Постанова № 55188304, 19.01.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2016 року Справа № 912/3915/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.

при секретарі судового засідання: Фьокліній Д.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Лягуша С.М., представник за довіреністю № 37 від 06.01.2016;

від відповідача: Дрозд Р.Ю., представник за довіреністю б/н від 15.01.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Біоенерго» на рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.11.2015 по справі № 912/3915/15 (суддя Болгар Н.В.)

за позовом: Військової частини 2269 Національної гвардії України, м. Олександрія, Кіровоградської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Біоенерго», м. Олександрія, Кіровоградської області

про стягнення 2179,99 грн., -

ВСТАНОВИВ:

30 листопада 2015 року рішенням господарського суду Кіровоградської області по даній справі позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 2179,99 грн. пені та 1218,00 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване виконанням (неналежним виконанням) відповідачем зобов'язань за договором поставки з порушенням умов п. 5.5. (прострочення поставки) договору, що є підставою для застосування п. 7.8. умов договору (стягнення пені).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням господарського суду Кіровоградської області, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Скарга мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які господарський суд Кіровоградської області визнав встановленими, невідповідністю обставинам справи висновків викладених у рішенні, що є підставою для його скасування господарським судом апеляційної інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт посилається на відсутності в рішенні суду правового висновку тому, що зміна терміну та місця поставки товару відбулася за попередньою домовленістю сторін, що підтверджується листами позивача від 20.11.2015 та 27.08.2015, а тому така домовленість є конклюдентними діями сторін.

Також, скаржник з посиланням на ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 3 ст. 83 ГПК України посилається на відсутність з'ясування місцевим господарським судом наявності факту понесених позивачем збитків у зв'язку з простроченням терміну поставки товару у два дні, за відсутності яких суд міг зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Крім того, апелянт вважає, що підставою для нарахування суми пені, яка передбачена нормою чинного законодавства можлива лише в тому випадку, якщо розмір штрафних санкцій не передбачений договором.

У зв'язку з вищевикладеним скаржник просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.11.2015 по справі № 912/3915/15 і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 2179,99 та судових витрат у сумі 1218,00 грн.

21.12.2015 ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду розгляд справи призначено на 12.01.2016.

12.01.2016 у судовому засіданні розгляд справи відкладався на 19.01.2016.

19.01.2016 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У відповідності до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін за наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з наявних у справі документів, 05.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Біоенерго» (далі - продавець, або відповідач) та Військовою частиною 2269 (далі - покупець, або позивач) укладено договір «Про закупівлю товарів за державні кошти» № 18-ПММ (далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язався у 2015 році передати у встановлений строк товар відповідно до державних кодів економічного класифікатора у власність покупцеві, партіями згідно заявок покупця, в асортименті, кількості та цінами, що зазначені в цьому договорі (250 т авіаційного пального ТС-1 (РТ) або еквівалент за ціною 22770 грн. (з ПДВ) за 1 т на суму 5 692 500 грн. протягом 5 днів з моменту отримання обґрунтованої заявки від покупця), а покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його.

19.08.2015 відповідач отримав від військової частини заявку № 1978 від 07.08.2015 про поставку товару в обумовленій договором кількості (а. с. 15-16).

Отже (з урахуванням п. 5.5. договору), відповідач зобов'язаний був поставити товар до 24.08.2015 включно.

Між тим, фактично, відповідачем товар за видатковими накладними: № 827/1 від 27.08.2015, у кількості 23,7 тон на суму 539649,00 грн. та № 827/2 від 27.08.2015, у кількості 24,17 тон на суму 550350,90 грн. (а. с. 23-24) поставлено з порушенням строку передбаченому п. 5.5 договору.

Таким чином, строк порушення зобов'язання по поставці товару за вищевказаними видатковими накладними на суму 1089999,90 грн. становить два дні - з 25.08.2015 по 26.08.2015, що на думку позивача (згідно позовних вимог) є підставою для застосування п. 7.8. договору та стягнення з відповідача пені у сумі 3581,73 грн.

Пунктом 7.8. договору сторони узгодили умову про те, що в разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленої покупцем, продавець сплачує штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми недопоставленого товару за кожний день затримки.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217, ч. 1 ст. 230, ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено, зокрема, пеню.

У розумінні ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарських зобов'язань.

Згідно ч. 2 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

У заяві про зміну предмета позову позивач вимагав сплати відповідачем штрафної санкції (пені) у розмірі 0,1 % вартості товару з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, що передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

З огляду на зміну позивачем правових підстав позову, господарський суд правильно визначив, що природа штрафної санкції як пені не змінюється, змінюється лише розмір пені, оскільки за заявою про зміну предмету позову він є меншим ніж за позовною заявою.

Тобто застосувавши розмір штрафної санкції (пені), виходячи із редакції ч. 2 ст. 231 ГК України, позивач фактично зменшив суму, яку відповідач повинен сплатити на підставі умов п. 7.8. договору. Позивач (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просив стягнути з відповідача 2179,99 грн. пені, саме на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідач заперечував проти позовних вимог позивача, посилаючись на той факт, що прострочення виконання зобов'язання по поставці товару виникло внаслідок дій покупця, який своїм листом від 27.08.2015 № 2172 просив здійснити поставку авіаційного палива ТС-1 або еквівалент у кількості 47870 кг до підрозділу Військової частини, яка дислокується у м. Києві (а. с. 38).

Вищезазначене і є причиною виникнення даного спору.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, відтак до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі даного договору слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини поставки.

За правилами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідність ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції пояснень про причини невиконання ним у повному обсязі поставки за заявкою позивача в строк до 24.08.2015.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду відносно обґрунтованості та наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасно поставлений товар в сумі 2179,99 грн. саме на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України.

При цьому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції відносно того, що зміна позивачем розміру штрафної санкції (пені) не є зміною способу, в якій він просить суд захистити його порушене право на отримання товару у строк, встановлений Договором.

В силу ст. 4 ГПК України господарський суд має право самостійно визначитися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог та порушення останнім положень ст. 83 ГПК України.

Згідно Постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції» не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. Аналогічної правової позиції дотримується ВГСУ (постанова від 18.12.2012 по справі № 6/5005/3915/2012).

При цьому відповідальність продавця за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань по поставці товару безпосередньо передбачена договором.

Таким чином, доводи апелянта про те, що підстави для нарахування суми пені, яка передбачена нормою чинного законодавства можливі лише в тому випадку, якщо розмір штрафних санкцій не передбачений договором, спростовується вищенаведеним.

Доводи апелянта стосовно відсутності в рішенні належного висновку тому, що зміна терміну та місця поставки товару відбулася за попередньою домовленістю сторін, що підтверджується листами позивача від 20.11.2015 та 27.08.2015 і така домовленість є конклюдентними діями сторін, колегією суддів відхиляється, оскільки вказані листи сформовані вже після прострочення строку поставки та не свідчать про узгодження сторонами зміни строку поставки.

Доводи скаржника з посиланням на ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 3 ст. 83 ГПК України на відсутність з'ясування місцевим господарським судом наявності факту понесених позивачем збитків у зв'язку з простроченням терміну поставки товару у два дні, за відсутності яких суд міг зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, колегією суддів відхиляються, оскільки таким правом господарські суди наділені лише у виняткових випадках, з урахуванням інтересів обох сторін, їх майнового стану та ряду інших обставин, які впливають на можливість зменшення розміру штрафних санкцій.

Так, за приписами ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, котрі заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначний період прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони, зокрема вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків тощо (п. 3.17.4 Постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції»). При цьому наявність обставин, що мають істотне значення, при застосуванні зазначених правових норм, вирішується на підставі оцінки судом усіх матеріалів справи.

Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, місцевий господарський суд правомірно відмовив у зменшенні розміру штрафних санкцій, оскільки не встановив наявності тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, а відтак підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 43, 49, 101, 103, 105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Біоенерго» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.11.2015 по справі № 912/3915/15 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 25.01.2016.

Головуючий Ю.Б. Парусніков

Судді: Л.М. Білецька

Т.А. Верхогляд