Рішення № 55201410, 21.01.2016, Чугуївський міський суд Харківської області

Справа №636/4358/15-ц

Провадження №2/636/172/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2016 року м. Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Дьоміної О.П.

за участю секретаря судового засідання Коваленко О.А.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» про захист прав споживача, визнання п. 12.1 договору недійсним, розірвання договору та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

15.09.2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, яку під час розгляду справи уточнив та остаточно просив: визнати п.12.1 договору фінансового лізингу №000309 від 13.08.2015 року недійсним; розірвати договір фінансового лізингу №000309 від 13.08.2015 року та стягнути з відповідача на користь позивача сплачені кошти у розмірі 46000 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що 13.08.2015 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто», в особі представника за довіреністю ОСОБА_3, згідно доручення №66 від 01.10.2014 року, було укладено договір фінансового лізингу №000309 з додатками, які є невід'ємними частинами договору. Відповідно до умов зазначеного договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (автомобіль SKODA Rapid Ambition, 1.6 АКПП, зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком №2 до договору) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. Однак представником відповідача не було розяснено призначення платежу, який виявився адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладанням договору.

Позивач вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу (зі слів представника компанії). В договорі це передбачено, але у нього не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надала достовірної інформації, завірила в тому, що всі істотні умови договору вона пояснила та спонукала його підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу. Крім цього, протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий.

Компанія відмовилася передавати предмет лізингу з посиланням на те, що договором передбачено передачу автомобіля протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати адміністративного платежу, 50% від вартості предмету лізингу, комісії за передачу предмета лізингу, а сплачена сума в розмірі 46000 грн. є адміністративним платежем за оформлення договору. Таким чином, на думку позивача, під час попередніх переговорів представником компанії його введено в оману щодо умов виконання договірних зобов 'язань.

Після підписання і вивчення змісту договору № 000309 від 13.08.2015 року ОСОБА_2 стало зрозуміло, що сплачені кошти йому не повернуть та можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає такої можливості з ініціативи лізингоодержувача, що є порушенням його прав як споживача.

Таким чином, на думку позивача, у мова договору №000309 від 13.08.2015 року про те, що лізингоодержувач зобов'язується сплатити адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору є незаконною. Як вбачається зі змісту договору лізингу №000309 від 13.08.2015 року - адміністративний платіж розуміє під собою одноразову плату лізингоодержувача лізингодавцю при укладенні договору. У відповідності до договору, адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір такої компенсації за організацію становить 46 000 грн., цей платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язаний з виконанням договору лізингу. Вказаний пункт договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а фактично полягає у виготовленні стандартної форми договору.

Як вбачається із наведених договірних умов, складова першого лізингового платежу - «адміністративний платіж» виходить за межі переліку таких платежів, передбачених законом, і розуміє під собою одноразову плату лізингоодержувача лізингодавцю при укладені договору. Тому даний платіж лізингодавець включив у договір незаконно, що призводить до недійсності даної умови договору.

Крім того, позивач вважає, що до спірних правовідносин між ним та відповідачем підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року за №15-рп/2011, справа №1-26/2011, а саме необхідно врахувати, що позивачу як споживачу, на момент укладення договору об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму. Оскільки позивач не має відповідної юридичної чи економічної освіти, він при укладенні договору помилково придбав не потрібні йому на умовах відповідача послуги з фінансового лізингу.

Відповідач проігнорував вимоги законодавства, а саме п. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», що є однією з підстав визнання договору недійсним, адже згідно з ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Забороняється як такі, що вводять в оману, зокрема: з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Тобто, позивач не мав часу детально ознайомитися з 12 сторінками договору за такий короткий строк. Йому повинні були надати можливість детально ознайомитися з умовами даного договору та законодавством, що його регулює. Крім цього, представник відповідача не надала достовірної інформації, завірила в тому, що всі істотні умови договору вона позивачу пояснила та спонукала підписати договір швидше.

Також, позивач звертає увагу суду на те, що даний договір містить безліч умов, що регулюються законодавством, з яким позивач ніколи в житті не зустрічався. Він не мав можливості об'єктивно оцінити та осмислити умови даного договору, виявити його недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які він отримає в результаті підписання даної угоди.

Згідно ч. 12 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 року у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Відповідач включив в договір №000309 від 13.08.2015 року пункт 12.1 договору - несправедливі умови, які вносять дисбаланс договірних прав та обов 'язків на шкоду споживача (позивача).

Згідно з ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 вказаного Закону, а саме умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є наступні умови, що зазначені в договорі фінансового лізингу: про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору.

Після детального ознайомлення позивача з оспорюваним договором, зрозумівши що він підписав його собі на шкоду, позивач вважав за необхідне розірвати його, однак, згідно умов даного договору, при його розірванні він не може повернути вкладені кошти, що є порушенням законодавства та його прав як споживача.

У пункті 12.1. договору зазначено, що лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж та частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає. Тобто відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем за його послуги у разі розірвання договору останнім. Однак, при розірванні договору лізингодавцем ніяких санкцій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Відповідачем не враховано вищевказані норми законодавства, навпаки, всупереч зазначеним нормам, лізингодавець взагалі не надав можливості лізингоодержувачу відмовитись від договору. Крім того, у разі розірвання договору лізингодавцем, ніяких штрафів і компенсацій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних відносин та порушень чинного законодавства. Тому, дана вимога договору, на думку позивача, є незаконною та несправедливою відносно лізингоодержувача, що призводить до її недійсності.

В обґрунтування вищевикладеного ОСОБА_2 посилається на п. 3 ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про фінансовий лізинг», якою передбачено, що лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором випадках.

У ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

я

Відповідно до ст. ст. 806, 807 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), а до відносин пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Положення кодексу про договір поставки (ст. 712 ЦК України) у свою чергу посилається на те, що до договору поставки застосовуються положення про купівлю-продаж.

Крім цього, згідно статей 4, 10, 15 ЗУ «Про захист прав споживачів» - споживач має право: на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); на розірвання договору та повернення коштів, якщо стане очевидним що послуга буде не виконана; на отримання необхідної інформації, достатньої для придбання цієї продукції, виробника та гарантії її придбання, тощо.

Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості, адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства. Однак даний договір не відповідає зазначеним вимогам законодавства.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Вказані порушення, відповідно до ст. 10, п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 638 ЦК України, ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» є підставою для розірвання договору на надання послуг.

Згідно з ч. 9 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони відшкодовуються винною особою у повному обсязі. Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності (а.с.50-51).

На підставі наведеного позивач і просить суд задовольнити його уточнені вимоги.

Від представника відповідача ОСОБА_4 до суду надійшли заперечення проти позову, в яких він посилається на те, що між сторонами було укладено договір з відповідними додатками до нього, які є його невід'ємною частиною. Відповідно до положень ЦК України (а саме п.1 ст. 202) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони повинні усвідомлювати, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тобто сторони, які укладають правочин, повинні насправді прагнути досягнення саме того правового результату, який завжди виникає при укладенні правочину даного виду. Відповідач звертає увагу на те, що після підписання договору (п. 16.6.) всі попередні домовленості вважаються такими, що втратили чинність та на те, що послуга, яка надається за договором, обрана лізингоодержувачем самостійно і свідомо; позивач ознайомився зі всіма істотними та іншими умовами договору; підписав цей договір. Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору є особисте підписання кожної сторінки самого договору, а отже, на думку відповідача, було досягнуто згоди по всім істотним умовам. Правочин сторонами укладено в письмовій формі, він особисто підписаний позивачем та повноважною особою відповідача, скріплений його печаткою. Таким чином, було дотримано усі вимоги, які ставляться чинним законодавством України (ст. ст. 202 та 203 ЦК) до чинності правочину. Відповідач зазначає, що ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» здійснює свою господарську діяльність відповідно до норм чинного законодавства України, займається виключним видом господарської діяльності по наданню послуг з фінансового лізингу. Зокрема, відповідно до Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.01.2004 року №21, затверджено положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами.

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Положення - юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також за наявності: внутрішніх правил з надання послуги з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно установчих документів; кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу; довідки про взяття на облік юридичної особи (далі - Довідка), виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг.

Отже, відповідно до вищесказаного, юридичні особи, які займаються господарською діяльністю по наданню послуг фінансового лізингу, мають відповідати всім встановленим критеріям, зокрема, мають отримати відповідну довідку з Нацкомфінпослуг на здійснення такого виду діяльності. Таким чином, відповідач виконавши всі передбачені законодавством вимоги, 11.06.2015 року отримав відповідну довідку, що також зазначено в договорі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є:

предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з аналізу умов договору фінансового лізингу між сторонами було досягнуто згоди по всіх істотних умовах, які ставляться чинним законодавством України для чинності даних правочинів. Умови договору, які Законом не було віднесено до істотних, сторони мають право вільно погоджувати. Таким чином, відповідач вважає, що позивач помилково прийшов до висновку, що сторонами не було дотримано належної форми правочину та при його укладенні відповідач істотно порушив чинне законодавство України, що на думку позивача, є достатньою підставою для визнання правочину недійсним. Проте, з таким висновком відповідач не погоджується, та вважає, що такі доводи є безпідставними, недоведеними та суто суб'єктивними.

Також, на думку відповідача, у зв'язку із невірним розумінням вищезазначеної специфіки договорів фінансового лізингу, позивач робить хибний висновок, що в договорі відсутня його істотна умова - предмет дговору, що має бути визначений індивідуальними ознаками. Оскільки позивачем не було досліджено відмінність «непрямого» від інших форм договорів лізингу, він зробив неправильний висновок щодо відсутності в договорі його предмету. В п.1 ст. 3 ЗУ «Про фінансовий лізинг» зазначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Згідно п.1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Враховуючи вищенаведену специфіку договорів непрямою лізингу, суд, як вважає відповідач, має дійти висновку, що: набуття у власність позивачем бажаної речі є його первинним волевиявленням, а отримання послуги з фінансового лізингу є лише методом такого придбання. Тому зазначення в Договорі такої модифікації транспортного засобу як марка/модель, комплектація, об'єм, тип КПП, привід, - повністю задовольнило позивача на момент підписання правочину без зазначення кольору, детальної комплектації, року випуску та ін.; зазначення в договорі лізингодавцем такої модифікації транспортного засобу як марка/модель, комплектація, об'єм, тип, КПП, привід - є достатнім для його ідентифікації порівняно з марками та моделями транспортних засобів інших виробників, а отже таке зазначення істотної умови, як предмет, в договорі є дотриманим. Зазначення детальної ідентифікації предмету договору (номери двигуну або вузлів, колір, рік випуску, комплектація та ін.) відповідач вважає здійсненним та безперешкодним в разі укладення договорів прямого (оперативного) лізингу. Проте, такий вид правочину укладений сторонами не був, сторони уклали договір фінансового непрямого лізингу, тобто на момент укладення, предмет лізингу не був наявний у лізингодавця, а буде придбаний в майбутньому та лише після виконання передбачених умов договору лізингоодержувачем.

ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» звертає увагу суду, що адміністративні платежі і порядок розірвання було попередньо погоджено сторонами, і в момент підписання договору позивач не визначив його несправедливим та неприйнятним для себе.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, відповідач вважає, що ЗУ «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі повинні бути погоджені, насамперед, сторонами в договорі, та передбачений перелік не є вичерпним, а є рекомендованим, оскільки саме сторони погоджують між собою розмір, порядок та назву лізингових платежів, які їм необхідні для належного виконання своїх договірних зобов'язань. Позивач сплатив кошти в розмірі 46000 грн., з відповідним призначенням платежу «Адміністративний платіж згідно договору фінансового лізингу №000309 від 13.08.2015 року». Тобто, на момент укладення договору та у момент оплати передбаченого лізингового платежу, позивач був ознайомлений з умовами такого платежу та повністю усвідомлював значення сплати такого на рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто».

Умовами договору передбачено утримання штрафу за дострокове розірвання правочину лізингоотримувачем (позивачем).

Не повертання сплаченого адміністративного платежу в даному випадку не протирічить нормам чинного законодавства, а лише передбачає відповідальність лізингоодержувача при достроковому розірванні договору, тобто є забезпеченням виконання ним своїх зобов'язань. Отже, таке вказування на несправедливість вищезазначеної умови договору, на думку відповідача, є безпідставним та необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. На момент укладання договору між сторонами, відповідачем було запропоновано позивачу відповідні умови, та останній в свою чергу погодився на них. Сторони взяли на себе певні зобов'язання та погодили певний вид забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань по договору у вигляді штрафу за дострокове розірвання договору саме лізингоодержувачем (позивачем), а не лізингодавцем (відповідачем).

ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» посилається на те, що відповідно до ст. 7 ч. 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Відповідно до ст. 11 ч. 1 п. З ЗУ «Про фінансовий лізинг» Лізингоодержувач мас право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Законодавством про фінансовий лізинг чітко передбачено порядок, умови та наслідки розірвання договорів фінансового лізингу лізингоодержувачами в односторонньому порядку. Тобто, Законом передбачено можливість відмовитись від правочину в разі неналежного виконання лізингодавцем умов договору, а саме, лише у разі затримки передачі товару в користування, в інших же випадках сторони мають обов'язково керуватись умовами договору.

Позивач зазначає, що правовідносини, що виникли при укладенні договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, не відповідають вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів» та умови спірного правочину є несправедливими та вкрай невигідними для неї. Проте, з даним висновком відповідач не погоджується, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами правочину мають відповідати, в першу чергу, спеціальним законам, які регулюють такий вид економічної діяльності, як фінансовий лізинг. Вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів» можуть бути застосовані до виниклих правовідносин, проте лише з урахуванням та у сукупності зі спеціальним законодавством, а саме ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Чинним законодавством України передбачено захист не тільки споживачів. Законом на рівні зі споживачами також захищено права та обов'язки суб'єктів господарювання, що здійснюють певний вид економічної діяльності відповідно до норм чинного законодавства України, які несуть певні ризики та мають на меті отримати прибуток з подальшою сплатою відповідних податків та зборів.

З аналізу умов чинного договору не вбачається істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, навпаки, позивач не приймає до уваги той факт, що відповідач здійснює свою господарську діяльність та несе певні ризики, тому умови договору побудовані таким чином, щоб максимально захистити права та інтереси не тільки компанії, а також і інших клієнтів, та повністю відповідають статтям 10-11 ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» звертає увагу суду, що сторони погодили між собою всі відповідні умови, які зобов'язані виконувати саме в тому вигляді, в якому вони були обумовлені правочином. Договір, а також Закон передбачає обов'язки сторін та відповідальність сторін у разі порушення такого зобов'язання. Свідчення позивача щодо несправедливості умов договору, в зв'язку з чим, намагається визнати такий договір недійсним, на думку відповідача, є лише суб'єктивним свідченням та не має реального обгрунтування, та характеризує позивача, як недобросовісного клієнта, який намагається відмовитись від зобов'язань за будь-яку ціну. Відповідач вказує, що наведені у позові умови, які на думку позивача є несправедливими, відповідають вимогам основних законодавчих актів, що регулюють правовідносини лізингу, а також в жодному разі не порушують законодавство про захист прав споживачів, та в даному випадку свідчить про неналежне ознайомлення позивача, як з умовами договору, так і вимогами чинного законодавства України, в тому числі і з ЗУ «Про захист прав споживачів».

В своїй позовній заяві позивач також вказує, що ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» уклало договір фінансового лізингу №000309 від 13.08.2015 року з ним, проте в супереч ст. 799 ЦК України, сторони не дотримались обов'язкової нотаріальної форми правочину. Відповідач вважає, що такий висновок позивач робить без належного ознайомленнями з нормами чинного законодавства України.

На думку відповідача, відповідно до чинного законодавства України, зокрема ЦК України та ЗУ «Про фінансовий лізинг», яким повністю урегульовано такий вид економічної діяльності як фінансовий лізинг, і посилання позивача на норми ст. 799 ЦК України є безпідставними, оскільки передбачено, що фінансовий лізинг повністю регулюється спеціальними законами, а отже до договорів лізингу можуть застосовуватися загальні положення про найм (оренду) лише з урахуванням спеціальних особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Отже, як вважає відповідач, не існує норми, яка б встановлювала обов'язковість нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу, незалежно від того, якого виду майно передається у лізинг та кому саме.

Крім того, як вважає відповідач, якщо глибше розібрати поняття нотаріального посвідчення договорів найму та лізингу, можна дійти висновку, що як відомо, права власності на майно у лізингодавця в більшості випадків не має на момент укладення договору лізингу, оскільки спочатку укладається договір лізингу, і лише потім, відповідно до специфікації лізингоодержувача, лізингодавець придбаває річ у продавця для подальшої її передачі лізингоодержувачу. Для того, щоб нотаріус посвідчив договір найму (оренди), йому (нотаріусу) потрібно впевнитися, що орендодавець є повноважним на вчинення такого договору, тобто, що у нього є право власності на предмет оренди. Виходячи з цього, у лізингодавця повинне бути право власності на предмет лізингу на момент укладання договору лізингу. В той же час, законодавчо визначено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених ЦК та законом. А ЗУ «Про фінансовийлізинг» визначено, що лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу.

Між сторонами було укладено договір фінансового непрямого лізингу, тобто лізингодавець зобов'язаний придбати в майбутньому обраний предмет лізингу тільки після виконання встановлених договором умов лізингоодержувачем та передати його у користування. Таким чином, ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» вважає, що до правочинів фінансового лізингу не застосовується норма ст. 799 ЦК України, та нотаріальна форма договору чинним законодавством України не вимагається.

Отже, відповідач вважає позов ОСОБА_2 безпідставним та необґрунтованим, викладені в позові підстави визнання договору недійсним є недоведеними та спростованими, а вимоги Закону, на які посилається позивач, перекрученими та такими, які трактуються на його користь, а отже, ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» просить позов ОСОБА_2 відхилити (а.с. 60-67).

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримала уточнені позовні вимоги та просила суд їх задовольнити, посилаючись на обставини та докази, викладені у позові.

Представник відповідача надав суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності (а.с.59).

Згідно зі ст. 16 ЦК України - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності зі ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 11 зазначеного кодексу наголошує, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи приходить до наступного:

13.08.2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто», в особі представника за довіреністю ОСОБА_3, яка діяла згідно доручення №66 від 01.10.2014 року було укладено договір фінансового лізингу №000309 з додатками, які є невід'ємними частинами договору. Відповідно до укладеного договору відповідач взяв на себе зобовязання придбати предмет лізингу транспортний засіб SKODA Rapid Ambition, 1.6 АКПП, зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком №2 до договору, вартістю 19574, 47 доларів США у власність та передати предмет лізингу у користування позивачу, на строк та на умовах, передбачених договором (а.с. 8-14).

В день укладання договору позивач сплатив рахунок на суму 46 000 грн. на користь відповідача (а.с.17-18).

Разом з тим, як пояснив в судовому засіданні позивач ОСОБА_2, представником ТОВ «ЛК «Ваш авто» не було розяснено йому призначення даного платежу, який виявився адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням договору. Позивач же вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу.

Також, відповідно до пояснень ОСОБА_2, у нього не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надала йому достовірної інформації щодо всіх істотних умов договору, переконала та спонукала підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші клієнти, які бажають укласти договір лізингу.

Крім того, протягом обіцяного терміну предмет лізингу не був переданий позивачу. Компанія відмовилась передавати предмет лізингу з посиланням на те, що договором передбачено передачу транспортного засобу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати адміністративного платежу, 50% від вартості предмету лізингу, комісії за передачу предмета лізингу, а сплачена сума в розмірі 46000 грн. є адміністративним платежем тільки за оформлення договору.

Таким чином, як вбачається зі змісту позовної заяви та пояснень позивача, під час попередніх переговорів представником компанії ОСОБА_3 введено в оману щодо умов виконання договірних зобовязань. Після підписання і вивчення змісту договору ОСОБА_2 стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, а можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача, що є порушенням прав позивача як споживача.

Вказані обставини в судовому засіданні не спростовані відповідачем по справіТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто».

Відповідно до ч.1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк І за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у ст. 1 ЗУ "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЗУ "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або у повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг»передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

ЗгідноПостанови ПВСУ від 12.04.1996 року №5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»- при вирішенні справ суди мають виходити насамперед із положеньЗУ «Про захист прав споживачів».

ЗУ «Про захист прав споживачів»регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає і механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до п. 1ч. 5 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»- фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цьогоЗаконує створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, щоЗУ «Про захист прав споживачів»безпосередньо регулює відносини, що склались між сторонами договору, а умови договору фінансового лізингу, в свою чергу, не можуть суперечити положенням цьогоЗакону.

Умова договору фінансового лізингу №000309 від 13.08.2015 року про те, що лізингоодержувач зобов'язується сплатити адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору (а.с.8), на переконання суду, є незаконною.

У відповідності дост. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг»- лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Як вбачається зі змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, адміністративний платіж розуміє під собою одноразову плату лізингоодержувача лізингодавцю при укладенні договору.

У відповідності до договору, адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір такої компенсації за організацію становить 46000 грн., цей платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо повязаний з виконанням договору лізингу.

Вказаний пункт договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідност. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а фактично полягає у виготовленні стандартної форми договору.

Як вбачається із наведених договірних умов, складова першого лізингового платежу - «адміністративний платіж» виходить за межі переліку платежів, передбачених законом.

Лізинговий кредит - це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту. Його специфіка полягає у тісному взаємозвязку і переплетенні кредитних, фінансових та орендних відносин. З точки зору змісту кредитних відносин, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається позичальником у розстрочку.

Отже, лізинг є комерційною угодою, що заснована на оренді товарів тривалого користування виробничого призначення. Це одна з форм інвестицій в основний капітал за посередництвом лізингової компанії (лізингодавця), який купує для товаровиробника (лізингоодержувача) майно і надає йому в оренду з метою виробничого використання.

Таким чином, лізингодавець фактично кредитує лізингоодержувача: кредитором є лізингодавець, позичальником - лізингоодержувач.

Положеннямист. 8 ЦК Українивизначено, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Конституційний Суд України у рішенні від 10.11.2011 року №15-рп/2011, справа № 1-26/2011 виходив також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим, споживачу, як правило обєктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина першастатті 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок введення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги.

Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого субєкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (п. 3.2. Рішення).

Виходячи з наведеного, при вирішенні спору між ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» підлягає застосуваннюрішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, справа № 1-26/2011 та слід врахувати, що позивачу, як споживачу, на момент укладення договору обєктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму (ч. 1ст. 634 ЦК України).

Оскільки позивач не має відповідної юридичної чи економічної освіти, він при укладенні договору помилково придбав непотрібні йому на умовах відповідача послуги з фінансового лізингу.

Згідно з п. 2. ст. 11ЗУ «Про захист прав споживачів»перед укладенням договору кредитодавець зобовязаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобовязаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Однак відповідач проігнорував дані вимоги законодавства, що є однією з підстав визнання договору недійсним, адже згідно з ч. 2 ст. 19ЗУ «Про захист прав споживачів»підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Забороняються як такі, що вводять в оману, зокрема: з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Тобто, позивач не мав часу детально ознайомитися з 12 сторінками договору за такий короткий строк. Йому повинна була бути надана можливість детально ознайомитися з умовами даного договору та законодавством, що його регулює.

Крім цього, представник відповідача не надала достовірної інформації, переконала в тому, що всі істотні умови договору вона позивачу пояснила та спонукала підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу.

На переконання суду, позивач не мав можливості обєктивно оцінити та осмислити умови даного договору, виявити його недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які він отримає в результаті підписання даної угоди.

Так, згідно з ч. 1 ст. 18ЗУ «Про захист прав споживачів»продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18вказаного Закону, а саме умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Аналізуючи норми ст. 18ЗУ «Про захист прав споживачів»суд прийшов до висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими, необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. 3 ст. 18ЗУ «Про захист прав споживачів»несправедливими є наступні умови, що зазначені в договорі фінансового лізингу: про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору.

Пункт 12.1. Договору лізингу №000309 від 13.08.2015 року зазначає - лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Тобто, відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем за його послуги у разі розірвання договору останнім. Однак, при розірванні договору лізингодавцем ніяких санкцій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 11ЗУ «Про захист прав споживачів»споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Тобто лізингоодержувачу в даному випадку повинно бути надано право на розірвання договору впродовж 14 днів з моменту його укладення.

Однак відповідачемТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» не враховано вищевказані норми законодавства, навпаки, всупереч зазначених норм, лізингодавець взагалі не надав можливості лізингоодержувачу відмовитись від договору.

Крім того, у разі розірвання договору лізингодавцем, ніяких штрафів і компенсацій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних відносин та порушень чинного законодавства.

Тому дана вимога договору є незаконною та несправедливою відносно лізингоодержувача, що призводить до її недійсності.

Пунктом 3 частини 1статті 11 ЗУ «Про фінансовий лізинг»передбачено, що лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором випадках.

Частиною 2 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

А згідно із ч. 4 ст. 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, а тому вимоги позивача про стягнення коштів, проплачених ним на виконання умов договору є законними та обґрунтованими.

Згідно Постанови ПВСУ від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» - при вирішенні справ суди мають виходити насамперед із положень ЗУ «Про захист прав споживачів».

ЗУ «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає і механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту правспоживачів.

Відповідно до ч. 5 п. 1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, що Закон України «Про захист прав споживачів» безпосередньо регулює відносини, що склались між сторонами договору, а умови договору фінансового лізингу, в свою чергу, не можуть суперечити положенням цього Закону.

Як вбачається зі змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, адміністративний платіж розуміє під собою одноразову плату лізингоодержувача лізингодавцю при укладенні договору.

У відповідності до договору, адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір такої компенсації за організацію становить 46000 грн., цей платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо повязаний з виконанням договору лізингу.

З огляду на зазначене, вказаний пункт договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а фактично полягає у виготовленні стандартної форми договору.

Як вбачається із наведених договірних умов, складова першого лізингового платежу - «адміністративний платіж» виходить за межі переліку платежів, передбачених законом.

Лізинговий кредит - це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. У статті 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

У частині 1статті 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг»визначено, що відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Так, відповідно до ст. ст.806,807 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), а до відносин повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Положення кодексу про договір поставки (ст. 712 ЦК України) у свою чергу посилається на те, що до договору поставки застосовуються положення про купівлю-продаж.

Крім цього, згідно статей 4, 10, 15 ЗУ «Про захист прав споживачів» - споживач має право: на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); на розірвання договору та повернення коштів, якщо стане очевидним що послуга буде не виконана; на отримання необхідної інформації, достатньої для придбання цієї продукції, виробника та гарантії її придбання, тощо.

Відповідно до П(С)БУ 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №7 МФУ від 20.10.2000 року №92, основними фондами є засоби праці - будівлі, устаткування, транспорт.

Тобто, відповідач по справі має бути суб'єктом підприємницької діяльності, який здійснює діяльність у сфері передачі автомобілів у оренду (оперативний лізинг), тому і зобовязаний надати лізингоодержувачу дані про те, що автомобіль, який буде передаватися вже є його власністю і є основними фондами відповідача.

В порушення зазначених вимог в договорі не вказано, який саме транспортний засіб «Skoda Rapid»,буде переданий у власність лізингоодержувачу - якого кольору, року виробництва, якої внутрішньої комплектації, тобто у договорі не вказано предмету лізингу (найменування продукції), що порушує право позивача на отримання достовірної інформації про продукцію.

Згідно з ч.12Постанови ПВСУ від 12.04.1996 року №5«Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» - у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Частиною 1ст. 638 ЦК Українипередбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї в сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг»істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1статті 203 ЦК Українипередбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6ст. 203 ЦК УкраїницьогоКодексу.

Вказані порушення, відповідно до ст. 10, п. 5 ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів»,ст. 638 ЦК України,ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг»є підставою для розірвання договору на надання послуг.

Згідно з ч. 9 ст. 18ЗУ «Про захист прав споживачів», якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони відшкодовуються винною особою у повному обсязі. Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у звязку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.

Відповідно, сплачені позивачем відповідачуТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» кошти в сумі 46000 грн. підлягають поверненню.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що ТОВ «ЛК «Ваш авто», в порушенняст. 60 ЦПК України, не надано жодних доказів на підтвердження своїх заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_2 в повному обсязі.

Керуючись, ст. ст.8, 203, 215, 509, 634, 806, 807 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансовий лізинг», ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»,рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011, ППВСУ від 12.04.1996 року за №5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами по захист прав споживачів», П(С)БУ 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку за №7 МФУ від 20.10.2000 року за №92, ст. ст.10,11,60,88,212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Уточнену позовну заяву ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» про захист прав споживача, визнання п. 12.1 договору недійсним, розірвання договору та стягнення коштів задовольнити.

Визнати пункт 12.1 договору фінансового лізингу №000309 від 13.08.2015 рокунедійсним.

Договір фінансового лізингу №000309 від 13.08.2015 року розірвати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто», код ЄДРПОУ 39733392, юридична адреса 01601, м. Київ, вул. Шовковична, буд. № 42-44, на користь ОСОБА_2 сплачені позивачем кошти за Договором фінансового лізингу №000309 від 13.08.2015 року, у розмірі 46 000 (сорок шість тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто», код ЄДРПОУ 39733392, юридична адреса 01601, м. Київ, вул. Шовковична, буд. № 42-44, судовий збір на користь держави в розмірі 551,20 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги,

якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуюча: