Рішення № 55186736, 22.01.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.16р. Справа № 904/9718/15

За позовом ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" (49034, м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 98, код ЄДРПОУ 00218911)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: розпорядник майна Піпа Світлана Василівна

про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, суми індексації заробітної плати, середнього заробітку за час розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди

Суддя Владимиренко І.В.

Відомості про сторін та учасників судового засідання:

Від позивача: ОСОБА_1, НОМЕР_1, виданий 05.03.2002р.;

Представник ОСОБА_1: ОСОБА_3, дов. №774173 від 27.11.2015 року;

Від відповідача: Онипченко А.О., дов. №286 від 30.11.2015 року; Нікітін О.В., дов. №164 від 07.07.2015р.; Олійник О.М., дов. № 315 від 11.12.15р.

Від третьої особи: розпорядник майна - не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

05.11.15р. до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла позовна заява про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, суми індексації заробітної плати, середнього заробітку за час розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди до відповідача ПАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема".

Ухвалою суду від 06.11.15р. порушено провадження у справі та прийняти позовну заяву до розгляду. Справу призначено до розгляду в засіданні на 01.12.15 р. об 11:00год. Залучено розпорядника майна Піпу Світлану Василівну в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. У порядку попередньої підготовки справи до розгляду зобов'язано сторони представити: позивача - надати суду оригінали доданих до позову документів (для огляду); докази на підтвердження обставин та фактів, викладених в заяві, нормативне та документальне обґрунтування заявлених вимог, копії витребуваних документів - у справу; відповідача - надати документи, підтверджуючі правовий статус; пояснення по суті позову, їх нормативне і документальне обґрунтування, нормативне та документальне обґрунтування заперечень на позов; довіреність на представника, копії витребуваних документів - у справу; розпорядника майна Піпу Світлану Василівну - пояснення по суті позову, їх нормативне і документальне обґрунтування, нормативне та документальне обґрунтування заперечень на позов. Явка в судове засідання повноважних представників учасників судового процесу визнано обов'язковою.

Ухвалою суду від 01.12.15р. відкладено розгляд справи на 23.12.15р. о 10:45. Зобов'язано надати: позивача - письмові пояснення на позов з урахуванням відзиву відповідача та пояснень третьої особи; нормативне та документальне обґрунтування своїх доводів; відповідача - пояснення по суті позову, нормативне та документальне обґрунтування заперечень на позов з відповідними розрахунками; розрахункові листки ОСОБА_1, за період з липня 2013р. по липень 2015р. включно із зазначенням загальної суми заробітної плати з розшифруванням за видами виплат, розмірів та підстав відрахувань із заробітної плати, суми заробітної плати, що належить до виплат; розрахунок індексації заробітної плати ОСОБА_1, за період з січня 2014р. по липень 2015р. включно з детальним (помісячним) розрахунком сум індексації заробітної плати за вказаний період; відомість про рух коштів відповідача за рахунком №301 за Планом рахунків бухгалтерського обліку "Готівкові кошти в національній валюті" (каса підприємства) за період з 01.01.2011р. по цей час включно; третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - надати до суду реєстр вимог кредиторів, з окремим визначенням суми заборгованості, нормативне та документальне обґрунтування заперечення на позов.

Ухвалою суду від 23.12.15р. клопотання представника позивача про продовження строку розгляду справи задоволено. Продовжено строк розгляду справи на 15 днів. Відкладено судове засідання на 20.01.2016р. о 09:50.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при звільненні з підприємства, відповідачем позивачу не сплачено заборгованість по заробітній платі, не проведено остаточний розрахунок в день звільнення тощо.

Відповідач у відзиві від 01.12.2015р. позовні вимоги визнає частково. Також, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

19.01.2016р. до суду від відповідача надійшло доповнення до відзиву в якому останній просить суд задовольнити позовні вимоги позивача частково у сумі 110 348,19 грн. в іншій частині позовних вимог відмовити.

20.01.2016р. до суду від позивача надійшло уточнення позовних вимог, в якому останній просить суд задовольнити позовні вимоги на загальну суму 270 238,47грн.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 11.07.2013 р. прийнятий на посаду заступника голови правління з технічних питань - головного інженера Публічного акціонерного товариства «Дніпроважпапірмаш» ім. Артема (у минулому - Відкрите акціонерне товариство «Дніпроважпапірмаш» ім. Артема, Відповідач) згідно з наказом №211/к від 11.07.2013 р., що підтверджується записом №8 від 11.07.2013 р. в копії його трудової книжці серії НОМЕР_3.

17.07.2015 р. наказом №51/к від 17.07.2015 р. позивача звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за згодою сторін.

На момент звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунків.

Тому, 05.11.2015 р. позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення на його користь сум заборгованості по заробітній платі за період з липня 2013р. по 17.07.2015р. включно у розмірі 67 975,98 грн., індексації заробітної плати за період з 01.01.2014р. по 17.07.2015р. у розмірі 4 895,22 грн., компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 44 600,52 грн. за період з липня 2013 р. по липень 2015 р., сум середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.07.2015р. по день ухвалення судового рішення, яка станом на 04.11.2015р. становила 27 408,92 грн., моральної шкоди у розмірі 117 209,72 грн.

З урахуванням доказів, наданих відповідачем, позивач уточнив суми, що підлягають до стягнення на його користь, та просив стягнути: 67 975,98 грн. - суму заборгованості з заробітної плати за період з липня 2013 р. по липень 2015 р., 1 870,91 грн. - суму індексації заробітної плати за період з 01.03.2014 р. по р., 47 847,67 грн. - суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з її несвоєчасною виплатою за період з липня 2013 р. по липень 2015 р, 34 849,35 грн. - суму компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.07.2015р. по день ухвалення судового рішення - 20.01.16р., 117 694,56 грн. - суму компенсації моральної шкоди.

У відповідності до ст. 221 КЗпП України трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.

Відповідно до ст.12 ГИК України даний спір підвідомчий господарському суду Дніпропетровської області, у зв'язку з порушенням справи про банкрутство відносно ПАТ "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" №904/8661/14.

Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України, (п. 1 ст.2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон).

Відповідно до ч.4 ст.10 Закону, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, тощо.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в день звільнення, всупереч вимогам ст.116 КЗпП України, відповідач не провів повного розрахунку з позивачем.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 94 КЗпП України).

Строки виплати заробітної плати передбачені ст. 115 КЗпП України.

Відповідно до ч.і ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ст. 233 КЗпП України).

Відповідно до довідки відповідача станом на 30.11.2015 р., Довідки від 07.08.2015 р. №1-7-к, наданої позивачем, та згідно довідки розпорядника майна №01/21/316 від 18.12.2015 р. заборгованість із заробітної плати перед позивачем складає 67 975,98 грн., що не заперечується Позивачем.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено, що посвідченнями комісії по трудових спорах №139 від 13.09.2013 р., 3172 від 25.04.2014 р., №174 від 28.04.2014 р., №184 від 15.05.2014 р. вирішено спір та стягнуто на користь позивача 21 143,08 грн., що також підтверджується вищевказаними доказами.

За поясненнями сторін, зазначені посвідчення перебувають на виконанні в АНД ВДВС Дніпропетровського МУЮ.

За поясненнями, наданими позивачем, він не просить стягнути з відповідача дану суму, оскільки стосовно неї спір вирішено, але враховує її при здійсненні розрахунків з компенсаційних виплат та індексації заробітної плати.

Відповідачем не подано доказів виплати заборгованості із заробітної плати позивачу та наявності станом на день розгляду справи іншого невирішеного спору щодо суми заборгованості.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за період з липня 2013р. по липень 2015р. задовольнити у повному обсязі в розмірі 67 975,98 грн.

Позивач також просить суд стягнути на його користь суму індексації заробітної плати у розмірі 1 870,91 грн., у тому числі, за період з березня по грудень 2014 р. - 1 292,34 грн., за період з січня по 17.07.2015 р. - 578,57грн.

З Пояснень відповідача витікає, що він визнає заборгованість з суми індексації частково у розмірі 537,60 грн. за період з березня по грудень 2014 р., та здійснював індексацію заробітної плати позивача на підставі таблиці величини приросту індексу споживчих цін, опублікованих у журналі «Податки і бухгалтерський облік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатного населення на 2014 р. та до липня 2015 р. у розмірі 1218,00 грн.

Суд погоджується з відповідачем щодо здійснення розрахунку індексації заробітної плати позивача, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатного населення на 2014 р. та до липня 2015 р. у розмірі 1218,00 грн., та критично ставиться до його посилання на таблиці величини приросту індексу споживчих цін, опублікованих у журналі «Податки і бухгалтерський облік», оскільки даний документ не є нормативно - правовим актом. До того, у Довідці-розрахунку відповідача про донарахування індексації на заробітну плату за період з 01.04.2014 р. по 30.09.2014 р. не міститься самого розрахунку, а наведені лише підсумкові цифри.

Частиною 5 ст. 95 КЗпП України встановлено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. №1282-ХП (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 1282), індексація грошових доходів громадян - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі ст.2 вищевказаного Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії, стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078 (зі змінами та доповненнями, далі - Порядок №1078).

Цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також на фізичних осіб, які використовують працю найманого персоналу.

Згідно з п.1-1 Порядку № 1078 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (п.5 Постанови №1078).

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до абз.1 п.4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідній соціальних і демографічних груп населення.

Абзацом 5-8 п.4 Порядку № 1078 встановлено, що частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Прожитковий мінімум для працездатного населення на 2014 р. та до липня 2015 р. (останній місяць роботи позивача) становить 1 218,00 грн. (ст.7 Закону «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 №719-VII (в редакції Закону № 1165-УІІ від 27.03.2014) та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року № 80-VIII).

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Відповідачем при нарахуванні суми індексації заробітної плати Позивача не враховано наростаючий підсумок.

Крім того, як витікає з Пояснень Відповідача, він, усупереч п.1-1 Порядку № Ю78, здійснював індексацію заробітної плати Позивача на підставі таблиці величини приросту індексу споживчих цін. опублікованих у журналі «Податки і бухгалтерський облік», замість використання обчислення індексу споживчих цін, що здійснюється Держстатом.

Отже, дані щодо індексації заробітної плати позивача за період з березня по вересень 2014 р. у розмірі 537,60 грн. є необґрунтованими, оскільки їх здійснено з порушенням приписів, встановлених Порядком №1078, та безпідставно не здійснено індексацію за жовтень 2014 р.

Судом встановлено, що згідно з розрахунковими листками позивача, наданими відповідачем, останнім здійснювалося нарахування індексації заробітної плати ОСОБА_1 за період з січня 2015 р. по червень 2015 р.

Суд погоджується з думкою позивача, що в результаті неврахування відповідачем вищевказаних вимог Порядку № 1078 виникла розбіжність між сумами індексації, що підлягали нарахуванню позивачу, та сумами, фактично нарахованими відповідачем.

Так, дана розбіжність виникла за 2015 рік та становить 578,57 грн., з яких за: січень 35,56 грн. (299,87 грн. -264,31 грн.), лютий 38,74 грн. (346,89 грн. -308,15 грн.), березень 74,17 грн. (429,83 грн. -355,66 грн.), квітень 168,08 грн. (607,78 грн. -439,70 грн.), травень 121,44 грн. (740,18 грн. -618,74 грн.), за червень - 85,56 грн. (740,18 грн.-825,74 грн.), липень 226,14 грн. (418,36 грн. -192,22 грн.)

Таким чином, з урахуванням того, що позивач погоджується із сумою індексації заробітної плати за липень 2014 р., визначеної відповідачем, загальна сума заборгованості з індексації за період з березня по грудень 2014 р. становить: 34,10 грн. + 75,63 грн. + 88,06 грн. + 118,33 грн. + 143,60 грн. + 154,44 грн. + 194,27 грн. + 228,13 грн. + 255,78 грн. = 1 292,34 грн.

Крім того, суд зазначає наступне.

Складові елементи заробітної плати встановлені у ст. 2 «Структура заробітної плати» Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. №108/95-ВР (зі змінами та доповненнями).

Так, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за роботу понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні й інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з п.2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції від 27.01.2004 р. за №114/8713 (зі змінами та доповненнями, надалі за текстом - Інструкція № 5), суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати, включаються до складу додаткової заробітної плати.

Отже, розмір індексації заробітної плати відноситься до додаткової заробітної плати.

Враховуючи, що індексація заробітної плати позивача частково здійснювалася відповідачем, суд задовольняє позовні вимоги позивача у частині стягнення з відповідача суми індексації заробітної плати за період з березня 2014 р. по 17.07.2015 р. у розмірі 1870,91 грн., з яких: з березня по грудень 2014 р. - 1 292.34 грн., з січня по 17.07.2015 р. - 578,57грн.

Розглянувши позовні вимоги позивача з компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з липня 2013 р. по липень 2015 р. з урахуванням Додатку № 1 до його пояснень від 20.01.2016 р. у сумі 47 847,67 грн., з яких: липень 2013 р. - 2 554,17 грн., вересень 2013 р. -3 587,21 грн., вересень 2013 р. - 3 341,87 грн., жовтень 2013 р. - 3 927,59 грн., листопад 2013 р. - 3 497,48 грн., січень 2014 р. - 3 098,93 грн., лютий 2014 р. - 2 632,73 грн., березень 2014 р. - 1 582,15 грн., квітень 2014 р. - 1 769,76 грн., травень 2014 р. - 1 736,80 грн., червень 2014 р. - 1 659,24 грн., липень 2014 р. - 1 560,66 грн., серпень 2014 р. - 2 483,93 грн., вересень 2014 р. - 2 502,36 грн., жовтень 2014 р. - 2 147,88 грн., листопад 2014 р. - 2 002,35 грн., грудень 2014 р. - 1 418,52 грн., січень 2015 р. - 2 296,26 грн., лютий 2015 р. - 2 052,45 грн., березень 2015 р. - 884,34 грн., квітень 2015 р. - 881,31 грн., травень 2015 р. - 81,31 грн., червень 2015 р. - 57,54 грн., липень 2015 р. - 90,83 грн., судом встановлено наступне.

Згідно з ч.1 ст.115 КЗпП України, якій кореспондує ч.1 ст.24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон №108) заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 95 КЗпП України та статтею 34 Закону №108 передбачено виплату компенсації працівникам за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у порядку, встановленому законодавством.

Згідно зі ст.2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050) компенсація здійснюється у разі затримки виплати заробітної плати на один і більше календарних місяців.

Проведення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, нарахованих за період роботи з 1 січня 2001 р., проводиться відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 р., (далі - Порядок №159).

Відповідно до п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Згідно з п.5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Підпунктом 2.2.8 п.2.2 розділу 2 Інструкції № 5, передбачено, що суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати включаються до фонду додаткової заробітної плати, тобто прирівнюються до заробітної плати.

Сума компенсації включається до фонду оплати праці того місяця, в якому фактично виробляються її нарахування та виплата у відповідності з п.п. 1.6.2 р. 1 Інструкції №5.

Відповідно до Довідки відповідача про розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати станом на 01.12.2015 р. зазначені вимоги позивача визнано частково у сумі 41 834,61 грн.

Проаналізувавши та перевіривши розрахунки позивача та відповідача, суд вважає правомірним нарахування компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати з липня 2013 року по липень 2015р. в розмірі суми, визначеної саме позивачем - 47 847,67 грн. у відповідності до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виходячи з того, що ним при здійсненні розрахунку було дотримано всі вимоги як вказаного вище Закону №2050-111, так і Порядку №159, та надані відповідні розрахунки як у Позові, так і у Поясненнях від 20.01.2016 р., наданих з урахуванням відповідних пояснень відповідача.

Суд не погоджується з розрахунками відповідача, оскільки у його Довідці такі розрахунки не наведено, невідомо, за який період здійснювався розрахунок кожної суми, з чого відповідач виходив, визначаючи відсоток компенсації.

Суд не погоджується з думкою відповідача, стосовно того, що при розрахунку компенсації необхідно враховувати як кінцевий місяць розрахунку липень 2015 р., оскільки визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу (абз.2 п.4 Порядку 159).

Отже, при розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням відповідачем строків її виплати позивачеві, необхідно виходити з множення місячних індексів споживчих цін за весь період невиплати грошового доходу, тобто, у даному випадку за період з липня 2013 р. по грудень 2015 р., як це здійснено позивачем.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим розрахунок суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати у розмірі суми 47 847,67 грн., наданий позивачем, та встановлює за необхідне позовні вимоги в частині стягнення заборгованості із компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням відповідачем строків її виплати задовольнити у повному обсязі.

Також, позивач просить стягнути з відповідача суму у розмірі 34 849,35 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.07.2015р. та за станом на день винесення рішення - 20.01.2016 р.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верхового Суду України №13 від 24.12.1999р. „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (далі - Пленум № 13), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до ч. 5 п. 25 Пленуму №13 не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Згідно офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, наданого рішенням Конституційного Суду України 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу, слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (зі змінами) необхідно розуміти так. що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Дане Розяснення надано Конституційним Судом України у Рішенні від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 по справі № 1-13/2013.

Пунктом 21 Постанови Пленуму ВСУ від 24.12.99 р. № 13 встановлено, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами та доповненнями, далі - Порядок №100).

Згідно з п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна ("годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів, у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за два календарних місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Абзацом 3 п. 3 Порядку № 100 встановлено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування із заробітної плати на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

До Пояснень від 23.12.2015 р. відповідачем надано розрахункові листки позивача, з яких убачається, що за два повних місяці, що передували його звільненню (травень, червень 2015 р.), йому було нараховано заробітну плату у розмірі:3612,40 грн. та 5033,50 грн. відповідно.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оплату праці" додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Оскільки індексація заробітної плати та компенсація втрати частини заробітку у зв'язку із її несвоєчасною виплатою також входять до складу заробітної плати, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно додано до вищевказаних сум заробітної плати за травень суми індексації у розмірі 740,18 грн. та суми компенсації у розмірі 81,31 грн. та за червень 2015 р. - суму індексації у розмірі 740,18 грн. та суму компенсації у розмірі 57,94 грн. та правильно визначив загальний розмір заробітної плати за травень 2015 р. у сумі 4 433,89 грн. та за червень 2015 р. - у суму 5 831,62 грн.

Суд також погоджується з розрахунками позивача при визначенні періоду обчислення -2-х повних місяців, що передували звільненню позивача (17.07.2015 р.) травень-червень 2015 р. та кількості робочих днів, яких у травні 2015 р. було 18, а у червні - 20 днів.

З огляду на встановлене вище, суд встановив, що середньоденна заробітна плата позивача становить 270,15 грн., виходячи з розрахунків: (4 433,89 грн. + 5 831,62 грн.): 38 робочих днів, а період затримки розрахунку при звільненні з 18.07.2015 р. по день ухвалення судового рішення - 20.01.2015 р., становить 129 робочих днів.

Таким чином, на користь позивача підлягає до стягнення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 34 849,35 грн., виходячи з розрахунку: 270,15 грн. х 129 робочих днів.

У судовому засіданні 01.12.2015 р. відповідачем надано розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1, з якого вбачається наступне.

Позивач був звільнений з займаної посади 17.07.2015 р.

Як зазначено відповідачем, за розрахунок ним було прийнято заробітну плату позивача за два повних місяці, що передували звільненню, згідно з Постановою КМУ №100 від 08.02.1995 р., тобто, травень, червень 2015 р.

Проте, зазначаючи, що розрахунок повинен здійснюватися за травень, червень 2015 р., відповідач здійснює його на підставі лютого та березня 2012 року, тоді як позивач розпочав роботу на підприємстві лише 11.07.2013 р. згідно з Витягом зі штатного розкладу керівників, спеціалістів та службовців адміністрації № 2-7-к від 07.08.2016 р., наданим позивачем, його посадовий оклад, та, відповідно, нарахована заробітна плата (без виключення сум відрахування на податки) за 2 місяці, що передували звільненню, становила 6000,00 грн. за травень та червень 2015 р.

Отже, безпідставним та необґрунтованим є твердження відповідача, що позивачеві було нараховано у лютому 2012 р. 2048,50 грн., а у березні 2012 р. - 1410,83 грн.

Суд не приймає до уваги та не вважає належним доказом у розумінні ст.34 ГПК України розрахунок, наданий відповідачем 01.12.2015 р., адже він не має відношення до даної справи та не містить фактичних даних, які б підтверджували викладені у поясненнях до розрахунку обставини.

Судом не приймається до уваги заперечення відповідача щодо відсутності з його боку вини з невиплати заробітної плати через накладення арештів на рахунки відповідача державною виконавчою службою з огляду на наступне.

Ухвалами суду від 01.12.2015р. та від 23.12.2015р. відповідача зобов'язано, крім іншого, надати: розрахунок індексації заробітної плати ОСОБА_1, за період з січня 2014р. по липень 2015р. включно з детальним (помісячним) розрахунком сум індексації заробітної плати за вказаний період; відомість про рух коштів відповідача за рахунком №301 за Планом рахунків бухгалтерського обліку "Готівкові кошти в національній валюті" (каса підприємства) за період з 01.01.2011р. по цей час включно.

Зазначені докази на вимогу суду відповідачем не подано.

Відповідач мав всі можливості виплачувати позивачеві заробітну плату, у повному обсязі її нараховувати та здійснити розрахунок при його звільненні, адже виплачував та мав можливість виплатити заборгованість через касу підприємства, як неодноразово це здійснював під час роботи позивача на підприємстві, що підтверджується його рахунковими листками.

Арешт рахунків боржника, здійснений Амур - Нижньодніпровським ВДВС Дніпропетровського МУЮ не знімає вини з відповідача у питанні щодо невиплати заробітної плати та нездійсненні ним розрахунку з позивачем при його звільненні.

Законом України від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (частина шоста статті 12 у редакції Закону від 13 липня 2002 року, частина п'ята статті 19 у редакції Закону від 18 січня 2013 року, які були чинними на час існування спірних правовідносин) дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Як зазначено у Постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 р. №6-76цс14, порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено твердження відповідача про накладення арештів на всі відкриті рахунки боржника протягом всього часу невиплати заборгованості із заробітної плати перед позивачем, що в свою чергу підтверджує можливість відповідача на погашення заборгованості із заробітної плати.

Також позивач просить стягнути з відповідача суму моральної шкоди в розмірі 117 694,56грн.

Відповідно до пояснень позивача, відповідач тривалими неправомірними діями, які полягали у невиплаті йому заробітної плати та не здійсненні розрахунку при звільненні, завдав та продовжує завдавати йому неаби яку моральну шкоду.

Ним втрачені нормальні життєві зв'язки, він змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Постійні хвилювання про те, як матеріально забезпечити себе та свою сім'ю, тримає позивача в постійній нервовій та психологічній напрузі.

Розглянувши зазначені вимоги позивача, встановлено наступне.

За змістом ст.124 Конституції України позивач має право звернутися з такими вимогами до суду.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:

- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;

- у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі-ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права";

- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За змістом ст. 440-1 ЦК та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне

- за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. (ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи те, що позивачем не подано будь-яких доказів, що підтверджують понесення моральної шкоди, суд вважає за необхідне у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.

Крім того, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ст. 49 ГПК України сплату судового збору слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, стягнути з відповідача судовий збір у сумі 2 288,16 грн. в дохід держбюджету.

Керуючись ст.ст. 47, 95, 115-117, 238 КЗпП, ст.ст.4-1, 12, 32-34, 43, 49, 82 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 2, 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" (49034, м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 98, код ЄДРПОУ 00218911) на користь ОСОБА_1 (49046, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 67 975 (шістдесят сім тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. 98 коп. - суму заборгованості з заробітної плати за період з липня 2013 р. по липень 2015р.; 1 870 (одна тисяча вісімсот сімдесят) грн. 91 коп. - суму індексації заробітної плати за період з 01.03.2014 р. по 17.07.2015р.; 47 847 (сорок сім тисяч вісімсот сорок сім) грн. 67 коп. - суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з її несвоєчасною виплатою; 34 849 (тридцять чотири тисячі вісімсот сорок дев'ять) грн. 35 коп. - суму компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Видати наказ.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроважпапірмаш ім. Артема" (49034, м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 98, код ЄДРПОУ 00218911) на користь державного бюджету (одержувач - управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, ЄДРПОУ 37989269, р/р 31214206783005, банк одержувача ГУДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, КБКД 22030001, код банку ЄДРПОУ 37988155, судовий збір, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891) 2 288 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 16 коп. - судового збору. Видати наказ.

В частині стягнення моральної шкоди у розмірі 117 694,56 грн. відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 25.01.2016р.

Суддя І.В. Владимиренко