Рішення № 55195607, 22.01.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/13612/15-ц

Провадження № 2/344/1666/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2016 р. м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.

за участі секретаря Прокопів С.Р.

представників ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ПАТ «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано, що позивач та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 234/2007 від 04/04/2007 р., відповідно до умов якого надано позику на суму 43000 доларів США на 240 місяців для придбання квартири. Для забезпечення виконання умов вказаного договору позики також між позивачем та ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договори поруки. Оскільки позичальник неналежним чином виконував умови договору позики, тому позивач просив суд стягнути з нього та його поручителів заборгованість за договором позики в сумі 937537,93 гривень, які становлять еквівалент 43757,63 долари США.

Представник позивача подав суду заяву, в якій підтримав позов та просив розглянути його без участі представника.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_1 визнали обставину укладення спірного договору позики, отримання відповідачем позики, але представники заперечили нарахування пені, оскільки позичальник сплачував платежі за договором.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі Пономарьов проти України (Заява № 3236/03) вказано: ... сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі "ОСОБА_6 проти України" (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). Відповідачі належним чином повідомлені судом про час і місце розгляду спору за їх участі. Отже вони реалізували своє право на безпосередню участь в судовому засіданні. Також у відповідачів було більше ніж достатньо часу для подання суду доказів, доводів, заперечень та їх обґрунтувань. Тому задля реалізації принципу юридичної визначеності спір підлягає розглядові.

Судом встановлено наступні обставини.

Позивач та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 234/2007 від 04/04/2007 р., відповідно до умов якого надано позику на суму 43000 доларів США на 240 місяців для придбання квартири.

Відповідно до розрахунку позивача заборгованість відповідача за договором позики становить 790033,65 гривень по кредиту, 67853,48 заборгованість по відсотках, 79650,90 гривень прострочення сплати кредиту.

Відповідно до розрахунку позивача заборгованість із оплати процентів по кредиту, пені за порушення обов`язку щодо оплати процентів виникло безпосередньо після часу надання позики в 2007 році.

04/04/2007 р. позивач та ОСОБА_5 уклали договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язалась за виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 234/2007 від 04/04/2007 р.

04/04/2007 р. позивач та ОСОБА_4 уклали договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язалась за виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 234/2007 від 04/04/2007 р.

04/06/2015 р. ухвалено постанову НБУ про відкликання ліцензії позивача та початок процедури його ліквідації.

04/04/2007 р. позивач та позичальник на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики уклали договір іпотеки житла.

Відповідно до п. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позичальник не надав суду жодного доказу або обґрунтованого розрахунку на спростування позову.

Відповідно до п. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином позов підлягає задоволення в частині вимог до позичальника.

В свою чергу відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Так, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 17 вересня 2014 року ухвалив постанову у справі № 6-53цс14 предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд зробив правовий висновок про те, що, регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

При цьому зазначене положення не виключає можливості предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або із дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки право вимоги щодо виконання зобов`язань за позикою в цілому виникає у позивача у разі надіслання позивачем вимоги про виконання зобов`язання у вказаний спосіб.

Однак позивач не надав суду доказу надіслання зазначеної вимоги. Отже позивач не довів перед судом порушеного права у цій частині позову.

Відповідно до п. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Вказаний строк є преклюзивним щодо реалізації позивачем права вимоги за відповідним договором поруки.

Отже внаслідок прострочення позивачем строку, встановленого в п. 4 ст. 559 ЦК України, його право вимоги до поручителів припинено на підставі закону. Оскільки вказаний строк не є строком позовної давності, тому він не підлягає обчисленню щодо зобов`язань із сплати окремих частин платежів.

Заяв про застосування позовної давності відповідачі та представники відповідача до суду не подавали, про застосування позовної давності сторони суд не просили, розрахунків на застосування позовної давності сторони суду не надавали.

Відповідно до розрахунку позивача відповідач сплачував мінімальний платіж щодо повернення позики, однак не здійснював платежі щодо сплати процентів за користування позикою.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 Про судове рішення у цивільній справі суд повинен вирішити справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, незалежно від того вірно чи помилково позивач просить застосувати ту чи іншу правову норму.

Відповідно до п. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В п. 2 ст. 13 ЦК України зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п. 3 ст. 13 ЦК України).

В п. 6 ст. 13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до п. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Таким чином позивач не вправі просити суд про стягнення з поручителів грошових коштів на виконання зобов`язання за спірним договором позики, оскільки ним пропущено преклюзивний строк на пред`явлення позову до поручителів, а доказу надіслання вимоги до поручителів про дострокове і повне виконання зобов`язання позивач суду не надав.

При цьому відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України обов`язок надання такого доказу суду законом покладено безпосередньо на позивача.

Так, відповідно до ст. 159 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.

В ст. 131 ЦПК України вказано, що позивач зобов`язаний надати суду усі докази до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково;

стягнути з ОСОБА_1 (ІПН2864116613) на користь ПАТ «Комерційний банк Надра ЄДРПОУ 20025456 заборгованість за кредитним договором № 234/2007 від 04/04/2007 р. в сумі 937537,93 гривень;

стягнути з ОСОБА_1 (ІПН2864116613) на користь держави судовий збір в сумі 14063,05 гривень;

в іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з дня його проголошення. У разі відсутності сторін, під час проголошення судового рішення подається апеляційна скарга протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя С.О. Бородовський