Постанова № 55215170, 14.01.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2016 р. Справа № 805/2729/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

ухвалено у нарадчій кімнаті

Донецький окружний адміністративний суд в складі: головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до Маріупольської обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про скасування податкової вимоги від 01 вересня 2014 року №4200-25,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Маріупольської обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкової вимоги від 01 вересня 2014 року №4200-25 /а.с.4-7/.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12 червня 2009 року між ним, а також ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - орендарями, та Маріупольською міською радою - орендодавцем, був укладений договір оренди земельної ділянки, предметом якого є земельна ділянка за цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування адміністративно-комерційного будинку, яка знаходиться в м. Маріуполь по вул. Карпинського, 80. Договір укладено терміном на 10 років - до 23.12.2018 р. Позивач вказує на те, що між ним, ОСОБА_2 з однієї сторони, та ОСОБА_5, з другої сторони укладено договір дарування 67/200 частини нежитлової будівлі №80 по вул. Карпинського в м. Маріуполі, а тому позивач не є власником цього майна і не повинен виконувати зобовязання по сплаті орендної плати за договором оренди земельної ділянки, а відтак підстави для нарахування орендної плати відсутні. Вважає, що спірна податкова вимога відповідача про сплату податкового боргу у розмірі 6395,49грн. прийнята без достатніх правових підстав, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню /а.с.4-7/.

В запереченнях на позовну заяву, викладеним письмово, представник відповідача вказав на її безпідставність та зазначив, що згідно п.288.1 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Відповідно до ст.651, 652 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, а також істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору, тому вважає що нарахування орендної плати за землю по діючому договору оренди є правомірним, у звязку з чим просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. /а.с.65-68/.

Представник позивача у судове засідання не зявився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи у письмовому провадженні /а.с.91-92/.

Представник відповідача судове засідання не зявився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи у письмовому провадженні /а.с.55/.

Відповідно до приписів ч.2 ч.4 ст.128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач фізична особа ОСОБА_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

12 червня 2009 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Маріупольською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки. Згідно умов даного договору Маріупольська міська рада згідно до рішення від 23.12.2008 року №5/26-4869 надає, а орендарі приймають в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,1313 га по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області, у тому числі обєкт нерухомого майна: адміністративну будівлю, яка знаходиться на земельній ділянці. Строк дії договору до 23 грудня 2018 року /а.с.10-11/.

25 листопада 2009 року, інші сторони по договору оренди земельної ділянки по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 уклали договір дарування, згідно якого 67/200 частини нежитлової будівлі по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької - області перейшло ОСОБА_6 /а.с. 17-18/.

27 грудня 2011 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 з однієї сторони, та ОСОБА_5, з другої сторони, був укладений договір дарування частини нежитлової будівлі, згідно якого 67/200 частини нежитлової будівлі по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області перейшло ОСОБА_5 /а.с. 17-18/, який, в свою чергу, продав 16/200 частини нежитлової будівлі по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області ОСОБА_7 та Приватному підприємству «Бастіон-плюс» (ЄДРПОУ 33012479) в особі директора ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу від 19.04.2013 року №625, а 32/200 частини нежитлової будівлі по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області продав ОСОБА_7 та ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу від 23.04.2013 року №646.( ар.с. 41-43).

01 квітня 2015 року приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу засвідчено заяву ОСОБА_1, згідно якої останній повідомив про відмову від права користування земельною ділянкою, загальною площею 0,1313га у звязку з переходом права власності на 67/200 частини нежитлової будівлі яка розташована по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької (ар.с.10)

06 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу засвідчено заяву ОСОБА_5 , згідно якої останній повідомив про відмову від права користування земельною ділянкою, загальною площею 0,1313га у звязку з переходом права власності на 16/200 частини нежитлової будівлі яка розташована по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької (ар.с.14-15)

06 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу засвідчено заяву ОСОБА_5 , згідно якої останній повідомив про відмову від права користування земельною ділянкою, загальною площею 0,1313га у звязку з переходом права власності на 32/200 частини нежитлової будівлі яка розташована по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької (ар.с.15)

21 квітня 2015 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до Маріупольської міської ради з заявою про припинення строку оренди земельної ділянки по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області шляхом розірвання договору оренди земельної ділянки від 12.06.2009р. в частині обслуговування та експлуатації 67/200 частини нежитлової будівлі № 80 по вулиці Карпинського в м. Маріуполі Донецької області (а.с.20).

26 травня 2015 року Маріупольська міська рада надала відповідь за №16-277-03, в якій зазначено, що питання позивача розглянуто і для його вирішення всім орендарям земельної ділянки по вул. Карпинського, 80 в м. Маріуполі Донецької області необхідно звернутися до Центру адміністративних послуг «Діалог» Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради з клопотанням щодо поділу земельної ділянки (а.с. 21).

Позивач ті інші орендарі звернулись з позовом до Жовтневого районного суду м. Маріуполя про розірвання договору оренди земельної ділянки. У ході розгляду справи Жовтневим районним судом м. Маріуполя прийнята ухвала, відповідно до якої справа передана за підсудністю до Іллічівського районного суду м. Маріуполя.

02 жовтня 2015 року Іллічівський районний суд м. Маріуполя виніс рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 до Маріупольської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладений 12 червня 2009р. /а.с. 81-84/.

02 червня 2015 року під час розгляду адміністративної справи №805/1702/15-а за позовом Маріупольської обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати з фізичних осіб позивачу стало відомо про прийняття податкової вимоги Маріупольською обєднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 01 вересня 2014 року №4200-25 про сплату податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобовязаннями станом на 31.08.2014 року у сумі 6848,73грн.(ар.с.72)

Спірна податкова вимога позивачем не була отримана, про що свідчить копія поштового конверта, що була повернута на адресу податкового органу, надана відповідачем /а.с.71/.

Позивач не погодився із зазначеною податковою вимогою та звернувся до суду за її оскарженням.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникли у даному спорі регулюються Податковим кодексом України.

Так, згідно пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

У пункті 9.1 статті 9 Податкового кодексу України закріплено, що плата за землю належить до загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що земельний податок обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Одночасно, підпунктами 14.1.73 та 14.1.74 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди; земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.

Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

У статті 270 Податкового кодексу України зазначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обовязковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, відповідно до підпункту 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України.

Відповідно до пункту 286.5 стаття 286 Податкового кодексу нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Системно проаналізувавши наведені вище норми, суд дійшов висновку, що саме факт укладання договору оренди земельної ділянки породжує виникнення податкових зобовязань у сторони договору протягом всього часу його дії.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 жовтня 2015 року Іллічівський районний суд м. Маріуполя виніс рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 до Маріупольської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Однак, суд зазначає, що факт розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 12 червня 2009 року між ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 та Маріупольською міською радою не звільняє позивача від сплати орендної плати за землю до моменту розірвання договору, оскільки договір було розірвано рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 02 жовтня 2015 року, а обовязки по орендній платі вже існували у позивача на час прийняття оскаржуваної податкової вимоги .

Разом з тим, суд зазначає наступне.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введене в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочате проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року №1669-VII.

Абзацом 2 статті 1 зазначеного Закону визначено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014.

Разом з тим, Кабінетом міністрів України 02 грудня 2015 року прийнято розпорядження №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно вказаного Переліку місто Маріуполь Донецької області віднесене до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.

Відповідно до частини 2-3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону

Згідно з абзацом 1 статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України «Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України».

На час вирішення справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався, тобто, період проведення АТО триває.

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. Відповідно до частини 3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» даного Закону закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Так, відповідно до ст. 6 Закону України №1669 передбачено, що під час проведення антитерористичної операції звільняються суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Статтею 7 вищезазначеного закону передбачено скасування на період проведення антитерористичної операції орендної плати за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Крім того, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року по адміністративній справі №805/4222/15-а скасовано податкове повідомлення рішення Маріупольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області № 28-15 від 24.04.2014 року якимТелешку ОСОБА_10 визначено суму податкового зобовязання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 12 670,71 грн./а.с.101-103/.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи всі обставини справи, надані суду докази, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність прийнятої ним податкової вимоги про сплату суми податкового боргу.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 6 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обовязків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 та п. 56.21 ст. 56 ПК України, а навпаки існують достатні передумови для прийняття рішення на користь платника.

Відповідно до вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд застосовує верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає за необхідне скасувати вимогу Маріупольської обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 01 вересня 2014 року №4200-25 про сплату податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобовязаннями у сумі 6848,73грн.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольської обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області суму сплаченого судового збору відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольської обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкової вимоги від 01 вересня 2014 року №4200-25 - задовольнити.

Скасувати податкову вимогу Маріупольської обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 01 вересня 2014 року №4200-25 про сплату податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобовязаннями станом на 31.08.2014 року у сумі 6848,73грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 183,20(сто вісімдесят три гривні двадцять копійок)грн. за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольської обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 14 січня 2016 року.

Повний текст постанови складено та підписано 19 січня 2016 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Троянова О.В.