Ухвала суду № 55190159, 20.01.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а

Справа № 756/8616/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Тітов М.Ю.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/750/2016 Доповідач - Шиманський В.Й.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Шиманського В.Й.

Суддів - Семенюк Т.А., Кравець В.А.

при секретарі - Крічфалуши С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зверькова Наталія Володимирівна про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

Із вказаним позовом до суду позивач звернувся в липні 2015 року.

Зазначав, що з 24.09.1993 року по 21.11.2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. 08.06.2011 року між ОСОБА_5 та відповідачем укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. В п. 11 договору зазначено, що покупець довела до відома продавця, що укладення цього договору відбувається за заявою про згоду чоловіка, підпис на якій засвідчено нотаріусом Воєводіною Н.М. 16.05.2011 року за реєстром №734, про те, що купується за особисті кошти дружини. Позивач стверджував, що зазначений пункт договору не відповідає дійсності, оскільки він у травні 2011 року надавав згоду на придбання відповідачем квартири з метою підписання договору купівлі-продажу його дружиною без його особистої присутності. При цьому не передбачалося визначення особливого статусу, а ні відчужуваних грошових коштів, а ні квартири, щодо якої у подружжя були наміри придбання. На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати недійсною та скасувати частину п. 11 договору купівлі-продажу квартири від 08.06.2011 року обмежену словами «про те, що квартира купується за особисті кошти дружини» з моменту укладення договору.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування даного рішення та ухвалення нового про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана надати ті докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи оскаржене у справі рішення суд виходив із вимог даної норми закону, зібраних у справі та наданих сторонами доказів, яким дав повну, всебічну та об'єктивну оцінку.

Судом вірно встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.09.1993 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 від 24.09.1993 року.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 21.11.2014 року шлюб між сторонами розірвано.

16.05.2011 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною Н.М. посвідчено згоду ОСОБА_3, в якій він стверджує, що купівлю будь-якої квартири в м. Києві буде здійснено його дружиною ОСОБА_4 за кошти, які є її особистою приватною власністю, які не внесені нею до їх спільного сімейного бюджету, не є спільною сумісною власністю подружжя. Квартира не змінить свого статусу особистої приватної власності його дружини і у випадку, якщо її вартість істотно зміниться.

Даною згодою ОСОБА_3 підтверджував, що не позбавлений дієздатності не страждає на захворювання, що перешкоджають розумінню та усвідомленню суті та значення змісту цього документа, а також стверджував про відсутність будь-якого стороннього впливу на його волевиявлення, про що свідчить його особистий підпис на цій згоді.

08.06.2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. за №3370.

В п. 11 договору купівлі-продажу вказано, що відповідач довела до відома продавця, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі та укладення цього договору відбувається за заявою про згоду чоловіка, підпис на якій засвідчено Воєводіною Н.М., приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу, 16.05.2011 року, за реєстром №734, про те, що квартира купується за особисті кошти дружини.

Звертаючись до суду позивач зазначав, що згодою від 16.05.2011 року ним фактично, в односторонньому порядку, змінюється правовий режим майна набутого у шлюбі, що суперечить вимогам ст. 60 СК України, ст. 368 ЦК України, оскільки майно набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Враховуючи, що при наданні згоди, посвідченої приватним нотаріусом 16.05.2011 року, він в дійсності надавав згоду лише на придбання відповідачем квартири з метою підписання договору купівлі-продажу без його особистої присутності, а не надавав згоди на зміну правового режиму майна подружжя, посвідчена приватним нотаріусом згода від 16.05.2011 року, як і п. 11 договору від 08.06.2011 року в частині зазначення «про те, що квартира купується за особисті кошти дружини», є недійсними.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновків про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За положеннями ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до пунктів 7, 8 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Так, встановивши під час розгляду справи ту обставину, що в п. 11 договору купівлі-продажу від 08.06.2011 року зазначено про доведення ОСОБА_4 до відома продавця квартири тієї обставини, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі та укладення цього договору відбувається за заявою про згоду чоловіка, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом 16.05.2011 року, за реєстром №734, про те, що квартира купується за особисті кошти дружини та зазначена згода від 16.05.2011 року на момент розгляду справи є дійсною, ніким не оспорена, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для визнання зазначеного пункту договору, зокрема його частини, недійсним.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду позивачем не було надано належних обгрунтувань щодо недійсності оспорюванної частини п. 11 договору купівлі-продажу від 08.06.2011 року.

Зазначаючи в апеляційній скарзі про недійсність твердження в п. 11 «про те, що квартира купується за особисті кошти дружини», апелянт посилається на недійсність наданої ним згоди, посвідченої приватним нотаріусом 16.05.2011 року, проте всупереч вимогам ст.10,60 ЦПК України доказів, на підтвердження визнання укладеної згоди недійсною, не надає.

При розгляді зазначеної справи колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надана позивачем згода від 16.05.2011 року, в якій він стверджує, що купівлю будь-якої квартири в м. Києві буде здійснено його дружиною ОСОБА_4 за кошти, які є її особистою приватною власністю, які не внесені нею до їх спільного сімейного бюджету, не є предметом перегляду у даній справі, а тому колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо її невідповідності вимогам чинного законодавства.

Інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції апеляційна скарга в собі не містить.

Таким чином, твердження апеляційної скарги про незаконність та упередженість судового рішення матеріалами справи спростовуються.

З огляду на викладене, оскаржене у справі рішення постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому це рішення не може бути скасованим з підстав що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3- відхилити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: