Рішення № 55214340, 21.01.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/4569/15-ц Провадження № 22-ц/795/64/2016 Головуючий у I інстанції: Коверзнев В. О.Категорія: цивільна Доповідач: Кузюра Л. В.

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я

21 січня 2016 року м. Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

Головуючого судді Кузюри Л.В.,

Суддів: Позігуна М.І., Харечко Л.К.,

При секретарі: Шкарупі Ю.В.,

За участю: ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом виселення, та зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним,

У С Т А Н О В И В :

У травні 2015 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом їх виселення із зазначеної квартири.

Позовні вимоги мотивував тим, що він є власником квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.11.2013 року після смерті батька ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.11.2013 року недійсним з тих підстав, що вона та її чоловік є власниками спірної квартири, що підтверджується договором купівлі-продажу від 30.10.2007 року, який наразі є чинним.

Крім того, позивач зазначала, що ухвалою Деснянського районного суду міста Чернігова від 06.07.2011 року було скасовано рішення суду від 06.06.2008 року, яким спадкодавцю ОСОБА_7 було визначено додатковий строк для прийняття спадщини, а тому в силу статті 1301 Цивільного кодексу України, свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім'я ОСОБА_6, є недійсним.

У вересні .2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулись до ОСОБА_6 ще з однією зустрічною позовною заявою, в якій додатково було зазначено в якості підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.11.2013 року - порушення нотаріусом вимог статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних і безпритульних дітей». Позивачі посилались на те, що на час видання ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_5 була неповнолітньою, що унеможливлювало оформлення в нотаріальному порядку ОСОБА_6 права на спадщину без відповідного дозволу органу опіки і піклування.

В процесі розгляду даної справи, 14 серпня 2015 року від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (а. с. 63, 64) було подано заяви про заміну в порядку процесуального правонаступництва особи позивача ОСОБА_6 на ОСОБА_4 у зв"язку з тим, що за договором купівлі-продажу від 17.07.2015 року ОСОБА_4 придбав спірну квартиру у ОСОБА_6 та зареєстрував своє право власності.

Протокольною ухвалою суду від 14.08.2015 року в порядку процесуального правонаступництва було залучено ОСОБА_4 до участі у справі в якості позивача замість ОСОБА_6, у зв"язку із заміною особи власника спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу (а.с.84 зворот). З наведеної дати ОСОБА_6 у даній цивільній справі виступав лише відповідачем за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_1, а згодом також і - ОСОБА_5

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом виселення задоволено, виселено ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати зазначене рішення суду, посилаючись на те, що судом першої інстанції були допущені порушення норм процесуального і матеріального права, внаслідок чого судом було ухвалено незаконне рішення. Зокрема, вона стверджувала, що судом першої інстанції не було надіслано додатки до зустрічного позову, приєднані нею, ОСОБА_6 та ОСОБА_4, видалившись до нарадчої кімнати 10.11.2015 року до 08 години наступного дня, суддя порушив таємницю нарадчої кімнати, оскільки залишив приміщення суду в нічний період доби. ОСОБА_1 стверджувала, що судом першої інстанції не було розглянуто її заяву про залучення до участі у справі в якості третьої особи нотаріуса, вказаний документ відсутній і в матеріалах справи, незважаючи на те, що його було подано у письмовому вигляді. Клопотання про вилучення спадкової справи щодо майна ОСОБА_7 було безпідставно відхилено судом.

На переконання ОСОБА_1, судом першої інстанції безпідставно не було взято до уваги ту обставину, що на час видання ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_5 була неповнолітньою, що унеможливлювало оформлення в нотаріальному порядку ОСОБА_6 права на спадщину без відповідного дозволу органу опіки і піклування у відповідності з вимогами ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних і безпритульних дітей».

Судом першої інстанції не було враховано також положення ст. 109 ЖК України відносно того, що за приписами зазначеної правової норми виселення громадян із займаного жилого приміщення має відбуватись з одночасним наданням іншого жилого приміщення, оскільки постановленим рішення відповідачів було виселено без надання іншого жилого приміщення.

Наведений висновок було постановлено судом з порушенням ст. 204 ЦК України, оскільки право відповідачів на проживання у спірній квартирі виникло, за доводами апеляційної скарги, на підставі договору купівлі-продажу, який наразі є чинним, правомірним, адже його недійсність прямо не встановлено в законі , а також не було визнано в судовому порядку.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, інших учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом першої інстанції було встановлено, що 30.10.2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу, на підставі якого придбали у власність квартиру АДРЕСА_1 ( а. с. 37, 38).

У подальшому, рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 30.03.2010 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 09 липня 2010 року, право власності на вказану квартиру було визнано за ОСОБА_7 і цим же рішенням суду зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звільнити квартиру та передати її власнику ОСОБА_7 (справа № 2-181/10, т.1, а. с. 114-117, 189-192 оглянута в судовому засіданні).

Ухвалюючи вказані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_7 має право на зазначену квартиру в порядку спадкування майна ОСОБА_9 за заповітом, виходячи з того, що заповіт ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10, складений пізніше, ніж заповіт на користь ОСОБА_7, було визнано недійсним рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 26.12.2008 року, яке було залишено без зміни ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 07.05.2009 року. Зважаючи на те, що ОСОБА_10 на час вирішення вказаної справи здійснила продаж нерухомого майна ОСОБА_8, а останній здійснив його відчуження сім"ї ОСОБА_1., судові інстанції відновили порушене право ОСОБА_7 шляхом визнання за ним права на спірне майно та витребування від добросовісних набувачів.

10 серпня 2010 року ОСОБА_7 було зареєстровано право власності в Комунальному підприємстві „Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради, а після його смерті 16 квітня 2013 року, свідоцтво про право на спадщину за законом на вищезазначене нерухоме майно було видано спадкоємцю ОСОБА_6, яким первісно було заявлено позов про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Під час знаходження позову ОСОБА_6 на розгляді в суді, за договором купівлі-продажу від 17.07.2015 року останнім було продано спірну квартиру ОСОБА_4, яким було зареєстровано право власності.

У зв"язку із заміною особи власника спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 17.07.2015 року , на підставі заяв ОСОБА_6 та ОСОБА_4, протокольною ухвалою суду від 14.08.2015 року в порядку процесуального правонаступництва було залучено ОСОБА_4 до участі у справі в якості позивача замість ОСОБА_6,

Задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом їх виселення із зазначеної квартири без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції виходив з того, що проживання ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в квартирі, що належить на праві власності позивачу ОСОБА_4, без його згоди, створює останньому перешкоди у здійсненні ним права власності щодо цієї квартири, а тому заявлений ним позов про усунення перешкод в користуванні приватним житлом шляхом виселення відповідачів із квартири підлягає задоволенню.

Зазначений висновок суду було ухвалено судом першої інстанції всупереч приписам ст. 213 ЦПК України, внаслідок неповного з"ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Положеннями ч. 3 ст. 213 ЦПК України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні та відповідно оцінені судом на предмет належності, допустимості та достовірності.

З врахуванням приписів зазначених процесуальних норм, суті заявлених позовних вимог та обставин справи, з яких вбачається неодноразова зміна власників спірної квартири на підставі цивільно-правових угод, суду першої інстанції належало пересвідчитись у достовірності доказів, наданих сторонами, та наявності правовстановлюючого документу на квартиру на ім'я позивача на час ухвалення судового рішення.

Втім, зазначених вище приписів процесуального закону в належному порядку судом першої інстанції виконано не було, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення в наведеній частині вимог та невірного розподілу судових витрат.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом було здійснено запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо спірної квартири, за результатом якого було отримано інформаційну довідку від 28 грудня 2015 року про перебування з 14 жовтня 2015 року квартири АДРЕСА_1 у власності ОСОБА_6 на тій підставі, що 14 жовтня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в нотаріальному порядку було укладено договір про розірвання з їх взаємної згоди договору купівлі-продажу вищезазначеної квартири, посвідченого 17 липня 2015 року приватним нотаріусом Алаєвою Т.А. ( а.с. 145).

Таким чином, з указаного доказу апеляційним судом було з"ясовано, що на час ухвалення Деснянським районним судом м. Чернігова рішення в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом їх виселення із зазначеної квартири без надання іншого жилого приміщення позивач ОСОБА_4 не був власником зазначеного жилого приміщення, відтак , виходячи з приписів ст. 3, 11, 12, 15, 386, 391 ЦК України, ст. 1, 3, 11, 15 ЦПК України зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з того, що на час вирішення справи судом позивачеві не належало того цивільного права, на захист якого було заявлено позов.

Положеннями ч. 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Проте, приписи ч.3 наведеної норми процесуального закону дають право апеляційному суду не обмежуватись доводами апеляційної скарги, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов"язковою підставою для скасування судового рішення. Зважаючи на те, що встановлені обставини є доказом неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до ухвалення незаконного та несправедливого рішення, апеляційний суд, не обмежуючись доводами апеляційної скарги, на підставі ч.3 ст. 303 ЦПК України, прийшов до висновку про необхідність скасування судового рішення в наведеній частині позовних вимог та в частині розподілу судових витрат та ухвалення нового рішення в цій частині вимог про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4

Що стосується розгляду судом першої інстанції зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого нотаріусом ОСОБА_6 26.11.2013 року, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість судового рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивачів за зустрічним позовом про чинність договору купівлі-продажу спірної квартири від 30.10.2007 року, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_8, та про відсутність у спадкодавця ОСОБА_6 права на спадкування майна ОСОБА_9, через пропущення ним строку прийняття спадщини, не мають правового значення для вирішення даного спору, оскільки рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30.03.2010 року право власності на спірну квартиру було визнано за ОСОБА_7, квартиру витребувано в ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в порядку віндикації (стаття 388 ЦК України), оскільки зазначене майно вибуло з володіння власника не з його волі незаконним шляхом, і таке судове рішення набрало законної сили.

За правилом указаної правової норми, обраний спосіб захисту порушеного права не потребує окремого визнання судом недійсним останнього правочину, а саме, договору купівлі-продажу квартири від 30.10.2007 року, оскільки таке питання вправі порушувати сторони правочину на підставі положень ст. 215 ЦК України. Після витребування судом квартири у ОСОБА_3 і ОСОБА_1, як її добросовісних набувачів., останні з власної волі не скористались правом на звернення з позовом до ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 30.10.2007 року та застосування правових наслідків недійсності правочину. Наявність у ОСОБА_7 права на спадщину ОСОБА_9 визнано рішенням суду від 30.03.2010 року, а тому, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що питання про право власності на спірну квартиру не може бути предметом повторного перегляду в межах даної цивільної справи.

Відносно доводів зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про порушення нотаріусом під час видачі ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину за законом вимог статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних і безпритульних дітей», приписами якої передбачено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що наведені доводи не підлягають задоволенню, оскільки реалізація спадкоємцями права на спадщину не залежить від наявності у будь-яких інших осіб прав на користування спадковим майном.

Вказаний висновок суду узгоджується з положеннями ст. 1216, 1218, 1219, 1268, 1269, 1297 ЦК України, оскільки положення законодавства про спадкування не містять правових підстав для обмеження прав спадкоємців існуванням зазначених вище обставин.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що, видалившись до нарадчої кімнати 10.11.2015 року до 08 години наступного дня, та залишивши приміщення суду в нічний період доби, суддя порушив таємницю нарадчої кімнати, не можуть бути взятими до уваги апеляційним судом, виходячи з наступного.

Положеннями ст. 196 ЦПК України передбачено, що дотримання припису закону про таємницю нарадчої кімнати полягає в тому, що під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу, суддя в цей період часу не може розглядати інші судові справи, судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті. Оскільки ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не наведено доказів на підтвердження обставин, передбачених ст. 196 ЦПК України, відсутні підстави вважати доведеним порушення суддею таємниці нарадчої кімнати.

Доводи ОСОБА_1 про те, що нею було подано заяву про залучення до участі у справі в якості третьої особи нотаріуса, однак вказана заява є відсутньою в матеріалах справи та її не було розглянуто судом, не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки вказаний документ міститься в матеріалах справи на аркуші справи 94, а докази вирішення судом першої інстанції зазначеного клопотання містяться в журналі судового засідання за 10 листопада 2015 року (а.с.100 зворот), за змістом якого протокольною ухвалою суду було відмовлено у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи нотаріуса.

За змістом ст. 202, 203, 215 ЦК України, ст.30 ЦПК України, особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

Зважаючи на те, що неправомірних дій нотаріуса під час розгляду даної справи судом встановлено не було, незалучення його до участі у справі, не є тією обставиною, що має наслідком скасування судового рішення, постановленого відносно зустрічного позову.

Відповідно до припису ч.1 ст. 88 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, підлягають розподілу судові витрати, понесені і документально підтверджені сторонами у справі під час її розгляду.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені останньою на сплату судового збору за розгляд справи в апеляційному порядку, в сумі 267 грн 96 коп.

Керуючись ст. 3, 11, 12, 13, 15, 16, ч. 1 ст. 386, 391 ЦК України, ст. 3, 4, 15, 88, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2015 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом виселення та в частині розподілу судових витрат скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою № АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 з вказаного житла відмовити.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 листопада 2015 року залишити без зміни.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на сплату судового збору за розгляд справи в апеляційному порядку в сумі 267 (двісті шістдесят сім) грн 96 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: