Ухвала суду № 55206772, 22.01.2016, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/1277/13-к Провадження № 1-в/314/18/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.01.2016 року м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кіяшко В.О.

за участю прокурора Коваленко О.О.,

представника ДПтС України

в Запорізькій області Демченко Т.І.,

засудженого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

секретар судового засідання Павлівська І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання засудженого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 місце народження м. Запоріжжя, громадянина України, освіта вища, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1

По даній справі засуджений: 07.04.2014 року вироком Вільнянського районного суду Запорізької області за ч. 4 ст. 191; ч. 5 ст. 191; ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191; ч. 2 ст. 366, ст. 70 КК України до 8 років 6 місяців позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки, та з конфіскацією майна. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16.10.2014р. вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 07.04.2014року залишений без змін;

про вирішення питання, пов'язаного з виконанням вироку відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України.

ВСТАНОВИВ:

До Вільнянського районного суду Запорізької області від засудженого ОСОБА_2 надійшло клопотання про вирішення питання, пов'язаного з виконанням вироку відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_2 своє клопотання обґрунтовував тим, що при вирішенні питання про направлення його для відбування покарання в місця позбавлення волі до Миколаївської області пенітенціарною службою були порушені вимоги ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Захисник засудженого ОСОБА_3 повністю підтримав вимоги свого підзахисного, також просив суд клопотання задовольнити в повному обсязі.

Представник УДПС України Демченко Т.І. в своїх поясненнях зазначила, що при прийнятті зазначеного рішення порушень не було, та просила суд прийняти рішення відповідно до вимог законодавства.

Прокурор погодився з доводами засудженого, мотивуючи це тим, що рішення регіональної комісії не містить в собі доводів та обґрунтовування.

Суд, вислухавши всіх учасників процесу, вивчивши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Підставою звернення засудженого до суду є вирішення питання, пов'язаного з виконанням вироку відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 539 КПК України, питання, які необхідно вирішити відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 537 КПРК України - вирішує суд, який ухвалив вирок.

В судовому засіданні встановлено.

07.04.2014 року вироком Вільнянського районного суду Запорізької області ОСОБА_2 визнаний винним за ч. 4 ст. 191; ч. 5 ст. 191; ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191; ч. 2 ст. 366 КК України. На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_2 було остаточно визначено покарання у вигляді 8 років 6 місяців позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки, та з конфіскацією майна. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16.10.2014р. вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 07.04.2014року залишений без змін.

Відповідно до ст. 4 Кримінально-виконавчого кодексу України, підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Рішенням Регіональної комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбуття покарання осіб, засуджених до позбавлення волі в Запорізькій області від 23 червня 2015року (протокол № 25) ОСОБА_2 визначено місце відбування покарання Миколаївська область (а.с. 134).

Засуджений ОСОБА_2 не погодився з вказаним рішенням та подав заяву на адресу апеляційної комісії ДПтС України на рішення регіональної комісії від 23.06.2015р.

Рішення Апеляційної комісії Державної пенітенціарної служби України від 21.07.2015р. (а.с. 133а) - затверджено, що для подальшого відбування покарання засудженого ОСОБА_2 направити у Миколаївську область.

При розгляді вказаного питання, не наведено жодної мотивації на підставі чого прийняте таке рішення.

Європейський Суд з прав людини у своєму Рішенні від 23 жовтня 2014 року (а.с. 155-181) у справі «Вінтман проти України», розглянув аналогічне питання. Заявник Вінтман скаржився за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на незаконність та необґрунтованість відмов ДДУПВП перевести його до колонії, розташованої ближче до місця його проживання; за статтею 13 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції на відсутність ефективних засобів юридичного захисту у зв'язку з вищезазначеною скаргою; за статтею 8 Конвенції на перегляд та вилучення його листів адміністрацією Вінницької установи виконання покарань № 1; за статтею 3 Конвенції на ненадання йому медичної допомоги у зв'язку із вростанням вій.

Розглянувши скарги заявника за статтею 8 Конвенції, Європейський суд дійшов висновку, що відмова органів влади перевести заявника до колонії, розташованої ближче до місця його проживання, унеможливила його побачення з матір'ю, яка з огляду на похилий вік та слабке здоров'я була фізично нездатна відвідувати його у Вінниці, а тим паче - у м. Сокаль. Загалом Європейський суд зазначив, що особисте становище заявника та його зацікавленість у підтриманні родинних зв'язків ніколи не аналізувались органами державної влади і відповідних та достатніх причин для втручання у права заявника за статтею 8 Конвенції ніколи не наводилось. Відповідно, було порушення цієї статі.

Розглянувши скарги заявника за статтею 13 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції, Європейський суд встановив відповідне порушення у зв'язку з тим, що скарги заявника до ДДУПВП були безуспішними (п. 100, п. 101, п. 102, п. 103, п. 104, 117 а.с. 171, 173).

Оцінивши всі докази, враховуючи вимоги Європейської конвенції з прав людини, вимоги Конституції України, КК України, КВК України, Рішення Європейського суду від 23.10.2014 «Вінтман проти України», суд дійшов висновку, що рішення відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, якими визначено подальше місце його відбування покарання Миколаївська область, підлягають скасуванню, так як вони не відповідають вимогам законодавства, а також не містять в собі належного обґрунтування та посилання на норми закону.

Що стосується вимоги про зобов'язання Державну пенітенціарну службу України прийняти рішення про направлення засудженого відбувати покарання до Біленьківської ВК № 99, не відповідає вимогам закону, так як відповідно положення п.1.1., 1.3. Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.02.2012 № 222/5 розподіл, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, здійснюються регіональними комісіями та Апеляційною комісією Державної пенітенціарної служби України, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що матеріали по вказаному питанню повинні бути направлені для повторного розгляду до Регіональної комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі в Запорізькій області, при прийнятті рішення необхідно врахувати вимоги Конституції України, ст. 93 КВК України та Рішення Європейського Суду від 23 жовтня 2014 року у справі «Вінтман проти України».

Керуючись п. 14 ч. 1 ст. 537, п. 4 ч. 2 ст. 539 КПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати рішення Регіональної комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбуття покарання осіб, засуджених до позбавлення волі в Запорізькій області від 23 червня 2015року (протокол № 25), та рішення Апеляційної комісії Державної пенітенціарної служби України відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, якими визначено, що для подальшого відбування покарання засудженого ОСОБА_2 направити у Миколаївську область.

Матеріали по вказаному питанню направити на повторний розгляд до Регіональної комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі в Запорізькій області.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Запорізької області через Вільнянський районний суд Запорізької області протягом 7 діб з дня її оголошення.

Суддя: В.О. Кіяшко

22.01.2016