Ухвала суду № 55184571, 20.01.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 382/2901/13-ц Головуючий у І інстанції Кисіль О. А.Провадження № 22-ц/780/215/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 9 20.01.2016

УХВАЛА

Іменем України

20 січня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: Ігнатченко Н.В.,

суддів: Антоненко В.І., Поліщука М.А.,

за участю секретаря: Вербової І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року у справі за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин та постійного проживання, зацікавлена особа ОСОБА_4,

у с т а н о в и л а:

В грудні 2013 року ОСОБА_3звернувся до суду із вказаною заявою, посилаючись на те, що 9 липня 2012 року помер його батько ОСОБА_5. Заявник вважає, що він є спадкоємцем першої черги та прийняв спадщину так як постійно проживав з померлим. Проте заявник не має змоги отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки в його свідоцтві про народження міститься помилка у анкетних даних батька, а саме, по-батькові батька вказано «Йевхимович», а в батькових документах по-батькові батька записано «Юхимович». У звязку із викладеним, ОСОБА_3 просив суд встановити факт його родинних відносин з померлим батьком - ОСОБА_5 та факт постійно проживання з ним на час відкриття спадщини.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року заяву задоволено. Встановлено, що ОСОБА_5, померлий 9 липня 2012 року, є рідним батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2. Встановлено, що ОСОБА_3 постійно проживав з ОСОБА_5 на час відкриття спадщини.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2, донька померлого ОСОБА_5 та сестра заявника, подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні апелянт пояснила, що вона є рідною сестрою заявника і у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_5, а тому оскаржуване рішення, яке було ухвалене в порядку окремого провадження без її залучення до розгляду справи, безпосередньо порушує її права та охоронювані законом інтереси.

Адвокат ОСОБА_6, на боці апелянта, підтримав апелянта, наголосивши на тому, що права апелянта порушені оскаржуваним рішенням, так як вона звернулась до нотаріуса у встановлений законом строк з заявою про прийняття спадщини, нотаріусом були проведені певні дії по її заяві, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення. Адвокат висловив думку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції, а заяву заявника залишити без розгляду.

Адвокат заявника надіслав до суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, які повністю підтримав в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, вважає, що рішення суду першої інстанції є вірним повним та законним.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з наданих заявником доказів, дійшов висновку, що останній є рідним сином померлого ОСОБА_5 та починаючи з 2009 року постійно проживав зі своїм батьком.

Проте, з такими висновками погодитися не можна, оскільки суд у порушення вимог статей 213-214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_3 народився та проживає у ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно даних свідоцтва про народження серії ІХ-БК 544693, батьком заявника зазначено ОСОБА_7 (а.с.6).

9 липня 2012 року ОСОБА_5 помер, згідно даних свідоцтва про смерть (а.с.5).

З матеріалів справи убачається, що заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин та постійного проживання в порядку окремого провадження відповідно до вимог ст. 256 ЦПК України, при цьому в заяві він прямо вказує, що він вважає, що прийняв спадщину, так як постійно проживав зі своїм батьком на час відкриття спадщини, вступив у володіння спадковим майном, посилається на норми ст.1268 ЦК України.

Тобто, із змісту самої заяви заявника, випливає, що вимоги заяви безпосередньо повязані з вирішенням питання про право ОСОБА_3 на спадкування майна, що залишилося після смерті ОСОБА_5

Тому, згідно ч. 4 ст. 256 ЦПК України суддя, повинен був відмовити у відкритті провадження у справі, так як з поданої заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

Після відкриття провадження у справі, в порушення розяснень п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де зазначено, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її відкриття, суд зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами в цих справах можуть бути, зокрема, інші спадкоємці - у справах про встановлення факту прийняття спадщини, та в порушення вимог ст.ст. 212-214, ч.4 ст. 256 ЦПК України, розглядаючи дану заяву в судовому засіданні без участі заявника та зацікавленої особи, суд не зясував всіх обставин справи, не перевірив чи є інші спадкоємці, чиї права порушуються, і хто не визнає право заявника на спадщину, ухвалив оскаржуване рішення про задоволення заяви.

Згідно даних довідки, яку надала апелянт, Засупоївської сільської ради від 4 листопада 2015 року № 368, померлий ОСОБА_5 за життя був зареєстрований та проживав ІНФОРМАЦІЯ_4. Разом з ним на день смерті були зареєстровані: дружина ОСОБА_8, внук ОСОБА_9, дружина внука ОСОБА_10 та правнук ОСОБА_11 (а.с.24).

Як вбачається з матеріалів справи, крім заявника ОСОБА_3 та зацікавленої особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 також мав доньку ОСОБА_2 (а.с.25), за заявою якої Яготинська районна державна нотаріальна контора 11 січня 2013 року завела спадкову справу після його смерті (а.с.41).

Судом першої інстанції безпідставно взято до уваги лише довідку Засупоївської сільської ради від 4 грудня 2013 року № 565 (а.с.7), оскільки в ній йдеться лише про те, що заявник здійснював належний догляд за своїми батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_8 починаючи з 2009 року по день їх смерті, при цьому не визначено коло осіб хто був зареєстрований та проживав в даному будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

За правилами ст. 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

В частинах 2, 3 цієї статті чітко визначено перелік справ, що підлягають розгляду в порядку окремого провадження.

Згідно ч. 6 ст. 235 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У п. 1 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року зазначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не повязується з наступним вирішенням спору про право.

З матеріалів справи убачається, що заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин та постійного проживання в порядку окремого провадження відповідно до вимог ст. 256 ЦПК України, при цьому в заяві він прямо вказує, що він вважає, що прийняв спадщину, так як постійно проживав зі своїм батьком на час відкриття спадщини, вступив у володіння спадковим майном.

Тобто, як із змісту самої заяви заявника, так і змісту рішення суду першої інстанції, судом першої інстанції було встановлено, що вимоги заяви безпосередньо повязані з наступним вирішенням питання про право ОСОБА_3 на спадкування майна, що залишилося після смерті ОСОБА_5

На думку колегії суддів апеляційного суду, суддя, згідно ч. 4 ст. 256 ЦПК України повинен був відмовити у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, і далі по тексту зазначено, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

А відтак, відповідно до ч.1 ст. 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205, 207 цього Кодексу.

Оскільки як під час звернення заявника до суду з даною заявою, так і під час розгляду даної справи в суді першої інстанції було встановлено, що в даному випадку існує спір про право заявника на спадкування, і це право оспорюється іншою особою, зокрема, спадкоємцем ОСОБА_2, на що суд першої інстанції не звернув уваги, а встановивши в судовому засіданні про існування спору про право,суд першої інстанції мав залишити заяву без розгляду, відповідно до ч.6 ст. 235 ЦПК України,але ухваливши рішення про задоволення заяви в порядку окремого провадження, суд порушив вимоги ч. 6 ст. 235 ЦПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню із залишенням заяви без розгляду з підстав, передбачених ч. 6 ст. 235 ЦПК України.

Разом з тим, колегія суддів, відповідно до ч.4 розяснює ОСОБА_3, що він має право на звернення до суду з позовом на загальних підставах.

Керуючись ст.ст. 303, 310, 313 - 315, 317, 209, 218 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року скасувати.

Заяву ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин та постійного проживання, зацікавлена особа ОСОБА_4 залишити без розгляду.

Розяснити ОСОБА_3 право на звернення до суду з позовом в порядку позовного провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: