаткування та бути зареєстрованим платником податку на додану вартість, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності на III групі платника єдиного податку не повинні перевищувати 3 млн. грн. обсягу доходів за 1 рік.

Згідно пункту 293.4 статті 293 Податкового кодексу України ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої - третьої і п'ятої груп у розмірі 15 відсотків до суми перевищення обсягу доходу, визначеного у підпунктах 1, 2, 3 і 5 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу.

Підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України передбачено, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої - третьої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення.

Перевіркою встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перевищив граничний обсяг виручки у I півріччі 2013 року на суму 5 483 460,00 грн., чим порушив приписи підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України.

У зв'язку з перевищенням граничного обсягу виручки, позивач повинен був з 01.07.2013 здійснювати діяльність на загальній системі оподаткування та оподатковувати свій дохід з вищевказаного періоду на загальних підставах.

Підпунктами 1, 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України, встановлено, що для цілей оподаткування платником податку є, зокрема, будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відтак, враховуючи, що позивач здійснював діяльність, яка у розумінні пункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є господарською діяльністю, тому він у відповідних випадках підлягає обов'язковій реєстрації платником податку на додану вартість, а операції з будівництва житлових будинків підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.

За змістом пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

З огляду на викладене, вирішуючи питання щодо необхідності позивача зареєструватися платником податку на додану вартість, слід враховувати чи було перевищено суму загального доходу особи від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців у розмірі 300 000,00 гривень, без урахування суми податку на додану вартість, яка була включена у ціну товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював діяльність використовуючи спрощену систему оподаткування та за період з 11.08.2013 по 31.12.2013 отримав дохід від продажу нерухомого майна у сумі 20 551 849,64 грн.

Відтак, позивач повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з продажу об'єктів нерухомості податком на додану вартість у розмірі визначеному статтею 193 Податкового кодексу України.

Однак, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 у період з 11.08.2013 по 31.12.2013 заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві не подавав.

Також, позивач порушив вимоги підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, а саме, не подав декларації за серпень-грудень 2013 року.

З огляду на те, що здійснення позивачем операцій з відчуження квартир підлягає оподаткуванню податком на додану вартість, спірне податкове повідомленням-рішення від 19.01.2015 №0002661701 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 137 962,40 грн. є правомірним.

При цьому, слід зазначити, що розмір податкових зобов'язань, визначених податковим органом, під час розгляду справи позивачем не оспорювався.

Також, суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що відповідачем неправомірно прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.01.2015 №Ф-0002761701 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску від 19.01.2015 №0002751701.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» (далі - Закон), платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу на місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Водночас, пунктом 3 статті 7 Закону передбачено, що нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

За змістом пункту 11 статті 8 вказаного Закону, єдиний внесок для платників податків, зазначених у пунктах 4 та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34.7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини 1 статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У відповідності до вимог пункту 8 статті 9 Закону, платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 28 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Як вбачається з матеріалів справи, заниження загального оподатковуваного доходу призвело до неправильного нарахування та сплати позивачем єдиного соціального внеску, а відтак до його заниження на 38 603,05 грн.

Згідно з пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний базовий звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

За встановлених обставин, обґрунтованими є висновки податкового органу про необхідність збільшення позивачу суми грошового зобов'язання зі сплати єдиного внеску у розмірі 38 603,05 грн. та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1930,15 грн., що свідчить про правомірність прийнятих вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.01.2015 №Ф-0002761701 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску від 19.01.2015 №0002751701.

Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у постанові від 16.11.2015 №826/14630/14 (К/800/67007/14).

Таким чином, в даному випадку відповідач мав правові підстави для прийняття оскаржуваних рішень.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) решту суми судового збору у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський