Ухвала суду № 55191132, 21.01.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/22142/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянського К.М. Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

21 січня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Некрасовій М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом Торгово-промислової палати України до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку торгово-промислової палати України з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: 1) підпункту 136.1.13 пункту 136.1 статті 136, підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 6 481 901,00 грн. та до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на суму 3 540 997,00 грн.; 2) пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 278 926 грн. та до завищення суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів на загальну суму 227 819 грн., а також до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту поточного звітного періоду за грудень 2014 року у сумі 82 291 грн.

За наслідками перевірки податковим органом складено акт від 14.08.2015 року №384/26-59/22-08/00016934 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.09.2015 року №0006972208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із податку на прибуток у розмірі 8102376 грн.; від 03.09.2015 року №0006982208, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 540 997 грн.; від 03.09.2015 року №0006992208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 334 995; від 03.09.2015 року №0007012208, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 82 291 грн.; від 03.09.2015 року №0007002208, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 284 774 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо відносин між торгово-промисловою палатою України та Міжнародною академією фінансів та інвестицій, колегія суддів зазначає наступне.

В акті перевірки податковим органом встановлено, що в порушення приписів підпункту 136.1.13 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій внесення торгово-промисловою палатою України до статутного фонду Міжнародної академії фінансів та інвестицій у якості внеску основні засоби (приміщення 5-го (579 м.кв.) та 4-го (564,9 м.кв.) поверхів у будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 33) в обмін на корпоративні права в сумі 1750000 грн. та отримання на баланс торгово-промисловою палатою України основних засобів (приміщення 5-го (579 м.кв.) та 4-го (564,9 м.кв.) поверхів у будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 33) в обмін на корпоративні права у зв'язку із зменшенням статутного капіталу Міжнародної академії фінансів та інвестицій до 200000 грн., позивачем занижено задекларовані показники у рядку 03 Декларації "Інші доходи" за 2014 рік на загальну суму 39 373717 грн.

З матеріалів справи вбачається, що торгово-промислова палата України передала до статутного капіталу Міжнародної академії фінансів та інвестицій, у якості внеску основні засоби, а саме: приміщення 5-го (579 м.кв.) та 4-го (564,9 м.кв.) поверхів у будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 33 в обмін на корпоративні права у еквівалентному розмірі залишкової вартості вказаних приміщень 1750000 грн.

Судом першої інстанції вірно відхилені доводи контролюючого органу стосовно того, що внаслідок зменшення розміру статутного капіталу Міжнародної академії фінансів та інвестицій до 200000 грн. відбулася операція з отримання на баланс торгово-промисловою палатою України основних засобів, а саме: приміщень 5-го (579 м.кв.) та 4-го (564,9 м.кв.) поверхів у будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 33 в обмін на корпоративні права, ринкова вартість яких, згідно з висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи станом на I квартал 2014 року становить 41123717 грн., а тому згідно з пп. 136.1.13 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України сума у розмірі 39373717 грн. підлягає декларуванню.

Рішенням Президії торгово-промислової палати України від 23.01.2014 року зменшено розмір Статутного фонду та прийнято зміни до Статуту Міжнародної академії фінансів та інвестицій. Торгово-промисловою палатою України прийнято рішення про зменшення розміру статутного фонду Міжнародної академії фінансів та інвестицій з 1750000 грн. до 200000 грн. Зміни до Статутного фонду Міжнародна академія фінансів та інвестицій зареєструвала в Головному управлінні Міністерства юстиції у місті Києві 30.04.2014 року.

В рішенні Президії торгово-промислової палати України від 23.01.2014 року не зазначено про повернення на баланс торгово-промислової палати України приміщень 5-го (579 м.кв.) та 4-го (564,9 м.кв.) поверхів у будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 33 в обмін на корпоративні права.

Коригування бухгалтерських записів були здійсненні не у зв'язку зі зменшенням розміру статутного капіталу Міжнародної академії фінансів та інвестицій, а на підставі висновків аудиту фінансової звітності Міжнародної академії фінансів та інвестицій, проведеного товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна аудиторська група" та рекомендацій, наданих цією аудиторською компанією за наслідками проведеної аудиторської перевірки.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01 липня 2004 року та п.6.1 розділу 6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно № 7/5 від 07.02.2002 року оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками).

Таким чином, доказом, яким може підтверджуватись передача нерухомого майна у статутний капітал підприємства, є свідоцтво про право власності, яке підлягає державній реєстрації.

Поняття «баланс» визначено у «Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»», затвердженому Наказом Мінфіну від 31.03.1999 року № 87 (далі - Положення №87).

Згідно з Положенням №87 балансом є документ, у якому відображаються активи, зобов'язання та власний капітал підприємства.

Відповідно до п. 16 Положення №87 у статті "Основні засоби" наводиться вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів згідно з відповідними положеннями, а також вартість основних засобів, отриманих у довірче управління або на праві господарського відання чи праві оперативного управління. У цій статті також наводиться вартість інших необоротних матеріальних активів.

Таким чином, баланс підприємства є звітністю підприємства, яка виникає під час його створення або в результаті його діяльності.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Доводи відповідача про те, що належним доказом переходу права на нерухоме майно є акт прийому-передачі майна, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не відповідають вищезазначеним вимогам законодавства щодо належності та допустимості доказів.

Щодо відносин між торгово-промисловою палатою України та ТОВ «Делькар груп», колегія суддів зазначає наступне.

Між торгово-промисловою палатою України (замовник) та ТОВ "Делькар груп" (підрядник) укладено договори підряду на ремонтно-будівельні роботи від 27.08.2013 року №8, від 25.12.2013 року №25/12, від 09.01.2014 року №б/н, від 01.11.2014 року №б/н, від 01.12.2014 року №б/н, відповідно до яких підрядник зобов'язується виконати ремонтно-будівельні роботи за завданням замовника у відповідному приміщенні за адресою: місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 33, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.

З метою підтвердження факту виконаних робіт та їх передачі, після виконання кожного етапу робіт сторонами підписується акт приймання виконаних підрядних робіт.

Підрядник за кошти замовника постачає всі необхідні для виконання роботи матеріали, обладнання конструкції та комплектуючі вироби. Роботи можуть виконуватись також і з матеріалів замовника.

На підтвердження виконання договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду першої інстанції копії: договорів підряду на ремонтно-будівельні роботи від 27.08.2013 року №8, від 25.12.2013 року №25/12, від 09.01.2014 року №б/н, від 01.11.2014 року №б/н, від 01.12.2014 року №б/н; актів прийому виконаних робіт (послуг); податкових накладних; платіжних доручень; видаткових накладних; кошторисів до відповідних договорів.

Твердження податкового органу стосовно того, що у торгово-промислової палати України відсутні кошториси виконаних робіт спростовуються матеріалами справи, які містять копії кошторисів до кожного договору (а.с. 33-102 Т. II).

Також відхиляються доводи контролюючого органу про те, що акти прийому-передачі виконаних робіт не містять номера та дати договорів відповідно до яких такі роботи здійснювались та перелік кожного етапу робіт з їх вартістю, з огляду на наступне.

Дослідивши акти прийому виконаних робіт (послуг), суд встановив, що вони відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Чинним законодавством не передбачено вимог щодо зазначення в актах дат та номерів договорів відповідно до яких вони виписані.

Надані позивачем акти прийому виконаних робіт (послуг) дають змогу ідентифікувати до яких саме договорів вони відносяться. Кожен акт містить найменування робіт з їх вартістю.

Придбані будівельні матеріали самим виконавцем доставлялися на об'єкти проведення ремонтно-будівельних робіт силами підрядника чи постачальника будівельних матеріалів, або найнятим перевізником.

Між торгово-промисловою палатою України (замовник) та ТОВ "Делькар груп" (виконавець) укладено договір про надання послуг від 15.04.2014 року №15, відповідно до якого за завданням замовника виконавець надає замовнику послуги помиття вікон та фонарів в обсязі та на умовах, визначених цим договором.

На підтвердження виконання договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду першої інстанції копії: договору про надання послуг від 15.04.2014 року №15; акта прийому-передачі виконаних робіт (послуг); платіжних доручень; податкових накладних.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження в Україні та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (на час формування спірних сум валових витрат), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, відповідно до пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України, під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В контексті наведеного, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України передбачено, що дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У той же час, згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг .

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПК України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вищевикладених положень вбачається, що формування податкового кредиту є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивачем були реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з контрагентами, які на момент здійснення господарської діяльності були зареєстровані як платники податку на додану вартість, то податкові повідомлення-рішення винесено податковим органом безпідставно та необґрунтовано.

Щодо порушення порядку заповнення податкових накладних та порядку реєстрації їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379, усі примірники податкових накладних підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Платник податку - покупець, який склав запит за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення в електронному вигляді у форматі (відповідно до стандарту), затвердженому Державною податковою службою, та надіслав його засобами телекомунікаційного зв'язку Державній податковій службі, повинен отримати автоматично сформований витяг з Реєстру, у якому наводяться відомості щодо податкової накладної/розрахунку коригування, та який містить відомості про те, якій особі належить електронний цифровий підпис, що накладається на податкову накладну/розрахунок коригування.

Також необхідно зауважити, що платник податку, крім витягу з Єдиного реєстру податкових накладних, не має іншої можливості ідентифікації підписанта.

Враховуючи наведене та ту обставину, що усі суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість належним чином задекларовані ТОВ "Рекламно-інформаційне агентство "ЯНКО" (про що свідчить витяги з єдиного реєстру податкових накладних №11125323 від 11.10.2014 року; №11125323; №17193324 від 17.11.2014 року; №13171201 від 13.12.2014 року), а всі суми податку на додану вартість, включені позивачем до податкового кредиту, підтверджені належним чином складеними та підписаними у визначеному законодавством порядку податковими накладними, а також на фактичну наявність у торгово-промислової палати України автоматично сформованого витягу з реєстру з відомостями, зокрема, про особу, якій належить електронний цифровий підпис, що співпадає з прізвищем, вказаним у паперових податкових накладних, то твердження посадових осіб відповідача про порушення позивачем порядку заповнення податкових накладних є необґрунтованими.

Оскільки станом на момент розгляду апеляційної скарги доказів сплати судового збору відповідачем надано не було, керуючись ст. 94 КАС України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до пп. 2 п. 3 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги, тобто після 01.09.2015 року), за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору складає 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві до Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги до суду в сумі 202 759 грн. 90 коп.

Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н.М.

Повний текст виготовлено 25 січня 2016 року.

.

Головуючий суддя Коротких А. Ю.

Судді: Літвіна Н. М.

Ганечко О.М.