Постанова № 55221629, 25.01.2016, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2016 року м. Житомир справа № 806/5352/15

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Семенюка М.М.,

суддів Нагірняка М.Ф., Чернової Г.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання неправомірними дій, зобовязання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, отриманої внаслідок виконання обов'язків військової служби;

- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 грошової допомоги, як військовослужбовцю, який отримав ІІІ групу інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 27-місячного грошового забезпечення в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, та надіслати зазначене вище рішення до Житомирського обласного військового комісаріату для видання наказу про виплату даної допомоги;

- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 500 грн. за надання правової допомоги фахівця у галузі права.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 02.08.2013 року йому було встановлено третю групу інвалідності, внаслідок поранення, контузії і захворювання, так повязані з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Зважаючи на те, що Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008, № 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб", йому гарантовано право на отримання грошової допомоги.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач надіслав письмові заперечення на позов, в яких просить судове засідання провести без його участі.

Враховуючи, що прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча були повідомлені про дату, час та місце судового розгляду належним чином, потреба заслуховувати свідків чи експертів відсутня, справа розглядається у відповідності до ч.6 ст.128 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом безспірно встановлено, що травми і захворювання ОСОБА_1 пов'язані з виконанням обов'язків військової служби (витяг із протоколу №1646 від 04.07.2013 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (а.с. 34)). В подальшому, позивачу з 02.08.2013 року була встановлена ІІІ група інвалідності, поранення, контузія і захворювання, так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААБ № 667039 від 19.08.2013 (а.с. 35).

З метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у звязку з отриманням ІІІ групи інвалідності ОСОБА_1 звернувся до Черняхівського РВК Житомирської області з відповідною заявою та надав копії необхідних документів. В свою чергу Черняхівський РВК Житомирської області направив документи до Житомирського ОМВК, який, як встановлено судом, надіслав документи ОСОБА_1 до Міністерства оборони України.

Із листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 21.10.2015 №248/3/6/2847 (а.с.9), адресованого Житомирському ОМВК вбачається, що після розгляду документів ОСОБА_1 встановлено, що підстав для подання пропозиції Міністерству оборони України щодо призначення одноразової грошової допомоги немає, оскільки дія постанови КМУ від 25.12.13 № 975 та нової редакції Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" поширюється тільки на військовослужбовців та звільнених осіб, які отримали первинно інвалідність після 01 січня 2014 року. Оскільки дія вищевказаних законодавчих та нормативно - правових актів на заявника не поширюється (встановлено інвалідність до 01 січня 2014 року) то і підстав для розгляду поданих документів не вбачається. Документи повертаються, як такі, що не відповідають вимогам постанови КМУ від 25.12.13 № 975, та тому, що згідно з висновку військкомату заявник не має права на допомогу.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

У відповідності до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІІ).

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обовязків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20.12.1991 №2011- XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом № 2011-ХІІ. Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

В силу приписів статті 1 Закону № 2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 1-2 Закону № 2011- XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2011- XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Суд вважає хибним твердження представника відповідача, викладене в письмових запереченнях, в яких, зокрема зазначено, що одноразова грошова допомога виплачується в разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з військової служби, а оскільки позивач проходив військову службу у період із 15.04.1986 по 10.05.1988, то він не має права на отримання даного виду допомоги.

Так, згідно частини 1 статті 16 Закону № 2011- XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною другою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону № 2011-ХІІ суд дійшов висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії вже був висловлений Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 справа № 21-446а14 та від 21.04.2015 справа № 21-135а15.

Суд зазначає, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Згідно пункту 2 "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008, № 499 (далі - Порядок №499), одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Як встановлено в судовому засіданні, за результатами розгляду заяви позивача листом управлінням організаційного, соціального забезпечення та тарифікації Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 21.10.2015 за підписом т.в.о. начальника цього управління, позивачу через Житомирський ОВК було повідомлено про відсутність права на виплату вказаної допомоги.

Представник відповідача в письмових запереченнях зазначив, що лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України не можна розцінювати як рішення Міністерства оборони України про результати розгляду звернення позивача. У Міністерстві оборони України рішення щодо призначення чи відмови у призначенні одноразової грошової допомоги приймає комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. До зазначеної комісії документи, щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги не надходили, відповідно рішення Міністерство оборони України по суті заяви не приймало.

Однак, таке твердження представника відповідача є хибним з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4.8 Наказу № 530 від 14.08.2014 року "Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей" (далі - Наказ № 530), висновок стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги подається відповідними органами в 15-денний строк з дня реєстрації документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні.

Приписами п. 7 Порядку № 499 встановлено, що керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку. Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

При цьому за змістом абзацом 7 пункту 4.7 Наказу № 530, керівником уповноваженого органу, який подає висновок до Департаменту фінансів Міністерства оборони України стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності особі, звільненій з військової служби (зборів, резерву) є обласний військовий комісар за місцем проживання такої особи. Вказане також випливає із додатку 13 до цього Наказу.

У свою чергу, Департамент фінансів Міністерства оборони України, згідно Наказу Міністерства оборони України № 33 від 21.01.2013 року, є структурним підрозділом апарату Міністерства оборони України, діяльність якого спрямовує та контролює безпосередньо Міністр оборони України. Таким чином, виконавчим органом, через який Міністр здійснює свої повноваження як розпорядника бюджетних коштів є саме Департамент фінансів Міністерства оборони України.

Це також підтверджується Наказом Міністерства оборони України "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2015 рік" від 12 лютого 2015 року N 60 (діє до видання наказу Міністерства оборони України "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2016 рік"), відповідно до якого, на Департамент фінансів Міністерства оборони України покладено функції складання фінансової та бюджетної звітності та інші питання, пов'язані із розпорядженням бюджетними коштами.

Враховуючи вказане, Департамент фінансів Міністерства оборони України є тим органом, який у місячний строк приймає рішення про виплату одноразової допомоги або у разі відмови - письмове повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови. У даній справі таким письмовим повідомленням є лист № 248/3/6/2847 від 21.10.2015 року.

Даний висновок повністю узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 04.04.2013 року в справі N К/9991/46195/11, а саме: "рішення про виплату одноразової грошової допомоги в зв'язку з інвалідністю військовослужбовців, приймає вищий орган у відповідності, а саме Департамент фінансів Міністерства оборони України".

Суд також зазначає, що процедури, якою б було передбачено порядок розгляду документів та прийняття рішення на предмет виплати одноразової грошової допомоги іншим органом, аніж Департамент фінансів, чинні нормативно-правові акти не містять.

Отже, посилання відповідача на висновок військкомату, в якому зазначено, що заявник не має права на допомогу, суперечить приписам чинного законодавства.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача у письмових запереченнях на те, що документи, подані позивачем не містили доказів того, що травма, отримана ним не внаслідок вчинення злочину чи адміністративного правопорушення, не вчинена у стані алкогольного спяніння, наркотичного чи токсичного спяніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки у листі № 248/3/6/2847 від 21.10.2015 року не вказано про відсутність таких документів.

Таким чином, ОСОБА_1 набув право на отримання одноразової грошової допомоги з 02.08.2013 року, відтак дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні йому грошової допомоги є протиправними.

При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині зобовязання Міністерства оборони України прийняти рішення щодо призначення позивачеві, як інваліду 3 групи, одноразової грошової допомоги, з огляду на наступне.

Аналіз положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Постанови № 499 та Наказу № 530 дає підстави стверджувати, що призначення одноразової грошової допомоги є дискреційним повноваженням Міністерства оборони України.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Виходячи з вищевикладеного, задоволення позовних вимог в цій частині є формою втручання в дискреційні повноваження державного органу.

Разом з тим, з метою захисту порушених прав позивача, суд, відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає можливим вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати позивачу, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. N 499.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів правомірності своїх дій та прийнятого рішення щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачеві, з огляду на що, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, то суд зазначає з цього приводу наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 01.09.2015 № 25, укладений з ФОП ОСОБА_2

Згідно умов цього договору, ОСОБА_2 зобов'язується надати юридичні послуги щодо захисту інтересів ОСОБА_1, а позивач зобов'язується оплатити ці послуги.

Відповідно до долученого до матеріалів справи акта прийому-передачі наданих послуг позивачу надані послуги з надання юридичної консультації, розяснення законодавства (протягом 15 хв.) на суму 50 грн. та складання позовної заяви до суду ( протягом 2 год. 30 хв.) на суму 450 грн., а всього на суму 500 грн., тобто розмір гонорару за одну годину не перевищує встановлений ст. 1 Закону № 4191 граничний розмір 487,20 грн.

Оплата послуг з надання правової допомоги підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 60 від 14.12.2015 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що, оскільки звернення до суду обумовлено діями відповідача, які визнані протиправними, відповідно до ст.ст. 87, 94, 97 КАС України, належить присудити позивачу здійснені ним витрати на правову допомогу у розмірі 500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, отриманої внаслідок виконання обов'язків військової служби.

Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням 3 групи інвалідності внаслідок поранення, контузії і захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року N 499.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Присудити ОСОБА_1 здійснені ним витрати на правову допомогу у розмірі 500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Судді: М.М. Семенюк

ОСОБА_3

ОСОБА_4