Рішення № 55184249, 19.01.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/2202/15-ц Провадження № 22-ц/795/11/2016 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Литвиненко І. В. Доповідач - Бечко Є. М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіБечка Є.М.,суддів:Хромець Н.С., Острянського В.І.,при секретарі:Мартиновій А.В.,за участю:представників позивача Фетюкової Л.М., Олійника В.В., Литвиненко Ю.Ю., відповідача ОСОБА_8, його представника ОСОБА_9,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 27 серпня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» до ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

В березні 2015 року ПАТ «Облтеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом, та, в подальшому уточнивши свої позовні вимоги, просило стягнути з ОСОБА_8, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 заборгованість за послуги у сфері теплопостачання в сумі 1065 грн. 43 коп. за період з 01 жовтня 2010 року по 31 серпня 2013 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог представник ПАТ «Облтеплокомуненерго» зазначив, що в АДРЕСА_1 квартира НОМЕР_1 не має індивідуальних приладів обліку теплової енергії. В період з 08 жовтня 2010 року по 15 квітня 2012 року із загальних витрат теплової енергії на центральне опалення цілого будинку вираховувались витрати на опалення місць загального користування та вираховувались витрати по опаленню квартир з індивідуальними приладами обліку тепла, а решта витрат теплової енергії на суму 53569 грн. була нарахована лише мешканцям квартири НОМЕР_1, які не мають індивідуальних приладів обліку теплової енергії.

Таке нарахування було завищеним, оскільки не був врахований п. 2.4 Рекомендацій щодо застосування Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 47 від 22 лютого 2008 року. Факт необґрунтованості такого нарахування витрат на опалення МЗК встановлений рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 18 квітня 2013 року у справі за позовом ПАТ «Облтеплокомуненерго» до ОСОБА_13 та ОСОБА_14, а тому позивачем було здійснено перерахунок оплати заборгованості за місця загального користування відповідачам, вказаний рахунок вони не оплатили, у зв'язку із чим позивач звернувся із відповідним позовом.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 27 серпня 2015 року позов ПАТ «Облтеплокомуненерго» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 на користь позивача заборгованість за послуги у сфері теплопостачання в сумі 1065 грн. 43 коп. та вирішено питання про розподіл судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_8 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати оспорюване рішення та ухвалити нове про відмову ПАТ «Облтеплокомуненерго» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги крім іншого зводяться до того, що заборгованість, нарахована позивачем в односторонньому порядку за неіснуючі послуги, начебто надані у неопалювальний період, не підтверджується жодними належними документами, та взагалі наштовхує на факти фальсифікації документів позивачем, з метою стягнення незаконно нарахованих платежів. Вказує, що судом не взято до уваги, що станом на червень 2013 року у ОСОБА_8, згідно наданого позивачем листа-розрахунку о\р НОМЕР_2, заборгованість за МЗК відсутня.

На думку ОСОБА_8 суд не врахував, що позивач не вказав у типовому договорі або у іншому документі про надання окремо послуг з опалення МЗК, їхню кількість, якість та формули розрахунку, а відтак, споживачу неможливо перевірити дії виконавця послуг за вказаними вимогами ч.1 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Зазначає, що позивач спожиту теплову енергію, не маючи щомісяця показів лічильників від всіх споживачів, не маючи доступу до квартир, розподіляв на квартири без лічильників та перерозподілив на МЗК.

Також апелянт зазначає, що судом невірно застосовані ст.ст.68, 162 ЖК України, ст.ст.264 319, 322 ЦК України, оскільки дані правові норми регулюють порядок нарахування сум до сплати за користування тепловою енергією за поточний період, а не за минулі періоди, за які вже було здійснено нарахування та проведено повний розрахунок. Крім того, дані норми не дають позивачу прав здійснювати перерозподіл витрат теплової енергії. Апелянт вказує, що чинним законодавством не передбачено нарахування за опалення МЗК спочатку по нормі, а потім ще й за показами будівельного лічильника, в даному випадку позивачем було порушено умови договору про надання послуг з теплопостачання.

Не погоджується апелянт і з формулою, яка зазначена в позовній заяві та на підставі якої було здійснено перерахунок на опалення МЗК, зазначає, що вона жодним нормативно-правовим документом, рекомендаціями та методиками не передбачена, формула складена на власний розсуд позивача та не може бути застосована для розрахунку. Пункт 2.4. Рекомендацій щодо застосування Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення МЗК багатоквартирних будинків не регулює випадок нарахування, коли в багатоквартирному будинку є загально будинковий лічильник теплової енергії, та всі квартири, крім однієї, обладнані квартирними лічильниками.

Крім того, в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_8 зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги рішення апеляційного суду Чернігівської області де зазначено, що боржники, які мешкають в квартирі НОМЕР_1 будинку, мають сплатити 7275 грн. 87 коп., а не суму заборгованості у розмірі 53569 грн. 64 коп., яка була нарахована позивачем, тобто сума боргу, в стягненні якої було відмовлено судом, є безнадійною дебіторською заборгованістю, яка підлягає списанню позивачем.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Облтеплокомуненерго», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами порушено зобов'язання щодо обов'язкової оплати наданих позивачем послуг, а тому за період з 01 жовтня 2010 року по 30 квітня 2015 року виникла сума боргу в розмірі 2000 грн. Згідно із поясненнями відповідача ОСОБА_11 ними було оплачено 500 грн. в травні та 738,40 в серпні 2015 року, однак, борг не зменшився, у зв'язку із помилкою в розрахунковому центрі позивача при розрахунку використаної води, і фактично ці кошти було сплачено за послуги гарячого водопостачання. Представник позивача визнав ту обставину, що заборгованість за перерахунком не була зменшена, так як суму, на яку було зменшено розмір позовних вимог, фактично є поточною платою за послуги гарячого водопостачання, а тому і період, за який здійснено донарахування та за який наявна заборгованість не змінився.

Однак, з таким висновком не погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Проте таким вимогам рішення суду не відповідає.

Відповідно до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8, ОСОБА_11 проживають у квартирі АДРЕСА_1 і є споживачами послуг у сфері теплопостачання, які надає ПАТ «Облтеплокомуненерго».

В період з 06 березня 2007 року по 05 травня 2015 року ОСОБА_10 (змінила прізвище з ОСОБА_10) була зареєстрована за вказаною адресою. ОСОБА_8 є власником вищевказаної квартири.

Оплату за надані послуги в 2010-2013 роках відповідачі проводили у встановлені строки в межах нарахованих сум відповідно до квитанцій.

Будинок АДРЕСА_1 обладнано загальнобудинковим лічильником теплової енергії, більшість квартир в будинку в обладнані квартирними лічильниками, зокрема і квартира відповідачів НОМЕР_3.

Деснянським районним судом м.Чернігова 10 жовтня 2013 року було винесено судовий наказ про солідарне стягнення з відповідачів на користь ПАТ «Облтеплокомуненерго» заборгованості за послуги у сфері теплопостачання в сумі 2000 грн. та судові витрати. Ухвалою суду від 12 листопада 2013 року даний судовий наказ було скасовано за заявою боржників (а.с.5 т.1).

Дані факти ніким не оспорюються.

На споживачів квартири НОМЕР_1 вказаного будинку, яка не була обладнана засобом обліку теплової енергії, в опалювальні періоди з жовтня 2010 року по квітень 2012 року нарахована заборгованість за послуги з централізованого опалення 53929 грн. 71 коп.

Обсяг теплової енергії, яку ПАТ «Облтеплокомуненерго» надало на опалення будинку АДРЕСА_1, зафіксований в актах та звітах про споживання теплової енергії (а.с.12-25 т.1).

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 18 квітня 2013 року встановлено, що нарахування плати за послуги з теплопостачання мешканцям АДРЕСА_1, в якій відсутні індивідуальні прилади обліку, за період з жовтня 2010 року по квітень 2012 року було завищеним, в зв'язку з чим розмір заборгованості за теплозабезпечення, стягнуто рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 01 листопада 2012 року, зменшено з 53569 грн. 64 коп. до 7275 грн. 87 коп.

В зв'язку з перерахунком заборгованості по квартирі НОМЕР_1 в сторону зменшення надавачем послуг було зроблено донарахування оплати за фактично використану теплову енергію за період з жовтня 2010 року по квітень 2012 року в межах показників загальнобудинкового лічильника іншим мешканцям будинку АДРЕСА_1

Оскільки в даному будинку переважна кількість квартир була обладнана індивідуальними (квартирними) засобами обліку витрат теплової енергії, а тому різниця між показниками витрат теплової енергії на опалення будинку та сумарних витрат теплової енергії на опалення місць загального користування і показників квартирних засобів обліку теплової енергії розподілялась на житлові приміщення, в яких відсутні індивідуальні прилади обліку.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 28 травня 2014 року у справі № 750/12306/13-ц встановлено правомірність нарахування на підставі перерозподілу фактичних витрат теплової енергії за показниками теплового лічильника за період з 08 жовтня 2010 року по 15 квітня 2012 року на місця загального користування по будинку АДРЕСА_1 в якому проживає і відповідач (а.с.9-11 т.1), на що і послався суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення.

Встановлено, що нарахування оплати проводилося позивачем, виходячи з показань загальнобудинкового лічильника за вирахуванням кількості спожитих Гкал юридичними особами; різниця покладалася на фізичних осіб за вирахуванням витрат на опалення місць загального користування; кількість спожитих Гкал на опалення квартир без індивідуальних лічильників визначалася за відрахуванням із загальної кількості спожитих Гкал на опалення квартир кількості спожитих Гкал на опалення квартир з індивідуальними лічильниками.

Таким чином, за період з жовтня 2010 року по квітень 2012 року всі витрати теплової енергії на опалення місць загального користування розподілялася на квартири, в яких були відсутні індивідуальні прилади обліку теплової енергії, але така методика визнана судовим рішенням помилковою.

Порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами встановлений Методикою розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Мінбуду від 31 жовтня 2006 року № 359.

Вважаючи правильним нарахування позивачем оплати за опалення МЗК, суд першої інстанції керувався п.2.1.3 Методики, згідно з якою, якщо системою будинкового обліку не передбачено окремого обліку теплової енергії, спожитої на опалення МЗК, але передбачено теплолічильники у кожного споживача та загальнобудинковий комерційний облік теплоти, кількість теплової енергії на опалення МЗК з урахуванням втрат розподільчими внутрішньобудинковими трубопроводами опалення визначається як різниця між кількістю теплової енергії на опалення будинку та загальною кількістю теплової енергії на опалення всіх інших приміщень Q (МЗК) = Q(заг.) - SQ(i), де SQ(і) - витрати теплової енергії на опалення i ? того споживача.

Разом з тим вказаний пункт Методики не може бути застосований, оскільки мова іде про випадки відключення квартир від опалення, а не встановлення індивідуальних лічильників теплової енергії.

Витрати на опалення місць загального користування мають нести усі мешканці будинку, а не лише ті, у кого відсутні індивідуальні прилади обліку.

При цьому розрахунок споживання теплової енергії у квартирі, яка не обліковується індивідуальним приладом обліку споживання теплової енергії, визначається за встановленим тарифом, виходячи з площі квартири.

Інші витрати тепла на опалення місць загального користування визначаються за формулою, передбаченою п. 2.2.1 Методики (витрати теплової енергії, спожитої на опалення МЗК, яка виставляється до сплати споживачами кожного окремого помешкання будинку, споживачами нежитлових приміщень, які користуються МЗК). Зазначені обставини є визначальними для вирішення спору та визначення розміру оплати.

Інші доводи апеляційної скарги на вирішення спору не впливають.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до правил ст.88 ЦПК України, оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і відмовляє у задоволенні позову, слід стягнути з позивача на користь ОСОБА_8 сплачену суму судового збору за розгляд апеляційної скарги - 267 грн. 60 коп..

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 п.1,4 ч.1, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 27 серпня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» до ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про стягнення заборгованості у сфері теплопостачання за період з 01.10.2010 року по 30.04.2015 року - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» на користь ОСОБА_8 267 грн. 60 коп. у відшкодування судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: