Постанова № 55191577, 21.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2016 р. м. Київ К/800/14408/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

головуючого: Мороз Л.Л.,

суддів: Горбатюка С.А.,

Шведа Е.Ю.,

розглянула у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 року у справі за позовом Комунального підприємства "Глухівський тепловий район" до Державної фінансової інспекції в Сумській області про визнання протиправними та скасування пунктів листа-повідомлення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Комунальне підприємство "Глухівський тепловий район" (далі по тексту - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної фінансової інспекції у Сумській області (далі по тексту - відповідач), в якому, із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд визнати протиправними та скасувати пункти 3, 4, 6, 7, 8 листа-повідомлення від 17.03.2014 року №101-14/308 "Про усунення виявлених ревізією порушень чинного законодавства".

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано пункти 3 та 4 листа-повідомлення від 17.03.2014 року №101-14/308 "Про усунення виявлених ревізією порушень чинного законодавства". В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позову, Державна фінансова інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення у зазначеній частині та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Державною фінансовою інспекцією у Сумській області за період з 01.01.20010 року до 30.11.2013 року було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства "Глухівський тепловий район", за результатами якої складено акт ревізії від 28.02.2014 року №101-21/3.

На підставі акта ревізії позивачу направлена вимога від 17.03.2014 року №101-14/308 «Про усунення виявлених ревізією порушень чинного законодавства», не погоджуючись з пунктами 3, 4, 6, 7, 8 якої підприємство звернулося із позовом до суду.

Зокрема, згідно з п.3 вказаної вимоги ревізією встановлено операції, проведені з порушенням чинного законодавства, що призвели до втрат підприємства, в сумі 30887грн. внаслідок здійснення витрат на благодійну, спонсорську та іншу безповоротну допомогу без затвердження їх у фінансовому плані, у зв'язку з чим: провести претензійно-позовну роботу з одержувачами благодійної допомоги щодо повернення коштів. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у безпідставному наданні благодійної допомоги на суму 30887грн., шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст.ст. 130-136 КЗпП України

Згідно з п. 4 вимоги ревізією встановлено покриття витрат юридичних осіб всупереч законодавству при відсутності дебіторської заборгованості в обліку внаслідок оплати лізингових зобов'язань за час використання автомобіля іншою юридичною особою в сумі 21399 грн. 06 коп., у зв'язку з чим: розірвати договір в установленому порядку, відобразити дебіторську заборгованість за юридичною особою, щодо якої здійснено безпідставні витрати; провести претензійно-позовну роботу з контрагентом щодо відшкодування коштів; в іншому випадку стягнути з осіб, винних у безпідставному покритті за рахунок бюджетних коштів витрат сторонніх осіб на суму 21399 грн. 06коп., шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст.ст. 130-136 КЗпП України.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 №499/2011 (далі Положення) Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також, Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26.01.1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, в якій зазначено, зокрема, про необхідність вчинити дії щодо відшкодування збитків.

Зважаючи на те, що вказані збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Отже, у позові про скасування пунктів 3, 4 листа-повідомлення від 17.03.2014 року №101-14/308 "Про усунення виявлених ревізією порушень чинного законодавства" належить відмовити.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 10.02.2015 року 21-632а14.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального, що є підставою для ухвалення нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Сумській області задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 року у цій справі скасувати у частині задоволення позову щодо визнання протиправними та скасування пунктів 3 та 4 листа-повідомлення від 17.03.2014 року № 101-14/308 "Про усунення виявлених ревізією порушень чинного законодавства" та прийняти нову постанову у зазначеній частині, якою відмовити у позові.

У решті постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2015 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: