Постанова № 55219645, 20.01.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

20 січня 2016 року Справа № 814/3938/15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Князєва В.С., за участю секретаря судового засідання: Кононенко Д.Ф.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовомОСОБА_3, АДРЕСА_1, 54056 до відповідачаЛенінського районного відділ у м. Миколаєві Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області, вул.12 Повздовжня, 42-А, м. Миколаїв, 54034 провизнання протиправною відмову у реєстрації місця проживання, зобов"язання вчинити певні дії,в с т а н о в и в:

Позивач, ОСОБА_3, звернулась до суду з адміністративним позовом до Ленінського районного відділ у м. Миколаєві Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Ленінського районного відділ у м. Миколаєві Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області у реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 місті Миколаєві;

- зобов'язати Ленінський районний відділ у місті Миколаєві управління Державної міграційної служби у Миколаївській області зареєструвати місце проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно відмовлено ОСОБА_3 в реєстрації місця проживання.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, та просив його задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що своєю відмовою права позивача не порушив, оскільки відсутність реєстрації не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законодавством, або підставою для їх обмеження.

В судовому засіданні відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

16.10.2015 року ОСОБА_3 подано до Ленінського районного відділ у м. Миколаєві Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області заяву про реєстрацію місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

17.10.2015 року відповідач відмовив ОСОБА_3 в реєстрації місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, обґрунтував відмову тим, що право на житло не підтверджено наданими документами.

Позивач вважає, що подав достатньо документів для реєстрації місця проживання.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», для реєстрації місця проживання особа подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Відповідно до п.1.3. Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого Наказом МВС України №1077 від 22.11.2012 року (надалі Порядок 1077), реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС ) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення у день подання особою документів. Реєстрація місця проживання особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Згідно із п.2.2 Порядку 1077, документами, що підтверджують право на проживання в житлі є: ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання. У разі реєстрації місця проживання у центрі договір оренди житлового приміщення може бути засвідчено адміністратором центру.

Як встановлено в судовому засіданні, квартира за адресою м. Миколаїв, вул. Васляєва, 51. кв. 211 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 08.07.2011р. належить громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 по 1/4 ідеальній частці кожному (а.с. 12).

Один із співвласників квартири ОСОБА_4 помер 10.06.2015 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 11.06.2015 р. ІФП №222934.

Як пояснив представник позивача, двоє із співвласників ОСОБА_6 та неповнолітня ОСОБА_7 наразі проживають у Державі Ізраїль та не мають достатніх коштів, щоб відвідати консула або нотаріуса для оформлення нотаріально посвідченого дозволу для реєстрації позивачки у зазначеній квартирі.

14.10.2015 року між четвертим співвласником ОСОБА_5 в якості орендодавця та позивачкою в якості орендаря було укладено договір оренди, за яким ОСОБА_5 передала позивачці у користування свою 1/4 ідеальну частку у праві власності на зазначену вище квартиру (а.с. 9-10).

В подальшому до суду 12.01.2016 року простою кореспонденцією надійшов лист із Держави Ізраїль, підписаний від імені ОСОБА_6, в якому зазначено, що вона не заперечує від свого імені та від імені своєї неповнолітньої дитини проти реєстрації позивачки у квартирі. При цьому підпис вказаної особи на цьому листі не було посвідчено жодним чином.

Відповідно до статті 358 Цивільного кодексу України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Позивачем не надано доказів того, що на належну орендодавцю ідеальну частку у спільній частковій власності на квартиру йому у користування було виділено певну конкретну частину житлового приміщення, а саме що був визначений порядок користування житловим приміщенням між співвласниками.

В той же час, відповідно до статті 812 Цивільного кодексу України, предметом договору оренди житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина.

Тобто, власник ідеальної частки у праві власності на квартиру може передати її в оренду лише за умови попереднього визначення цієї частки в натурі у квартирі, шляхом визначення порядку користування квартирою. Для цього співвласник міг би звернутися до суду в порядку цивільного процесуального кодексу.

В іншому разі передання в оренду ідеальної частки у квартирі призведе до порушення прав інших співвласників, які можуть заперечувати проти такого.

Суд також звертає увагу на те, що один із співвласників на час подання відповідної заяви помер. Як пояснив представник позивача, спадкові права наразі не оформлені, а отже коло спадкоємців невідомо.

Тому реєстрація особи у зазначеній квартирі без врахування прав та інтересів спадкоємців, коло яких ще не визначено, може призвести до порушення їх прав.

Крім того, суд критично оцінює доводи позивача про те, що співвласники ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не можуть надати згоду не реєстрацію позивачки у квартирі через відсутність грошей на відвідування консула або нотаріуса у Державі Ізраїль, оскільки сторонами не надано доказів на підтвердження цієї обставини.

Суд також не може беззаперечно прийняти заяву, яка надійшла до канцелярії суду від імені ОСОБА_6, оскільки при підписанні цієї заяви її особа не була встановлена уповноваженою на те посадовою особою.

Щодо дій відповідача суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Що стосується договору найму (оренди) житла, то єдиною істотною умовою цього договору є предмет найму (оренди).

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Як вже зазначалося вище, із змісту статті 812 Цивільного кодексу України випливає, що предметом договору оренди житла не може бути ідеальна частка у праві власності на житло до її визначення в натурі.

Таким чином у договорі оренди від 14.10.2015 року між ОСОБА_5 та позивачкою відсутній предмет договору, як він визначний законодавством. Це свідчить про те, що такий договір оренди є неукладеним та не створює юридичних наслідків, як для сторін, так і для третіх осіб, в даному випадку для відповідача.

При цьому, як визначено в вказаній Постанові Пленуму Верховного Суду України, визнання договору в судовому порядку неукладеним є зайвим, оскільки не відповідає можливим способам захисту прав, свобод та інтересів, передбачених законом.

Отже відповідач у спірних правовідносинах дав правильну оцінку зазначеному договору оренди, як неукладеному та такому, що не породжує відносин оренди.

Тобто дійсний укладений договір оренди, як такого потребує Порядок 1077, для проведення реєстрації місця проживання позивачкою не надавався, а тому відповідач прийняв правомірне рішення про відмову в реєстрації місця проживання позивачки на підставі наданих документів.

За таких умов суд приходить до висновку про необхідність у позові відмовити.

В подальшому, за відсутності згоди всіх співвласників на реєстрацію місця проживання позивачки у зазначеній квартирі, позивачці необхідно надати органу ДМС договір оренди щодо частини квартири із визначеним конкретного приміщення (частини), що орендується. У випадку наявності згоди всіх співвласників (але лише після оформлення спадкових прав на частку померлого співвласника ОСОБА_4О.), викладених у належній формі, позивачка має право зареєструвати місце проживання у квартирі і без надання договору оренди.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем надано суду достатньо доказів в обґрунтування законності його відмови позивачу в реєстрації місця проживання.

Враховуючи викладене, суд відмовляє позивачу в задоволенні позову.

Керуючись статтями 2, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Князєв В.С.

Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України

та підписана суддею 22 січня 2016 року.