Постанова № 55218110, 20.01.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2016 р. Справа №922/4673/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Івакіна В.О., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Євтушенку Є.В.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю №2-307д від 29.12.2015 року;

відповідача не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Валківський молочний завод», м.Валки, (вх.№5312Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 08.10.2015 року по справі №922/4673/15,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування», с.Ч.Донець,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валківський молочний завод», м.Валки,

про стягнення 369766,27 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» в особі філії Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування» звернулося до господарського суду Харківської області з позовом, з урахуванням уточнень до нього, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Валківський молочний завод» 312000,00 грн. основного боргу, 54949,11 грн. пені, 2817,16 грн. 3% річних за неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором постачання №ВА-00005 від 01.02.2013 року, а також покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.10.2015 року у справі №922/4673/15 (суддя Лавренюк Т.А.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Валківський молочний завод» на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування» 312000,00 грн. основного боргу, 54751,59 грн. пені, 2806,17 грн. 3% річних, 6933,79 грн. судового збору.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 197,52 грн. та 3% річних в розмірі 10,99 грн. відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.10.2015 року по справі №922/4673/15 в частині стягнення 54751,59 грн. пені, 2806,17 грн. 3% річних та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції, вважаючи грошове зобовязання порушеним та обраховуючи суми пені та процентів річних не прийняв до уваги, що договір постачання №ВА-00005 від 01.02.2013 року, на який посилався позивач, припинив свою дію 31.12.2013 року, а отже вимоги про стягнення пені не могли бути задоволенні, так як для даних правовідносин законна неустойка не передбачена.

Скаржник вказує, що господарським судом невірно обраховано строки сплати відповідачем грошового зобовязання, так як вони мали б бути обраховані із закінченням семиденного строку з дати отримання боржником письмової вимоги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Валківський молочний завод» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

30.11.2015 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№16133), в якому він зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм матеріального чи процесуального права, у звязку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач 07.12.2015 року надав через канцелярію суду разом із супровідним листом додаткові документи в обґрунтування своєї позиції у справі (вх.№16429), а також звернувся з заявою про зміну апеляційної скарги.

Згідно вказаної заяви апелянт просить суд апеляційної інстанції рішення господарського суду Харківської області від 08.10.2015 року по справі №922/4673/15 змінити, а саме:

- в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 312000,00 грн. змінити, зменшивши суму стягнення в цій частині до 266000,00 грн.;

- в частині стягнення з відповідача 54751,59 грн. пені змінити, зменшивши суму пені до 54305,03 грн.;

- в частині стягнення з відповідача 2806,17 грн. 3% річних змінити, зменшивши суму процентів річних до 2785,21 грн.

Апелянт зазначив, що сума основного боргу є частково погашеною, а отже її стягнення у розмірі 312000,00 грн. є неправомірним.

У судовому засіданні 07.12.2015 року оголошувалася перерва до 21.12.2015 року.

21.12.215 року представник відповідача надав через канцелярію суду копію складеного акту звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 14.12.2015 року. При цьому, представник відповідача просить врахувати наведені у акті звірки взаємних розрахунків між сторонами відомості у розрізі предмету спору та апеляційної скарги.

Ухвалою суду від 21.12.2015 року для забезпечення повного, всебічного та обєктивного розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, відкладено розгляд справи.

Ухвала суду про відкладення розгляду справи на 20.01.2016 року була направлена відповідачу рекомендованим листом 24.12.2015 року за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі і отримана ним 29.12.2015 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, відповідач у судове засідання не зявився, про причини не з'явлення суд не повідомив.

Ухвалою суду від 21.12.2015 року суд попереджав сторони, що у разі не зявлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін.

Таким чином, враховуючи що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про відкладення розгляду справи направлялась рекомендованою кореспонденцією, а явка представника відповідача у судове засідання не була визнана обовязковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 20.01.2016 року представник позивача пояснив, що проти позиції апелянта заперечує з підстав викладених у його відзиві, а також зазначив, що між сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків, а відповідач вчиняє дії направлені на погашення заборгованості, що свідчить про те, що сума основного боргу зменшується, у той час це не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Також, позивач зазначив, що у випадку залишення рішення без змін, видачі наказу на його виконання, то виконання рішення у відповідності до приписів ст. Закону України «Про виконавче провадження» буде провадитись з урахуванням сплат відповідача.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.02.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» в особі філії Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування» (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Валківський молочний завод» (покупець, відповідач у справі) укладено договір постачання №ВА-00005 відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію, а саме, молоко коров'яче незбиране (далі - продукція) за ціною і у строки, передбачені цим договором, а покупець зобовязався прийняти та оплатити продукцію на умовах і в порядку визначених цим договором.

В подальшому між сторонами 20.04.2015 року укладено додаткову угоду №2 до спірного договору, якою сторони, зокрема, виключили п.2.1, п.2.2 договору та змінили порядок здійснення оплати.

Так, у п.3.2 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 20.04.2015 року) сторони погодили порядок здійснення розрахунків, а саме: розрахунки за цим договором здійснюються по факту поставки кожної окремої партії продукції протягом 7 (семи) банківських днів, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено доповненнями до даного договору. Оплатою визнається факт надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Вартість фактично поставленої продукції вказується у видаткових та податкових накладних (п.3.3 договору).

Згідно п. 8.2. договору він вважається укладеним з дня його підписання і діє до 31.12.2013 року, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами взаємних зобовязань.

Договір постачання №ВА-00005 від 01.12.2013 року складено в письмовій формі, підписано представниками сторін а також скріплено печатками підприємств.

Відповідно до п. 10.4. та п. 10.5. договору постачання зміни в нього можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою у формі додатку до договору. Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невідємною частиною, про що зазначається в них, і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін.

Додаткова угода №2 від 20.04.2015 року до договору поставки №ВА-00005 від 01.02.2013 року також складена в письмовій формі, підписана представниками сторін а також скріплена печатками підприємств.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязок.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач на виконання умов договору протягом квітня-липня 2015 року поставив відповідачу продукцію на загальну суму 338188,20 грн. Поставка продукції на вказану суму підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, наявними у справі (а.с. 14-22).

Видаткові накладні відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують здійснення господарської операції (поставка товару) та містять ціну, одиницю виміру, кількість та вартість поставленого товару.

Відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, за отриману продукцію розрахувався частково в сумі 26188,20 грн., що підтверджується копіями банківських виписок. Таким чином, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 312000,00 грн. станом на 23.09.2015 року.

Матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не доведено того, що він виконав своє зобовязання за договором і сплатив кошти за поставлений товар у належному розмірі та строки і що заборгованість станом на 23.09.2015 року є меншою ніж заявлено позивачем.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобовязання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором постачання №ВА-00005 від 01.02.2013 року з урахуванням додаткової угоди до нього №2 від 20.04.2015 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 312000,00 грн. основного боргу є обґрунтованими, документально підтвердженими і підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 7.2 договору передбачено, що у разі порушення строків оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, нараховану на суму простроченого платежу, за кожен день прострочення.

На підставі вищевказаних норм права та умови договору поставки позивачем зроблено розрахунок та заявлено до стягнення 54949,11 грн. пені, нарахованої за кожною накладною окремо за період з 02.06.2015 року по 23.09.2015 року.

Суд першої інстанції, дослідивши наданий позивачем розрахунок пені встановив, що позивач за видатковою накладною №182 від 21.05.2015 року невірно визначив початок періоду нарахування.

Так, за приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідач 07.09.2015 року, 10.09.2015 року, 14.09.2015 року та 22.09.2015 року здійснив часткову оплату заборгованості на загальну суму 3161,70 грн. Дані платежі зараховані позивачем в порядку календарної черговості за видатковою накладною №182 від 21.05.2015 року. Однак, позивачем під час здійснення розрахунку не було враховано день оплати відповідачем заборгованості за вказаною накладною, тоді як день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені.

Отже, місцевий господарський суд самостійно здійснивши розрахунок пені за період з 02.06.2015 року по 23.09.2015 року, дійшов правомірного висновку з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме, на суму 54751,59 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2817,16 грн. за період з 02.06.2015 року по 23.09.2015 року.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про визнання задоволення позовних вимог частково, а саме в частині стягнення 3% річних у розмірі 2806,17 грн., оскільки розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних також було здійснено з помилкою.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору постачання №ВА-00005 від 01.02.2013 року з урахуванням додаткової угоди до нього щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Валківський молочний завод» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 08.10.2015 року по справі №922/4673/15 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Валківський молочний завод» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.10.2015 року по справі №922/4673/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 25 січня 2016 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Хачатрян В.С.