Рішення № 55195871, 20.01.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7619/15-ц

Провадження № 22-ц/779/216/2016

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Польська М.В.

Суддя-доповідач Максюта І.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Матківського Р.Й., Фединяка В.Д.,

секретаря Капущак С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 06 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

В травні 2015 року представник Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення з квартири по АДРЕСА_1 відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають в ній, повернення понесених судових витрат по справі.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 06 жовтня 2015 року позов задоволено частково.

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі по 60,90 грн. з кожного.

В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 30 листопада 2015 року заява представника відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 06 жовтня 2015 року залишена без задоволення. (а.с.152)

На дане заочне рішення представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій посилається на незаконність рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначив, що повістки направлялись нібито в одному конверті всім чотирьом відповідачам, а насправді отримав тільки відповідач ОСОБА_5 Саме тому повідомлення про вручення рекомендованих відправлень, що є на а.с. 66 та 79 є по відношенню до відповідача ОСОБА_2 неналежним доказом у справі.

Також апелянт зазначив, що відповідачам не була належним чином направлена вимога про добровільне звільнення житла, яке є предметом іпотеки, оскільки копія реєстру рекомендованих поштових відправлень наданих ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» є нікчемним доказом у даній справі, оскільки вручення поштових відправлень не здійснено відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку.

На думку апелянта, якщо кредитні кошти надавалися на поліпшення чи капітальний ремонт житла, то в такому випадку розмір кредитних коштів мав бути встановлений згідно кошторису. Такий кошторис не складався і не вимагався банком. Капітальний ремонт також не проводився. Використання коштів не перевірялось банком і відповідно жодних доказів щодо цього немає. Апелянт вказав, що в даному випадку житло не було куплене за кошти, надані в кредит, а тому суд не мав права ухвалювати рішення про виселення.

Просив заочне рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» в задоволенні позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга подана лише в інтересах відповідача ОСОБА_2, то рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом лише в частині, що стосується прав, інтересів та обов'язків відповідача ОСОБА_2.

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 11.04.2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит №IFUOG40000006889 за умовами якого надано кредит у розмірі 247 450 грн. зі сплатою 15% річних, з кінцевим терміном повернення 11.04.2028 року. Відповідно до п. 1.3. договору кредит наданий на поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.4-7).

З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання, що виникло на підставі кредитного договору №IFUOG40000006889, 11.04.2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, які виступили майновими поручителями ОСОБА_2, було укладено іпотечний договір, посвідчений нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фрісом І.П. за №332 (а.с.8-9).

Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме трьохкімнатна квартира під НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 74.2 м.кв., житловою площею 42.4 м.кв., що належить іпотекодавцям ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 18.11.1997 року Агентством по приватизації державного житлового фонду на підставі рішення МВК № 295-р від 31.10.1997 року, що зареєстровано Івано-Франківським ОБТІ 18.11.1997 року за №5849/123, реєстраційний номер 22544128.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28 березня 2014р., яке набрало законної сили, звернуто стягнення на вказану квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFUOG40000006889 від 11.04.2008р.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині виселення відповідача ОСОБА_2 з квартири, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 Житлового кодексу УРСР, дійшовши висновку, що кредитні кошти використані на покращення якості квартири (реконструкція, добудова та інші роботи), тобто кошти отримувались на спірну квартиру, тому відповідач підлягає виселенню.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до ст.ст. 39 та 40 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

В силу ст. 109 Житлового Кодексу УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Таким чином, особа може бути виселена без надання іншого житлового приміщення за умов, що житлове приміщення придбано за рахунок кредитних коштів і вона на письмову вимогу іпотекодержателя не звільнила житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та яке було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла надається інше постійне житло.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постановах від 18 березня 2015 року в справі № 6-39цс15, 24 червня 2015 року в справі № 6-447цс15, від 1 липня 2015 року в справі № 6-875цс15, а також від 02 вересня 2015 р. у справі № 6-1049 цс15, на яку послався суд, та від 16 грудня 2015р. у справі 6-1469 цс15.

Із матеріалів справи вбачається, що в іпотеку передано квартиру, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, а перейшла у власність відповідачів, у тому числі і її частина у власність апелянта, на підставі рішення органу місцевого самоврядування у порядку, врегульованому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», тому висновок суду про наявність передбачених законом підстав для виселення відповідача ОСОБА_2 із цієї квартири без надання йому іншого постійного житла є помилковим.

Утотожнюючи поняття «придбання» жилого приміщення за рахунок кредиту (позики) банку та «поліпшення якості» окремої квартири за рахунок кредиту, суд не врахував, що в розумінні ст. 109 ЖК УРСР придбання пов'язане з набуттям права власності на житлове приміщення, а поліпшення якості житла пов'язане з ремонтом, реконструкцією, перебудовою житлового приміщення, яке вже знаходиться у власності.

Отже, суд неправильно застосував частину другу статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, матеріали справи не містять достовірних доказів того, що відповідач ОСОБА_2 отримав письмову вимогу іпотекодержателя про звільнення житлового приміщення.

Оскільки закон пов'язує строк звільнення житлового приміщення з моментом отримання такої вимоги, то це має суттєве значення при вирішенні спору про виселення, а у матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази про отримання вимоги відповідачем.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 слід задовольнити, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині виселення ОСОБА_2, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права. Слід ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задовольнити.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 06 жовтня 2015 року в частині виселення ОСОБА_2 скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: І.О. Максюта

Р.Й. Матківський

В.Д. Фединяк