Рішення № 55217870, 25.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2016

Справа №910/28474/15

За позовом

Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Велтлінер"

до

Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Прогрес-Фонд"

про

стягнення 46 999, 08 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін:

Від позивача

Москалюк – за дов.

Від відповідача

не з'явились

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.01.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Велтлінер" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Прогрес-Фонд" про стягнення помилково перерахованої суми коштів за договором № ПФ_0320/02 від 20.03.2015 про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) в розмірі 46999,08 грн., з яких: 43189,00 грн. безпідставно отримані кошти, 3024,40 грн. пеня, 604,65 грн. інфляційна компенсація, 181,03 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на помилково перераховані кошти відповідачу.

Ухвалою суду від 06.11.2015 порушено провадження у справі № 910/28474/15, розгляд останньої призначено на 30.11.2015.

Ухвалою суду від 30.11.2015 розгляд справи відкладено на 21.12.2015.

18.12.2015 позивач звернувся до суду із заявою про "уточнення позовних вимог" відповідно до якої просить виключити з тексту позовної заяви абзац 5 та внести зміни до абзацу 14 позовної заяви та викласти його у наступній редакції: "На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 536, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", ст.ст. 20, 49, 193, 218 ГК України та ст.ст. 2, 12, 22, 28, 49, 54, 55, 57, 69 ГПК України, п. 6.3, п. 12 Договору №ПФ-0320/02 про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) від 20 березня 2015 року…".

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову (п. 3.11 постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011).

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п. 3.12 постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011).

Таким чином, дослідивши зміст поданої заяви про "уточнення" позовних вимог, суд вважає її зміною підстав позову, яка подана після початку розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 30.11.2015 слухання справи розпочато по суті, про що зазначено в ухвалі від 30.11.2015, в той час як заява подана до суду 18.12.2015, тобто після початку розгляду справи по суті.

Отже, заява про "уточнення" позовних вимог від 18.12.2015 залишається судом без розгляду та приєднана до матеріалів справи.

У зв’язку з неявкою представників сторін, суд відклав розгляд справи на 18.01.2016 та зобов’язав позивача надати договір факультативного перестрахування №001/15ф-2 на підставі якого перераховані кошти за платіжним дорученням №98 від 25.08.2015 та нормативно-правове обґрунтування позовних вимог, а також повторно зобов’язати відповідача виконати вимоги ухвали суду від 30.11.2015 про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 18.01.2016 представник відповідача не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник позивач в судовому засідання подав клопотання про продовження строку вирішення спору.

Клопотання позивача судом задоволено ухвалою суду від 18.01.2016 розгляд спору продовжено, в зв’язку з необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи відкладено на 25.01.2015.

Через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва 22.01.2016 позивач подав додаткові документи.

В судове засідання 18.01.2016 представник відповідача не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, з адреси місцезнаходження відповідача до суду повернулась поштова кореспонденція з довідкою ф. 20 "інші причини, що не дали змоги виконати обов’язки щодо пересилання поштового відправлення (вибули)".

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2015 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Прогрес-Фонд" (відповідач) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Велтлінер" (позивач) укладений договір №ПФ-0320/02 про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) (далі – договір-1), предметом якого є загальні умови передачі та прийняття в перестрахування ризиків сторонами. Кожна із сторін, що підписала цей договір, може приймати від іншої сторони або передавати їй на перестрахування ризики відповідно до видів страхування, зазначених в ліцензіях сторін. При передачі (прийнятті) сторонами ризиків в перестрахування сторонами укладаються конкретні договори перестрахування (ковер-ноти). Предметом конкретного ковер-ноту є зобов’язання однієї сторони (перестраховика) за обумовлену в ковер-ноті плату (перестрахувальну премію) відшкодувати іншій стороні (перестрахувальнику) частину витрат, що виникли в результаті здійснення перестрахувальником страхової виплати за оригінальним договором страхування, укладеним ним із страхувальником та який попадає під дію відповідного ковер-ноту (п.п. 1.1, 1.3).

Відповідно до п. 11.1 договору, він укладений на невизначений термін і вступає в дію з моменту його підписання сторонами.

До договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) №ПФ-0320/02 від 20.03.2015, укладений договір факультативного перестрахування №002/15ф-1 від 06.08.2015 (далі – договір-2), за яким ТОВ "Епіцентр" – страхувальник, ПрАТ "СК "Велтлінер" – перестрахувальник, ПАТ "СК "Прогрес-Фонд" – перестраховик.

Згідно умов договору-2, премія перестраховику складає 5 000,00 грн., яка перераховується перестрахувальником частинами: 5 000,00 грн. до 10.08.2015.

Предметом договору-2 є: майнові інтереси страхувальника, що не суперечить чинному закону, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом.

На вимогу суду, позивач надав до матеріалів справи договір факультативного перестрахування №001/15ф-2 (оригінал оглянутий в судовому засіданні).

Судом встановлено, що 25.08.2015 ПрАТ "СК "Велтлінер" проведено перерахування грошових коштів на рахунок відповідача: 06.08.2015 року на 5 тисяч гривень, та на загальну суму 43 189,00 грн. згідно платіжних доручень №98 від 25.08.2015 на суму 38 189,00 грн. та №97 від 25.08.2015 на суму 5 000,00 грн.

Як вбачається, з даних платіжних доручень, в графі призначення платежу значиться: "перестрахувальна премія зг. дог. фак. перестр. №001/15ф-2, без ПДВ", "перестрахувальна премія зг. дог. фак. перестр. №002/15ф-1 від 06.08.2015р., без ПДВ".

26.08.2015 позивач надіслав відповідачу лист №28/15 про повернення помилково перерахованих коштів, який повернувся з довідкою ф.20 "за закінченням встановленого строку зберігання".

Водночас, як зазначає позивач, відповідачем не вчинено жодних дій щодо повернення вказаних грошових коштів.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статті 16 Цивільного кодексу України, для захисту своїх прав особа може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту права, який передбачено законом, що регулює відносини сторін або договором між сторонами.

Приписами частини 1 статті 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з положенням частин 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України. цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.

Судом встановлено, що позивач здійснив перерахування коштів на рахунок відповідача, про що свідчать платіжні доручення №98 від 25.08.2015 на суму 38 189, 00 грн. та №97 від 25.08.2015 – 5 000,00 грн., та перерахував 5000 грн. 06.08.2015 року за платіжним дорученням №58 .

Частина 5 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

У письмових поясненнях, поданих 18.01.2016, представник позивача зазначив, що грошові кошти у розмірі 38 189,00 грн., перераховані позивачем відповідачу помилково без жодних правових підстав. При цьому, будь-яких договірних (недоговірних) відносин на момент здійснення переказу між позивачем та відповідачем не існувало та в подальшому не виникло, в тому числі не було укладено Договір №001/15ф-2 від 10.08.2015, який зазначений у призначенні платежу у платіжному дорученні № 98 від 25.08.2015.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статті 16 Цивільного кодексу України, для захисту своїх прав особа може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту права, який передбачено законом, що регулює відносини сторін або договором між сторонами.

Приписами частини 1 статті 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з положенням частин 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України. цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.

Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок іншої особи за відсутності положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України.

Згідно положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Позивач надав проект договору факультативного перестрахування №001/15ф-2 від 10.08.2015, який підписаний та скріплений печаткою лише позивача, однак не підписаний з боку відповідача.

Як встановлено судом, 25.08.2015 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Велтлінер" здійснило перерахування грошових коштів у розмірі 38 189,00 грн. зі свого рахунку № 26507014562539, на рахунок Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія 2Прогрес-Фонд" №26507003303, що підтверджується платіжним дорученням № 98 від 25.08.2015, призначенням платежу вказано – перестрахувальна премія зг. фак. перестр. №001/15ф-2.

Відповідач не спростував належними та допустимими доказами викладені позивачем у позові обставин щодо відсутності правових підстав для перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 38 189,00 грн. та факту помилкового перерахування позивачем вказаних грошових коштів, зокрема, відповідачем не надано суду доказів існування правових підстав перерахування і наявності будь-яких зобов'язань між сторонами, які могли виникнути на підставі статті 11 Цивільного кодексу України, в тому числі не надано суду доказів укладення Договору позики від 15.06.2015 (зокрема, копії вказаного договору підписаного з його боку), а також доказів, що на рахунок відповідача не були зараховані грошові кошти у розмірі 38 189,00 грн., перераховані позивачем за платіжним дорученням № 98 від 25.08.2015.

Позивачем також доведено належними доказами (банківська виписки з рахунку позивача за 06.08.2015) той факт, що кошти у розмірі 5 000,00 грн. були ним перераховані згідно договору факультативного перестрахування №002/15ф-1 від 06.08.2015 та повторно платіжним дорученням №97 від 25.08.2015 на суму 5 000,00 грн.

При дослідженні умов договору факультативного перестрахування №002/15ф-1 від 06.08.2015, судом встановлено, що у позивача був обов’язок з оплати перестрахувальної премії у розмірі 5 000,00 грн. до 10.08.2015, в той час, як ним помилково здійснено перерахування 5 000,00 грн. і 06.08.2015, і 25.08.2015, про що свідчать платіжне доручення №97 від 25.08.2015, банківські виписки за вказані дати.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами викладених позивачем у позові обставин щодо відсутності правових підстав для перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 38 189,00 грн. та 5 000,00 грн. та факту набуття відповідачем належного позивачу майна (грошових коштів у розмірі 38 189,00 грн., 5 000,00 грн.), за відсутності для цього будь-яких правових підстав, суд вважає позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 38 189,00 грн. (перераховані згідно платіжного доручення №98 від 25.08.2015) та 5 000,00 грн. (перераховані згідно платіжного доручення №97 від 25.08.2015) обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 зазначеного Закону).

Таким чином, з наведеного вбачається, що штрафні санкції за прострочення сплати грошових коштів можуть бути стягнуті саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Оскільки між сторонами спору відсутні договірні відносини, вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 024, 40 грн. є безпідставною та задоволенню не підлягає.

При цьому, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (п. 5.2 постанови пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013).

Таким чином, в задоволенні 3 % річних та інфляційних слід відмовити.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Як передбачено ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік», мінімальна заробітна плата у 2015 році становить у місячному розмірі з 1 січня 1218 гривень.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. згідно платіжного доручення №204 від 19.10.2015.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, підставою для повернення сплаченого судового збору є сплата судового збору в більшому розмірі, а тому судовий збір у розмірі 160,00 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Kеруючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст. 82, ст. 82-1, ст. 84, ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Прогрес-фонд" (04050, м. Київ, вулиця Глибочицька, будинок 17, літера "А", корпус 2, кімната 304, код ЄДРПОУ 30303336) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Велтлінер" (01601, м. Київ, площа Спортивна, будинок 3, офіс 10, код ЄДРПОУ 25285050) безпідставно отримані кошти у розмірі 43 189,00 грн. (сорок три тисячі сто вісімдесят дев’ять гривень 00 коп.) та 1 119, 26 грн. (одна тисяча сто дев’ятнадцять гривень 26 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Велтлінер" (01601, м. Київ, площа Спортивна, будинок 3, офіс 10, код ЄДРПОУ 25285050) з Державного бюджету України 160,00 грн. (сто шістдесят гривень 00 коп.) судового збору, сплаченого за платіжним дорученням №204 від 19.10.2015, що знаходиться в матеріалах справи №910/28474/15 господарського суду міста Києва.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.01.2016

Суддя І.В.Усатенко