Постанова № 55217466, 19.01.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2016 р. Справа № 920/1239/15

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Гетьмана Р.А., судді Пуль О.А.,

при секретарі Катренко І.С.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 - за довіреністю від 12.03.2015р.;

від відповідача - не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Суми

на рішення господарського суду Сумської області від 06.10.2015р.

у справі № 920/1239/15

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Суми,

до відповідача: Фермерського господарства "Апіс", Сумська область, с.Іванівка,

про стягнення 65852,53грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 06.10.2015р. у справі № 920/1239/15 (суддя Резніченко О.Ю.) відмовлено у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Фермерського господарства "Апіс" про стягнення 65852,53грн.

Рішення суду з посиланням на статті 509,525,549,598,599,601,604-609,627 ЦК України мотивоване тим, що умовами договору поставки товару на умовах товарного кредиту від 02.04.2014р. №060289-24/04 передбачено надсилання постачальником (позивачем у справі) акту на позитивну/ від'ємну курсову різницю, проте наявний в матеріалах справи фіскальний чек та опис вкладення не є належними доказами його направлення та отримання, оскільки фіскальний чек підтверджує лише факт надання послуг поштового зв'язку, а в описі вкладення не зазначено адреси та поштового індексу отримувача та з нього не вбачається який саме акт (№, дата) надісланий, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про недоведеність надання відповідачу акту про курсову різницю. Також місцевий господарський суд зазначив, що належним повідомленням відповідача про складання акту про курсову різницю є не лише направлення акту позивачем на адресу відповідача, а й факт його отримання відповідачем. Крім того, суд зазначив про безпідставність стягнення 3% річних, визначених статтею 625 ЦК України, оскільки сторони у п.7.5 договору самостійно визначили інший розмір відсотків річних, а саме: 32%.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 06.10.2015р. у справі № 920/1239/15 та прийняти нове рішення, яким стягнути з Фермерського господарства "Апіс" на користь ФОП ОСОБА_2 3 % річних у сумі 2798,52грн., 32% річних у розмірі 29850,88грн, пеню у сумі 33203,23грн, 1827,00грн. судового збору за подання позовної заяви та 2009,70грн. за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник вказує на те, що обов'язок боржника виконати оплату товару не поставлений в залежність від обов'язку постачальника направити боржнику акт, а отже договором не встановлено виникнення обов'язку щодо сплати неустойки або процентів від факту отримання боржником акту про курсову різницю. Крім того, зазначає, що умовами договору встановлена конкретна дата оплати товару, у тому числі й щодо сплати курсової різниці - 10.11.2014р. Також зазначає, що Харківським апеляційним господарським судом у постанові від 25.06.2015р. у справі № 920/2042/14 встановлено факт відправлення відповідачеві акту про курсову різницю 17.01.2015р. та отримання його відповідачем, про що останній зазначив у судовому засіданні.

Відзивом на апеляційну скаргу від 01.12.2015р. Фермерське господарство "Апіс" заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить рішення місцевого господарського суду від 06.10.2015р. у справі №920/1239/15 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що: по-перше, всі спори між сторонами щодо виконання умов договору поставки товару на умовах товарного кредиту від 02.04.2014р. №060289-24/04 вирішені при розгляді справи №920/2042/14 та з прийняттям Вищим господарським судом України постанови від 25.06.2015р. у справі №920/2042/14 між сторонами припинились договірні відносини; по-друге, відповідач вважає, що вимогами чинного законодавства не передбачено можливості нарахування пені та річних на курсову різницю, та, по-третє, позивачем не було направлено на адресу відповідача акту про курсову різницю в день проведення повного розрахунку за спірним договором, обов'язок з направлення якого встановлений п.2.7 договору (а.с.91-94).

07.12.2015р. позивачем наданий суду апеляційної інстанції розрахунок позовних вимог з урахуванням дати отримання відповідачем акту про курсову різницю, а саме: з 22.01.2015р., про що зазначено ФГ «Апіс» у мотивованих запереченнях від 23.01.2015р. (а.с.85, 104,105).

Розпорядженням секретаря судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 05.11.2015р. у зв'язку з відрядженням судді Лакізи В.В. для розгляду справи №920/1239/15 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Гетьмана Р.А., судді Пуль О.А. (а.с.87).

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення господарського суду Сумської області від 06.10.2015р. у справі №920/1239/15 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити з підстав, зазначених в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях.

Відповідач у справі належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка сторін не була визнана судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

02.04.2014р. між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (постачальником) та Фермерським господарством «Апіс» (покупцем) укладений договір № 060289-24/04, п. 1.1 якого встановлено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість (ціну), сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Відповідно до п.2.1 цього договору вартість товару (в т.ч. знижки до вартості (ціни) товару) та відсотків за користування товарним кредитом (ціна договору) вказана в додатках до договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатках. Ціну договору становить вартість (ціна) товару та сума належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом.

Згідно з 2.2 договору сторони встановили, що протягом строку дії договору, грошові зобов'язання покупця існують і підлягають сплаті у національній валюті України - гривні. Сума у гривні, що підлягає до сплати покупцем, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору, на курс продажу відповідної іноземної валюти, встановлений Національним банком України на день фактичної оплати відповідачем ціни договору (її неоплаченої частини). Сторони також вирішили, що в разі зменшення курсу іноземної валюти на момент фактичної оплати відповідачем зобов'язань за договором, то ціна договору (її неоплачена частина) залишається незмінною.

Пунктами 2.3, 2.4, 2.6 цього договору встановлено, що товар (його вартість), отриманий покупцем у власність на умовах відстрочення кінцевого розрахунку, визначається товарним кредитом. За користування товарним кредитом, покупець сплачує на користь постачальника відсотки. Строк користування товарним кредитом починається з дня, наступного за днем отримання товару покупцем та закінчується днем повного виконання грошових зобов'язань. Відсотки за користування товарним кредитом нараховуються постачальником на вартість фактично відвантаженого покупцю товару починаючи з 31 дня від дати відвантаження товару, якщо інше не передбачено додатками до договору. Розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за користування товарним кредитом, встановлений у відповідних додатках до цього договору.

Відповідно до п. 2.7 договору до вартості (ціни) товару додатково також включається позитивна/від'ємна різниця між гривневою вартістю товару на день фактичної оплати проведення покупцем оплати і гривневою вартістю товару, що вказана в додатках до договору, розрахована відповідно до п.2.2 договору. На таку позитивну/від'ємну різницю, в день здійснення покупцем оплати, постачальником складається акт та надсилається на адресу покупця в порядку, передбаченому п. 2.4 договору.

У пунктах 7.3-7.4 договору встановлено, що покупець: за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом, сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення; за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом на вимогу позивача сплачує йому штраф у розмірі 10% від суми невиконаного грошового зобов'язання; у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом, сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування коштами в розмірі 32% річних з простроченої суми.

Згідно із п.7.6 цього договору нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання здійснюється за весь період прострочення без обмеження будь-яким строком.

У додатку 1 до договору від 02.04.2014р. №060289-02/04 сторони договору визначили графік оплати, згідно з яким покупець сплачує 48700грн. (20% ціни товару) - до 10.04.2014р. та 194800грн. (80% ціни товару) - до 10.11.2014р. (а.с.26).

У зв'язку з несвоєчасним виконанням умов договору 02.04.2014р. ФОП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Фермерського господарства 158406,66грн. боргу, 35320грн. штрафу, 3610,80грн. пені за період з 11.11.2014р. по 08.12.2014р., 4849,44грн. 32% річних за період з 11.11.2014р. по 14.11.2014р. (а.с.34-38).

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.01.2015 у справі №920/2042/14 позов задоволено частково; стягнуто з Фермерського господарства «Апіс» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 565 грн. 72 коп. пені, 683 грн. 13 коп. 32% річних, 19480 грн. штрафу; в іншій частині позову відмовлено. У рішенні місцевого господарського суду зазначено, що вимога про сплату боргу (курсової різниці) у розмірі 194800грн. направлена відповідачеві 19.11.2014р., тобто після фактичної оплати боргу, проте зміна ціни договору після фактичного виконання господарського зобов'язання не допускається. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не був дотриманий порядок перерахунку та повідомлення відповідача про курсову різницю між гривневою вартістю товару в еквіваленті до долара США на день фактичної оплати, проведеної покупцем, а вимога направлена після сплати боргу, то позовні вимоги в частині стягнення курсової різниці у розмірі 158406,66грн. є необґрунтованими.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015р. у справі №920/2042/14 частково задоволено апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2; скасовано рішення господарського суду Сумської області від 12.01. 2015р. у справі №920/2042/14 в частині відмови в задоволені позову про стягнення 15840,66 грн. штрафу, 3045,08 грн. пені, 4166,31 грн. 32 % відсотка річних та 158406,66 грн. заборгованості та прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Фермерського господарства "Апіс" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 15840,66 грн. штрафу, 3045,08 грн. пені, 4166,31 грн. 32 % відсотка річних, 158406,66 грн. заборгованості; в іншій частині рішення залишено без змін (а.с.15-19).

Постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2015р. частково задоволено касаційну скаргу Фермерського господарства "Апіс"; скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015р. у справі № 920/2042/14 в частині скасування рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2015р. та прийняття нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 15840,66 грн. штрафу, 3045,08 грн. пені, 4166,31 грн. 32% річних, у цій частині залишено без зміни рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2015р. у справі № 920/2042/14; скасовано рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2015р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у справі № 920/2042/14 в частині присудження до стягнення 565,72 грн. пені, 683,13 грн. 32 % річних, 19480,00 грн. штрафу та прийнято у цій частині прийняти нове рішення, яким у позові відмовлено; в решті постанову залишено без зміни (а.с.10-14).

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що стягнення боргу у сумі 158406,66грн., яку складає курсова різниця, є захистом наявного у позивача права на її отримання у судовому порядку. Крім того, суд зазначив, що станом на момент звернення позивача ФОП ОСОБА_2 до суду, останнім не було направлено на адресу відповідача акт про курсову різницю, обов'язок з направлення якого встановлений у п.2.7 цього договору, і який є підставою для виконання відповідачем грошового зобов'язання з її оплати, з огляду на що дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу, 32% річних та пені на курсову різницю.

Стягнута в судовому порядку сума боргу у вигляді курсової різниці в сумі 158406,66грн. сплачена відповідачем 12.06.2015р. - у сумі 23883,42грн., 19.06.2015р. - у сумі 134523,24грн.

29.07.2015р. ФОП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з ФГ «Апіс» 2798,52грн.3% річних, 29850,88грн. 32% річних та 33203,23грн. пені за період з 14.11.2014р. по 12.06.2015р. (а.с.3-5)

Рішенням господарського суду Сумської області від 06.10.2015р. у справі № 920/1239/15 в задоволенні позову відмовлено з підстав, викладених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є стягнення пені, 3% річних, 32% річних, нарахованих на суму заборгованості, яка виникла на підставі договору від 02.04.2014р. № 060289-24/04.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, які у певних умовах ставляться. Дана норма кореспондується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пунктом 7.3 договору від 02.04.2014р. №060289-02/04 встановлено, що покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Згідно із п.7.6 цього договору нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання здійснюється за весь період прострочення без обмеження будь-яким строком.

У пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015р. у справі №920/2042/14 частково задоволено апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2; скасовано рішення господарського суду Сумської області від 12.01. 2015р. у справі №920/2042/14 в частині відмови в задоволені позову про стягнення 15840,66 грн. штрафу, 3045,08 грн. пені, 4166,31 грн. 32 % відсотка річних та 158406,66 грн. заборгованості та прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Фермерського господарства "Апіс" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 15840,66 грн. штрафу, 3045,08 грн. пені, 4166,31 грн. 32 % відсотка річних, 158406,66 грн. заборгованості; в іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2015р. частково задоволено касаційну скаргу Фермерського господарства "Апіс"; скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015р. у справі № 920/2042/14 в частині скасування рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2015р. та прийняття нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 15840,66 грн. штрафу, 3045,08 грн. пені, 4166,31 грн. 32% річних, у цій частині залишено без зміни рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2015р. у справі № 920/2042/14; скасовано рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2015р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у справі № 920/2042/14 в частині присудження до стягнення 565,72 грн. пені, 683,13 грн. 32 % річних, 19480,00 грн. штрафу та прийнято у цій частині прийняти нове рішення, яким у позові відмовлено; в решті постанову залишено без зміни (а.с.10-14).

Вищий господарський суд України при здійсненні перегляду рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції у справі №920/2042/14 за позовом ФОП ОСОБА_2 до ФГ «Апіс» про стягнення суми боргу за порушення грошових зобов'язань за договором від 02.04.2014р. №060289-02/04 та 32% річних, пені та штрафу за порушення строків виконання грошових зобов'язань зазначив, що станом на момент звернення позивача до суду ним не було направлено на адресу відповідача акт про курсову різницю, обов'язок з направлення якого встановлений у п.2.7 цього договору, і який є підставою для виконання відповідачем грошового зобов'язання з її оплати, з огляду на що визначив, що позовні вимоги в частині стягнення нарахованих позивачем сум штрафу,32% річних та пені на суму курсової різниці є необґрунтованими.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що стягнення боргу у сумі 158406,66грн., який складає курсова різниця є захистом наявного у позивача права на її отримання у судовому порядку.

Відповідно до п. 2.7 договору від 02.04.2014р. №0602/89-02/04 до вартості (ціни) товару додатково також включається позитивна/від'ємна різниця між гривневою вартістю товару на день фактичної оплати проведення покупцем оплати і гривневою вартістю товару, що вказана в додатках до договору, розрахована відповідно до п.2.2 договору. На таку позитивну/від'ємну різницю, в день здійснення покупцем оплати, постачальником складається акт та надсилається на адресу покупця в порядку, передбаченому п. 2.4 Договору.

Позивачем, в підтвердження факту надіслання відповідачеві акту визначення курсової різниці надано фіскальний чек та опис вкладення поштового відправлення (а.с.30).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про поштовий зв'язок» оператори надають користувачам послуги поштового зв'язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв'язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості. У договорі про надання послуг поштового зв'язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов'язково зазначаються найменування оператора та об'єкта поштового зв'язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.

У пункті 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. N270, зазначено, що поштове відправлення з оголошеною цінністю - реєстровані лист, бандероль, посилка, прямий контейнер, які приймаються для пересилання з оцінкою вартості вкладення, визначеною відправником; розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Зміст касового чеку та перелік його необхідних реквізитів визначений у п.п.3.1, 3.2 розділу 3 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 № 614, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001р. за N 105/5296

З наданого позивачем фіскального чеку вбачається, що оператором поштового зв'язку надані послуги з пересилання поштового відправлення з оголошеною цінністю СФГ «Апіс».

Згідно із п.п.19,61 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. N270, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Позивачем також надано опис вкладення до цінного листа, у якому визначений документ, який направлено, а саме акт визначення курсової різниці.

Таким чином, з наданого ФОП ОСОБА_2 фіскального чеку та опису вкладення до цінного листа вбачається, що 17.01.2015р. СФГ «Апіс» направлено акт визначення курсової різниці.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про те, що фіскальний чек та опис вкладення до цінного листа, є неналежними доказами в підтвердження факту складання та направлення акту про курсову різницю.

Вищий господарський суд України у постанові від 25.06.2015р. у справі №920/2042/14 зазначив, що підставою для виконання грошових зобов'язань по договору від 02.04.2014р. №060289-02/04 щодо сплати курсової різниці відповідачем є акт про курсову різницю, обов'язок з направлення якого встановлений у п.2.7 цього договору.

З матеріалів справи, а саме з фіскального чеку та опису вкладення до цінного листа (а.с.30) вбачається, що позивачем 17.01.2015р. надіслано на адресу відповідача акт визначення курсової різниці.

Пунктом 1 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013р. N 958 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 р. за N 173/24950, визначені нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 23.01.2015р. надіслано позивачеві заперечення на акт визначення курсової різниці вартості товару згідно договору поставки на умовах товарного кредиту від 02.04.2014р. №060289-02/04, у якому зазначено, що 22.01.2015р. ФГ «Апіс» отримано від ФОП ОСОБА_2 акт визначення курсової різниці вартості товару згідно договору поставки на умовах товарного кредиту від 02.04.2014р., який надісланий позивачем 17.01.2014р. Крім того, вказує на те, ФГ «Апіс» відмовляється від підписання акту, оскільки вважає, що станом на 23.01.2015р. ним виконані зобов'язання за договором від 02.04.2014р. у повному обсязі (а.с.85).

З урахуванням встановлених Нормативів та нормативних строків пересилання поштових відправлень та наявного в матеріалах справи листа відповідача від 23.01.2015р. №28, у якому він зазначає про отримання акту про курсову різницю 22.01.2015р. (тобто до прийняття судом касаційної інстанції постанови у справі №920/2042/14) ФГ «Апіс» зобов'язано було здійснити оплату курсової різниці саме 22.01.2015р., а отже суд апеляційної інстанції з урахуванням висновків Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 25.06.2015р. у справі №920/2042/14 щодо підстав нарахування пені на курсову різницю, дійшов висновку, що початком строку нарахування пені слід вважати саме 22.01.2015р.

З урахуванням викладеного вимоги позивача в частині стягнення пені за період з 27.01.2015р. по 18.06.2015р. є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ФОП ОСОБА_2 у позовній заяві просить стягнути з ФГ «Апіс» пеню у розмірі 33203,23грн. за період з 27.01.2015р. по 19.06.2015р.

У пункті 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що повну оплату суми боргу (курсової різниці) позивачем проведено 19.06.2015р., а отже цей день не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Здійснивши перерахунок пені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем неправильно визначені періоди її нарахування, однак дана обставина не вплинула на її розмір, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 33203,23грн. підлягають задоволенню у повному обсязі, однак за період з 27.01.2015р. по 18.06.2015р. (останній день прострочення) з урахуванням оплат, здійснених ФГ «Апіс» 12.06.2015р. у сумі 23883,42грн. та 19.06.2015р. у сумі 134523,24грн.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування трьох процентів річних входять до складу грошових зобов'язань і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторів.

Нарахування трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнових прав та інтересів, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно він вини боржника.

За приписами статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування чужими коштами на підставі статті 536ЦК України.

Верховний Суд України в аналізі практики застосування статті 625 ЦК України в цивільному судочинстві зазначив, що під час вирішення господарського спорів про стягнення процентів річних суд повинен визначити, чи позивач вимагає сплати процентів за користування грошовими коштами, що були надані як позика, кредит, банківський вклад, чи зміст вимоги полягає в застосуванні відповідальності за порушення грошових зобов'язань (ст.625 ЦК України).

У пунктах 6.1 -6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 29.05.2013р. у справі №6-39цс13.

Пунктом 2.4 договору від 02.04.2014р. №060289-02/04 встановлено, що відсотки за користування товарним кредитом нараховуються постачальником на вартість фактично відвантаженого покупцю товару, починаючи з 31 дня від дати відвантаження товару, якщо інше не передбачено додатками до договору.

Розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за користування товарним кредитом встановлений у відповідних додатках до цього договору (п.2.6 договору).

У додатку до договору від 02.04.2014р. №060289-02/04 визначений розмір процентів на рівні нуля за користування товарним кредитом у сумі 48700грн. (до 10.04.2014р.) та у розмірі 1% - за користування товарним кредитом у сумі 194800грн. (до 10.11.2014р.), проте проценти за користування грошовими коштами у вигляді курсової різниці умовами договору, у тому числі цим додатком до договору, не встановлено, а отже колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав нарахування процентів за користування чужими коштами на підставі статті 536 ЦК України.

Згідно із п.7.4 договору від 02.04.2014р. №060289-02/04 покупець - ФГ «Апіс» у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом, сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування коштами в розмірі 32% річних з простроченої суми.

Таким чином, сторони з урахуванням вимог статей 6,627 ЦК України у договорі від 02.04.2014р. №060289-02/04 збільшили розмір процентів за користування чужими коштами з 3% до 32% річних, що відповідає приписам статті 625 ЦК України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що п.7.4 договору від 02.04.2014р. №060289-02/04 визначені проценти річних у розмірі 32%, що відповідає приписам статті 625 ЦК України, а отже позовні вимоги в частині стягнення 32% річних з урахуванням порядку їх нарахування, визначеного п.1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 за період з 22.01.2015р. (дата отримання акту про курсову різницю) по 11.06.2015р., нарахованих на суму заборгованості у розмірі 158406,66грн. у сумі 19581,67грн. та за період з 12.06.2015р. по 18.06.2015р., нарахованих на суму заборгованості у розмірі 134523,24грн., у сумі 825,57грн. є обґрунтованими.

Як зазначено вище, постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2015р. у справі №920/2042/14 частково задоволено касаційну скаргу Фермерського господарства "Апіс"; скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015р. у справі № 920/2042/14 в частині скасування рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2015р. та прийняття нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 15840,66 грн. штрафу, 3045,08 грн. пені, 4166,31 грн. 32% річних, у цій частині залишено без зміни рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2015р. у справі № 920/2042/14; скасовано рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2015р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у справі № 920/2042/14 в частині присудження до стягнення 565,72 грн. пені, 683,13 грн. 32 % річних, 19480,00 грн. штрафу та прийнято у цій частині прийняти нове рішення, яким у позові відмовлено; в решті постанову залишено без зміни (а.с.10-14).

Судом касаційної інстанції встановлено, що станом на момент звернення позивача ФОП ОСОБА_2 до суду (09.12.2014р.), останнім не було направлено на адресу відповідача акт про курсову різницю, обов'язок з направлення якого встановлений у п.2.7 цього договору, і який є підставою для виконання відповідачем грошового зобов'язання з її оплати, з огляду на що дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу, 32% річних та пені за період з 11.11.2014р. по 08.12.2014р. на курсову різницю.

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. N18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиційне значення для господарського суду має й вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, якщо господарський суд розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльність особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, і лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 80 ГПК України Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

У пункті 4.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. N18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини другої статті 80 ГПК можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

Встановивши факт вирішення господарського спору між позивачем та відповідачем щодо стягнення 32% річних за період з 14.11.2014р. по 08.12.2014р. нарахованих на курсову різницю з підстав несвоєчасного виконання грошових зобов'язань та набрання законної сили постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2015р. у справі №920/2042/14, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 32% річних у сумі 3471,93грн. за період з 14.11.2014р. по 08.12.2014р.

В частині стягнення 9324,06грн. 32% річних за період з 09.12.2014р. по 21.01.2015р. суд апеляційної інстанції, з урахуванням висновків Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 25.06.2015р. у справі №920/2042/14, дійшов висновку про відмову у їх задоволенні з підстав отримання ФГ «Апіс» акту про курсову різницю лише 22.01.2015р., який є підставою для виконання відповідачем ФГ «Апіс» грошових зобов'язань з її оплати, а отже і строк нарахування річних починається з 22.01.2015р., а не з 14.11.2014р., як зазначив позивач.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Сумської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи, проте не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення місцевого господарського суду від 06.10.2015р. у справі №920/1239/15 слід скасувати через неправильне застосування норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким позов Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково, стягнути з Фермерського господарства «Апіс» на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 33203,23грн. пені та 20407,23грн. 32% річних. Припинити провадження у справі в частині стягнення 3471,93грн. 32% річних. В решті позову слід відмовити.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п.2 ст.103, п.п.3,4 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2, м. Суми задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Полтавської області від 06.10.2015р. у справі № 920/1239/15 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов ОСОБА_2, м. Суми задовольнити частково.

4.Стягнути з Фермерського господарства "Апіс" (вул. Гоголя, 79, с. Іванівка, В-Писарівський район, Сумська область, 42839, код 22978083) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 33203,23 пені, 20407,23грн. 32% річних, 1487,36грн. судового збору за подання позовної заяви.

5.Припинити провадження у справі в частині стягнення 3471,93грн. 32% річних.

6.В решті вимог у задоволенні позову відмовити.

7.Стягнути з Фермерського господарства "Апіс" (вул. Гоголя, 79, с. Іванівка, В-Писарівський район, Сумська область, 42839, код 22978083) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1636,10 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Доручити господарському суду Сумської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений та підписаний 25.01.2016р.

Головуючий суддя Бородіна Л.І.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Пуль О.А.