Рішення № 55179120, 14.01.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №2-373/16

№760/18928/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва,

у складі: головуючого судді Оксюти Т.Г.,

при секретарі Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом Первинної профспілкової організації Акціонерного товариства «Президент-Готель» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус КМНО Гнідюк Олександр Борисович, Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів та просив визнати недійсним договір дарування №181, посвідчений 12.03.2014 року приватним нотаріусом КМНО Гнідюк О.Б., квартири АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 14.03.2006 року ВАТ «Більшовик» передав ЗАТ «Президент-готель «Київський» 6 новозбудованих квартир, в тому числі і спірну квартиру АДРЕСА_1.

25.12.2006 року на підставі протоколу № 46 позивач розподілив між своїми працівниками всі 6 квартир, в тому числі і спірну квартиру на користь працівника ОСОБА_5, який власною заявою від 18.12.2006 року спочатку дав згоду передати приватну однокімнатну квартиру наступному черговику за квартчергою - працівниці ОСОБА_6, але обіцянку не виконав та звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва, який рішенням від 17 квітня 2011 року у цивільній справі № 2-198/11 відмовив колишньому працівнику ОСОБА_5 у задоволенні позову.

У зв'язку з тривалим розглядом справ за зверненням ОСОБА_5 та ОСОБА_6, розподіл спірної квартири був неможливим, оскільки ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 15.05.2009 року ЗАТ «Президент-готель» та позивачу було заборонено вчиняти будь-які дії щодо квартири АДРЕСА_1, зокрема розподіляти квартиру між іншими працівниками в якості поліпшення житлових умов.

Однак, з інтернету та друкованого засобу масової інформації - в газеті «АВІЗО» від 13.10.2015 року №79, позивач дізнався, що квартиру АДРЕСА_1 було виставлено на продаж невідомими особами.

Позивач здійснив перевірку вказаного оголошення, в результаті чого 17.10.2015 року було встановлено, що підставою для реєстрації права власності було свідоцтво про право власності на спірну квартиру, яке видане Солом'янською районною в м. Києві державною адміністрацією 01.02.2008 року, на ім'я відповідача ОСОБА_3

В подальшому між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 12.03.2014 року було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Гнідюк О.Б.

Позивач вважає, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки він був укладений на підставі неіснуючого свідоцтва про право власності на квартиру.

Крім того, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ніколи не були членами трудового колективу та ніколи не працювали в АТ «Президент-Готель», у зв'язку з чим спірна квартира на їх ім'я не розподілялась, а право її розподілу позивачем для черговиків - членів трудового колективу підтверджується рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27.04.2011 року.

Укладення відповідачами договору дарування квартири АДРЕСА_1, свідчить про зловмисну домовленість між ними, метою якої є отримання грошової винагороди від продажу квартири.

Крім того, згідно повідомлення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації від 23.10.2015 року, квартира АДРЕСА_1 у приватизованих відділом приватизації державного житла управління житлово-комунального господарства Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації не значиться.

Отже, дії відповідачів були спрямовані на припинення цивільних прав та обов'язків відносно спірної квартири, яких відповідач ОСОБА_3 не набув, адже факт приватизації спірного житла адміністрація не підтвердила, що є підставою для визнання договору дарування недійсним.

На підставі викладеного просив позов задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, також просив справу розглядати без його участі.

Відповідачі в судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Третя особа Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація в судове засідання свого представника не направила, надіслала на адресу суду письмові пояснення в яких проти задоволення позовних вимог не заперечувала та просила справу розглядати без її участі.

Третя особа приватний нотаріус КМНО Гнідюк О.Б. в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Згідно ч. 2 ст. 197 ЦК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду. У разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, врахувавши заяву представника позивача, письмові пояснення третьої особи Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з метою скорочення апарату, що здійснює матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, зменшення управлінських витрат і витрат на утримання нерухомого майна, транспорту, іншого майна, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Рада України, Кабінету Міністрів України, інших державних органів, та на виконання завдань, що випливають з адміністративної реформи Президент України указом від 23 лютого 2000 року № 278/2000 «Про державне управління справами» постановив утворити Державне управління справами як єдиний орган з матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, інших державних органів.

На виконання пункту 6 вищезазначеного указу Кабінетом Міністрів України видано розпорядження № 165-р від 06.04.2000 року, яким в управління Державного управління справами Президента України передано об'єкт державної власності - Акціонерне товариство «Президент-Готель» засновником якого є держава в особі єдиного акціонера - Фонду державного майна України, якому належить 100% його акцій.

Здійснюючи статутну діяльність в інтересах держави в особі Державного управління справами Президента України трудовий колектив Акціонерного товариства «Президент-Готель» утворив позивача Первинну профспілкову організацію.

З метою задоволення потреб трудового колективу позивача в частині поліпшення житлових умов його працівників 01.04.1994 року Готельний комплекс «Київська Русь» уклав з ВАТ «Більшовик» договір про дольову участь у будівництві житла для працівників Первинної профспілкової організації Акціонерного товариства «Президент-Готель» шляхом фінансування будівництва житлового будинку по вулиці Ярослава Галана, 2-А в м. Києві.

19.02.1998 року на підставі протоколу № 1 загальних зборів ГК «Київська Русь» поділено на 2 окремі юридичні особи - ГК «Русь» та ГК «Київській».

10.08.1998 року наказом Фонду державного майна України №32-АТ створено ГК «Київський» (на підставі вищезазначеного протоколу ГК «Київська Русь» від 19.02.1998 року №1).

11.08.1998 року рішенням профспілкових зборів ГК «Київська Русь» між новоутвореними ГК «Русь» та ГК «Київський» поділено житлові квартири, побудовані на підставі вищезазначеного договору від 01.04.1994 року з ВАТ «Більшовик».

25.09.1998 року наказом Фонду держмайна України № 1840 ГК «Київський» перейменовано у ЗАТ «Президент-готель «Київський».

10.03.1999 року угодою № 1 ГК «Русь» та ЗАТ «Президент-готель «Київський» розподілено 12 квартир, побудованих на умовах дольової участі.

27.10.2005 року на підставі додаткової угоди № 1 ЗАТ «Президент-готель «Київський» здійснив додаткове фінансування будівництва 6 квартир в розмірі 150000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 28.10.2005 року № 2927.

14.03.2006 року додатковою угодою до вищезазначених договорів про дольову участь у будівництві житла ВАТ «Більшовик» передав ЗАТ «Президент-готель «Київський» 6 новозбудованих квартир, в тому числі і спірну квартиру АДРЕСА_1.

28.03.2006 року актом № 1/78 прийому-передачі житлових квартир ВАТ «Більшовик» передав, а ЗАТ «Президент-готель «Київський» прийняло 6 новозбудованих квартир, в тому числі і спірну квартиру.

Пунктом 7 акту № 1/78 встановлено, що він є підставою для видачі свідоцтва про право власності на побудовані для трудового колективу позивача квартири.

25.12.2006 року на підставі протоколу № 46 позивач розподілив між своїми працівниками всі 6 квартир, в тому числі і спірну квартиру на користь працівника ОСОБА_5, який власною заявою від 18.12.2006 року спочатку дав згоду передати приватну однокімнатну квартиру наступному черговику за квартчергою - працівниці ОСОБА_6, а потім звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17.04.2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.10.2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_5, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 до ЗАТ «Президент-Готель», профспілкового комітету ЗАТ «Президент-Готель», треті особи Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, Печерська районна в м. Києві державна адміністрація, Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_6 про захист права на житло було відмовлено.

У задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 до ЗАТ «Президент-Готель», профспілкового комітету ЗАТ «Президент-Готель», треті особи ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_8, Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація про захист прав на житло було відмовлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 17.04.2011 року встановлено, що у зв'язку з відмовою колишнього працівника ОСОБА_5 передати належну йому на праві власності однокімнатну квартиру наступному черговику ОСОБА_6, протоколом від 09.07.2008 року позивач скасував розподіл спірної квартири на користь ОСОБА_5, як такому, який безпідставно відмовляється передати власну однокімнатну квартиру позивачу для її подальшого розподілу працівниці ОСОБА_6

Також, встановлено, що ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 15.05.2009 року у цивільній справі №2-1163-1/09 позивачу було заборонено вчиняти будь-які юридичні дії щодо спірного житла, зокрема, розподіляти квартиру між іншими працівниками в якості поліпшення їх житлових умов, що пояснює несвоєчасність її розподілу наступному черговику трудового колективу позивача.

Таким чином, право власності на спірну квартиру не оформлювалось.

З матеріалів справи вбачається, що з інтернету та друкованого засобу масової інформації - в газеті «АВІЗО» від 13.10.2015 року №79, позивач дізнався, що квартиру АДРЕСА_1 було виставлено на продаж невідомими особами.

Позивач здійснив перевірку зазначеного оголошення, в результаті чого 17.10.2015 року було встановлено, що право власності на спірну квартиру було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01.02.2008 року, виданим Відділом приватизації державного житла Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації.

В подальшому, 12.03.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Гнідюк О.Б. зареєстрований в реєстрі за №181.

Позивач просив визнати недійсним договір дарування №181, посвідчений 12.03.2014 року приватним нотаріусом КМНО Гнідюк О.Б., квартири АДРЕСА_1, укладеним ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2, на що слід зазначити наступне.

Як встановлено вище, право власності на спірну квартиру було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01.02.2008 року, виданим Відділом приватизації державного житла Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації.

Однак, з повідомлення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації №108-17713/01 від 23.10.2015 року вбачається, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у приватизованих відділом приватизації державного житла управління житлово-комунального господарства Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації не значиться.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що свідоцтво про право власності на житло від 01.02.2008 року, видане Відділом приватизації державного житла Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації не містить номеру.

Пред'явлення відповідачем ОСОБА_3 безномерного свідоцтва про право власності для реєстрації права власності на спірне житло є доказом його фіктивності, адже за Порядком оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна свідоцтва про права власності на приватизовані квартири реєструються в Книзі прийому-видачі документів щодо оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, тобто реєстровий номер будь-якого свідоцтва про право власності повинен співпадати з номером його реєстрації в Книзі реєстрації.

Сам по собі факт відсутності реєстраційного номеру у свідоцтві про право власності на спірне житло є ознакою його фіктивності.

Крім того, з матеріалів наданих приватним нотаріусом КМНО Гнідюк О.Б. по укладанню договору дарування спірної квартири вбачається, що договір дарування був укладений ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 - 12.03.2014 року.

Договір був підписаний особисто дарувальником ОСОБА_3

Однак, згідно повідомлення Відділу реєстрації смерті у м. Києві від 14.11.2015 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Таким чином вбачається, що договір дарування був укладений ОСОБА_3 через рік після його смерті, що також свідчить про те, що документи на підставі яких був укладений договір дарування є фіктивними.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що саме з метою створення легального правовстановлюючого документа (договору дарування) на спірну квартиру замість підробленого свідоцтва про право власності, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 протягом одного дня (12 березня 2014 року) вчинили фіктивний правочин (договір дарування), який посвідчив приватний нотаріус КМНО Гнідюк О.Б., а тому перехід права власності за договором дарування не переслідував мету створення правових наслідків, які ним обумовлювалися.

15.03.2013 року довідкою №90 ВСП «Індустріальний» КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» позивача повідомлено про наявну заборгованість за житлово-комунальні послуги щодо спірного житла на суму 11800,78 грн., у зв'язку з чим 23.04.2013 року між КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду», як кредитором, Президент-Готелем та поручителем ОСОБА_13 укладено договір поруки №23/04/13, згідно пункту 1 якого поручитель ОСОБА_13 поручився перед кредитором сплатити заборгованість та поточні рахунки за надані кредитором житлово-комунальні послуги житлу.

Поручитель ОСОБА_13 не тільки сплатив заборгованість, але й надмірно передплатив кредитору КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» 3619,93 грн. за майбутні житлово-комунальні послуги надані спірній квартирі.

Наявність договору поруки, укладеного раніше договору дарування, та факт виконання поручителем ОСОБА_13 договору поруки підтверджує, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ухилялися від виконання обов'язків щодо спірного житла, діяли приховано, переслідуючи єдину мету - отримати неправомірну грошову вигоду в особливо великих розмірах від продажу неналежного їм житла.

Факт розміщення в інтернеті та у друкованому засобі масової інформації оголошення про продаж спірної квартири невідомою особою спонукав позивача здійснити перевірку зазначеного оголошення, в результаті чого 17.10.2015 року встановлено, що підставою для державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно третьою особою приватним нотаріусом КМНО Гнідюк О.Б. стало безномерне свідоцтво про право власності на спірну квартиру, яке нібито видане 01.02.2008 року Солом'янською районною в м. Києві державною адміністрацією на ім'я відповідача ОСОБА_3

Проте, як вбачається з матеріалів справи Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація не підтвердила факт приватизації спірної квартири, що є доказом фальсифікації відповідачем ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на спірне житло.

Встановлено, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ніколи не були членами трудового колективу та ніколи не працювали в АТ «Президент-Готель» і тому спірна квартира на їх ім'я ніколи не розподілялася, а право її розподілу позивачем для черговиків - членів трудового колективу підтверджується рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 27.04.2011 року у справі №2-198/11.

З урахуванням викладеного, можна дійти до висновку, що особи, які уклали оспорюваний правочин переслідували мету укласти фіктивний правочин (укладення договору дарування) - намір продажу спірного житла з корисливих мотивів.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Порядок і правові наслідки прийняття дарунка врегульовано статтею 722 ЦК України, за якою право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття, тобто з того часу, коли обдаровуваний будь-якими діями підтвердить свою згоду на прийняття дарунка.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тому правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки, є недійсним.

ЦК України називає такі правочини фіктивними. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний.

При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі (корисливий мотив), ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети (до прикладу, укладення відповідачами договору дарування спірної квартири з метою її продажу будь-якому майбутньому покупцю). Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків (дійсна мета дарчої - корисливий мотив), незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. Укладення фіктивного правочину завжди відбувається з певною метою (корисливий мотив) і умисно.

Судом достовірно встановлено, що договір дарування укладений ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 є правочином спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків відносно спірної квартири, яких відповідач не набув, адже факт приватизації спірного житла Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація не підтвердила, що є підставою для визнання договору недійсним.

Факт неправомірних дій відповідачів також підтверджується тим, що на момент укладання договору дарування - 12.03.2014 року, одна із сторін правочину, а саме ОСОБА_3, помер.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи на те, що договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладено з порушенням зазначених вимог цивільного законодавства, позовні вимоги про визнання вказаного договору дарування недійсним підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки даний спір вирішено на користь позивача, позов задоволено та встановлено, що один з відповідачів помер, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені позивачем, повинні бути відшкодовані відповідачем ОСОБА_2, а саме, стягненню підлягає сума судового збору 2067,00 грн. (1378,00 грн. судовий збір за подання позовної заяви + 689,00 грн. за подання заяви про забезпечення позову = 2067,00 грн.).

Керуючись ст.ст. 203, 215, 234, 328, 717 ЦК України, ст.ст. 10, 57-58, 60, 61, 88, 208-209, 210, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИ Р І Ш И В :

Позов Первинної профспілкової організації Акціонерного товариства «Президент-Готель» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус КМНО Гнідюк Олександр Борисович, Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 12 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк Олександром Борисовичем, за реєстровим №181.

Стягнути з ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 на користь Первинної профспілкової організації Акціонерного товариства «Президент-Готель», код ЄДРПОУ 21710964, адреса: м. Київ, вул. Госпітальна, 12, суму сплаченого судового збору 2067,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя