Рішення № 55211881, 22.01.2016, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 573/2643/15-ц

Номер провадження 2/573/29/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна і резолютивна частина)

22 січня 2016 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді: Кліщ О.В.

при секретарі: Пушкаловій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Білопілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто»,- про захист прав споживача, визнання недійсним п.12.1 договору фінансового лізингу, розірвання договору фінансового лізингу та стягнення коштів,-

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», - про захист прав споживача, визнання недійсним п.12.1 Договору фінансового лізингу, розірвання договору фінансового лізингу та стягнення коштів, - задовольнити.

Визнати пункт 12.1 Договору фінансового лізингу № 001186 від 06 жовтня 2015 року недійсним.

Договір фінансового лізингу № 001186 від 06 жовтня 2015 року розірвати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», код ЄДРПОУ 39733392, р/р 26004482354 в АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Шовковична, буд. № 42-44, на користь ОСОБА_1 сплачені позивачем кошти за Договором фінансового лізингу № 001186 від 06 жовтня 2015 року у розмірі 39 060 ( тридцять дев'ять тисяч шістдесят) грн., а також банківську комісію у розмірі 390 ( триста дев'яносто) грн. 60 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», код ЄДРПОУ 39733392, р/р 26004482354 в АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Шовковична, буд. № 42-44, судовий збір на користь ОСОБА_1 в розмірі 487 ( чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:

Повний текст рішення буде виготовлено 25 січня 2016 року.

Номер провадження 2/573/29/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст рішення)

22 січня 2016 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді: Кліщ О.В.

при секретарі: Пушкаловій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Білопілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто»,- про захист прав споживача, визнання недійсним п.12.1 договору фінансового лізингу, розірвання договору фінансового лізингу та стягнення коштів,-

встановив:

09.12.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі ТОВ «ЛК «Ваш авто») про захист прав споживача, визнання недійсним пункту 12.1 договору фінансового лізингу, розірвання договору фінансового лізингу та стягнення коштів, в якому вказав, що 06.10.2015 року між ним та ТОВ «ЛК «Ваш авто» було укладено договір Фінансового лізингу № 001186 з додатками, згідно якого предметом Лізингу є автомобіль HYUNDAI ELANTRA. Відповідно до умов Договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (автомобіль HYUNDAI ELANTRA, зазначений у специфікації, що є додатком № 2 до договору) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах, передбачених договором. В усній формі представник відповідача роз'яснила, що позивач отримає автомобіль марки HYUNDAI ELANTRA 2013 року випуску за 210000 гривень, а тому повинен спочатку сплатити завдаток в сумі 20000 (двадцять тисяч) гривень та передплату за транспортний засіб в сумі 19060 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з ним буде укладено договор лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть в користування предмет лізингу. В той же день позивачем було сплачено рахунки на загальну суму 39 060 грн. із зазначенням призначення платежів: «Завдаток згідно фінансового договору 001186» та «Платіж ЗГ ДОГ 001186 від 06.10.2015р». Однак, представником відповідача не було роз'яснено призначення платежів, які виявилися адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору. Позивач вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу (зі слів представника компанії та призначення платежу, зазначеного в рахунку). В договорі це передбачено, але у нього не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надала достовірної інформації, завірила в тому, що всі істотні умови договору вона пояснила та спонукала його підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу. Після підписання договору виявилося, що автомобіль позивачу буде коштувати 390600 гривень, що майже в два рази перевищує суму, озвучену представником відповідача до підписання договору. Крім цього, протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий. Компанія відмовилась передавати предмет лізингу з посиланням на те, що договором передбачено передачу автомобіля протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати адміністративного платежу, 50 % від вартості предмету лізингу, комісії за передачу предмета лізингу, а сплачена сума в розмірі 39 060 грн. є адміністративним платежем за оформлення договору. Таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії введено позивача в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача, що є порушенням його прав як споживача.

Також ОСОБА_1 вказував на те, що умова договору про те, що лізингоодержувач зобов'язується сплатити адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору (комісію за надання лізингового кредиту в відсотковому розмірі від ціни предмета лізингу) є незаконною.

У відповідності до п. 3. 6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою НБУ від 10.05.2007 року № 168 - «Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин(укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо)». Як вбачається із змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, адміністративний платіж розуміє під собою одноразову плату лізингоодержувача лізингодавцю при укладанні договору. У відповідності до договору, адміністративний платіж першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладання договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір такої комісії за організацію становить 39 060 грн., цей платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язаний з виконанням договору лізингу. Вказаний пункт договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору.

Як вбачається із наведених договірних умов, складова першого лізингового платежу - «адміністративний платіж» виходить за межі переліку таких платежів, передбачених законом. Тому відповідно вважати, що даний платіж Лізингодавець включив у договір незаконно, що призводить до недійсності даної умови договору. Крім того, ОСОБА_1 вважав, що до спірних правовідносин між ним та відповідачем підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, Справа № 1-26/2011, а саме врахувати, що позивачу як споживачу, на момент укладення договору об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму. Оскільки позивач не має відповідної юридичної чи економічної освіти, він при укладенні договору помилково придбав не потрібні йому на умовах відповідача послуги з фінансового лізингу.

ТОВ «ЛК «Ваш Авто» проігнорував вимоги законодавства (п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.п. 2.4, 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту), що є однією з підстав визнання договору недійсним, адже згідно з ч. 2 п. 2. ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Забороняється як такі, що вводять в оману, зокрема: з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Тобто, позивач не мав часу детально ознайомитися з 13 сторінками договору за такий короткий строк. Йому повинна була надана можливість детально ознайомитися з умовами даного договору та законодавством, що його регулює. Крім цього, представник відповідача не надала достовірної інформації, завірила в тому, що всі істотні умови договору вона позивачу пояснила та спонукала підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу.

ОСОБА_1 просив взяти до уваги, що даний договір містить безліч умов, що регулюються законодавством, з яким позивач ніколи в житті не зустрічався. Він не мав можливості об'єктивно оцінити та осмислити умови даного договору, виявити його недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які він отримає в результаті підписання даної угоди. Згідно ч. 12 Постанови Пленуму ВСУ N 5 від 12.04.96 у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Після детального ознайомлення позивача з оспорюваним договором, зрозумівши, що він підписав його собі на шкоду, позивач вважав за необхідне розірвати його, однак, згідно умов даного договору, при його розірванні він не може повернути вкладені кошти, що є порушенням законодавства та його прав як споживача.

В п. 12.1. Договору зазначено, що Лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж та частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає. Тобто відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, проплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору останнім. Однак, при розірванні договору лізингодавцем ніяких санкцій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства. Також, в супереч норм законодавства, лізингодавець взагалі не надав можливості лізингоодержувачу відмовитись від договору. Тому дана умова договору є незаконною та несправедливою відносно лізингоодержувача, що призводить до її недійсності.

Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є наступні умови, що зазначені в договорі фінансового лізингу: про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця ( виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості, адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства. Однак даний договір не відповідає зазначеним вимогам законодавства.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив визнати п. 12.1 договору фінансового лізингу від 06.10.2015 року № 001186 недійсним; розірвати договір фінансового лізингу від 06.10.2015 року № 001186; Стягнути з ТОВ «ЛК «Ваш авто» сплачені кошти в розмірі 39 060 грн., а також сплачену банківську комісію в розмірі 390 грн. 60 коп. та покласти на відповідача судові витрати.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги повністю, на задоволенні свого позову наполягали, посилаючись на обставини, викладені в позові.

Представник ТОВ «ЛК «Ваш Авто» у судове засідання не з'явився, до канцелярії суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про розгляд справи за його відсутності, а також письмові заперечення проти позовної заяви ОСОБА_1, в яких зазначено, що у задоволенні позову необхідно відмовити через його безпідставність, необгрунтованість, а також через те, що даний позов не підкріплений належними доказами і грунтується виключно на припущеннях позивача, без належного ознайомлення з положеннями договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами.

Відповідач вказує на дату укладення договору : 15 жовтня 2015 року та номер договору № 001415,- тобто вказує зовсім на інший договір, ніж був в дійсності укладений між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ ЛК «Ваш Авто»- № 001186 від 06.10.2015 року.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, взявши до уваги письмові заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, прийшов до наступного висновку:

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому зазначеним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту ст. 60 ЦПК України випливає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а також доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.10.2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» було укладено Договір фінансового лізингу № 001186 з додатками, відповідно до якого відповідач взяв на себе обов'язок придбати предмет лізингу - транспортний засіб «HYUNDAI ELANTRA» зазначений у п. 1.1. Договору та додатку № 2 до Договору, вартістю 16982, 61 доларів США у власність та передати предмет лізингу у користування позивача, на строк та на умовах передбачених Договором (а.с.8-15).

Згідно п.1.3 Договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність ( отримати право власності на Предмет лізингу) та передати предмет у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується Предметом лізингу на умовах данного Договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства.

Судом також встановлено, що за пропозицією представника відповідача, яка оформляла договір, ОСОБА_5, провести проплату 20 % ( 39060грн.) від загальної вартості автомобіля (210000 грн)., щоб отримати автомобіль протягом найближчих трьох днів з остаточним розрахунком в день отримання автомобіля, - в цей же день, 06.10.2015 року, позивач сплатив 39 060 грн.( за двома платежами: 20000грн. та 19060 грн. на користь ТОВ «ЛК «Ваш Авто» із зазначенням призначення платежів: суму 20000грн.-«Завдаток згідно фінансового договору 001186» та суму 19060грн.- «Платіж ЗГ ДОГ 001186 від 06.10.2015р», що підтверджується чеком № 06102015175726 від 06.10.2015 року та квитанцією № 6 від 06.10.2015 року (а.с.18).

Проплата позивачем була проведена до підписання договору фінансового лізингу, тобто договір він підписав після того, як представив представнику відповідача дві квитанції на загальну суму 39060 грн. І вже після підписання договору побачив різницю між змістом тексту того договору, який представник відповідача йому надавала для ознайомлення до проведення оплати 39060 грн. і тексту того договору, який від підписав після проведення оплати 39060 грн. Різниця полягала в тому, що в пунктах 8.2 та 10.3 Договору була вписана вартість автомобіля в доларах- 16982,61 дол. Та згідно обмінного курсу долара США до української гривні на фактичну дату укладання данного Договору- 390600 грн., що вдвічи перевищувало суму, обумовлену сторонами до підписання договору. Також в п. 10.3 було вписано щомісячний лізинговий платіж- 264 долара та 38 центів( по курсу до української гривні 6080, 74 грн.),- що взагалі не було зазначено в тексті договору, наданого представником відповідача до проведення оплати суми 39060 грн. і до підписання договору. Тобто не було домовленості про щомісячні платежі, так як позивач станом на 06.10. 2015 року мав при собі кошти- 210000 грн., які міг би сплатити у день підписання договору, про що запропонував представнику відповідача, але представник відповідача пояснила, що решту коштів, тобто приблизно 170000грн.( до суми у 210000 грн.) позивач заплатить через три дні після отримання автомобіля в м.Суми.

А після проплати позивачу ОСОБА_1 в лізинговій компанії роз'яснили, що вказаний платіж- 39060 грн.- є адміністративним платежем, а саме - винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору.

Крім того, протягом обіцяного терміну предмет лізингу не був переданий позивачу. Компанія відмовилась передавати предмет лізингу з посиланням на те, що договором передбачено передачу транспортного засобу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати адміністративного платежу, 50% від вартості предмету лізингу, комісії за передачу предмета лізингу, а сплачена сума в розмірі 39 060 грн. є адміністративним платежем тільки за оформлення договору.

З огляду на зазначене, судом було встановлено, що під час попередніх переговорів представником компанії ОСОБА_5 було введено позивача ОСОБА_1 в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Разом з тим, як пояснив в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 представником ТОВ «ЛК «Ваш Авто» не було роз'яснено призначення даного платежу, який виявився адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору. Позивач же вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу, що знову ж таки підтверджується чеком №06102015175726 та квитанцією №6 про призначення платежу (а.с.18).

Також, відповідно до пояснень ОСОБА_1, у нього не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надала йому достовірної інформації щодо всіх істотних умов договору, переконала та спонукала підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші клієнти, які бажають укласти договір лізингу.

Таким чином, як вбачається зі змісту позовної заяви та пояснень позивача та його представника, під час попередніх переговорів представником компанії позивача ОСОБА_6І, введено в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору ОСОБА_1 стало зрозуміло, що сплачені кошти йому не повернуть, а можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача, що є порушенням прав позивача як споживача.

Вказні обставини в судовому засіданні не спростовані відповідачем по справі ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто».

Відповідно до ч.1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або у повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Пункт 12.1. Договору лізингу від 06.10.2015 року зазначає - лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає (а.с.12).

Тобто, умовами договору відповідач передбачив не повертати кошти, проплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору останнім. Однак, при розірванні договору лізингодавцем ніяких санкцій не передбачено, що приводить до дисбалансу догов

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Тобто лізингоодержувачу в даному випадку повинно бути надано право на розірвання договору впродовж 14 днів з моменту його укладення.

Однак відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» не враховано вищевказані норми законодавства, навпаки, всупереч зазначених норм, лізингодавець взагалі не надав можливості лізингоодержувачу відмовитись від договору.

Крім того, у разі розірвання договору лізингодавцем, ніяких штрафів і компенсацій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних відносин та порушень чинного законодавства. Тому дана вимога договору є незаконною та несправедливою відносно лізингоодержувача, що призводить до її недійсності.

Пунктом 3 частини 1 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором випадках.Умова договору фінансового лізингу від 06.10.2015 року № 001186 про те, що лізингоодержувач зобов'язується сплатити адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору (комісію за надання лізингового кредиту в відсотковому розмірі від ціни предмета лізингу), на переконання суду, є незаконною.

У відповідності до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ч. 5 п. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, що Закон України «Про захист прав споживачів» безпосередньо регулює відносини, що склались між сторонами договору, а умови договору фінансового лізингу, в свою чергу, не можуть суперечити положенням цього Закону.

Як вбачається із наведених договірних умов, складова першого лізингового платежу - «адміністративний платіж» виходить за межі переліку платежів, передбачених законом.

Лізинговий кредит - це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. У статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. ст. 806, 807 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), а до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Положення кодексу про договір поставки ( ст. 712 ЦК України) у свою чергу посилається на те, що до договору поставки застосовуються положення про купівлю-продаж.

Згідно статей 4, 10, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» - споживач має право: на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); на розірвання договору та повернення коштів, якщо стане очевидним що послуга буде не виконана; на отримання необхідної інформації, достатньої для придбання цієї продукції, виробника та гарантії її придбання, тощо.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10.11.2011 року вказав, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок введення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги .

Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Тому суд приходить до висновку про те, що умова договору фінансового лізингу від 06.10.2015 року № 001186 відповідно якої передбачено, що лізингоодержувач зобов'язується сплатити адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору (комісію за надання лізингового кредиту в відсотковому розмірі від ціни предмета лізингу), є незаконною.

Як вбачається зі змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, адміністративний платіж розуміє під собою одноразову плату лізингоодержувача лізингодавцю при укладенні договору.

У відповідності до договору, адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір такої компенсації за організацію становить 39 060 грн., цей платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язаний з виконанням договору лізингу.

Частиною 2 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

А згідно із ч. 4 ст. 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, а тому вимоги позивача про стягнення коштів, проплачених ним на виконання умов договору є законними та обґрунтованими.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» при вирішенні справ суди мають виходити насамперед із положень Закону «Про захист прав споживачів».

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає і механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту правспоживачів.Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець ( виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків нга шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця( виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Суд вважає, що умови пункту 1.4 оспорюваного договору (про те, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, а за вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець) суперечить вимогам частини першої статті 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця.

За умовами пункту 3.2.6. договору лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку за умовами невиконання лізингоодержувачем умов даного договору. При цьому лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору. Такі умови встановлені відповідачем навіть незалежно від істотної зміни обстановки передбаченої ст. 652 ЦК України.

За умовами пункту 3.2.7. лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір навіть не тільки коли лізингоодержувач не обере новий предмет лізингу, а й у випадку, коли неможливо придбати предмет лізингу. Хоча згідно п. 3.1.1. обов'язок придбання предмету лізингу лежить тільки на відповідачеві, і на час визначеної фактичної проплати за предмет самого предмета лізингу у лізингодавця ще немає, а він буде придбаватись, у тому числі, за кошти позивача по справі. І навіть у цьому разі, коли частково проплачений предмет лізингу, обов'язок придбати який повинен відповідач, знову встановлюється порядок повернення внесених коштів позивача у порядку п. 12.1 ст.12 даного договору, а саме, що коли лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення листа рекомендованою кореспонденцією. Застережено даним пунктом, що у такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору, а адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Тобто, встановлено жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими.

Відповідно до п. 9.8 договору, крім адміністративного платежу, встановлено також одноразовий платіж, розмір якого становить 3% від вартості транспортного засобу вказаного в договорі, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на здійснення необхідних дій, які пов'язані з передачею предмета лізингу.

Відповідно до п.п. 8.2, 8.3 Договору вартість предметі лізингу визначена у доларах США, при цьому зазначено, що усі валютні ризики при зміні курсу покладаються тільки на позивача як лізингоодержувача, не передбачено жодних гарантій для лізингоодержувача на зменшення розміру платежу у разі зменшення курсу долара до національної валюти.

За умовами договору визначено види платежу за предмет лізингу, однак при внесенні позивачем 06 жовтня 2015 року 39 060 гривень за вказівкою представника лізингодавця як призначення даного платежу, визначено згідно договору від 06 жовтня 2015 року, а не як адміністративний платіж, що підтверджує доводи позивача у тому, що йому як споживачу не надавалась необхідна інформація щодо всіх умов договору.

Тому, аналізуючи дані умови договору, суд вважає, що вони обмежують права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

З огляду на зазначене, пункт договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а фактично полягає у виготовленні стандартної форми договору.

Суд дійшов висновку про те, що у споживача, на момент укладення договору об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України), оскільки позивач не має відповідної юридичної чи економічної освіти.

Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вказані порушення, відповідно до ст. 10, п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 638 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» є підставою для розірвання договору на надання послуг.

Відповідач при укладенні договору проігнорував права позивача як споживача, передбачені ЗУ «Про захист прав споживачів», що в результаті призвело до неможливості виконання ним усіх умов договору і його порушені права як слабшої ланки у правовідносинах, які запропонував відповідач, потребують захисту.

Необхідність захисту прав споживача у правовідносинах між лізингодавцем і лізингоодержувачем встановлені також правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-2766 від 16 грудня 2015 року.

Згідно з ч. 9 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони відшкодовуються винною особою у повному обсязі. Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у звязку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.

Відповідно, сплачені позивачем відповідачу ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» кошти в сумі 39 060 грн., а також банківська комісія у розмірі 390 грн. 60 коп. підлягають поверненню.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що ТОВ «ЛК «Ваш Авто», в порушення ст. 60 ЦПК України, не надано жодних доказів на підтвердження своїх заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 638, 806, 807 ЦК України, Законами України «Про захист прав споживачів», «Про фінансовий лізинг», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, ст. ст. 4, 7, 10, 14, 60, 79, 88, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», - про захист прав споживача, визнання недійсним п.12.1 Договору фінансового лізингу, розірвання договору фінансового лізингу та стягнення коштів, - задовольнити.

Визнати пункт 12.1 Договору фінансового лізингу № 001186 від 06 жовтня 2015 року недійсним.

Договір фінансового лізингу № 001186 від 06 жовтня 2015 року розірвати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», код ЄДРПОУ 39733392, р/р 26004482354 в АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Шовковична, буд. № 42-44, на користь ОСОБА_1 сплачені позивачем кошти за Договором фінансового лізингу № 001186 від 06 жовтня 2015 року у розмірі 39 060 ( тридцять дев'ять тисяч шістдесят) грн., а також банківську комісію у розмірі 390 ( триста дев'яносто) грн. 60 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», код ЄДРПОУ 39733392, р/р 26004482354 в АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Шовковична, буд. № 42-44, судовий збір на користь ОСОБА_1 в розмірі 487 ( чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: